Зародження порівняльно-історичного мовознавства

Реферат на тему

Зародження порівняльно-історичного мовознавства

ПЛАН

1. Передвісники порівняльно-історичного мовознавства

2. Основоположники порівняльно-історичного мовознавства

3. Лінгвістичні погляди Вільгельма фон Гумбольдта

4. Використана література

Поступове накопичення протягом XVI—XVIIIст. багатого фактичного матеріалу різноманітних мов створило передумови для пошуків нових методів лін­гвістичних досліджень. У мовознавстві утверджу­ються принципи порівняння мов й історичного підходу до їх вивчення, що зумовило виникнення нової наукової парадигми — порівняльно-історичного мово­знавства.

Порівняльно-історичне мовознавство — один з основних напря­мів лінгвістики, головною метою якого є вивчення споріднених мов з допомогою порівняльно-історичного методу.

1. Передвісники порівняльно-історичного мовознавства

Новий напрям у мовознавстві ніколи не виникає спонтанно. Окремі ідеї, які лягають у його основу, можуть мати довгу історію, тривалий час «носитися в повітрі», визрівати. Не є винятком і порівняльно-істо­ричне мовознавство. Ще на початку XIV ст. італійсь­кий письменник Аліг'єрі Данте (1265—1321) у трактаті «Про народне красномовство» (1307—1308) писав про спільне походження італійської, провансальської та французької мов. У XVIст. з'являється праця францу­зького вченого Гівельма Постеллуса (1510—1581) «Про спорідненість мов». Про подібність мов ідеться й у «Роз­праві про європейські мови» Юлія-Цезаря Скалігера (1484—1558). У XVIIст. уже сформувалось уявлення про спорідненість семітських (Етьєн Гішар, Йов Лудольф), германських (Ламберт Кате), романських (Франсуа Рену­ар), слов'янських (Юрій Крижанич) мов. Особливе зна­чення для порівняльного вивчення мов мали видані Пилипом-Юханом фон Страленбергом у 1730 р. порівняль­ні таблиці мов Північної Європи і Північного Кавказу, завдяки чому було створено класифікацію уральських та алтайських мов, що також сприяло формуванню порівня­льного мовознавства. Вагома роль у цьому процесі нале­жить зібранням лексики різних мов, представленим у «Порівняльних словниках усіх мов та наріч» (1787— 1789) Петра Палласа й «Мітрідаті» (1806—1817) Йогана-Кристофа Аделунга та Йогана-Северина Фатера, що дава­ло змогу виділити спільну лексику мов, класифікувати мови за спорідненістю і передбачало порівняння мов.

Ідея історичного вивчення мов виразно проступає у праці німецького мовознавця Йогана-Готфріда Гердера (1774—1803) «Дослідження про походження мови» (опублікована в 1772 p.), де висловлено думку, що мова пов'язана з культурою народу, постійно розвивається і в процесі свого розвитку вдосконалюється. Вважають, що ця думка є підступом до майбутнього історичного мовознавства.

Однак справжнім поштовхом для зародження порі­вняльно-історичного мовознавства, яке передбачає син­тез порівняльного та історичного дослідження мов, ста­ло ознайомлення із санскритом. Перші відомості про санскрит у Європу стали надходити вже в XVIст. (листи з Індії італійця Філіппо Сассеті, який прожив у Індії з 1583 до 1588 p.). Однак детальне ознайомлен­ня із санскритом почалось наприкінці XVIIIст. завдя­ки працям англійця Ульяма Джонса (1746—1794), який багато років прожив у Індії і вивчав індійську культуру. У 1786 р. він виступив у Королівському азі­атському товаристві (його нерідко називають Інститу­том східних культур) у Калькутті з доповіддю, в якій звернув увагу на регулярний збіг між формами санск­риту і латинської, грецької та англійської мов. На його думку, така велика кількість подібних збігів не може бути випадковістю, а, навпаки, є свідченням походження цих мов від одного спільного предка (прамови). Оскіль­ки санскрит серед названих мов — найстаріша мова, то, за твердженням Джонса, він і є цією прамовою.

Це знамените відкриття Джонса в 1808 р. підтвер­див німецький учений Фрідріх фон Шлегель (1772— 1829) у розвідці «Про мову і мудрість індійців». Він довів близькість санскриту до латинської, грецької, ні­мецької та перської мов як за лексичним складом, так і за граматичною структурою. Важливим є те, що Шле­гель уперше не тільки наголошував на ролі граматич­них елементів для встановлення мовної спорідненості, а й вказував на методологічну важливість порівняння форм дієвідмінювання. Як і Джоне, він уважав санскрит най­давнішою мовою, що нібито є прамовою розглянутих у його праці мов. Основною ідеєю цієї праці є думка про необхідність порівняльного дослідження мов. Уперше в мовознавстві тут вжито термін порівняльна граматика.

Сассеті, Джоне і Шлегель є лише передвісниками порівняльно-історичного мовознавства. Основи порів­няльно-історичного мовознавства було закладено в пе­ршій половині XIXст.

2. Основоположники порівняльно-історичного мовознавства

Основоположниками порівняльно-історичного мово­знавства вважають німецьких учених Ф. Боппа, Я. Грім-ма, датчанина Р. Раска і росіянина О. Востокова. У 1816 р. опубліковано працю Франца Боппа (1791—1867) «Про систему дієвідмінювання санскрит­ської мови у порівнянні з такою грецької, латинської, перської та германської мов», яка заклала підвалини порівняльно-історичного методу. У цій праці Бопп до­водить спорідненість санскриту з переліченими мова­ми. Його заслугою є те, що він уперше розробив загаль­ну теорію порівняльно-історичного дослідження мов на основі порівняння закінчень дієслів і дійшов висно­вку про систему їх відповідників у різних мовах. Уче­ний вважав,