41. Управління запасами матеріально-технічних цінностей. 14
42. Якість продукції: сутність показники та методи оцінки. 14
43. Стандартизація та сертифікація продукції. 15
44. Сутність планування діяльності підпр. та хар-ка принципів планової діяльності. 15
45. Класифікація методів планування та та характеристика їх різновидів. 15
46. Характеристика поточного й оперативного планування. 16
47. Поняття бізнес-плану (БП), його основні розділи. 16
48. Форми і системи оплати праці. 16
49. Системи преміювання та мотивації на підприємстві. 16
50. Державне регулювання оплати праці. 17
51. Ціни та ціноутвор. на п-ві. 17
52. Інвестиції в підпр. діяльність:визн., ст-ра, напрями. викор. 18
53. Розрахунок об'єму та оцінка ефективності кап. вкладень(КВ) 18
54. Загальна хар-ка витрат під-ва та їх класифікація 18
55. Калькуляція собівартості продукції. Класифікація витрат за статтями 19
56. Поняття собівартості продукції та кошторису виробництва. 19
57. Економічна суть і методологія визначення еф-сті діяльності П. 19
58. Прибуток(Пр) і рентабельніть 19
59. Класифікація видів та форм прояву ефективності. 20
60. Особливості оцінки ефективності інвестицій 20
61. Фактори підвищення ефективності діяльності П. 20
1. П-во як господарююча система та форма організації підп-цтва.
Економічну діяльність можуть здійснювати різноманітні суб'єкти - окремі особи, сім'я, об'єднання людей, держава тощо, але головні виробничі функції в економіці пов'язані з підприємством.
У стр-рі нац. ек-ки підприємство є первинною ланкою. Саме тут безпосер. поєдн. різноманітні фактори в-ва для створення матеріальних благ та надання послуг, реал-ся особисті та колектив. інтереси. Упорядкована сукупність підприємств та їх об'єднань утворює економічну систему країни.У ринковій економіці п-во самост. планує ос-новні напрямки та умови своєї діяльності, розпоряджається трудовими, матеріальними та фінансовими ресурсами. Воно саме вибирає ділових партнерів, вступає в договірні відноси-ни з ними, здійснює зовнішньоек. д-ть. Орга-нізаційні форми управління також визначаються п-вом. Воно вільне у виборі видів госп. д-ті та реалізує останню в межах чинного законодавства.
Осн. критеріями, що визна-чають суб'єкта госп-ня як п-во, є такі:
o закінчений цикл відтворення, тобто його продукція в умовах поділу праці набуває форми товару;
o володіння правом юридичної особи;
o наявність трудового колективу;
o самостійне ведення виробничо-господарської діяльності;
o використання у виробничій діяльності відповідного майна;
o відсутність в організаційній структурі п-ва інших суб'єк-тів госп-ня, що володіють правом юридичної особи;
o ведення справи на принципах госп. або комерц. розрахунку.
Важливою відмітною рисою п-ва як суб'єкта госп-ня є його виробн-технічна, орг-на та екон. єдність.
Виробничо-технічна єдність п-ва вираж. в єдності всіх структурних підрозділів п-ва, включених у єдиний про-цес виготовл. продукції або окремих частин готового виробу. При цьому п-во може склад. з технологічно різнорідних в-в, цехів та дільниць, які завдяки спільній д-ті забезпечу-ють випуск відповідної продукції (надають послуги). П-во може складатися з технологічно однорідних в-тв, цехів та дільниць. Така організація в-ва хар-ся технічною та технолог. сумісністю структур. підрозділів, од-норідн. сировини, матеріалів, палива, енергії, що споживаються, єдністю методів орг-ції в-ва, праці та управління. Організаційна єдність передбачає наявність постійн. труд. колективу, орг-ної структури й апарату управління, орг-них та управлінських. регламентів, інф-ної бази тощо. Економічна єдність виявляється в єдності методів госп-ня, системи обліку та звітності, оцінки д-ті структ. підрозділів. Функц-ня п-ва як надскладної соц-техн. відкритої системи та об'єкта управління забезпеч. трьома гол. процесами: отриманням засобів в-ва із зовн. середовища; виготовл. продукту; переданням продукту у зовн. середов. Якщо один із цих п-сів припин., п-во не може існувати.
2. Класифікація підпиємств за різними ознаками. Види п-в.
П-ва можна класифік. за ознаками: 1) мета та хар-р д-ті(комерційні і некомерційні - доброчинні, освітні, медичні та ін. заклади); 2) форма власності; 3) націон. належність капіталу; 4) правовий статус і форма господ.; 5) галузево-функціон. вид д-ті; 6) технол. й територ. цілісність; 7) розмір за кількістю пра-цівників
2) Приватні є п-ва, що належ. окремим громадя-нам на правах прив. власності та з правом найму робочої сили.Колективне -п-во, що грунт. на влас-ності його труд. колективу, а також кооперативу, іншого ста-тутного товариства або громадської орг-ції. Комунальне заснов. на засадах власності відповідної територіал. громади. Державні заснов. на держ. власн. До держ. належать казенні п-ва. які не підлягають приватизації.
3) Національні - к-л належить п-цям своєї країни; закордонні - к-л є власністю іноз. п-ців повністю або в тій частині, що забезпечує їм необхід-ний контроль; такі п-ва створ. у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні місцезнаходж.; змішані- к-л належить п-цям двох або кількох країн; їхня реєст-р. здійсн. в країні одного із засновників такого п-ва.
4) Одноосібне п-во є власн. однієї особи або родини; воно несе відп-ть за свої зобов'язання всім майном. Таке п-во може бути зареєстроване як самостійне або як філія ін. п-ва. Кооперативні п-ва - добров. об'єдн. громадян з метою спільного ведення госп. або ін д-ті. Хар-ною їхньою озн. є особиста участь кожного у спільній д-ті, використання власного або орендо-ваного майна. Орендні п-ва. Оренда полягає в тимчасов. (на до-гов. засадах) володінні й користув. майном, необхідним орендатору для здійснення підприєм. д-ті. Господарські тов-ва є об'єдн-ми підп-ців. Повне т-во (т-во з повною відпов-тю) - всі учасники займаються спільною підпр-кою д-тю і несуть солідарну відп-ть за зобов'язан-ня п-ва всім своїм майном. Тов-во з обмеж. відпов. має статутний фонд, по-ділений на частини, розмір яких визнач-ся засновницькими док-ми; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах їхнього внеску. Командитне т-во, яке, поряд з членами з повною відпо., включає одного чи більше учасників, відпов. котрих обмеж. особистим внеском у майно т-ва.
Ак-ціонерне т-во. Гол. атрибутом такого т-ва є акція - цінний папір без встановл. терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутн. фонді т-ва; підтвер-джує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учас-нику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. Акціонерні т-ва бувають двох видів: відкритого, акції якого розповсюдж. через відкриту передплату та купівлю-продаж на фондових біржах; закритого, акції котрого можуть розповсюдж лише між його засновниками.5) Лізингові п-ва. У світовій ек-ці під такою назвою фігурують міжнар. орендні фірми-продуценти. які за відповід-ну плату здають в оренду товари споживчого призн-ня, обчислюв. техніку, різноманітне технологічне устаткування, транспортні засоби.
6) Ма-теринські п-ва або фірми. Особлив. їхньої д-ті є те, що вони контролюють інші фірми. Залежно від розміру капіталу, що належить материнській фірмі, а також правового статусу і ступеня підпорядкованості п-ва, які перебувають у сфері впливу гол. фірми, можна підрозділити на дочірні, асоційовані та філії. Дочірнє п-во - юр. самост. орг-не утворення, що здійс. Комерц. операції і складає звітний баланс; проте мате-ринська фірма суворо контролює д-ть усіх своїх дочірніх ком-паній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій. Асоційо-ване п-во є формально самостійним, але залежить від гол фірми і мусить підпорядковув. її стратегічним цілям. На відміну від дочірніх та асоційованих підприємств філія не користується юр. й госп. самостійністю, не має власного статуту та балансу, діє від імені і за доруч. гол. п-ва, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний к-л філії належить материнській фірмі.
7) Малі п-ва, що становлять основу малого бізнесу. До них належ. суб'єкти госп. з к-тю працівників: у промисл. та буд-тві - до 200 осіб; в ін. гал. виробн.ї сфери - до 50 осіб; науці й науковому обслугов. - до 100 осіб; гал. невиробн. сфери -до 25 осіб; роздрібній торгівлі - до 15 осіб. Віднедавна офіцій-но заведено називати мікроп-ми суб'єктів малого п-ва із середньообліков. чис-тю працівн. до 10 осіб та обсягом виручки від продажу пр-ції (надання послуг) до 250 тис. грн. за рік.
3. Види господарських тов-в та хар-ка їх особливостей.
Господарські товариства є об'єднаннями підприємців. У більшості країн з ринковою еконо-мікою такі товариства залежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та міри відповідальності за зобов'язаннями (повна чи част-кова) поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, коман-дитні та акціонерні.
Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) - товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємниць-кою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язан-ня підприємства всім своїм майном. Товариством з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, по-ділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах їхнього внеску. Командитним є товариство, яке, поряд із членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим внеском у майно такого товариства.
Найбільш розвинутою форм'ою господарських товариств є ак-ціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства слу-жить акція - цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді товариства; підтвер-джує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учас-нику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. Акціонерні товариства бувають двох видів: відкритого типу, акції якого розповсюджуються через відкриту передплат та купівлю-продаж на фондових біржах; закритого типу, акції котрого можуть розповсюджуватися лише між його засновниками.
Акціонерна форма господарювання має істотні переваги: фінан-сові - створює механізм оперативної мобілізації великих за роз-міром інвестицій і регулярного одержання доходу в формі диві-дендів на акції; економічні - акціонерний капітал сприяє встанов-ленню гнучкої системи виробничо-господарських зв'язків, опосе-редкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями; со-ціальні - акціонування є важливою формою роздержавлення влас-ності підприємств будь-яких розмірів, перетворення найманих пра-цівників на власників певної частки майна підприємства.
4. Поняття акціонерного т-ва, особливості його управління, його переваги та недоліки.
Найбільш розвинутою формою господарських тов-в є акціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства слу-жить акція - цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді товариства; підтвер-джує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учас-нику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. Акціонерні товариства бувають двох видів: відкритого типу, акції якого розповсюджуються через відкриту передплат та купівлю-продаж на фондових біржах; закритого типу, акції котрого можуть розповсюджуватися лише між його засновниками.Акціонерна форма господарювання має істотні переваги: фінан-сові - створює механізм оперативної мобілізації великих за роз-міром інвестицій і регулярного одержання доходу в формі диві-дендів на акції; економічні - акціонерний капітал сприяє встанов-ленню гнучкої системи виробничо-господарських зв'язків, опосе-редкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями; со-ціальні- акціонування є важливою формою роздержавлення влас-ності підприємств будь-яких розмірів, перетворення найманих пра-цівників на власників певної частки майна підприємства.
5. Обєднання п-в:види обєднань та тенденції їх розвитку.
Згідно з чинним законодавством в Україні можуть створювати-ся і функціонувати два типи об'єднань підп-в та орг-цій: 1) добровільні; 2) інституціональні. Підп-ва мають право на добров. засадах об'єднувати свою науково-технічну, вироб., комерцій-ну та ін. види д-ті, якщо це не суперечить чинному антимоноп. законод-ву.
Види добровільних об'єднань:
o асоціації-найпростіша форма договірного об'єднання підп-тв (фірм, компаній, організацій) з метою постійної координації госп. діяльності. Асоціація не має права втручатися у ви-робн. та комерц. д-ть будь-якого з її учасників
o корпорації - договірні об"єднання суб'єктів господарювання на засаді інтеграції їхніх науково-технічних, виробничих та комер-ційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень для централі-зованого регулювання діяльності кожного з учасників;
o консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового й банківського капіталу для досягнення загальної мети (наприклад здійснення спільного великого господарського проекту). Учасни-ками консорціуму можуть бути державні та приватні фірми, а також окремі держави (наприклад Міжнародний консорціум супутнико-вого зв'язку);
o концерни - форма статутних об'єднань підп-тв, що хар-ся єдністю власності й контролю; об'єднання від-бувається за принципом диверсифікації, коли один кон-церн інтегрує підп-ва різних галузей економіки (промисл., транспорт, торгівля, наукові орг-ції, банки, стра-хова справа). Після створ. концерну суб'єкти госп-ня втрачають свою самостійність, підпорядковуючись потужним фі-нансовим структурам. o картелі - договірне об'єднання підп-тв однієї галузі для здійсн. спільної комерц. д-ті - регулюв. збуту виготовленої продукції;
o синдикати - орган-на форма існування різновиду кар-тельної угоди, що передбачає р-цію пр-ції учасників че-рез створюв спільний збутовий орган або збутову мережу од-ного з учасників об'єднання. Так само може здійснюв. заку-півля сировини для всіх учасників синдикату. Така форма об'єднан-ня підприємств є характерною для галузей з масовим вир-вом однорід. пр-ції;
o трести - монопол. об'єднання підп-тв, що рані-ше належали різним під-цям, в єдиний виробн-господ. комплекс. Підп-ва повн. втрачають свою юр. й господ. самостійність.
o холдинги - специф. Орган-на форма об'єдн. капіталів: інтегров. тов-во, що безпосе-р. не займається виробн. д-тю, а використ. свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій ін. під-п-тв, які є учасн. концерну або ін. Добров. об'єдн. Холдинг здійсн. контроль за д-тю таких підп-тв. Об'єднувані у холдингу суб'єкти мають юр. й господ. самостійн.. Проте право ви-ріш. осн. питань їхньої д-ті належить холдинговій компанії. *фінансові групи -об'єднання юр. та екон. само-стійних підп-тв різних галузей нар. госп-ва. На чолі фін. груп стають один або кілька банків, які розпорядж. капітал. підп-тв, що входять до складу фін. групи, координують усі сфери їхньої д-ті.
Інституціон. об'єдн., діяльність яких започатко-вується в директивному порядку міністерствами (відомствами) чи безпосередньо КабМіном України. До таких належать ви-робн, науково-техн, виробн-торговельні та ін об'єднання, що інтегру-ють стадії проектув, створення, р-ції та післяпродажного сервісного обслуговув. виробів тривалого використання. Інституц. міжгалуз. об'єдн. підп-тв та організацій створ. і діють під різноманітними офіц. назвами в агропромисл. компл., буд-ві, житлово-комунал. госп-ві та інших взаємозв'язаних секторах ек-ки Укр. До таких інтеграц.-орг-них утворень застосов. екон. методи управл. корпорат. хар-ру, які корелюють з методами управл. пер-винними ланками (підп-ми, фірмами) відпо-в. виробн-господ. Систем
6. Порядок створення та реєстрації підприємств.
Закон "Про підприємства в Україні", який регламентує діяльність різних видів підприємств, ух валено сесією Верховної Ради України 27 берез-ня 1991 р. Пізніше до нього вносились окремі зміни. Цей Закон визначає види та організаційні форми підприємств, правила їхньо-го створення, реєстрації й ліквідації, механізм здійснення ними підприємниць-кої діяльності; створює однакові правові умови для діяльності підприємств незалежно від форми власності й системи господарю-вання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їхні права та відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими суб'єктами господарювання і державою.Будь-яке підприємство може бути створене: 1) відповідно до рішення власника (власників) майна чи вповноваженого ним (ними) органу, організації-засновника; 2) унаслідок примусового поділу іншого підприємства згідно з чинним антимонопольним законодавством; 3) через виокремлювання зі складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів з рішення їхніх трудових колективів і за згодою власника майна (уповноваженого органу). Підприємство має право створювати свої філії (представництва, відділення або інші відокремлені підрозділи) з поточними й розрахунковими рахунками в банку.
Кожне створене підприємство підлягає державній реєстрації за місцем перебування у відповідному виконавчому комітеті Ради народних депутатів за певну плату. Для цього підприємство подає органу місцевої влади заяву, рішення засновника про створення, статут та інші визначені Кабінетом Міністрів України документи. Дані про державну реєстрацію повідомляються Міністерству еко-номіки і Держкомітету статистики, саме підприємство заноситься до державного реєстру України згідно зі своїм ідентифікаційним цифровим кодом.
Підприємство може бути ліквідоване (реорганізоване) у випад-ках: прийняття відповідного рішення власником майна, визнання його банкрутом, заборони діяльності за невиконання встановлених законодавством умов. Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, створюваною власником або вповноваже-ним ним органом, а за банкрутства - судом чи арбітражем. Про таку акцію повідомляється в пресі з визначенням строків претензій До підприємства, що ліквідується. Ліквідаційна комісія повинна оцінити наявне майно такого підприємства, розраховуватись з кре-диторами, скласти й передати власнику ліквідаційний баланс. Підприємство вважається ліквідованим (реорганізованим) з момен-ту виключення його з державного реєстру України.
7. Банкрутство підприємства та його санація (реорганізаційні, ліквідаційні процедури, мирова угода)
Б-во є неодмінною властивістю ринкових відносин і згідно закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 1992р. банкрутство - визнана госп. судом неспроможність боржника відновити свою платоспром. та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через застосув.
ліквідаційної процедури.
Причини банкрутства: зовнішні (політичні, соціально-економічні, наукоо-технічні, зовнішньоек.) та внутрішні (незад. стратегічний план розвитку, низька якість мен-ту, недоск. мех-му ціноутвор., збільшення дебіторської та кредиторської заборгованості, утримання зайвих робочих місць, технологічна неузгодженість процесу виробництва, брак належного інвестування, дефіцит власних об. коштів, нераціон. Організ. структура.)
Осн. етапи порушення справи про б-во п-ва: установлення факту неплатоспроможності боржника; установлення факту безспірності вимог кредитора, який ініціює порушення справи про банкрутство; визначення активів боржника; виявлення всіх можливих кредиторів; обґрунтування можливого плану реструктуризації або санації; проведення реструктуризації (санації), якщо вона можлива; визнання боржника банкрутом, якщо реструктуризація (санація) не дає змогу досягти очікуваного успіху.
Реструктур. п-ва - здійсн. Орг-но-госп., фін-екон, правових, технічних заходів, спрям. на реорг-цію п-ва, зокрема шляхом його поділу з переходом боргових зобов'язань до юридичної особи, що не підлягає санації.
Стратегічна рестр-ція забезпечує довготермін. Конкурентоспромож. під-ва, передбачає оцінку стану під-ва, визначення стратегічної мети, розробку стратегічної концепції розвитку та інструментів її реалізації.
Види рестр-ції: організаційно-правова хар-ся процесами комерціалізації, корпоратизації, зміни організаційної структури та власника державних підприємств. Технічна забезпечує такий рівень виробничого потенціалу, технології, управлінських навичок, кваліфікації персоналу, що дає під-ву виходити на ринок з конкур.спр. продукцією. Економічна - мета: забезпечення відповідної сучасним умовам рентабельності під-ва, Фінансова-мета: така структура балансу під-ва, за якої показники ліквідності задовольняють вимоги ринку, відсутність проблем з погашенням кредитів. Управлінська зв'язана з підготовкою персоналу, зміну організаційної структури, менеджменту, технолог., маркетингової політики.
За ступенем реструктуризації: часткова та усебічна.
Порядок реструктуризації передбачає по відношенню неплатоспроможного підприємства: попередній аналіз його стану, включення до Реєстру неплатоспроможних підприємств та організацій, поглиблений аналіз техніко-економічного та фінансового стану підприємства, обґрунтування концепції реструктуризації, розробка плану реструктуризації, розробка бізнес-плані нових реорганізованих підприємств, запровадження організаційно-економічних, правових, технічних заходів з реструктуризації, визначення економічної ефективності реструктуризації, оцінка результатів творення і функціонування нових організаційно-правових структур.Санація - система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фін-госп становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, рестр-ції п-ва, боргів і капіталу та (або) зміну організ-правов та виробн стр-ри боржника. Проведення аналізу дає змогу або прийняти рішення щодо доцільності проведення санації, або, якщо це зробити неможливо, щодо повної ліквідації підприємства. За проведення процесу санації необхідно визначити її цілі та стратегію. На її підставі розробляється система санаційних заходів, формується програма та проект плану санації. На кінцевому етапі здійснюється реалізація цього плану. План фін. оздоровлення може бути складене у формі бізнес-плану. Санація під-ва може мати фінансову підтримку з боку державних органів
Ліквідація - припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна;
Мирова угода - домовленість між боржником та кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов'язання за угодою сторін (далі - прощення боргів).
8. Хар-ка підпиємництва, як форми господарювання.
Підп-во - ініціативно-самост., госп-комерц, на власний ризик д-ть окремих фіз. та юр. осіб, що її цілком зорієнт. на одержання прибутку. Осн. функції підпр. д-ті
1) творча - генерув. і активне викор. новаторських ідей і проектів, готовність до виправданого ризику та вміння ризикувати в бізнесі. 2) ресурсна - формув. і продуктивне використ власного капіталу, а також матер, інформаційних і трудових ресурсів.3) орг-но-супровідну - практична орг-ція маркетингу, виробництва, продажу, реклами та інших госп. справ.Підпр. д-ть може здійснюватися без викор. і з викор. найманої праці, без утворення або з утвор. Юр. особи. П-цтво здійсн. за принципами: 1) вільний вибір бізнес д-ті 2) залуч. на добров. засадах ресурсів для започаткув. і розгортання д-ті. 3) самост. формув. програми д-ті, вибір постачальн., ресурсів і споживачів продукції, установл. цін н товари і послуги, наймання працівників. 4) вільне розпорядж. прибутками, що залишаються після сплати всіх платежів. 5) самост. Здійсн. п-ми зовнішньоеконом. д-ті.
Роль п-цтва: 1.Створює конкур. середовище і стає каталізатором екон. розвитку сусп-ва 2.Служить дієвим важелем для ефективних структурних змін у системі господарювання. 3.Сприяє найефективнішому використанню інвестиц., матер. і не матер ресурсів 4.Забезпечує належну мотивацію високопрод. праці
Моделі підприємства 1) класична 2) інноваційна. Осн. види підпр. д-ті. Вироб. д-ть ділиться на 2 підвиди.1) у сфері безпосер. в-ва товарів за спрямованістю а) традиційна (класична) б) частково інновац; в) інноваційна. Традиційна - звичне в-во на рівні будь-якого в-ва. Частково-інноваційна - в-во традиц.. видів пр-ції із застос. Частков. інновацій - використ. техніко-технол. новацій, більш якісних х-к продуктів праці, нових елементів організа-ції вироб. процесів. Інноваційна - в-во базується на інноваціях, та з'явл. продукт з принципово новими властивостями чи навіть сферами використання.
2) виробнича підпр. д-ть за хар-ром: а) основний б) допоміжний.
Основний - дає змогу випускати і реалізувати готові до кінцевого споживання вироби. Допоміжними вважаються види, що мають не тільки уречевлений, а й не уречевлений х-р - маркетингова, лізингова, проектувальна та інші.
Посередницька д-ть - це д-ть, яка репрезентує інтереси виробників або споживачів.Ділиться така д-ть на 4 види:1) агентування -форма госп., за якої агент (посередник) діє від імені та на користь відповідно виробника або споживача підвиди: а)агенти (виробників, уповноважені зі збуту, по закупках) б) брокери - одноразовий агент або посередник за укладання угоди, головним завданням якого є звести продавця з покупцем і допомогти в досягнення потрібної домовленості. в) комісіонери - самостійно розпорядж. товаром, приймаючи його на комісію від комітента.
г) консигнанти - реалізує товар із власного складу на підставі договору доручення.
2) Суб'єкти торгово-комерц. д-ті.
а) оптово-роздрібна фірми
б) торговий дім - здійсн. експортно-імпортних операцій, реклама, виставки із застосуванням своїх представництв в інших країнах.
в) дистриб'ютор - придбання товарів безпосер. у вироб-ників та р-ція тов. своїм пост. клієнтам. г) дилер - перепродаж то-варів від свого імені та за власний рахунок. д) комівояжер - продаж товарів із доставкою покупцям.
3) аукціонна торгівля. Форми внутрішньо державна (промислові товари, нерухомість) міжнар. (антикв., сировина, тютюн, чай ін).
4) біржове п-цтво - осн. є біржі - форма постійно діючого оптового ринку, що викон. спеціал. функції. фондові - купівля продаж цінних паперів; товарні, праці. Специфічні операції: ф'ючерсні контракти, опціони.9. Договорні взаємовідносини та партнерські зв'язки в підприємницькій діяльності.
Підприємницька діяльність базується на договірних засадах. Це єдина правова форма партнерських взаємо відносин. Договір (контракт, угода) - форма документального закріп-лення партнерських зв'язків, яка обумовлює предмет договору, взаємні права та обов'язки. Існує два основні види: установчий- засвідчує волевиявлення фізичних чи юридичних осіб, щодо заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації конкретної підприємницької ідеї та підприємницький - згода сторін стосовно вибраної підприємницької діяльності в певній організаційно-правовій формі.Договори класиці-куються за сферами діяльності.
І. Купівля- продаж, оренда, лізинг( включаючи державний контракт (державне замовлення) є письмовий документ, що передбачає забезпечення потреб споживачів, які фінансуються за рахунок державного бюджету, і поновлення державного резерву відповідними видами продукції. лізингова угода - між виробником і споживачем стосовно довгострокової оренди машин, устаткування, приладів та ін. технічних засобів праці.)
ІІ.Підрядніпослуги:1.Договір про:- консалтинг (інформаційне обслуговування); надання юр. послуг; надання аудит. послуг; надання брокерських послуг;-рекламні послуги. 2. Договір на викон. науково-дослідних робіт.
ІІІ.Трудові відносини.1. тарифна угода;2. колективний договір;3. Контракт (договір) про наймання:
IV.Страхування.
V.Розрахунки і кредитування. 1. Договір на розрахункове і касове обслуговування.
2. Договір позики під заставу майна.3. Договір поручительства (між трьома особами - поручитель, кредитор, боржник).4. Кредитний договір.
VI.Зовн ек. д-ть. 1. Агентський договір;2. Договір на:
- декларування товарів для митного контролю;
- транспортно-експедційне обслуговування зовні-шньо-торгівельних зв'язків вантажів;3. Договір консиг-нації.4. Договір на закупівлю товарів за імпортом. 5. Договір а експортом.6. Ліцензійний договір - між власником інновації і тим, хто бажає її використати за певну винагороду у вигляді пашуального платежу або роялті.
Договір має преамбулу (вступ), у якій вказано назва договору, час, місце, дата, юридична назва, основну частину зі специфічними умовами (предмет, якість товару, ціна, умови поставки, форма оплати, термін поставки, маркування, порядок здачі-прийому, відповідальність) та загальними умовами (арбітражні приписи, перелік форс-мажорних обставин) та заключну частину (необхідні додатки, юр.адреси сторін договору, підписи сторін)
Співробітництв(партнерські зв'язки) здійснюються в таких сферах і в таких формах:
1.Виробництво: Виробниче коопер, проектне фінансув, управління за контрактом, підрядне в-цтво, спільне п-цтво
2.Торгівля: підпр. зв'язки закріплені угодами: звичайними, форвард., про передачу інформації у вигляді „ноу-хау", про встановл. прямих зв'язків, про експорт та імпорт товарів
Міжнар. підпр. д-ть - глобалізація діяльності, здійснюваної через науково-технічне, виробниче, торговельне та ін.взаємокорисне співробітництва суб'єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів)
Мотиви: можливість збільшення масштабів та ефективн. п-цтва за рахунок інтернаціоналізації певних сегментів ринку, використання нових додаткових джерел матеріальних та інвестиційних ресурсів, диверсифікації виробничо-господарської діяльності.
Суб'єкти МПД - фіз. особи (громадяни даної країни, іноз. громадяни та особи без громадянства дієспроможні), юр. особи, які зареєстр. в даній країні і мають на її території постійне місцезнаходж., структурні одиниці суб'єктів госп.д-ті іноз. держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва), спільні п-ва, які мають пост. місцезнах. в даній країні. За рівнем інтернаціоналізації виділяють наступні форми МПД
1.Перший-найнижчий. Здійсн. окремих зовнішньоек. операцій ( експортно-імпортні та лізингові операції, консалтингові та маркетингові послуги) 2.Невисокий. Промислова кооперація (науково-технічна, виробнича, збутова, сервісна) 3.Високий Спільне п-цтво (СП, ліцензування, управлення за контрактом), 4. Надвисокий Територ-виробн та багатостор. Міжнар. зв'язки (прикорд. і прибер. торгівля, створення консорціум, реалізація концесій)Регул. МПД здійсн. на нац. рівні: вищими законодавчим та центральними виконавчим органами країни, центральним банком та міністерством ек-ки, на міжнар. рівні БМР (Банк міжнар. розрахунків), МБРР, МВФ, ЄБРР МФК (Міжнародна фінансова корпорація) - філія МБРР з інвестув. в приватний сектор ек-ки, рада ООН з промислового розвитку ЮНІДО - сприяння всебічному розвитку виробничої сфери країн-членів ООН, На нац. рівні регулюються: форми іноз. інвестицій, вимоги до результатів д-ті іноземного партнера (масштаби д-ті, проф. підготовка кадрів), трансферт прибутку іноз. інвестора, інвестиційні пільги та обмеження, гарантії дотримання прав іноземного партнера. На міжнар. рівні: визначення традиц. форм інвестицій та форм, що можуть з'явитися в майбутньому; фіксація і ранжир. інвесторів, умови імпорту і заохочення іноземного капіталу, переказування коштів (гарантії його безперешкодності_, вирішення суперечок господарського і фінансового характеру, норми поведінки іноземних партнерів(намагання підтримати позитивний імідж)
Міжнародне спільне підприємство (МСП) - організаційно-правова форма об'єднання зусиль різнонаціональних партнерів у сферах інвестування, управлення, виробництва продукції, торгівлі тощо
Попередні переговори щодо створення МСП завершуються підписанням партнерами протоколу про наміри. Домовленість партнерів про зснувння МСП служить його статут, що має визначати: предмет та цілі д-ті, місцезнаходж., склад засновників; розмір статутного фонду і часток партнерів у ньому, порядок його формув.; склад і компетенцію органів управління, порядок прийняття рішень; процедуру припинення діяльності.
Після переговорів і підписання установчих документів здійснюється реєстрація МСП у відпов. органі загальнодержавного управлення.
11. Управління підприємством: поняття, функції та методи
Оскільки робота на підприємстві поділена між підрозділами та окремими виконавцями, хтось повинен координувати їх дії, щоб досягти загальної мети. Цю функцію виконує управління. У кожному підприємчтві виникає необхідність відокремлення управлінської праці від виконавчої. Таким чином необхідність управління пов"язана з процесами поділу праці на підприємстві. Управління, яке у широкому розумінні являє собою діяльність, пов"язану з координацією інших людей, є складною системою і для того щоб більш глибоко зрозуміти його сутність необхідно розглянути його основні функції.
Функції управління - це об"єктивно обумовлені загальні напрями або сфери діяльності, які у сукупності забезпечують ефективну кооперацію спільної праці.
1) Планування - це процес визначення мети діяльності підприємства, передбачення майбутнього розвитку та поєднання індівідуальних завдань членів організації для досягнення загального результату.
2) Організація - це процес формування структури системи, розподілення завдань, повноважень та відповідальності між членами організації для досягнення загальної мети її діяльності.
3) Мотивація - це процес, що спонукає членів організації до спільних погоджених дій, які забезпечують досягнення загальної мети.
4) Контроль - це процес вимірювання досягнутих за певний період результатів, порівняння досягнутого з запланованим та коригування діяльності, які у сукупності забезпечують виконання організацією своїх планів.
Реалізація функцій управління здійснюється за допомогою системи методів управління. Привести в дію організовану систему, щоб отримати потрібний результат, можливо лише шляхом впливу на неї управляючого органу чи особи. При цьому необхідні певні інструменти погодженого впливу, які і забезпечують досягнення поставлених цілей. Такі інструменти дістали назви методів управління.
Методи управління - це способи впливу на окремих робітників та виробничі колективи в цілому, необхідні для досягнення цілей підприємства. Розрізняють економічні, соціально - психологічні та організаційні методи управління.
1) Економічні методи управління реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах шляхом використання товарно - грошових відносин.
2) Соціально - психологічні методи реалізують мотиви соціальної поведінки людини. Реалізація таких методів управління здійснюється за допомогою різноманітних засобів соціального орієнтування та регулювання, групової динамики, вирішення конфліктних ситуацій, гуманізації та демократизації праці.
3) Організаційні методи управління реалізують мотиви примусового характеру. Їх існування обумовлене зацікавленістю людей у спільній організації праці. Організаційні методи управління - це комплекс способів та прицомів впливу на людей, заснованих на використанні організаційних відносин та адміністративній владі керівництва.
Управління підприємством здійснюється всією системою методів управління. Організаційні методи створюють передумови використання економічних методів. Соціально - психологічні методи доповнюють організаційні та економічні і утворюють у сукупності необхідний арсенал засобів управління господарською організацією.12.Структура підприєм-ства, її різновиди. Поняття та класифікація типів виро-бничої структури.
Структура підприємства - це внутрішня будова під-ва, склад підрозділів, система зв'язків та взаємодій між ними.
Показники, що визначають структуру.
1.Пропорційність структурних ланок підприємства (ліквідація вузьких місць та над потужностей)
2.Розмір виробничих ланок
3.Рівень спеціалізації основних підрозділів
4.Характер співвідношення між основними, проміжними, обслуговуючими виробництвами.
5.Рівень концентрації виробництва
6.Ефективність розташування виробництва
7.Характер зв'язку між підрозділами
У межах структури під-ва виділяють організаційну та виробничі структури.
Виробнича структура - комплекс виробничих підрозділів під-ва (цехів, бригад, дільниць, ферм тощо) та форми їх взаємозв'язку.
Види виробничої структури:
1.залежно від підрозділу, на основі якого формуєть-ся структура:
Без цехова виробнича ділянка, роб.місце, на яких здійснення однотипних операцій або виготовлення однорідної продукції.
Цехова цехи поділяють-ся на основні, допоміжні та обслуговуючі
Корпусна.Корпус-сукуп-ність кількох однотипних цехів
Компінацька. У виробництві з багато ста-дійністю процесів пере-робки сировини або комп-лексним споживанням єдиної ресурсної бази.
3. За наявністю основних та допоміжних виробничих процесів:
комплексна (виробничий цикл зосереджен на одному під-ві),
спеціалізована( одне під-во - один елемент виробничого циклу),яка в свою чергу поділяється на а)механіко-складальні
б)складання
в)механіко-обробні
г)заготівельного типу
У свою чергу виробничі цехи поділяються на: основні (заготівельні, обробні, складальні) допоміжні (Істру-ментальні, ремонтні, транспортні) побічні (товари широкого вжитку)
Організаційна структура відображає склад управління підрозділів та систему зв'язків між ними.
13. Поняття і типи організаційних структур управління сучасними підприємствами.
Організаційна структура управління - це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.
В практиці господарювання традиційно розрізняють декілька типів організаційних структур управління.
1) Лінійна організаційна структура управління - це така структура між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії. За лінійної структури кожний підлеглий має лише одного керівника, який і виконує всі адміністративні та спеціальні функції у відповідному підрозділі.
2) Функціональна організаційна структура управління - це така основу якої становить поділ функцій управління між окремими підрозділами апарату управління. За функціональної структури управління кожний виробничій підрозділ отримує розпорядження одночасно від кількох керівників функціональних підрозділів підприємства.
3) Лінійно - функціональна організаційна структура управління - це така, яка спірається на розподіл повноважень та відповідальності по функціях управління та прийняття рішень по вертикалі., ця структура дозволяє організувати управління за лінійною схемою (директор - начальник цеху - майстер), а функціональні відділи апарату управління підприємства лише допомогають лінійним керівникам вирішувати управлінські завдання. При цьому лінійні керівники не підпорядковані керівникам фунціональних відділів апарату управління.
4) Дівізіональна організаційна структура управління - така, яка характерна тим, що кожний виробничій підрозділ (дівізіон, відділення) корпорації має свою власну, досить розгалужену структуру управління, що забезпечує його автономне функціонування. Лише декілька стратегічних функцій централізовані на рівні адміністрації всієї корпорації. Дівізіональні організаційні структури управління використовуються великими підприємствами зі значною кількістю виробничих відділень, які функціонують в умовах динамічного середовища.
5) Матрична організаційна структура управління - це така, в якої поряд з лінійними керівниками підприємства та функціональним апаратом управління виділяють ще й тимчасові предметно - спеціалізовані ланки - проектні групи, які формуються з спеціалістів постійних функціональних відділів. При цьому вони лише тимчасово підпорядковані керівнику проекту. Після завершення робіт над проектом вони повертаються до своїх функціональних підрозділів. Керівник проекту виконує роль лінійного керівника по відношенню до спеціалістів проектної групи. Одночасно він є функціональним керівником по відношенню до виробничих підрозділів підприємства, що забезпечують реалізацію проекту.
Використання матричної структури виправдано в умовах високодинамічного середовища, підприємствами з великою кількістю виробництв обмеженого жит"євого циклу.
14. Поняття, склад та структура персоналу підприємства. Категорії персоналу.
Персонал п-ва - сукупн. постійних працівників, що отримали необх. Проф. підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.У складі персоналу підприємства виділяють наступні категорії:
1. За участю у виробничій діяльності: виробничиий персонал (персонал, зайнятий осн. д-тю) - працівники осн., доп. та обслугов. В-в, науково-дослідних підрозділів та лабораторій, заводоуправління, складів, охорони - тобто всі зайняті у виробництві або його без посередньому обслуговуванні; невиробн. персонал (персонал, зайнятий в неосн. д-ті)- працівники житловокомун. госп-ва, дитячих садків та ясел, амбулаторій, учбових закладів тощо.
2. За хар-ром виконуваних функцій: Керівники - це працівн, що займают посади керівників п-в та їх структ підрозділів (директори (ген. директори), начальники, завідуючі, керуючі, виконроби, майстри. Повні спеціалісти (головбух, гол. інженер, повний механік тощо), а також заступники відпов до вище перелічених посад. Спеціалісти працівники, що займаються інженерно-технічними, економічними та іншими роботами, зокрема - інженери, економісти, бухгалтери, нормуваль-ники, адміністратори, юри-сконсульти, соціологи тощо. До службовців віднос. працівн, що здійснюють підготовку та оформл документації, облік та контроль, госп. обслугов. (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема - діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі-друкарки, сценографісти тощо. Робітники безнос. зайняті у процесі створення матеріальних цінностей, а також ремонтом, переміщенням вантажів, перевозкою пасажирів, наданням матеріаль-них послуг та ін. Окрім того, до робітників відносяться двірники, прибиральниці, охоронці, кур'єри, гардеробники.
У свою чергу всі спеціалісти за кваліфікац. рівнем поділяються на: спеціалстів найвищої кваліфікації (мають наукові ступені та вчені звання), вищої кваліфікації(з вищою освітою та значним практичним досвідом) середньої кваліфікації (з середньою освітою та певним практичним досвідом) та спеціалістів-практиків(не мають спеціальної освіти, хоч і обіймають певні посади).
За ступенем участі у в-ві усіх робітників поділяють на основних - тих, що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції, та допоміжних - тих, які виконують функції обслугов. Осн. в-ва. А за рівнем кваліфікації виділяють робітників: висококваліфікованих(2-3 роки фахової підготовки+ великий практичний досвід, виконують най-складніші роботи), квалі-фікованих(1-2 роки фахо-вої підготовки+ чималий досвід, виконують складні роботи виробничого хар-ру), низько кваліфіковані (строк фахової підготовки в кілька тижнів і певний досвід роботи, виконують нескладні роботи), некваліфіковані (допоміжний та обслу-говуючий персонал без спеціальної підготовки).
3. Розподіл персоналу за професіями та спеціальностями. Професія - це вид трудової діяльності, здійсн. якої потребує відпов. комплексу спеціальних знань та практичних навичок. Спеціальність - це більш або менш вузька різновидність трудової ді-ті в межах професії. Кваліфікація - це сукупн. спец. знань та практ. навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій обумовленої складності.
Стр-ра персоналу п-ва- відносне (процентне) співвіднош. окремих категорій персоналу в межах його загальної чисельності.
У типовій структурі персоналу п-в промисловості Украйни, що склалася в останні роки робітники складають 82%, а 18% представлені разом керівниками, спеці-алістами та службовцями.
15. Продуктивність праці, її показники та методи вимірювання.
ПП є узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили, що характеризує здатність конкретної праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ. Зрост. ПП забезпечує збільшення реального продукту й доходу і тому є важливим показником економічного зростання країни. На рівень ПП на п-ві впливають рівень екстенсивн. використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан в-ва. Зокрема, рівень екстенсивного використання праці показує ступінь її продуктивного використання та тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Екстенс. зрост. ПП обмежується законодавчо встановленою тривалістю робочого дня. Інтенсивн. праці хар-зує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Межами підвищення інтенсивності праці є психічні та фізіологічні можливості людського організму.
Можливості зрост. ПП за рахунок науково-технічного прогресу є необмеженими.Показники і методи вимірювання. Виділяють прямий (виробіток) та обернений (трудомісткість) показники рівня продуктивності праці. Виробіток - це кількість продукції (робіт, послуг), що вироблена одним працівником за одиницю робочого часу. В залежності від того, якими одиницями вимірюється обсяг продукції, показники рівня виробітку поділяються на вартісні, натуральні та трудові. Натуральні (обсяг продукції - в фіз одиницях) можуть бути застосовані лише на п-вах, що випускають однорідну продукцію. До переваг натур. показників належить точність та наочність. Різновидом натур. є умовно-натуральні вимірювачі (тонна умовного палива та ін.) Трудові можуть застос. на дільницях, в цехах, що випускають однорідну продукцію за наявності значних обсягів незавершеного в-ва. Недолік: нівелюють якість праці. Вартісні (обсяг продукції вимірюється грошовими одиницями)- найбільш універсальні. Недолік: завищення ціни монополістами може показувати фіктивне зростання їх продуктивності праці. Трудомісткість - обернений показник рівня ПП, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг)
16. Кадрова політика. Системи формування, підготовки та підвищення кваліфікації кадрів
Головна мета кадрової політики полягає в забезпеченні нині і в майбутньому кожного робочого місця, кожної посади персоналом відповідних професій та спеціальностей і належної кваліфікації. Досягнення кінцевої мети кадрової політики має передбачити виконання таких основних функцій: 1. Розробка та корекція стратегії форсув. та використ. труд. потенціалу відпов. до змін в умовах госп-ння 2. Набір і формув. необх. категорій персоналу 3.Підготовка персоналу до відповідної професійної діяльності 4. Оцінка персоналу (контроль відповідності потребам виробництва)5.мотивація дотрим. належного режиму трудової діяльності та високої ПП 6.моніторинг безпеки праці 7.соц захищеність персоналу пп-ва 8. Реалізація контактів між керівництвом та представниками трудового колективу. Система управління персоналом -багатовекторна діяльність відповідних відділів (служб) пп-ва, галузевих органів та органів центральної виконавчої влади. Підсистеми управління персоналом: 1.умови праці- охорона, безпека, естетика праці 2.труд. віднос.- групові, особисті, з керівництвом, врегулюв. конфліктів 3.оформлення та облік кадрів 4.маркетинг, прогнозув. та планув. персоналу 5.розв-к труд. потенціалу 6.стимул. праці 7. надання юр. послуг - виріш. правових питань труд. відносин 8. створ. соц. Інфрастр-ри 9. Вибір і застос. орг-них стр-р управління. Розрізн. зовн. та внутр. джерела набору персоналу. Зовнішні: 1.держбюро з працевлаштув, біржа праці 2.комерційні п-ва з працевлаштув.3.система контрактів п-в з навч. закладами 4.обяви в пресі, на радіо і т.п. Внутрішні: 1.підготовка працівників через навчання на пп-ві 2.просування по службі власних працівників 3.звертання до власних працівників з проханням порекомендувати на роботу знайомих, родичів і т.п. 4. Інформування колективу про наявні вакансії.
17. Заг. х-ка осн. напрямків наукової орг-ції праці.
Наукова орг-ція праці (НОП) - сукупність заходів спрямованих на планомірне та максимально доцільне використання праці робітників з метою забезпеч високої продуктивності.
Задачі НОП:
1) економічні - максимізація продуктивності праці;
2) психофізіологічні - забезпеч. Найсприятливіших умов праці, усунення психологічних і фізіологічних факторів, що тиснуть на людину;
3) соціальні - підвищення змістовності та привабливості праці. Напрямки НОП:
1. формування форм поділу і кооперації праці. Кооперація - об'єднання трудової д-сті працівників для спільної цілі:
- міжцехова форма кооперації;
- внутрішньоцехова (міждільнична);
- бригадна (між окремими виконавцями):
*спеціалізовані бригади - 1 спеціальність, 1 ф-ція;
*комплексні бригади працівники різних спеціальностей надають комплекс робіт;
*змінні бригади - всі працівники працюють в 1 зміну;
*наскрізні бригади - члени бригади розподілені по змінах.
2. покращення орг-ції обслуговування роб. місць. Принципи раціонального забезпечення: плановість забезпечення всім необхідним для високопродуктивної роботи; попередження можливих простоїв; комплексність обслуговування.
3. раціоналізація методів праці;
4. вдосконалення практики мотивації праці;
5. покращення підготовки підвищення кваліфікації кадрів;
6. покращення умов праці;
7. зміцнення дисципліни праці;
8. раціональна орг-ція праці керівників і спеціалістів.
18. Характеристика виробничих засобів підприємства. Класифікація та структура основних засобів (ОЗ)Основні фонди (засоби) поділяються на основні виробничі та основні невиробничі засоби. Основні виробничі засоби (ОВЗ) -засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва упродовж тривалого періоду, при цьому не змінюють своєї натурально-речової форми і переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції частинами. Джерелом простого відтворення ОВЗ є амортизаційні відрахування. Основні невиробничі фонди(ОНФ) за тривалістю використання (> 1 року) та характером перенесення вартості на продукцію подібні до ОВЗ, але вони не беруть безпосередньої участі у процесі виробництва. Джерелом їх відтворення є прибуток підприємства. До ОНФ відносять житлово-комунальні господарства, будинки відпочинку, спортивні табори, об'єкти соціально-побутового призначення.
Класифікація ОЗ. Видова класифікація (застос. в бухобліку): 1. Земельні ділянки 2. Капітальні витрати на поліпшення земель 3. Будинки, споруди, передавальні пристрої 4. Машини та обладнання 5. Транспортні засоби 6. Інструменти, прилади, інвентар 7. Робоча і продуктивна худоба 8. Багаторічні насадження 10. Інші ОФ. Відповідно до податкового обліку ОЗ класифікують за функціональним призначенням на: 1. Перша група -будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої 2. Друга група -транспортні засоби, меблі, офісне обладнання, побутові електромеханічні прилади та інструменти, інформаційні системи та ін. машини для автоматичної обробки інформації. 3. Третя група -інші ОФ, включаючи с/г машини й знаряддя, робочу і продуктивну худобу, багаторічні насадження. Виділяють активну та пасивну частини ОФ. До активної частини (машини, устаткування, інструменти, прилади для вимірювання та ін.) відносять ОЗ, що беруть безпосередню участь у виробництві. До пасивної частини (будівлі, споруди) відносять ОФ, що забезпечують нормальне функціонування виробничого процесу, створюють умови для цього.
Структура ОЗ. Функціональна (технологічна) структура ОФ -співвідношення різних груп ОФ у їх загальній вартості. Технологічна структура залежить від виробничих та матеріало-технічних особливостей галузі, технічного рівня виробництва, форм відтворення ОФ, форм суспільної організації виробництва. Загалом, чим більше питома вага активної частини ОФ, тим прогресивнішою є їх структура. Галузева структура - співвідношення величини ОФ різних галузей у їх загальній вартості. Вікова структура- співвідношення різних вікових груп ОФ у їх загальній вартості.
19. Облік та оцінка осн. засобів підпр-ва
Облік ОФ здійсн у натуральних та вартісних показниках. Натуральні показники ОФ застосовуються для розрахунку виробн потужностей, складання балансів устаткування, визначення технічного стану ОФ. Вартісні пок-ки ОФ дають змогу визначити заг. їх обсяг, динаміку, знос, нарахувати амортизацію, розрахувати собіварт. продукції. Види вартісної оцінки ОЗ: 1.Первісна вартість - факт. собів. ОФ, виплачена (передана) на дату їх придбання (створення). Склад. з таких витрат: суми, сплачені постачальникам засобів праці; будівельно-монтажні роботи; реєстрац. збори, держмито та аналогічні платежі; ввізне мито; суми непрямих податків (якщо вони не відшкодов. п-ву); витрати на доведення до стану, придатного до використ. та ін. 2. Справедлива (реальна) вартість - сума, за якою цей об'єкт може бути обмінений у разі здійсн. угоди між компетентними, обізнаними, заінтерес. та незалежн. сторонами. Справедливою вартістю в більшості випадків є ринкова варт. ОФ 3. Відновлена вартість - сума коштів або інших форм компенсації, яку необх. було б витратити для придбання (або створення) такого самого засобу праці на дату складання звітності. 4. Залишкова вартість -різниця між вартістю, за якою об'єкт ОФ був занесений на баланс та сумою зносу. 5. Залишкова вартість ОФ на час вибуття їх з експлуат. наз. ліквідаційн. вартістю. Показники ліквідаційної вартості є розрахунковими (приблизними). П-во здійс переоцінку об'єктів ОФ, якщо їх залишкова вартість значно (>10%) відрізн. від справедливої вартості на дату складання балансу. Переоцінена вартість та сума зносу об'єкта визначаються множенням на індекс переоцінки, що обчислюється діленням справедливої вартості об'єкта на його залишкову вартість.
20. Знос основних фондів, види зносу та їх показники
Знос ОФ- втрата ними своєї вартості. Розрізняють знос фізичний та моральний.Фізичний знос- це втрата ОФ своєї первісної споживної вартості, яка обумовлена не тільки їх функціонуванням, а й бездіяльністю (руйнування від атмосферного впливу, корозії). Внаслідок фізичного зносу ОФ погіршуються їх техніко-економічні та соціальні характеристики -знижується продуктивність, збільшуються експлуатаційні витрати, змінюється режим роботи тощо. На фізичний знос впливають якість ОФ, їх технічна досконалість, особливості технологічного процесу, режим роботи, організація догляду, якість і своєчасність ремонту, ступінь захищеності від зовнішніх умов (вологості, кислотності тощо). Розрізняють частковий (усувний) та повний (неусувний) фізичний знос. Рівень зносу ОФ та оцінку їхньої придатності визначають під час інвентаризації та переоцінки ОФ. Коефіцієнт фізичного зносу:
,
де - сума амортизаційних відрахувань; - первісна вартість ОФ; -витрати на капітальний ремонт ОФ від початку їх експлуатації. Відсоток фізичного зносу можна визначити за ф-лою:
, де - корисний та нормативний (корисний) строк служби ОФ, Л-ліквідаційна вартість у відсотковому виразі.
Моральний знос -зменшення вартості ОФ під впливом підвищення продуктивності праці в галузях, що виробляють засоби праці, а також у результаті створення нових, більш продуктивних і економічно вигідних машин та устаткування. Моральний знос виявляється в двох формах: перша -знецінення старих засобів у результаті зниження вартості їх відтворення та друга - знецінення старих ОФ як наслідок створення нових, більш ефективних. Коефіцієнт морального зносу першої форми:, де - відновлена та первісна вартість ОФ. Коеф. мор. зносу другої форми:, де - повна вартість застосовуваного та нового засобу праці.
21. Амортизація основних засобів, методи амортизації, їх застосування в Україні.
Амортизація -процес перенесення вартості ОФ на вартість новоствореної продукції з метою їх повного відновлення. Для відшкодування вартості зношеної частини ОФ підприємства відраховують певні суми грошей відповідно до розмірів їх зносу (фізичного та морального), які включають до собівартості новоствореної продукції.
Ці відрахування називаються амортизаційними. Норма амортизації - це встановлений річний відсоток відшкодування вартості зношеної частини ОФ:,
де -балансова (первісна) вартість об'єкта
- амортизаційний період,
Л-ліквідаційна вартість.
Застосовувані норми амортизації мають бути спрямованими на своєчасне відшкодування ОФ. Термін корисної експлуатації (амортизаційний період) визначається з урахуванням потужності пп-ва, фізичного та морального зносу, що передбачається, правових та ін. обмежень щодо строків використання об'єкту.
Методи амортизації. Прямолінійний (рівномірний) -кожного року на собівартість виготовленої продукції переноситься однакова частина вартості ОФ.
,
де - річні амортизаційні відрахування
Цей метод має ряд недоліків: передбачає рівномірний знос ОФ протягом усього терміну служби, не враховує морального зносу. Це може призводити до недоамортизації ОФ. Методи прискореної амортизації дають можливість протягом першої половини строку корисного використання замортизувати 60-70% вартості. Прискорена амортизація означає щорічне зниження суми амортизаційних відрахувань. Ці методи дозволяє усунути перераховані недоліки прямолінійного методу. Метод зменшення залишкової вартості передбачає визначення суми аморт. Відрахувань множенням залишкової вартості на початок звітного періоду на річну норму амортизації, що вираховується за формулою
, де n-тривалість корисного використання об'єкта ОФ.
Метод прискорення зменшення залишкової вартості застосовує вказану норму амортизації, помножену на визначений коефіцієнт, наприклад, 2 (метод подвійно залишкової амортизації). Кумулятивний метод (метод суми чисел). Норма амортизації тут розраховується діленням числа років, що залишились до кінця амортизаційного строку служби, на кумулятивне число, що являє собою суму числових значень років служби устаткування. Виробничий метод грунтується на думці, що функціональна корисність ОФ залежить від результатів їх використання.
Річна норма амортизації визначається:
, де - фактичний обсяг виробництва продукції, -виробнича ставка амортизації.
, де -плановий обсяг виробництва продукції.
Підприємства України можуть застосовувати норми й методи нарахування амортизації, що передбачені податковим законодавством. Амортизаційні відрахування обчислюються окремо за кожною з трьох груп ОФ за функціональним призначенням шляхом множення норми амортизації на балансову вартість групи ОФ на початок періоду. Норми амортизації: перша група- 5% (кварт. 1,25%); друга- 25% (кварт. 6,25%); третя- 15% (кварт. 5,75%).
,
де - балансові вартості ОФ на початок звітного та попереднього до нього періоду, -витрати на придбання ОФ, капремонт, реконструкцію та ін. протягом попереднього звітному періоду, -виведені з експлуатації ОФ протягом попереднього звітному періоду, -сума амортизаційних відрахувань,нарахованих протягом попереднього звітному періоду. Згідно з податковим зак-вом пп-ва України можуть застосовувати методи прискореної амортизації для ОФ третьої групи за наступними ставками: 1 рік експл. -15%, 2 рік експл -30%, 3 рік експл -20%, 4 рік експл -15%, 5 рік експл -10%, 6 рік експл -5%, 7 рік експл -5%.
22. Ремонт основних засобів, види ремонту та джерела його фінансування.
Ремонт це комплекс робіт щодо підтримув. основних фондів у робочому стані протягом усього строку їх служби. Залежно від ролі у відтворенні та оновленні основних фондів усі види ремонту поділяються на поточні та капітальні. З доп. поточного ремонту усуваються дрібні неполадки, ушкодження, замін-ться окремі деталі, попереджується прогресуючий фізичний знос. Отже, поточний ремонт не відновлює основних фондів, а лише підтримує їх у робочому стані. Капітальний ремонт зумовлений нормальн. закономірним зносом осн. фондів. Під час капремонту об'єкти осн. фондів повністю демонтуються, замін-ся або відновл. зношені елементи, вузли; максим. відновл-ся їх первісні техніко-експлуатац. Пар-ри. Цей вид ремонту веде до оновлення основних фондів і потребує значних одноразових витрат і здійснюється один раз на кілька років.
Особл. видом складних ремонтів є відновний ремонт основних фондів, спричин. їх зруйнуванням унаслідок стихійних лих (пожежі, повені, землетрусу), досить тривалою бездіяльністю. У міжремонтний період працезд. осн. фондів підтри-м. за допом. таких профілактичних заходів, як усунення не-значних поломок, чищення, змащування, регулювання тощо. Усі орг-ні та техн. заходи з догляду, обслугов. та ремонту здійснюються в певній послідовності відповідно до типових систем техн. обслугов. та ремонту основних фондів, що застосов. на підп-вах.
Екон. оцінка доцільності капітальних ремонтів:
1) витрати на капремонт зношеного устаткув. склад. з витрат на ремонт (Рк) - вартість замінюваних елементів, витрат на зарпла-ту при проведенні ремонтних робіт тощо та експлуатац. витрат (Ср) протягом одного ремонтного циклу на кап-но відремонтовану машину.
2) Витр. на придбання нового устаткування, що замінить старе, яке потребує ремонту охопл. вартість придбання та встановл. нової машини (Кн), експлуатац. витрати по новій ма-шині (Сн) та втрат від недоамортизації діючої машини (Са). Крім цього, необх. врахувати відмінність у продуктивн. і тривал. ремонт-ного циклу кап. відремонтов. та нового устаткування.
Коефіцієнт ефективності витрат на здійснення капітального ремонту:
(Рк+Ср)
Ер = 1 - -----------,
(Кн+Сн) ab+Са
де a - коеф, що відобр. співвіднош. ремонтного циклу того самого устатк;
b - коеф, що відобр співвіднош. ремонтного циклу того самого устатк. Якщо розрахунк. коеф. Ер має плюсове значення, капремонт доцільний, за мінусового значення - недоцільн., за нульового - порівнювані варіанти рівноцінні.
Модернізація - удоскон.. засобів з метою повн. або частков. усун. мор. зносу та підвищ. техн.-експлуатац. парам. до рівня сучасних вимог вир-ва. Витрати на пот. ремонт є постійними і відносно рівномірни-ми протягом експлуатац. періоду, а тому їх відносять до поточних витрат, що включ. до собіварт. пр-ції. Провед. капремонту потребує значно більших однораз. витрат, які визначають заздалегідь і відносять на собівартість про-дукції рівномірно протягом ремонтного циклу. Витрати на капремонт, що забезпеч. поліпшення стану основних фондів входять до балансової вартості основних фондів.
Відновний ремонт фінанс. з державного резервного фонду. За характером та обсягом робіт, що виконуються, його відносять до капітального будівництва.
23. Ефективність використання ОВФ, показники та шляхи підвищення еф-ті ОВФ.2 групи пок-ків викор-ня зас. праці: узагальнюючі, індивідуальні. Узагальн.: фондовід-дача ОФ визнач-ся віднош. обсягу вигот. продукції до середньоріч. варт. ОФ. Обсяг виробл. продукції визначається в натур. або варт. пок-ках. Найчастіше узагальнююч. варт. пок-ком обсягу виробн-ва є товарна або чиста продукція. Фондовіддача показує загальну віддачу від викор-ня кожної гривні, витраченої на ОВФ, тобто еф-ть цьо-го вкладення коштів; фондомісткість, яка визнач-ся віднош. середньоріч. варт. ОФ до обсягу виготовл. пр-ції. Пок-к фондомісткості визначає необх. величину ОФ для виготовл. пр-ції заданої величини. Індивідуальні: пок-ки екстенс. викор-ня. Усе устаткування на вироб-ві поділяють на наявне, установле-не та діюче. Наявне - це устаткув., зараховане на баланс і внесене до інвентарних списків незалежно від стану і міс-цезнаходження. Установлене - це устатк., яке змонтоване на місці його експлуатації. Діюче - устатк., залучене до вироб-ва, незалежно від тривалості його роботи. Відношення встановл. та діючого устаткув. до наявного і буде харак-ти коеф. залуч. устаткув. до вироб--ва. Кое-ф. викор-ня календарн. (режимного, планового) фонду часу розрахов. як віднош. робочого фонду часу до календар-н. (режимного, планового) фонду часу. Коеф. змінності роботи устатку-в. Він являє собою віднош. заг. суми верстато-змін, відпра-цьованих за добу всім устаткув., до заг. кільк. устатку-в. Показники інтенс. викор-ня ОФ. Коеф. інтенс. завантаж. устаткув. визна-ча. віднош. факт. продуктивн. устаткув., що вико-р-ся на підп-ві, до його нормативної продуктивн., тоб-то техн. обгрунтованої:
Кін = Qф / Qн або Кін = tф / tн
де Кін - коеф. інтенс. завантаж. Qф - факт. випуск прод-ції устаткув. за одиницю часу у натур. виразі, шт.;
Qн - технічно обгрунтований випуск прод-ції за од. часу. шт.;
tф - факт. витрачений час на виготовл. одиниці продукції, н-год.
tн - технічно обгрунтована норма часу на одиницю продукції, н-год;
Пок-ки викор-ня виробн. площ і споруд: коеф. завантаж. виробн. площ цеху, дільниці, коеф. викор-ня промислово-виробн. площ під устаткув. і пок-к зняття прод-ції з 1 м2 виробн. площі. Викор-ня споруд оцінюється на основі виробн.харак-тик об'єктів - зазвичай за пропускною здатністю або потужністю.
Важливим напрямком підвищ. еф-ті викор-ня ОФ є зменш. кільк. недіюч. устаткув., виве-дення з експлуатації зайвого та швидке залуч. у виробн-во невстановл. устаткув., обсяги якого є досить значними.Інтенс. поліпшення викор-ня ОФ та виробн. потужн, передбачає підвищ. ступеня завантаж. устаткув. за од. часу. Підви-щ. інтенс. завантаж. устаткув. може бути досягнуто шляхом модернізації діючого устатк, машин та мех-мів, установл. оптимал. режиму їх роботи.Інтенс. викор-ня ОФ підвищ. че-рез технічне удосконал. зас. праці та технології вир-ва, скороч. строків досягнення проектної продуктивності тех-ки, удоско-н. наукової орг-ції праці, вир-ва й управління, підвищ. кваліфік. робітників./Удосконал. стр-ри ОВФ збільш. ОФ допоміжного вир-ва веде до зростан-ня фондомістк. пр-ції, оскільки безпосередньо обсяги пр-ції не збільшує, але і без пропорційно розвинутого допоміжного вир-ва осн. цехи з повною віддачею не можуть функціонувати. Тому не-обхідно встановл. оптим. виробн. стр-ру підпр-ва - важливий напрямок кращого викор-ня ОФ.
Важливий резерв кращого екстенс. та інтенс. викор-ня ОФ та виробн. потужностей - швидке освоєн-ня проектних потужностей, введення в дію нових технологічних ліній, агрегатів, устаткування.
24. Оборотні фонди підприємства, їх склад, структура.
ОФ - це частина виробн. фондів, які повністю споживаються в кожному виробн. циклі, при цьому переносять усю свою вартість на створювану прод-цію і змінюють свою натур. форму. Речовим змістом ОФ є предмети праці, які в прроцесі вир-ва перетвор. в готову пр-цію, станов-лячи її матер. основу, або сприяють її створенню.
ОФ перебувають у постійному русі (обо-роті), починаючи від надходження предметів праці на склад підпр-ва до отрим. готової пр-ції та переходу її у сферу обігу (реалізації). ОФ поділяють на;
а) виробничі запаси;
б) незаверш. вир-во і напівфабрикати власно-го виготовлення;
в) витрати майбутніх періодів.
Вир-чі запаси становлять найбільшу частину ОФ. У заг. Обсязі ОФ вони становлять до 70%. До складу вир. запасів вход:
o сировина;o осн. та допом. матеріали; o куповані напівфабрикати та комплектуючі вироби; o паливо; o тара і тарні матеріали; o запчастини для ремонту; o ін матер-ли.У складі запасів окремою групою виділяють малоцінні та швидко-знош. предмети, термін викор-ня яких не перевищує одного року. В осн. це засоби праці. Незаверш. вир-во - це ті предмети праці, які перебувають у процесі вир-ва на різних стадіях обробки безпосер. на роб. місцях у цехах, на дільницях, або ж у процесі трансп-ня від одного роб. місця до іншого. До напівфабрикатів власного виготовл. належать ті предмети праці, які повністю були обробл. в одному виробн. підрозділі (цеху), але подальше обробл. повинні пройти в інших підрозділах (цехах). Витр. майбутніх періодів не є речовим елементом ОФ. Вони являють собою грошові витр., що були здійсн. в да-ному періоді, але на собіварт. пр-ції будуть віднесені частина-ми в наступних періодах. Це витр. на проектув. та освоєння но-вих видів пр-ції, раціоналізацію та винахідництво, проектув. різних удосконалень вир-ва, придбання науково-технічної, еко-номічної, комерц. інфо, передплату періодичних видань тощо.
Співвіднош. окремих елементів ОФ до заг. їх обсягу хар-зує їх виробн-технол. стр-ру, яка формується під впливом цілого ряду факторів (хар-ру вир-ва, особливостей пр-ції та технології її виготовл., умов забезпеч. підп-ва сировиною та матеріалами тощо). Ця стр-ра з часом змінюється. Так, за останні роки в структурі оборот-них фондів спостерігається тенденція до зменш. питомої ваги виробн. запасів і до збілш. частки незаверш. вир-ва та витрат майбутніх періодів.
На підп-вах різних галузей стр-ра ОФ має значні відмінності, обумовл. особлив-ми застосування технологій, умовами забезпечення і видами застосування матеріальних ресурсів, рівнем та видами спеціалізації тощо.
25. Поняття, склад та структура оборотних засобів підприємства.
Обор. кошти ОК - це сукупн. коштів п-ва, що авансують на створ. обор. фондів та фондів обігу і забезпеч. їх неперервного кругообігу. Якщо оборотні фонди виступають у вигляді предметів праці, то фонди обігу - це кошти, вкладені в запаси гот. пр-ції, тов. відвантаж. та в дорозі, кошти на рахунках та в касі п-ва. Розрізн ОК у сфері вир-ва та у сфері обігу, які в сукупн. своїй забезп. неперервність вир-ва та реалізації продукції.
Обор. фонди вступають у вир-во у своїй на-тур. формі і в процесі вигот. продукції повністю споживаються. Після закінч. виробн-го циклу, виготов-л. пр-ції та її реал-ції авансовані ОК відшкодов. в складі виручки від реал-ції пр-ції. Це створ. можлив. систематичного по-новл. процесу вир-ва, який здійсн. завдяки неперерв. кругообігу коштів п-тва. У своєму кругообігу ОК проходять послі-довно три стадії: Грошова стадія кругообігу коштів є підготовчою і відбув. у сфері обігу, де гроші перетвор. у виробн. запаси. Виробнича стадія- безпосер процес вир-ва, який закінч. випуском гот. пр-ції.На товарній стадії кругообігу авансовані ОК висту-пають у вигл. тов. пр-ції. Грош. форма одноч. стає і початк. стадією обороту коштів.
Кругооб. ОК відбув. за схем
Г-ВЗ...НВ...ГП-Г',
де Г - кошти, які авансуються підп-вом;
ВЗ - виробничі запаси;
НВ - незаверш. вир-во, що являє собою виробн стадію;
ГП - готова продукція;
Г' - кошти, отрим. в рез-ті реалізації пр-ції, які включ. авансов. витр. та прибуток підприємства. Крапки (...) озн, що обіг коштів перерв., але процес їх кругообігу продовж. у сфері вир-ва.
ОК перебувають одночасно на всіх стадіях кругообігу, що забезпеч. його неперерв та безперебійну роботу підприємства.
Склад ОК: - обор. фонди:
• виробн. запаси.
• незав. вир-во та напівфабр. власного виготовл.
• витрати майбут. періодів.
- фонди обігу:
• залишки гот. пр-ції
• відвантаж. пр-ція
• кошти на розрах. рахунку
• дебіторська заборгов.
• Інші
Співвідн. між цими груп. ОК у заг. їх варт. хар-зує стр-ру ОК. Ця стр-ра тим прогресивніша, чим більша част. ОК зайнята у сфері вир-ва. Перебування цих коштів у сфері обігу - необх. умова безперервн. процесу відтворення.
За джерелами формув. ОК поділ. на власні та позичені.
Власні - це кошти, які пост. перебув. у розпорядж. підп-ва і формуютьс за рах. власних ре-сурсів. Позичені - кредити банків, кредитор
заборгов. та інші пасиви.
Кредиторська заборгов. озн використ. коштів, які не належ. підп-ву.
Залежно від способ. визнач. потреби ОК поді-л. на нормовані та ненормовані. До нормов. входять ті, щодо яких установ. нормат. запасів: виробн. запаси, незаверш. вир-во, витрати майбут. періодів та запаси гот. пр-ції. Інші ОК належать до ненормованих.
26. Особливості нормування оборотних засобів.Інтервали поставок матеріалів на п-во та інтервали їхнього викор, за рідкісними винятками, не збігаються: багато з них поступають у в-во безперервно, тобто щоденно. Тому виникає потреба в запасах матеріалів. Поточний запас забезпечує роботу п-ва в період між двома черговими надходж. партій матер. Він є величи-ною змінною: досягає максимуму в момент надходження партії матер, поступово зменш. внаслідок їхнього використан-ня і стає мінімальним безпосередньо перед черговою поставкою. Макс. пот. запас (Мз.пт.max) Мз.пт.max= Мд tн
де Мд - середньодобові ви-трати матеріалу в натур. вимірі; tн - інтервал між надхо-дж. чергових партій матері-алів у днях. Різнов. пот. є сезон-ний запас, який утвор. за умов сезонного використання, се-зонної заготівлі або сезонного транспорт. матер. Підгот. запас створюєть-ся тоді, коли перед використ. матеріали потребують спеціаль-ної підготовки (сушіння, розкрою, правки тощо). Він визначається за формулою
Мз.пд. = Мд tп
де tп - час на підг. матер. у днях.
Страховий запас потрібний на випадок можливої затримки над-ходження чергової партії матеріалів. Його обчислюють за формулою
Мз.стр= Мд tт
де tт - час термінового поповнення запасу в днях або за стан-дартних інтервалів постачання - середнє відхилення від нього. Таким чином, загальний запас матеріалів становить:
середній Мз.ср= Мд (tн/2 + tп + tт) Важливе знач. для підтримування пот. запасів на на-лежному рівні має система регулювання запасів. На вибір с-ми регулюв. впливає величина по-треби в матеріалах, регулярність запуску у в-во, форма постачання тощо. Регулюв. запасів може здійсн. за си-стемами "максимум-мінімум", "стандарт. партій", "стандартних інтервалів" тощо. У нас найбільш відома система "максимум-мінімум", згідно з якою запаси попов. до рівня не нижчого за їхню мінім. величину, а після надходж. чергової партії не бувають більшими за встановл. максим. кількість. Для забезпеч. цих умов замовлення на чергову поставку матер. видається за такої величини пот. запасу, якої вистачить для роботи аж поки замовлений матеріал надійде. Ця величина запасу називаєть-ся "точкою замовлення" (Мз.з)
Мз.з =Мз.пд+Мз.стр+Мд tз
де tз - час у днях від моменту оформлення замовлення до над-ходження чергової партії матеріалів. Величина запасів матеріалів істотно впливає на еф-ть роботи п-ва і вплив цей неоднозначний. З од. боку, збільш. запасів унаслідок постачання великими партіями потребує більших об. коштів, додаткових витрат на зберігання матеріалів, компен-сацію можл. псув. та втрат. Ці втрати й витрати мож-на вважати пропорц. величині запасу, тобто партії поставки. З ін. боку, поста-ч. велик. партіями змен-шує к-ть поставок і, від-пов., трансп-заготі-в витрати, бо вони відносно мало залежать від ве-личини партії поставки, а в більшій мірі обумовл к-ю цих партій. Зменш. величини партії поставок сприч. зворотний ефект: втрати й витрати, зв'язані зі зберіг. запасів, зменшуються, а трансп-заготів витрати зростають.
Оптимальною є така партія (Пм), яка забезп. мінім. сумарні витрати (См.с) на придбання (См.п) і зберігання (См.з) матеріалів, тобто коли См.с = См.п + См.з --> min
Підставивши у складові цієї функції відповідні значення, одер-жимо См.п = Мр / Пм *Сп
См.з = Пм /2 * Цм *Рн
де Мр - річна потреба у матер; Сп - трансп-заготі-в витрати на одну партію поставки; Цм - ціна од. мате-р. без урахув. трансп.-заготів. витрат; Рн-ко-еф., що враховує втрати від відволікання коштів у запаси й витрати на зберігання матеріалів. Звідси оптимальна партія поставки обчисл. за ф-ою Пм = Ц 2 Мр*Сп / Цм*Рн
27. Показники та шляхи прискорення оборотності оборотних засобів.
Пок-ки витрат мат. ресурсів хар-ть їх виробн. споживання, пов'язане з виконанням виробн. програми та з проведен. ремонтних робіт, обслуг. внут-рішньозаводського транспорту, забезпеч. підсобного госп-ва тощо.
Розрізняють заг. витр. матер. ресурсів та питомі ви-тр. окремого виду пр-ції. Заг. витр. матер. ре-сурсів - це витр. окремих матер. або їх сукупності на викон. виробн. програми. Заг. витр. сировини та матер. об-числ. в натур. пок-ках, сумарні - у вартісному виразі. Питомі витр. конкр. виду матер. хар-ть вели-чину їх на од. вигот. пр-ції.
Питома матеріаломістк:
Мп = Мі / N
Мі-витр. конкрет. виду ресурсів;
N-кіль-ть од. виготовл. продукції.
Пок-к витр. усіх матер. ресурсів у грош. виразі на одну фіз. од. виготовл. Продукції - заг. матеріало-містк.:
Мз =Ма / N
Ма - заг. сума матер. витрат, грн.
Пок-ки рівня корисного використ. матер. рес-сів. У галузях, що перероб. первинну сировину (п-ва ко-льор. металург, цукрові заводи), застос. коеф. виходу або добування гот. пр-ції з вихідної сировини.
Пок-к відносн. металом:
Мв = Чв.м. / Ко.е
Чв.м-чиста вага, що дорівн. сумарній вазі металевих деталей та частин машини, т, кг;
i=1де Км - коеф. викорис. металу; п - кіль-ть різних видів пр-ції, при в-ві яких вико-рист. даний вид металу; Rbim - чиста вага металу в од. гот. Пр-ції і-го виду, т; Ni - обсяг випуску пр-ції і-го виду в натур. виразі, од.; Мв.в - заг. витр. даного виду металу на випуск пр-ції, т, кг.
Пок-ком корисного використ. металу є також пок-к рівня відходів, який обчисл. віднош. величини відходів до вели-ч. Заг. витрат металу:
Рв = Мвідх / Мз *100%
Рв - рівень відходів; Мвідх - кіль-ть відходів, т, кг; Мз - кіль-ть спожитого металу, т, кг. Осн. джерела. економії сиров. та матеріалів:
oзниж. ваги виробів; oзменш. питомих витр. матеріалів; oскороч. відходів і витр. сиров. та матер.;oвикорист.відходів;
o використ. вторинної сиров.; o ліквідація браку.
Осн. шляхи економії матер. ресурсів:
Виробничо-техн: заходи, пов'яз. з якісною підгот. сиров. до її виробн. спожив.; удос-конал. устаткув. і виробів; застос більш економних видів сиров, комплексна переробка сиров.; застосув. маловідхідної та безвідхідної технології.
Організаційно-економічні: удосконал. та підвищення наукового рівня нормув. і планув. Матеріаломістк. пр-ції; роз-роблення і впровадж. технічно обгрунтов. норм і нормативів витр. матер. ресурсів тощо.
28. Характеирстика об'єктів пром. власн., особлив. їх застосування.
З-поміж об'єктів промислової власності центральне місце належить винаходам.
Винахід - це результат творчої діяльності людини в будь-якій галузі технології. Об'єктами вина-ходу можуть бути продукт і спосіб.
Виділяють кілька основних видів продуктів, які можуть стати об'єктом винаходу. До них, зокрема, належать:
- пристрій - машина, механізм, прилад тощо, які характери-зуються наявністю конструктивних елементів та зв'язків між ними, їхнім взаємним розташуванням, формою виконання, параметрами елементів і матеріалів, з котрих їх виготовлено;
- речовина - індивідуальні хімічні сполуки, композиції (спо-луки, суміші, розчини, сплави тощо), продукти ядерного перетво-рення, які характеризуються якісними й кількісними ознаками;
- штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин - спадково однорідні культури бактерій, мікроскопічні гриби, дріжджі, мікроорганізми, вipуcи, фаги, соматичні клітини рослин і тварин. які культивуються, тощо.
До способів належать процеси виконання дій над матеріальним об'єктом (об'єктами) за допомогою інших матеріальних об'єктів. Спосіб характеризується наявністю дій або сукупності дій, поряд-ком їхнього виконання в часі.
Отже, винаходом може бути лише конкретний продукт або спосіб. Пропозиції, що їх сформульовано у вигляді загальної по-становки завдання або у вигляді ідеї, не можуть бути кваліфіковані як винахід. Зокрема, не визнаються винаходами відкриття, наукові теорії, математичні методи, методи організації та управління гос-подарством, плани, умовні позначення, розклади, правила, програ-ми для обчислювальних машин, топології інтегральних мікросхем, сорти рослин і породи тварин тощо.
Для визначення патентоспроможності винаходу в Україні вико-ристовуються такі критерії:
1) новизна винаходу. Винахід визнається новим, якщо він не є частиною рівня техніки, тобто коли з-поміж відомостей, які стали загальнодоступними в світі до дня подачі заявки на винахід, не ви-явлено засобу з ознаками, ідентичними всім ознакам формули да-ного винаходу;
2) наявність винахідницького рівня. Винахід має винахідниць-кий рівень, якщо для фахівця він не випливає сам собою з рівня техніки, тобто коли досі не було виявлено рішень, які мають озна-ки, що збігаються з головними ознаками даного винаходу;
3) промислова придатність винаходу. Винахід визнається промислово придатним, якщо його можна використати (багаторазо-во відтворити) в промисловості або в іншій сфері діяльності. При цьому безпосередня утилітарна корисність винаходу не є обо-в'язковою умовою (винахід не обов'язково має бути викорис-таний).
Корисна модель - це результат творчої діяльності людини, об'єк-том якої може бути конструктивне вирішення пристрою або його складових частин.
Корисні моделі відрізняються від інших об'єктів промислової власності тим, що їхнім предметом є тільки конструктивне вирішен-ня пристрою (просторова композиція, взаємне розташування еле-ментів пристрою, його форма). Це означає, що речовини, штами мікроорганізмів, культури клітин рослин і тварин, а також спосо-би не можуть бути визнані корисними моделями. За законами Украї-ни корисна модель відповідає умовам патентоспроможності, якщо вона є новою (не є частиною рівня техніки) і промислово придат-ною (тобто придатною для відтворення промисловими засобами).
Промисловим зразком називається результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Об'єктом такої діяль-ності може бути форма, малюнок, кольори або їхнє поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Промисловий зразок може бути об'ємним (модель), плоским (рисунок) або ком-бінованим.За своєю сутністю промисловий зразок - це нове художньо-конструктнвне вирішення виробу, в якому досягається єдність тех-нічних та естетичних властивостей. Не підлягають охороні як про-мислові зразки: об'єкти архітектури, промислові гідротехнічні та інші стаціонарні споруди; друкована продукція як така; об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких і тому подібних речовин. Художньо-конструктнвпе вирішення виробу визнається промис-ловим зразком і забезпечується правовою охороною за умов його новизни та промислової придатності. Промисловий зразок є новим, якщо сукупність його суттєвих ознак, що визначають естетичні та (або) ергономічні особливості виробу, не стала загальнодоступною у світі до дня фіксації його пріоритету. Промислова придатність означає, що промисловий зразок може бути багаторазово відтворе-ний через виготовлення відповідного виробу.
Товарними знаками та знаками обслуговування (в українсько-му законодавстві - знаки для товарів і послуг) вважаються оригінальні позначення, з допомогою яких товари і послуги одних осіб відрізняють від однорідних товарів і послуг інших осіб. Го-ловне завдання товарного знака полягає в ідентифікації товару та його виробника на ринку. Товарний знак при цьому виконує од-ночасно дві функції: рекламування товару та гарантування його якості.
Використання таких знаків дає можливість споживачу швидко знайти та ідентифікувати потрібний йому товар. Тому товарний знак розміщують на самому товарі або його упаковці. Товарний знак використовують також у рекламі, друкованих виданнях, на офіцій-них бланках підприємств тощо.
Товарний знак є вказівкою для споживача, тому власник товар-ного знака несе відповідальність за якість своїх виробів як у про-цесі реалізації, так і на етапі споживання. Елементи знака для товарів і послуг можуть бути:
- словесними (слова, сполучення літер, лексичний образ);
- зображувальними (зображення живих істот, різноманітних предметів, фігур будь-яких форм, кольорових плям тощо);
--- об'ємними (тривимірні об'єкти, фігури та комбінації ліній і фігурними);
- з використанням інших позначень аоо їхніх комбінацій, ви-конаних у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів.
Основними вимогами до знаків для товарів і послуг є: 1)їхня новизна (новизна товарного знака розглядається стосовно сфери його використання, тобто переліку товарів, які він охороняє, і часу його дії, тобто терміну чинності даного товар-ного знака);
2) оригінальність (товарний знак має суттєво відрізнятися від уже зареєстрованих і відомих позначень);
3) охоронопридатність, тобто можливість їхньої офіційної реє-страції.
Правовій охороні підлягають знаки, які не порушують суспіль-них інтересів, принципів гуманності та моралі та на які не поши-рюються обмеження щодо надання правової охорони. В українсь-кому законодавстві є достатньо широкий перелік позначень, котрі не підлягають реєстрації як знаки для товарів і послуг. Зокрема, до таких належать позначення, які:
1) зображують державні герби, прапори та емблеми, офіційні назви держав, скорочені або повні найменування міжнародних між-урядових організацій, офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки, нагороди та інші відзнаки;
2) не мають розрізняльної здатності (неспроможні породити в споживача асоціативні образи, достатні для ідентифікації товару та його виробника), які є загальновживаними, які є оманливими або такими, що можуть завести в оману щодо товару (послуги) або осо-би, котра його виробляє (надає);
3) є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати зі знаками, раніше зареєстрованими, фірмовими найменуваннями, найменуваннями місця походження товару, що належать іншим особам;
4) відтворюють промислові зразки, назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них без згоди власників авторського права, прізвища, імена, портрети, факсиміле відомих в Україні осіб без їхньої згоди.
Зазначення походження товару як об'єкт промислової власності може бути двох видів: просте та кваліфіковане.
Просте зазначення походження товару - це будь-яке словесне чи зображальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередко-вано вказує на географічне місце походження товару. При цьому під географічним місцем розуміють будь-який географічний об'єкт із офіційно визначеними межами: країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо.
Поняття "кваліфіковане зазначення походження товару" охоп-лює (об'єднує) такі терміни:
- назва місця походження товару;
- географічне зазначення походження товару.
Назва місця походження товару - це назва географічного місця, котра вживається як позначення в назві товару, що походить із зазна-ченого географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географі-чного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця людським фак-тором.Метою реєстрації зазначення походження товару є захист тако-го найменування, запобігання його використанню для інших товарів. Тому основними ознаками зазначення походження товару поряд з назвою певної місцевості є:
- географічне середовище, яке охоплює специфічні природні умови та (або) людські фактори;
- наявність у товарі особливих властивостей, які вирізняють його з-поміж інших однорідних товарів;
- обов'язкова об'єктивна залежність особливих властивостей товару від географічного середовища.
Не визнається зазначенням походження товару позначення, яке, хоча і містить назву географічного об'єкта, але є загальновжива-ним щодо товарів певного виду і яке не пов'язане з місцем його виготовлення. Забороняється використовувати зазначення похо-дження товару в перекладі або в поєднаннях зі словами "рід", "тип", "імітація", оскільки це може ввести споживачів в оману щодо місця походження та особливих властивостей товару.
Фізична або юридична особа, яка зареєструвала зазначення по-ходження товару, одержує право на його використання в реклам-них цілях через розміщення на відповідному виробі, його упаковці, у проспектах та іншій товарно-супровідній документації.
Фірмове найменування - це стале позначення підприємства (фірми, компанії, тощо) або окремої особи, від імені якої здійснюється виробнича або інша діяльність.
Фірмове найменування використовується для розпізнавання підприємств і виокремлювання їх з-поміж інших. На відміну від знаків для товарів і послуг, які уможливлюють ідентифікацію кон-кретних товарів та послуг даного підприємства, фірмове наймену-вання вказує на підприємство як таке, без будь-яких посилань на товари та послуги, які воно постачає на ринок, та характеризує ре-путацію і становище підприємства в цілому.
Недобросовісною конкуренцією вважаються будь-які дії в кон-куренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним зви-
чаям у підприємницькі" діяльності. Недобросовісною конкурен-цією вважаються дії, пов'язані:
1) із неправомірним використанням ділової репутації суб'єкта господарювання (використання чужих позначень, рекламних мате-ріалів, упаковки; товарів іншого виробника; копіювання зовніш-нього вигляду виробу; порівняльна реклама);
2) зі створенням перешкод суб'єктам господарювання в процесі конкуренції та використанням неправомірних перевагу конкуренції (дискредитація суб'єкта; купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом; намовляння до бой-коту суб'єкта господарювання; намовляння постачальника до дис-кримінації покупця; намовляння до розірвання договору з конку-рентом; підкуп працівника постачальника або покупця);
3) із неправомірним збиранням, розголошенням та використан-ням комерційної таємниці, включаючи й намовляння до розголо-шення комерційної таємниці.
29. Характеристика об'єктів авторського права та нетрад. об'єктів інтел. власн.
До об'єктів, що охороняються авторським правом, належать як оприлюднені, так і неопрнлюднені твори в галузі науки, літератури і мистецва незалежно від їхнього призначення, жанру, достоїнства, обсягу, мети (освіта, інформація, пропаганда, розваги тощо), котрі існують у таких об'єктивних формах:
- письмовій (рукопис, машинопис, нотний запис тощо);
1) офіційні документи (закони, укази, постанови, судові рішен-ня, інструкції тощо);
2) державні символи та знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки);
3) твори народної творчості;
4) повідомлення про новини дня, поточні події, що мають ха-рактер звичайної прсс-інформації;
5) ідеї, процедури, процеси, концепції, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, раціоналізаторські
' пропозиції;
6) твори, термін дії авторського права на які закінчився.
Під комп'ютерною програмою розуміють об'єктивну форму подання сукупності даних та команд, призначених для забезпечен-им функціонування електронних обчислювальних машин. Конкрет-но - цс набір інструкцій у вигляді слів, цифр, символів чи в будь-
якому іншому вигляді, виражених у формі, яку читає машина і які приводять її у дію для досягнення певної мети або результату. По-няття "комп'ютерна програма" охоплює операційні системи і при-кладні програми, виражені у вихідному або об'єктному коді, вклю-чаючи підготовчі матеріали та аудіовізуальні відображення, одер-жані внаслідок розробки комп'ютерної програми.
Авторське право поширюється па будь-які програми які опри-люднені, так і неоприлюднені, подані в об'єктивній формі, неза-лежно від їхнього матеріального носія, призначення чи якості. По-няття "комп'ютерна програма" не поширюється на бази даних.Правовій охороні не підлягають ідеї та принципи, на яких побу-довано комп'ютерні програми, включаючи принципи організації інтерфейсу, алгоритму та мов програмування".
Розширення сфери використання засобів обчислювальної тех-ніки, необхідність розв'язування все складніших задач обумовлю-ють постійне зростання кількості програмних продуктів та витрат на їхнє створення. Вартість програмного забезпечення проти вар-тості технічних засобів ЕОМ невпинно зростає, а самі вони стають важливим об'єктом комерційних відносин.
Базою даних називається сукупність даних, матеріалів або творів, систематизованих у формі, яку читає машина.
Авторське право поширюється на будь-які бази даних, подані в об'єктивній формі, які є результатом творчої праці з підбору та організації даних, незалежно від їхнього матеріального носія, при-значення чи достоїнства.
Бази даних охороняються незалежно від того, чи є відомості, які вони містять, об'єктами авторського права. Але авторське пра-во на базу даних визнається тоді, коли кожний із творів, включених до складу цієї бази даних, є об'єктом авторського права.
Правова охорона не поширюється на ідеї та принципи, покла-дені в основу бази даних або будь-якої з її частин.
Топологією інтегральної мікросхеми називається зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розташування сукуп-ності елементів інтегральної мікросхеми та зв'язків між ними.
Умовою правової охорони топологій інтегральних мікросхем є їхня оригінальність, тобто випадок, коли сукупність їхніх елементів не є загальновідомою розробникам та виробникам інтегральних мікросхем на дату створення цих конкретних схем, або коли су-купність загальновідомих елементів у цілому задовольняє умову оригінальності.
Правова охорона не поширюється на ідеї, способи, технологію або закодовану інформацію, які можуть бути втілені в топології.
Суміжні права - цс права, які примикають (прилягають) до авторського права, є похідними від нього. Суміжні права належать ло нематеріальних об'єктів і поділяються па три види: 1) права виконавців; 2) права виробників фонограм;
3) права організацій мовлення.
Умови надання охорони суміжних прав відповідають їхнім видам. Права виконавців охороняються, якщо:
1) виконання вперше мало місце на території України;
2) виконання зафіксоване па фонограмі, що охороняється зако-ном;
3) виконання не зафіксоване на фонограмі, але включене в пе-редачу організації мовлення, що охороняється законом.
Права виробників фонограм охороняються, якщо:
1) виробник є громадянином України або юридичною особою з офіційним місцезнаходженням на території України;
2) фонограму вперше оприлюднено на території України;
3) перша фіксація фонограми мала місце в Україні.
Права організацій мовлення охороняються, якщо вони мають офіційне місцезнаходження на території України і здійснюють пе-редачі з передавачів, розміщених на території України.
Результати творчої діяльності людини, які не належать до об'єктів промислової власності та об'єктів,що охороняються авторськими та суміжними правами, утворюють групу так званих нетради-ційних об'єктів інтелектуальної власності.
Раціоналізаторська пропозиція - це технічне вирішення, яке є новим і корисним для підприємства, до якого воно подано. Раціо-налізаторськими вважаються пропозиції щодо вдосконалення ви-користовуваної техніки (машин, агрегатів, пристроїв), продукції, Що виготовляється, способів контролю, спостереження й дослі-дження, техніки безпеки, а також пропозиції, які сприяють підви-щенню продуктивності праці, ефективнішому використанню енергії, обладнання, матеріалів.
За своєю сутністю раціоналізаторські пропозиції, як і винаходи, є технічними рішеннями, але відрізняються від останніх мірою новизни. Раціоналізаторська пропозиція має, сказати б, "місцеву" новизну, є новою щодо техніки і технології, яка використовується на даному підприємстві, незалежно від того, чи відоме це технічне рішення ще деінде, чи ні.
Економічне значення раціоналізаторських пропозицій полягає в тому, що вони підвищують техніко-технологічний рівень вироб-ництва на підприємстві. Технологія виробництва, як правило, за-лишається незмінною протягом відносно тривалого періоду. За умови швидких темпів науково-технічного прогресу все частіше з'являються нові технологічні процеси та більш досконале облад-нання. У зв'язку з цим періодично виникає потреба модернізації діючого устаткування та вдосконалення технологічних процесів, Що і є об'єктом раціоналізаторських пропозицій.
Під "ноу-хау" заведено розуміти не захищені охоронними доку-ментами та не оприлюднені (повністю або частково) знання чи досвід технічного, виробничого, управлінського, комерційного, фінансового або іншого характеру, що можуть бути практично ви-користані в наукових дослідженнях та розробках, за виготовлення, реалізації та експлуатації конкурентоспроможної продукції, забез-печуючи певні переваги їхньому власникові.Термін "ноу-хау" походить від англійського виразу "знати як зробити". До "ноу-хау" належать також не запатентовані з різних причин винаходи. Об'єктами "ноу-хау" можуть бути різноманітні посібники (порадники), специфікації, формули, рецепти, знання й досвід у сфері маркетингу, оформленні упаковки продукції тощо. Важливою ознакою "ноу-хау" є конфіденційний характер тих знань та досвіду, на здобування яких підприємство, як правило, витрачає значні кошти та час.
Комерційна таємниця - це відомості, безпосередньо пов'язані з діяльністю підприємства, які не є державними таємницями і роз-голошення яких може завдати шкоди інтересам підприємства. У загальному розумінні комерційну таємницю становить сукупність виробничо-господарської, фінансово-економічної та науково-тех-нічної інформації про діяльність підприємства, розголошення котрої може призвести до економічних збитків.
30. Нематеріальні активи.
Нематеріальні ресурси, як і решта ресурсів, що застосовуються в діяльності підприємства, мають бути створені або придбані підприємством. Вод-ночас нематеріальні ресурси відрізняються від матеріальних пев-ними характеристиками, пов'язаними з їхньою природою і спосо-бами практичного використання. Наприклад, нові знання як резуль-тат творчої діяльності людини, по суті, є суспільним благом і ними може користуватися не лише якийсь один суб'єкт господарюван-ня, а й решта. Виникає небезпека імітації, копіювання та викори-стання цих знань безкоштовно. За таких обставин ніхто не нава-житься вкладати кошти першим у створення нових знань. Тому й виникає необхідність захистити права власності автора. Отже, доступ до таких знань захищено правами, що самі по собі і є не-матеріальними активами.
Якщо йдеться про нематеріальні активи рідкісні за своєю при-родою, то вони утворюються не в результаті вкладення коштів, а завдяки привласненню рідкісності (наприклад, права на корис-тування природними ресурсами). Але і в цьому разі доступ до обмежених дефіцитних ресурсів також захищено відповідними правами.
Нематеріальні активи - це категорія, яка виникає внаслідок володіння правами на об'єкти інтелектуальної власності або на обмежені ресурси та їхнього використання в господарській діяль-ності з отриманням доходу.
До складу нематеріальних активів включають:
1) права, що з'являються внаслідок володіння підприємством:
- патентами на винаходи, корисні моделі, промислові зразки;
- свідоцтвами на знаки для товарів і послуг, найменування місця походження товару, фірмове найменування;
2) права, що виникають унаслідок володіння підприємством об'єктами авторського права (твори науки, літератури, мистецтва, комп'ютерні програми, бази даних, топології інтегральних мікро-схем) та суміжних прав (права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення);
3) права на використання створених на підприємстві нетради-ційних об'єктів інтелектуальної власності (раціоналізаторських про-позицій, "ноу-хау", комерційних таємниць тощо);
4) права на користування земельними ділянками та природни-ми ресурсами;
5) монопольні права та привілеї на використання рідкісних ре-сурсів, включаючи ліцензії на здійснення певних видів діяльності;
6) організаційні витрати на створення підприємства;
7) права, що з'являються внаслідок укладених підприємством з іншими організаціями ліцензійних угод па використання об'єктів інтелектуальної власності.
Принцип юридичного захисту об'єктів інтелектуальної власності досить простий: забороняється використання нематеріальних активів без дозволу їхнього власника, або їхня підробка. Проте форми пра-вового захисту дуже різняться між собою залежно від типу активів.
Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зраз-ки засвідчується патентами. Патентом називається виданий дер-жавним органом (патентним відомством) охоронний документ, який підтверджує право його власника на відповідний об'єкт промисло-вої власності. Патент забезпечує ного власнику:
- виключне право використовувати винахід (корисну модель, промисловий зразок) на свій розсуд;
- право забороняти третім особам використовувати винахід (ко-рисну модель, промисловий зразок) без дозволу власника;
- можливість передавати на.підставі договору право власності на винахід (корисну модель, промисловий зразок) будь-якій особі, яка стає правонаступницею власника патенту;
- право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на вико-ристання винаходу (корисної моделі, промислового зразка) на підставі ліцензійного договору;
- право подати до патентного відомства для офіційної публі-кації заяву про надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі, промислового зразка).У разі порушення прав патентовласника він може через суд при-мусово стягувати компенсацію збитків. Порушенням виключного права вважається несанкціоноване виготовлення, використання, пропозиція продажу, продаж або інше введення в господарський обіг товарів або їхніх компонентів, створених за технічним рішен-ням, на яке поширюється дія патенту. Виключне право, яке випли-ває з патенту, існує лише на території тієї країни, що видала патент, і не може виходити за межі її кордонів.
Правова охорона знаків для товарів і послуг, зазначення похо-дження товару та фірмового найменування здійснюється на підставі їхньої державної реєстрації. На зареєстрований знак для товарів і послуг (зазначення походження товару, фірмове найменування) видається свідоцтво, яке засвідчує його пріоритет.
Свідоцтво на знак для товарів і послуг та на фірмове найме-нування забезпечує його власнику: виключне право користува-тися і розпоряджатися знаком на свій розсуд; право забороняти іншим особам використовувати знак без дозволу власника; пра-во дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використан-ня знака на підставі ліцензійного договору. Власник такого сві-доцтва має також право проставляти поряд зі знаком поперед-жувальне маркування, яке вказує на те, що цей знак зареєстро-вано в Україні.
Правова охорона зазначення походження товару має певні особ-ливості, які полягають у її колективному характері. Це означає, що власник свідоцтва на зазначення походження товару не має вик-лючного права на його використання і не може давати дозволу іншим особам на його використання.
Такий дозвіл будь-якій іншій фізичній або юридичній особі, яка господарює на тій самій території і виробляє товари з тотожними властивостями, надає патентне відомство. Виникнення і здійснення авторського права не потребує вико-нання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське право:
1) для сповіщення про свої права на твори у галузі науки, літе-ратури, мистецтва, на комп'ютерні програми та бази даних може використовувати знак охорони авторського права, який уміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі, імені (найменування ) особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору. Сповіщення про право на топологію інтег-ральної мікросхеми складається з літери Т у колі, дати початку тер-міну дії виключного права на використання цієї топології та інфор-мації, яка дає змогу ідентифікувати право власника топології;
2) для засвідчення авторства на оприлюднений чи неоприлюд-нений твір, факту й дати публікації твору чи наявності договорів, які торкаються права автора на твір, у будь-який час протягом тер-міну охорони авторського права може зареєструвати своє право та інші зазначені відомості в офіційних державних реєстрах. Про реє-страцію прав автора видається свідоцтво.
Автору належать як особисті (немайнові) права, так і виключні майнові права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом. Автор також має право дозволяти (на підставі авторсько-го договору) або забороняти використовувати свій твір іншим особам.
Охорона суміжних прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення має здійснюватися без порушення авторських прав. При цьому виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів. Виробники фонограм повинні дотримуватися прав авторів і виконавців, а органі-зації мовлення - прав виробників фонограм, авторів і виконавців.
Виникнення та здійснення суміжних прав також не потребують виконання будь-яких формальностей. Виробники фонограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм або їхніх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав, який складається з латинської літери R у колі, імені (найменування) особи, що має суміжні права, і року першої публі-кації фонограми.
Виконавцям належить виключне право дозволяти чи забороня-ти публічне повідомлення про їхнє виконання, фіксацію виконання на матеріальному носії, відтворювання, розповсюджування фонограм, на яких зафіксовано їхнє виконання, тощо.
Виробники фонограм мають виключне право дозволяти або за-бороняти відтворення, розповсюдження різними способами, переробку, імпорт фонограм.
Організації мовлення мають виключне право дозволяти чи за-бороняти публічне оприлюднення своїх програм у місцях з плат-ним входом з допомогою їхньої ретрансляції, фіксації на матеріальномy носії, відтворення в ефірі і по дротах.
Виключні права виконавців та виробників фонограм можуть передаватися іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконань та фонограм, розмір і поря-док виплати винагороди, термін дії договору.
"Ноу-хау", раціоналізаторські пропозиції, гудвіл, які є власністю підприємства, не мають спеціального правового захисту. По-рядок їхнього захисту визначається керівництвом підприємства. За розголошення інформації про "ноу-хау" та комерційні таємниці передбачається сувора (аж до кримінальної) відповідальність.31. Оцінка вартості та амортизація нематеріальних активів
У практиці підприємницької діяльності все частіше виникають проблеми, пов'язані з оцінкою
вартості нематеріальних активів. Названа оцінка, зокрема, необхідна за таких обставин:
- приватизація або відчуження нематеріальних активів дер-жавою;
- включення об'єктів інтелектуальної власності до статутного фонду;
- визначення майнових частин у статутному фонді за злиття або поділу організацій;
- оцінка та переоцінка нематеріальних активів з метою повно-го обліку всіх активів підприємства;
- розв'язання питань щодо купівлі (продажу) прав на об'єкти інтелектуальної власності;
- здійснення фінансової звітності підприємств;
- оцінка застави під отримуваний кредит;
- визначення збитків від порушення прав на об'єкти інтелек-туальної власності;
- організація франчайзингу тощо.
Специфіку нематеріальних активів як неуречевленої частини майна підприємства відображують особливості їхньої оцінки. Складність вартісної оцінки нематеріальних активів зумовлено:
1) різноманітністю об'єктів інтелектуальної власності, кожний з яких за законом має бути оригінальним;
2) різними способами їхньої появи на підприємстві;
3) різними формами їхнього практичного використання на підприємстві;
4) імовірнісним характером отриманих результатів вартісної оцінки.
Використовувані на практиці підходи до оцінки вартості нема-теріальних активів орієнтовано переважно на міжнародні стандар-ти оцінки майна (МСО). Ці стандарти були розроблені Міжнарод-ним комітетом зі стандартів оцінки майна (TIAVSC) і набрали чин-ності з 1994 р.
Оцінка вартості нематеріальних активів проводиться в певній послідовності і включає такі етапи:
1) обстеження нематеріальних активів;
2) правова експертиза;
3) з'ясування типу вартості, що визначається, і вибір відповід-ного методу (методів) оцінки вартості;
4) формування інформаційної бази для проведення оцінки;
5) розрахунки вартості нематеріальних активів за вибраними методами;
6) підготовка звіту про оцінку.
На етапі обстеження нематеріальних активів необхідно пере-свідчитися в наявності матеріальних носіїв, що є об'єктами об-ліку. Такими носіями можуть бути письмовий і (або) образотвор-чий опис, креслення, схеми, зразки продукції, дискети, вінчес-тери ЕОМ, аудіо- та відеокасети, CD-ROM та інші носії об'єктів інтелектуальної власності.
На етапі правової експертизи необхідно ідентифікувати права на об'єкти інтелектуальної власності, тобто пересвідчитися в наяв-ності документів, що підтверджують законне володіння майнови-ми правами (патенти, свідоцтва, ліцензійні договори, договори за-мовлення на створення об'єктів інтелектуальної власності, контрак-ти або авторські ліцензійні договори тощо).
На третьому етапі залежно від мети оцінки, правової ситуації, інших факторів необхідно з'ясувати тип вартості, що визначається. У вітчизняній практиці оцінки нематеріальних активів використо-вуються в основному два типи вартості: інвентарна та ринкова. Інвентарна використовується для інвентаризації, бухгалтерського 14 обліку та постановки майна на баланс підприємства, а ринкова - для визначення розмірів платежів за комерційного використання майна Методи оцінки вартості визначаються типом вартості, а та-кож тим, для чого таку оцінку призначено і як планується використати її результати.
На четвертому етапі залежно від типу вартості й вибраного методу здійснюється формування відповідної інформаційної бази для проведення оцінки. Перелік необхідної інформації, зокрема, включає
- характеристики об'єктів інтелектуальної власності або то-варів виготовлених з використанням таких об'єктів (технічні, спо-живчі, експлуатаційні та екологічні показники), за необхідності в порівнянні з аналогічними або конкуруючими;
- джерела отримання прибутків від використання об'єктів інтелектуальної власності (збільшення обсягів реалізації конкретних видів або всієї продукції, виготовленої з використанням об'єктів інтелектуальної власності; підвищення ціни залежно від якості про-дукції; економія у виробництві за використання об'єктів інтелек-туальної власності; виручка від продажу (переуступлення) майно-вих прав або продажу ліцензій);
- опис ринку об'єктів інтелектуальної власності (галузі й на-прямки застосування об'єктів інтелектуальної власності за функці-ональними ознаками і (або) способом застосування, географія збуту, місткість ринку збуту тощо);
- витрати; пов'язані з придбанням прав і використанням об'єктів інтелектуальної власності (на придбання майнових прав; на використання у виробництві й організації випуску товарів, на правову та інші види охорони; на страхування ризиків здійснення проектів із використанням об'єктів інтелектуальної власності);
- собівартість і ціна одиниці товару з використанням об'єктів інтелектуальної власності;
- ризики, що пов'язані з придбанням прав і використанням об'єктів інтелектуальної власності;
- чистий прибуток від використання об'єктів інтелектуальної власності.Звіт (або акт) про оцінку вартості нематеріальних активів - це офіційний документ, який складається в установленому порядку за результатами оцінки і містить:
- вступ, що в ньому викладено мету оцінки, підстави для про-ведення оцінки, відомості про оцінювача, зазначено дату оцінки;
- опис об'єктів інтелектуальної власності, що оцінюються, відо-мості щодо їхньої правової охорони, дані про строки, регіони та сфери дії прав;
- характеристику видів вартості конкретних об'єктів інтелек-туальної власності;
- обґрунтування методу оцінки;
- аналіз зібраної інформації з посиланням на джерела її отримання;
- повний розрахунок оцінки вартості нематеріальних актинів, а також обмеження щодо застосування отриманого результату;
- інші погрібні відомості щодо оцінки.
За визначення вартості окремих об'єктів інтелектуальної власності та нематеріальних активів у цілому, так само, як і в процесі оцінки іншого май-на підприємства, відповідно до міжнародних стандартів оцінки ви-користовують три основні підходи: витратний, прибутковий (дохід-ний), ринковий. У межах кожного з цих підходів, у свою чергу, мож-на виділити кілька конкретних методів оцінки вартості нематері-альних активів.
Дуже поширеним на практиці є витратний підхід, який полягає у розрахунку витрат на відтворення нематеріальних активів.
Відповідно до методу початкових витрат вартість нематеріаль-них активів визначається за бухгалтерською звітністю підприєм-ства за кілька останніх років. При цьому увага звертається на вели-чину таких витрат і термін створення активів. Реалізація методу початкових витрат передбачає такі кроки:
- виявляються всі фактичні витрати, пов'язані зі створенням, придбанням або запровадженням об'єкта інтелектуальної власності;
- витрати коригуються на величину індексу цін на день оцінки;
- визначаться нарахована величина амортизації оо'єкта Інте-лектуальної власності;
- вартість об'єкта інтелектуальної власності визначається як різниця між величиною витрат, що коригувалися, і нарахованою амортизацією.
Ідея методу вартості заміщення полягає в тому, що максималь-на вартість певного нематеріального активу визначається мінімаль-ною ціною, яку необхідно заплатити за придбання активу аналогіч-ної корисності або аналогічної споживної вартості.
Найбільш прийнятним способом розрахунку вартості унікаль-них нематеріальних активів є метод відновної вартості. Віднов-на вартість активу визначається як сума витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного активу. Звичайно, роз-рахунки таких витрат мають ґрунтуватися па сучасних цінах на сировину, матеріали, комплектуючі вироби та на середньогалузеву вартість робочої сили відповідної кваліфікації.
Прибутковий (дохідний) підхід виходить із передбачення, що еко-номічна цінність конкретного активу на поточний момент обумов-лена розміром доходів, які сподіваються отримати з цього активу в майбутньому. Інакше кажучи, вартість об'єкта може бути визначена як його здатність давати прибуток у майбутньому. Прибутковий підхід реалізується за допомогою методів: капіталізації прибутків, дискон-тування майбутніх грошових прибутків, залишкових прибутків.
Процедура оцінки вартості нематеріального активу за методам капіталізації прибутків складається з таких етапів:
- виявлення джерел і розмірів чистого прибутку, що його дає відповідний актив;
- визначення ставки капіталізації чистого прибутку;
- розрахунок вартості активу діленням чистого прибутку на ставку капіталізації.
Реалізація методу дисконтування майбутніх грошових потоків передбачає:
- оцінку майбутніх грошових потоків, що становлять чистий прибуток від використання об'єкта інтелектуальної власності і ве-личину амортизації цього об'єкта;
- визначення ставки дисконтування;
- розрахунки сумарної поточної вартості майбутніх прибутків;
- додавання до отриманого результату вартості об'єкта інте-лектуальної власності, приведеної до поточного періоду.
Ринковий підхід до оцінки вартості нематеріальних активів ре-алізується за допомогою методу порівняльного аналізу продажу та методу звільнення від роялті.
Метод порівняльного аналізу продажу передбачає порівняння об'єкта інтелектуальної власності, що оцінюється, з вартістю ана-логічних об'єктів, які були реалізовані на ринку. За використання методу порівняльного аналізу продажу:
- збирають інформацію стосовно угод з реалізації аналогічних об'єктів інтелектуальної власності;
- визначають перелік показників, за якими порівнюють об'єкти інтелектуальної власності;
- коригують фактичні ціни угод щодо об'єкті" інтелектуальної власності з урахуванням значень показників порівняння;
- визначають вартість об'єісга інтелектуальної власності, що оцінюється, на підставі скоригованих фактичних даних за реаль-ними угодами.Вартість активу згідно з методом звільнення від роялті визна-чається на підставі умовного припущення, що вся інтелектуальна власність, яка використовується підприємством, йому не належить. Тоді частину виручки підприємство мало було б виплачувати у вигляді винагороди (роялті) власникам цієї інтелектуальної власності. Насправді ж цю частину підприємство залишає в себе. Цю частину виручки і вважають додатковим прибутком, який ство-рюється даним нематеріальним активом. Вартість грошових по-токів, сформованих на підставі цього прибутку, беруть за ринкову вартість оцінюваного активу.
Нематеріальні активи підприємства також підлягають аморти-зації. Норму амортизаційних відрахувань установлює підприємство залежно від строку використання окремого виду нематеріальних активів. Стосовно нематеріальних активів, щодо яких неможливо встановити період використання, норма амортизації визначається в розрахунку на 10 років, тобто 10%.
32. Структура і принципи організації виробничого процесу.
Виробничий процес - це сукупність взаємозв'язаних дій людей, засобів праці та природи, потрібних для виготовлення продукції. Основними елементами ви-робничого процесу є процес праці як свідома ді-яльність людини, предмети та засоби праці. Це ресурсні складові виробничого процесу, які потребують певної витрати коштів. Поряд з цим у багатьох виробництвах використовуються природні процеси.
Головною складовою виробничого процесу є тех-нологічний процес - сукупність дій зі зміни та ви-значення стану предмета праці. За призначенням виробничі процеси поділяються на основні, допоміжні та обслуговуючі. Основні про-цеси - це процеси безпосер. виготовлення основної продукції підприємства, яка визначає його виробничий профіль, спеціалізацію і поступає на ринок як товар для продажу. До допоміжних належать процеси виготовлення продукції, яка використовується на самому підприємстві для забезпечення нормального перебігу основ-них процесів. Обслуговуючі процеси забезпечують нормальні умови здійснення основних і допоміжних. До них нале-жать складські, транспортні процеси. За перебігом у часі виробничі процеси поділяють на дискретні (переривані) та безперервні. Дискретним процесам притаманна циклічність, зв'язана з виготовленням виробів певної форми, які обчислюються в штуках. Безпе-рервні процеси властиві виробництву продукції, яка не має ста-лого об'єму й форми. За ступенем автоматизації розрізняють ручні, механізовані, ав-томатизовані та автоматичні процеси.
Основною структурною одиницею виробничого процесу є опе-рація. Операція - це закінчена частина виробничого процесу, яка виконується на одному робочому місці, над тим самим предметом праці без персналагоджування устаткування.
Виробничий процес та окремі його операції ма-ють бути раціонально організовані в просторі і часі. Для цього за проектування та організації ви-робничого процесу слід дотримуватися певних принципів
Принцип спеціалізації означає обмеження різноманітності еле-ментів виробничого процесу, передусім зменшення номенклатури продукції, яка виготовляється на кожній ділянці підприємства, а також різновидів виробничих операцій, що виконуються на робо-чих місцях. Принцип пропорційності потребує узгодження пропускної спро-можності всіх частин виробничого процесу, усієї взаємозв'язаної си-стеми підрозділів і машин. Принцип паралельності передбачає одночасне виконання ок-ремих операцій і процесів. Додержання цього принципу є особли-во важливим у виготовленні складних виробів, що компонуються з багатьох деталей, вузлів, агрегатів, послідовне виробництво, яких потребувало б тривалого часу.
Принцип прямоточності означає, що предмети праці в про-цесі обробки повинні пересуватися найкоротшим шляхом на всіх стадіях та операціях виробничого процесу, без зустрічних і зво-ротних переміщень. Принцип безперервності потребує, щоб перерви між суміжни-ми технологічними операціями були мінімальними або їх було зовсім ліквідовано. Принцип ритмічності полягає в тім, що робота всіх підрозділів підприємства і випуск продукції мають здійснюватися за певним ритмом, планомірною повторюваністю.
Принцип автоматичності передбачає економічно обгрунто-ване звільнення людини від безпосередньої участі у виконанні опе-рацій виробничого процесу.
Принцип гнучкості означає, що виробничий процес має опе-ративно адаптуватися до зміни організаційно-технічних умов, зв'я-заних із переходом на виготовлення іншої продукції або з її моди-фікацією. Принцип гомеостатичності полягає в тім, щоб виробнича система була здатною стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам. Розглянуті принципи раціональної організації виробничого про-цесу тісно між собою пов'язані, доповнюють один одного і різною мірою реалізуються на практиці. Проектуючи виробничий процес, його організацію, треба враховувати ці принципи, але оптимальні організаційно-технічні рішення вибирати за критерієм економіч-ної ефективності.33. Методи організації вир-ва: ознаки, різновиди, відносні переваги та недоліки.
Методи орг-ції в-ва: ознаки, різновиди, відносні переваги та недоліки
Ознаки непоток. в-ва: На роб. місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлен. предмети; Роб. місця розміщуються однотипними технолог. групами без зв`язку з послідовністю виконання операцій; Предмети праці (ПП) переміщ. у процесі обробки складними маршрутами (перерви між операціями); Сфера застосування - одиничне, серійне.
Модифікації: одинично-технологічний метод (окремі ПП поштучно, або невел. партіями проходять обробку згідно ознак);
Партіонно-технологічний метод (ПП обробляються періодично партіями, які повторюються. При цьому партія ПП є важливим календарно-плановим нормативом орг-ції партіонного в-ва, а її розмір впливає на його ефективність. З одного боку, збільшення величини партії ПП обумовлює зменшення кількості переналагоджувань устаткування, а з другого - обробка ПП великими партіями збільшує обсяг незавершеного в-ва)
Предметно-груповий метод дає можливість усунити окремі недоліки ін. двох методів в-ва. Його сутність полягає в розподілі усієї сукупності ПП на технологічно подібні групи.
Потокове в-во: Є високо ефективним методом орг-ції виробничого процесу. За умов потоку виробничий процес максимально відповідає засадам його раціональної організації.
Ознаки потокового виробництва: За групою роб.місць закріплюється обробка або складання виробів однієї назви (обмеженої кількості найменувань конструктивно і технологічно однорідних виробів); Технологічний процес має високу поопераційну диференціацію; на кожному роб.місці виконуються одна чи кілька подібних операцій; ПП передаються з операції на операцію поштучно або невел. транспортними партіями відповідно до ритму роботи; Роб. місця розміщуються послідовно за ходом технологічного процесу. Умови застосування: потокові методи орг-ції в-ва застосовуються за умов виготовлення продукції значним обсягом і протягом тривалого часу, що характерне для великосерійного та масового в-ва. Осн. структурна ланка: потокова лінія -тобто технологічно та орг-ційно виокремлена група роб. місць, на яких виготовляється один чи кілька типорозмірів подібних виробів згідно з ознаками потокового в-ва. Параметри потокових ліній:
Такт - інтервал часу, через який з поточної лінії сходять вироби, що рухаються один за одним; визначається діленням планового фонду часу роботи лінії за розрахунковий період на обсяг в-ва продукції в натур. виразі за той самий період;
Ритм - інтервал часу, через який з лінії сходять ПП, що передаються з операції на операцію транспортними партіями; розраховується множенням такту лінії на розмір трансп. партії;
Синхронізована операція - операція, тривалість якої доведено до величини, що дорівнює або є кратною такту лінії;
Кількість робочих місць - визначається для кожної операції діленням її тривалості на такт потокової лінії;
Швидкість руху конвеєра - розрах. діленням відстані між центрами двох суміжних виробів на конвеєрі на такт потокової лінії;
Довжина роб. зони на конвеєрі (Д) - обчислюється за формулою: Д=Z*t/r, де Z- відстань між центрами двох суміжних виробів (м), t - тривалість і- ої операції (хв), r - такт потокової лінії (хв).
34. Поняття та структура виробничого циклу. Характеристика його складових.
Виробничий цикл - це інтервал від початку дo закінчення процесу виготовлення продукції, тобто час, протягом якого запущені у виробництво предмети праці перетворюються на готову продукцію. Виробничий цикл складається з власне виробничого часу і перерв.
Час перерв включає перерви в робочий час, тобто тоді, коли підприєм-ство працює, і неробочий час, який визначається режимом роботи (вихідні, святкові дні, перерви між робочими змінами).
Перерви в робочий час поділяються на перерви партіонності та чекання. Перерви партіонності виникають тоді, коли предмети праці обробляються партіями. Партія предметів - це певна кількість однакових предметів, які обробляються на кожній операції безпе-рервно з одноразовою витратою пІідготовчо-завершального часу. Перерви партіонності обчислюються не окремо, а разом із тривалістю технологічних опе-рацій, утворюючи технологічний цикл. Перерви чекання виника-ють унаслідок несинхронності операцій виробничого процесу: предмети праці нема де обробляти, бо робочі місця зайнято інши-ми операціями. Перерви чекання виникають також тоді, коли де-талі, що входять до одного комплекту, виготовляються в різний час.
Перерви у неробочій час: вихідні та святкові дні; перерви між змінами та на обід.
35. Залежність тривалості технологічного циклу від способу поєднання операцій.Виробничий цикл можна обчислювати як для ок ремих предметів (деталей, вузлів, виробів), так і для цілих партій. Визначення циклу здійснюється за складовими його елементами.
Технлогічний цикл: Т=n*(t/M)
Існують три способи по-єднання операцій технологічного процесу (три способи передачі предметів): послідовний, паралельний, паралельно-послідовний.
Послідовне поєднання операцій полягає в тім, що наступна опе-рація починається тільки після закінчення обробки всіх предметів партії на попередній операції. Партія предметів передається з опе-рації на операцію повністю.
Послідовне поєднання операцій є досить простим за своєю організацією, полегшує оперативне планування та облік. Але воно потребує тривалого циклу, бо кожний предмет лежить, чекаючи обробки всієї партії. Послідовне поєднання операцій застосовується в одиничному та серійному виробництвах.
Паралельне поєднання операцій характеризується тим, що кож-ний предмет праці після закінчення попередньої операції відразу передається на наступну операцію й обробляється. Відтак предме-ти однієї партії виготовляються паралельно на всіх операціях.
За паралельного поєднання операцій істотно скорочується техно логічний цикл проти послідовного. Проте, якщо при цьому три-вапісгь операцій не однакова і не кратна, тобто, коли вони не син-*понізоваш, то на всіх операціях, крім операції з максимальною тривалістю (опер. 2, 3, 4), виникають перерви в роботі. Паралельне поєднання операцій застосовується у масовому та великосерійному виробництвах.
Паралельно-послідовпе поєднання операцій яке ще називають змішаним, відрізняється тим, що обробка предметів праці на на-ступній операції починається до закінчення обробки всієї партії на попередній, але за умови, щоб партія оброблялась на кожній опе-рації безперервно.
За паралельно-послідовного поєднання операцій технологічний цикл триваліший від циклу за паралельного і менший ніж цикл за послідовного поєднання операцій. Застосовується цей метод, коли предмети обробляють великими партіями, що відповідає умовам великоссрійного виробництва.
Для обчислення виробничого циклу обробки партії предметів поряд із технологічним циклом треба визначити інші його елемен-ти. Тривалість природних процесів береться згідно з вимогами тех-нології, час виконання допоміжних операцій та міжопераційних перерв визначається за певними нормативами або з досвіду.
36.Суспільні форми організації вир-ва.
Концентрація в-ва - це зосередження процесів в-ва, роб. сили і засобів в-ва на великих підпр. Осн. види: 1) агрегатна - збільшення одиничної потужності чи продуктивності технолог. агрегатів (устаткування). 2) технологічна - укрупнення виробн. одиниць (цехів, відділів, в-цтв) підпр-ва. 3) заводська (фабрична) - процес збільш. розмірів самост. підпр-ств (заводів, фабрик), що здійсн. на засаді агрегатної та технологіч. концентрації в-ва. Є абсолютний і відносний рівні концентр. в-ва. Абсол. - х-ся серед. розміром підпр-ва тієї чи ін. галузі н/г, відносн. - вимірюється часткою великих підпр. за певним показником (чисельністю персоналу, вартістю ОФ, обсягом випуску пр-ції). Деконцентрація в-ва здійсн. За допомогою створення широкої мережі малих та серед. Підпр., розукрупнення існуючих великих підпр. Спеціалізаця в-ва відображає процес зосередження підпрю на виготовленя певної про-ції. Види: 1) предметно спеціалізовані - підпр., які випускають кінцеву, готову до споживання пр-цію (тракторний завод, взуттєва чи кондитерська фабрика), 2) подетально спеціалізовані - самост. підпр. звиготовлення окремих деталей і вузлів для комплектування готової пр-ції (двигуни, буд. Конструкції), 3) технологічно (стадійно) спеціалізовані - автономні в-ва, що виконують окремі стадії технолог. процесу (ливарні, складальні заводи в маш. Буд.), 4) функціонально спеціалізованіремонтні заводи, підпр. з виготовлення стандартної тари, лізингові компанії. Конверсія в-ва х-зує істотне (інколи повне) перепрофілювання частини (усього) вироб. Потенціалу на в-во ін. пр-ції під впливом докорінної зміни ринкового середовища чи глобальних чинників розвитку ек-ки.
Кооперування є формою виробничих зв'язків між підпр. різних галузей, що спільно виготовляють певний вид кінцевої пр-ції. Види: предметне, галузеве, регіональне, міждержавне. Воно пов'язане з розвитком спеціалізації в-ва, х-ся відносною постійністю зв'язків між продуцентами та обов'язковим дотриманням підпр.-суміжниками техніко-технолог. Вимог головних підпр., що випускають готові до споживання вироби.Комбінування в-ва- процес органічного поєднання в одному підпр. кількох в-цтв, що належать до різних шалузей промисловості або н/г в цілому. Х-ні ознаки: виробничо-технологічна, економ. І територіальна єдність, що відображає пропорційність потужностей та обсягу відповідних видів пр-ції, узгодженість в-ва у часі; єдність с-ми управління. Комбінування в-ва є осн. Формою сусп. Організації в-ва на підпр. металургійної, нафтохім. Та деревообробної промисловості, де частка пр-ції комбінатів досягає 65-90% заг. Обсягу в-ва.
Диверсифікація в-ва - є однією з найпошир. форм його орг-ції за умов розвинутої ринк ек-ки та гострої конкуренції продуцентів на внутр. і зовн. ринках. Її сутніть полягає в одночасному розвитку кількох технологічно не пов'язаних видів в-ва у значному розширенні номенклатури та асортименту пр-ції підпр.
37. Поняття іфраструктури підпр., її різновиди та тенденції розвитку.
Іфрастр-ра підпр. комплекс цехів, господарств і служб, що забезпечує необхідні умови для його д-сті. Розрізняють виробничу та соціальну іфрастр-ри, що складаються з певних елементів. Виробн. - це сукупність підрозділів, що безпосередньо не беруть участі у в-ві осн. пр-ції, але своєю д-стю сприяють роботі осн. цехів, створюючи необхідні для цього умови. До неї віднос.: допоміжні та обслуговуючі цехи і госп-ва; комунікац. мережі; засоби збирання та обробки інф-ції; природоохоронні споруди. Склад і розміри об'єктів вироб. інфрастр-ри залежать від галузі, типу і масштабів в-ва, особливостей конструкцій та технологій виготовлення виробів, рівня спеціалізації конкретного підпр. Соц. - сукупність підрозділів підпр., що забезпеч. задоволення соц.-побутових і культурних потреб його працівників. До неї відн.: заклади громадського харчування; установи охорониздоров'я; спорт. споруди; дитячі дошкільні заклади; заклади освіти; заклади культури та відпочинку; житлово-комунальне госп-во.
Зрост. ролі і значення вироб. інфрастр-ри підпр. зумовлюється тим, що: підвищеня рівня механізації і автоматизації вироб. цехів збільшує обсяг і складність робіт з ремонту та налагодження устаткування, потребує розширення номенклатури інструментів, оснащення і поистроїв; перехід до нових технологій та прискорення технолог. режимів устаткування підвищують вимоги до якості і збільш. потребу в різних видах енергії; ускладнення вироб пр-сів і поглиблення внутрішньовироб. зв'язків збільш. обсяги транспорт. робіт.; постійно зростає навантаження на комунік. мережі підпр.
38. Х-ка допомжних інфрастр-них підрозділів.
Допоміжні підрозділи - використовуються на підпр. для забезпеч. нормального здійснення осн. процесів. До них відносять ремрнтне, інструментальне те енергетичне госп-во. Призназначення ремонт. госп-ва: технічне обслуговування і ремонт діючих засобів праці; монтаж і введення в дію нового вироб. устаткування; модернізація діючого устаткування; виготовлення запчастин і нестандартного устаткування. Форми орг-ції ремонту: централізована - весь ремонт. персонал підпр. підпорядковується голов. механіку, а всі види ремонтно-профілакт. робіт виконуються відповідними ремонт. цехами; децентралізована - усі види ремонт.-профілакт. робіт виконує персонал цехових ремонт. баз, підпорядкованих нач. відповідних вироб. цехів; змішана - технічне обслуговування та поточ. ремонт. виконує ремонт. персонал вироб. цехів, а кап. рем., модернізацію, виготовл. запчастин і нестандартного устаткування - персонал ремонтно-механічного цеху. С-ми ремонту: с-ма планово-запобіжного ремоту (ПЗР) - профілак. заходи і ремонти проводяться після напрацювання устаткуванням певної к-сті годин; с-ма ремонту за рез-ми технічної діагностики передбачає проведення відповідних робіт після об'єктивного контролю технічного стану устаткування. Інструмент. госп-во - сукупність внутрішньовироб. підрозділів, що займаються придбанням, проектуванням, виготовленням, відновленням і ремонтом необхідних для здійсн. вироб. про-сів різних видів інструменту, його обліком, зберіганням і забезпеченням інструментом роб. місць. Ф-ції підрозділів інструм. госп-ва: інструментального відділу - забезп. в-ва необхід. Інструментами та пристроями, що виготовл. спеціалізованими інструм. заводами, і пректування технолог. оснащення для власних потреб; інструм. цеху - виготовл., ремонт і відновл. нестандартного інструменту та спец. оснащення; центр. інструм. складу (ЦІС) - приймання, зберігання та видача цехам-споживачам усього придбаного, виготовленого і відремонтованого власними силами інструменту; цехових інструм.-роздавальних комор (ЦІРК) - одержання від ЦІС технолог. оснащення,зберігання його оборот. фонду, збирання і передача в ЦІС спрацьованого інструменту.До складу енергитичного госп-ва входять такі госп-ва: електросилове - понижуючі підстанції, генераторне та трансформаторне устаткування, електричні мережі, акумуляторне госп-во; теплосилове - котельня, компресорна, теплосилові мережі, водопостачання, каналізації; газове - газогенераторні станції, газові мережі, холодильні та вентиляційні установки; пічне - нагрівальні й термічні печі; слаботочне - власна телефонна станція, диспетчерський зв'язок, радіозв'язок тощо; енергоремонтне - ремонт, модернізація і нагляд за різним електроустаткуванням. Орг-ція енергет. госп-ва базується на розрахунках енергет. балансу. Цілі розробки енергет. балансу: визначення потреби підпр. в паливі та енергії (витратна частина балансу); обгрунтування способів забезпечення цих потреб за рах. в-ва енергії власними генеруючими установками, одержання енергії зі сторони, використання вторинних енергоресурсів (прибуткова частина балансу). Виконання ф-цій енергозабезпечення підпр. покладено на відділ головного енергетика чи енергетичний цех. На великих підпр.- підпорядковується гол. механіку.
С-ма технічного обслуговування в-ва - сукупність процесів із підтримання в роб. стані машин, усаткуван., та ін засобів праці; забезпечення роб. місць сировиною, матеріалами, інструментом, енергією; виконання транспорт. та ін. подібних операцій. Обслуговуючі підрозділи в-ва забезпечують нормальні умови для здійснення осн. І допоміжних процесів. До підрозділів обслуговуючого в-ва відн. транспортне і складське госп-во. Транспот. - комплекс підрозділів підпр., що здійсн. вантажно- розвантажув. роботи та переміщ. вантажів. Склад трансп. госп-ва: 1) трансп.- технолог. відділ, який включає технічне бюро, бюро орг-ції перевезень, диспетчерську службу і бюро тари; він здійсн. заг. керівництво тренсп. госп-вом, у т.ч. профілактичне обслуговування трансп. засобів, орг-цію тран. процесів згідно з розробленими планами та графіками вантажопотоків; 2) спеціалізовані цехи за видами транспорту (на великих підпр. та їх об'єднаннях); 3) єдиний трансп. цех - на серед. і невеликих підпр. Види транспорту: зовн. - забезпечує зв'язок підпр. з приймальними пунктами транспорту заг. Користування (залізничними станціями, водними портами) і складами місцевих контрагентів; міжцеховий - використ. для транспорт. вантажів на підпр. між його цехами і складами; внутрішньоцеховий - здійсн. транспорт. операції в рамках окремого цеху. Управління зовн. І міжцеховим транспортом здійснює нач. транспортно-технолог. відділу або транс. цеху, а управл. Внутр.цеховим транспортом є ф-цією керівників відповідних цехів.
Види складів підпр. та їх ф-ції: матеріальні - зберіг. запасів сир., мат., палива, комплектуючих виробів та ін. м.ц., що поступають на підпр. ззовні; виробничі - зберігання н/ф власного виготовлення, склади запчастин та устаткування; збутові - зберігання гот. пр-ції та відходів в-ва, що підлягають р-ції. Орг-ція складського госп-ва охоплює приймання, розміщення, зберігання, підготовку до використання, видачу та облік руху матер. ресурсів. Розміщ. і зберіг. матер. ресурсів на складах може здійснюватися такими способами: сортовим - закріплення за кожним видом матер. ресурсів постійного місця його зберігання; партіонним - зберігання кожної партії матер. окремо від попередніх надходж.; комплектним - розміщ. матеріалів за комплектами, що відпускаються у в-во. Видача матеріалів зі складів здійсн в межах лімітів, розрахованих відділом матер.-технічн. постачання, виходячи з вироб. програми і норм витрат матер. ресурсів.
40. Продукція підпр.: х-ка, показники об'єму та розрахунок вироб. програми.
Пр-ція підпр. - це матер.рез-тат його д-сті. За економ. призначенням вона под. на: I підрозділ (група "А") - засоби праці і предмети праці; II підрозділ (група "Б") - товари продовольчі та непродов. Номенклатура пр-ції - перелік найменувань виробів, завдання з випуску яких передбачається планом в-ва пр-ції. Асортимент - сукупність різновидів пр-ції кожного найменування що відрізняються відповідними техніко-економ. показниками. Застосов. Такі вимірники обсягу пр-ції: натуральні - штука, т, кг, ц, тонно-км, метр, кіловат-год; вартісні - пр-ція валова, товарна, реалізована, чиста і вартість роботи (послуги). Товарна пр-ція - заг. Вартість усіх видів гот. пр-ції, н/ф, робіт і послуг вироб. х-ру, призначених для продажу споживачам. Валава пр-ція - крім елементів, що входять до складу товарної пр-ції, включає також зміну залишків незав. в-ва, вартість сиров. та матер. замовника і деякі ін. елементи залежно від галузевих особливостей вироб. д-сті підпр.Динаміка залишків незав. в-ва враховується лише на тих підпр маш. буд. і металообробки, де тривалість вироб. циклу перевищує 2 міс. Реалізована пр-ція - обсяг запланованого продажу або факт. реаліз. на ринку виробів.Визнач. на основі товар. пр-ції з урах. зміни залишків нереаліз виробів у розрахунк. періоді. Чиста пр-ція - заново створена на підпр. вартість.Визнач. вилученням з тов. пр-ціївартості уречевленої праці (матер. витрат та амортиз. відрах.). В практиці планув. та обліку обсягу пр-ції використ. не тільки фіз. одиниці, а й умовно-натур. показники (умовні банки консервів).
Вироб. програма - це конкретна сукупність завдань з обсягу в-ва пр-ції певних номенклатури та асортименту і належної якості на встановлений календ. період. Кожне підпр. розробляє свою виробничу програму самостійно, використовуючи: виявлений попит на його пр-цію в процесі вивчення ринку, портфель замовлень на пр-цію ін. споживачів за прямими господарськими зв'язками, держ. контракти (замовлення). Ресурсне обгрунтування вироб. програми полягає в її узгодженні з необхідними вироб. потужностями, труд., матер., інвест. ресурсами. Головне завдання полягає в тому, щоб правильно визначити максимально можливий випуск конкретних видів пр-ції з діючих вироб. потужностей та необхідне їх додаткове введення в дію в розрахунковий період.
41. Управління запасами матеріально-технічних цінностей.
Завдання управління запасами - безперервне забезпечення потреб в-ва у всіх видах м.-т. ресурсах.
Фактори, що впливають на раціональні обсяги запасів і замовлень:
1)вартість предметів закупки(сезонні коливання цін, знижки оптовим покупцям, ціна одиниці виробу)
2)витрати на оформлення замовлення
3)витрати на недоодержання доходу(заморожені капітали в запасах)
4)втрати від відсутності запасів
Системи управління запасами:
1.Система з залежним Д - потреби в матеріалах визначаються на основі відомих витрат в-ва.
2.Система з незалежним Д.:
1)Система з фіксованим часом
2)Система з фіксованою кількістю
Система МТЗ включає:
1.Визначення потреб в мат.-тех. Ресурсах
2.Пошук необхідних ресурсів та їх придбання
3.Організація доставки і збереження мат.-тех. Ресурсів
4.Видача мат.-тех. Ресурсів працівникам на підприємстві
Вимоги до системи поставок
--своєчасність
--комплектність
--мінімізація витрат
Типи постачальників
-підприємства-виробники(прямі зв'язки)
-посередники
Переваги поставок за прямим зв'язком:
а) можливість врахування індивідуальних побажань
б) менша ціна продукції
Переваги поставок від посередників
1.Можливість комплексних замовлень
2.Економія на транспортних витратах
Критерії вибору постачальників
1.Відповідність потужності постачальника потужностям підприємства
2.Якість і ціна матеріалів
3.Репутація постачальника
4.Територіальна віддаленість постачальника
5.Оперативність реакції постачальника на зміну в потребах
6.Можливість кредитування
42. Якість продукції: сутність показники та методи оцінки.
-Кожний виріб має споживну вартість, що характеризує сукупність властивостей продукту праці, який задовольняє певну потребу, тобто корисність будь-якої речі.
-Зі споживною вартістю безпосередньо зв 'язана якість продукції, яка, проте, не тотожна їй, оскільки та сама спо-живна вартість може бути корисною не в однаковій мірі.
-На відміну від споживної вартості якість продукції виражає міру її придатності, тобто кількісний бік суспільної споживної вартості, і є її визначальною ознакою. Хар-ка рівнів якості продукції. oРівень якості-це кількісна характеристика міри придат-ності продукції для задоволення конкретного попиту на неї як порівняти з відповідними базовими показниками за фіксованих умов споживання. Оцінка якості продукції передбачає визна. абсолютного, відносного, перспект та оптимальн її рівнів. oАбсолютний рівень хар-зує якість виробу певного виду, що виготовл. п-вом у пот. періоді. Він визнач. обчисленням узятих для його вимір. пок-ків без їх порівн. з відпов. пок-ми аналогіч. виробів.oВідносний рівень якості окремих видів нової продукції визначається порівнюванням їх техніко-експлуатаційних та економічних пок-в з абсол. пок-ми якості найліпших аналогічних вітчизняних і зарубіжних зразків.
oПерспективний рівень якості виробів такий рівень, якого можна досягти в майбутн., ураховуючи пріоритетні напрямки й темпи розвитку науки і техніки.
oОптимальний рівень якості такий рівень, за яко-го заг величина сусп. витрат на в-во і використ. пр-ції за конкретних умов її споживання є мінімальною.
Методи оцінки рівня якості виробів:1)об'єктивний;2) рганолептичний; 3)диференційов;4) комплексний. Вони використовуються для визначення абсолютного (перший та другий методи) і відносного рівня якості (третій та четвертий методи).-Об'єктивний означає оцінку рівня якості про-дукції за доп. стендових випробувань, лабораторно-го аналізу і вимірювань. Такий метод дає найвірогідніші результати і використовується для вимірювання абсолют-ного рівня якості засобів виробництва та деяких властиво-стей споживчих товарів. Його застосовують для визначен-ня більшості техніко-експлуатаційних показників: засобів праці-продуктивності, потужності; предметів праці вмісту металу в руді; споживчих товарів, вмісту цукру або жиру в харчових продуктах. Органолептичний метод базується на результатах аналізу сприйняття органами чуттів людини (зору, слуху, нюху, дотику) без застосування технічних вимірювальних і реєстраційних засобів. За цього методу використовується балова система оцінки показників якості, виходячи з певного переліку ознак (властивостей), що найбільш повно охоплюють якісні характеристики виробу. Диференційований пе-редбачає порівн. пок-ків конкретн. виробу з відповідними параметрами виробів-еталонів або з базо-вими показниками стандартів (технічних умов). Оціню-вання рівня якості цим методом полягає в обчисленні зна-чень відносних показників, які за абсолютною величи-ною мають бути більші за одиницю або дорівнювати їй (за порівняння з вимогами стандартів чи технічних умов)чи наближатися до одиниці (за порівняння з еталонними виробами).Комплексний полягає у визначенні узагальнюючого показника рівня якості виробу. Одним з варіантів комплексної оцінки якості є інтегральний показник,що обчислюється переважно як середньозважена арифметична величина з використанням коефіцієнтів вагомості усіх розрахункових показників.
43. Стандартизація та сертифікація продукції.
Система управління якістю Стандартизація - процес розробки і затвердження стандартів. Стандарт - це нормативний документ, у якому містиця правила, вимоги, нормативи до проектувальних виготовлень, споживання продукції.Види стандартів:• Міжнародні;• Державні;• Галузеві;• С-ти п-в• Технічні умови(ТУ)Міжнародні стандарти розробляются міжнародною організацією стандартизації(УСО)Міжнародні с-ти: серії 9001, 9002, 9003, 9004.Державні стандарти розробляются на продукцію міжгалузевого призначення на вироби загального машиннобудівного застасування, продукції для населення.Галузеві розповсюджені на галузь, розробляются на ту продукцію на яку нема державних стандартів.С-ти п-ва на продукцію яку виробляе п-во. Технічні умови розробляются на окремі види продукції, на які немає стандартів.Сертифікація - встановлення відповідності продукції стандарту.Сертифікація: • Обов'язкова - 37 видів( електро технічна продукція, медикоменти, легка промисловість, будівельні матеріали, посуд, автомобілі, іграшки…)УКР СЕПРО - система управління якості продукції. Процес стандартизації та сертифікації в Україні огол. держ. комітетом по стандартизації, метрології та сертифікації.Система управління якістю (СЯ).СЯ - система якості, яка здійснює управління якості.СЯ виконує такі функції:• Розробляє політику в області якості.• Реалізує політику.• Перевіряє та аналізує ефективність функціонування СЯ.Коли на п-ві створюєтся СЯ, це означає, що на п-ві управління якістю здійснюєтся на всіх етапах створення продукції.Управління якістю повинне забезпечити такі шляхи росту якості продукції:• Технічні - проектування продукції;• Організаційні - запровадження сучасних методів організації виробництва та контроль на всіх стадіях виготовлення продукції.• Соціально-економічні - необхідно активізувати людський чинник, проведення правельної кадрової політики.
Штрихове кодування виробів5.03.95р.Україна була прийнята до EAN international ( міжнародна асоціація товарної номерації). Філіал в Україні: " EAN - Україна", який здійснює процеси по маркуванню продукції штриховим кодом.Товари України - 482.У 1996р. Кабмін затверджуе положення про маркування штриховим кодом у якому зазначено, що (з 1.01.97 по 1.01.99)Сутність: нанесення кодової стрічки на поверхню товару. На його упаковку. Кодова стрічка складается із штрихового коду у вигляді сукупності паралельно розташованих штрихів різних товшин та проміжків між ними.Застосовуєтся штрих код EAN-13 та EAN - 8. Штрикод EAN-13 дозволяє однозначно ідентифікувати країну виробника, самого виробника та товар. EAN - 8 застосовуєтся тоді, коли недостатньо поверхні, який дозволяє визначити країну та сам товар.Нанесення та зчитування кодової стрічки здійснюється за допомогою спеціальних пристроїв.Призначення - одназначна індентифікація.Однозначна ідентифікація дозволила автоматизувати облік товарів при їх виготовленні складуванні, реалізації, автоматизувати касові операції.
44. Сутність планування діяльності підпр. та хар-ка принципів планової діяльності.Принципи планування Принцип єдності - планування на підприємстві по-винне мати всеохоплюючий системний характер. Системність дося-гається з допомогою "координації" та "інтеграції". Координація плано-вої діяльності окремих функціон. підрозділів виражається в тому, що роботу жодної ланки підприємства неможливо планувати ефек-тивно, якщо вона не зв'язана з плановою діяльністю інших підрозділів даного рівня, а будь-які зміни в планах одного підрозділу мають бути враховані в планах інших підрозділів. Таким чином, взаємозв'язок та одночасність є головними рисами координації планування на підпри-ємстві.o Інтеграція планової д-ті передбачає, що кожний план підрозділу складається виходячи із заг. стратегії п-ва і є частиною плану вищого підрозділу та підпр. в цілому. Усі плани на підпр. - це не просто сукупність, набір документів, це їх си-стема. Принцип участі означає, що кожний член підпр. стає учасником планової діяльності незалежно від посади та виконуваної ним функції. Принцип безперервності - план. на підпр. має здійснюватись постійно в межах установленого циклу, а розроблені плани повинні безперервно прихо-дити на зміну один одному.Пр. гнучкості - надання планам і процесу планування здатності змінювати свою спрямованість у зв'язку з виникнен-ням непередбачених обставин. Принцип точності. Плани повинні бути конкретизовані та деталі-зовані до такої міри, до якої це дозволяють зовнішні та внутрішні умо-ви діяльності фірми. Наприклад, стратегічне, довгострокове планування вимушене обмежуватися визначенням основних цілей і найбільш загаль-них напрямків діяльності, тому що обсяг довгострокової інформації про майбутнє дуже невеликий, а діапазон та швидкість змін постійно зроста-ють. Пр. соціальної орієнтації передбачає вирішення поряд з тех-нічними та економічними проблемами соціальних проблем (екології, безпеки тощо).Пр. ранжирування об'єктів планування за їх важливістю дає змогу раціонально розподілити наявні ресурси.Пр. варіантності передбачає розроблення не менше двох-трьох альтернативних варіантів досягнення однієї і тієї самої мети та вибір оптимального варіанта.Пр. збалансованості плану дає змогу досягти балансу показ-ників (надходжень та витрат ресурсів ).Пр. економічної обгрунтованості плану допомагає здійсни-ти кінцевий вибір варіантів планових показників. Пр.автоматизації процесу планув. передбачає викор. сучасних інф. технологій та комп'ютерної техніки. Пр. зворотного зв'язку системи планування означає, що ви-конавець дає пропозиції щодо коригування уточнення планів. Залежно від міри невизначеності планової діяльності розрізня-ють два її типи: детермінований - коли план. здійснюється в середовищі, яке можна повністю передбачити, і стохастичний (імовір-нісний) - це планування, що здійснюється в умовах часткового перед-бачення результату. Це типовий стан для підпр..Враховуючи те, що міра невизначеності умов планової діяльності теж рухлива і залежить від багатьох факторів, розрізняють такі варіан-ти (види) стохастичного типу планування:o планування, що грунтується на системі жорстких зобов'язань. Для стійких, стабільних підприємств такий вид план. нехарактерний;o план., пристосоване до випадкових обставин. Цей вид план. є проміжним між першими двома: з одного боку, воно відбуваєть-ся в умовах постійної невизначеності в діяльності підпр., а з іншо-го, враховуючи можливі варіанти дій у невизначеному середовищі, - збільшує їх передбачуваність. Залежно від часової орієнтації основних ідей план. розрізня-ють чотири типи план..Реактивне план. (повернення до минулого). Представники такого типу план. свої ідеї та спосіб існування підпр. зна-ходять у минулому. Вони заперечують усі досягнення сьогодення і тому негативно ставляться до техніки і сучасного інформаційно-технологіч-ного суспільства, їхнє гасло: Головний метод реак-тивного план. - генетичний підхід, згідно з яким сучасні пробле-ми досліджуються з точки зору їх виникнення та минулого розвитку. Підпр. сприймається прихильниками реактивного план. як стійкий, стабільний, добре налагоджений механізм. Усе, що відбуваєть-ся і відбудеться на підпр., заздалегідь відомо. Управлятися воно повинно зверху вниз за допомогою особистого авторитету керівника та його патерналістського ставлення до підлеглих. Реактивне план. спирається па минулий досвід..Інактивне план. (інертність). Цей тип план. виходить з ідеї, що немає потреби повертатися в минуле і разом з тим прагнути до руху вперед. Існуючі умови сприймаються як достатньо добрі, принаймні задовільні. Задоволеність теперішнім (існуючим) - відмітна риса інактивізму. Характерним для нього є також уявлення про те, що рівновага в становищі підприємства досягається природним шляхом, автоматично. Преактивне план. орієнтоване головним чи-ном на майбутні зміни. Всупереч інактивістам преактивісти прагнуть прискорити зміни, швидше приблизити майбутнє. Преактивне плану. орієнтується не на мінімізацію зусиль, а на пошук оптимальних рішень, з кількох варіантів розвитку вибирають найбільш економічний. Інтерактивне план. грунтується на принципі участі та макси-мально мобілізує творчі здібності персоналу. Цей тип план. вихо-дить з того, що майбутнє піддається контролю і значною мірою є продук-том дій персоналу.Мета інтерактивного план. - проектування майбутнього, що передбачає побудову ідеалізованої моделі управління підпр..45. Класифікація методів планування та та характеристика їх різновидів.
Планування - об'єктивно необх. процес ви-знач. цілей діяльності на певний період, а також засобів, способів та умов їх досягнення. Методи план. на підпр. мають ураховувати зовнішні умови господарювання, профіль його діяльності та вид плану, що розробляється. Характеристика окремих методів планування.Ресурсний м.з урахуванням ринкових умов господарювання і наявних ресурсів звичайно застосову-ється за монопольного становища підприємства або за слабкої конкуренції. Завдання плану визначаються зале-жно від наявних ресурсів підпр..Цільовий м. використовується за умови посилення конкуренції на ринку та базується на D на про-дукцію. У цьому разі підпр. са-мостійно визначає цілі своєї діяльності на основі потреб ринку і відповідно до цього формує свої плани.За екстраполяційного м. проміжні та кінцеві значення планових показ-ників визначаються на основі їхньої динаміки в минулому з припущенням того, що темпи та пропорції, що їх досягнуто на момент розробки плану, буде збережено і в майбутньому.Інтерполяційний м. є оберненим до екстраполяцій-ного. Це означає, що підпр. спочатку ви-значає мету для досягнення в майбутньому, а потім виходячи з неї визначає горизонти планового періоду та проміжні планові показники.Дослідно-статистичний м. передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки для встановлення планових показників.Чинниковий м., який є більш обгрунто-ваним, базується на тім, що планові показники визначаються на підставі розрахунків впливу важливих чинників, які зумовлю-ють зміну цих показників. Цей метод застосовується передов-сім для план. ефективності виробництва.Найточнішим вважається нормативний м., сутність якого полягає в тім, що планові показники розрах. на підставі прогресивних норм використання ресурсів з урахуванням їх зміни внаслідок запровадження організаційно-технічних заходів у плановому періоді.Балансовий м. дає можливість узгодити потреби підпр. з необхідними ресурсами. З цією метою розробляються спеціальні таблиці - баланси, в одній частині яких відображаються напрямки витрачання ресур-сів відповідно до виробничих потреб, а в іншій, - джерела над-ходження цих ресурсів. Баланси складаються для матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.Матричний м. є дальшим розвитком балансового і передбачає побудову моделей взаємозв'язків між виробничими підрозділами та показниками.3 урахуванням необхідності розробки кількох варіантів плану, показники окремих його розділів потребують оптимізації за допомогою економічно-математичного моделювання На зміну традиційному методу план. нині прийшли сучасніші методи - механізовані та автоматизовані з використанням персональних комп'ютерів і складних еле-ктронно-обчислювальних машин.
46. Характеристика поточного й оперативного планування.
Відмінності між стратегічним і тактичним плануван-ням: Часова: стратегічне план. пов'язане з рішен-нями, наслідки яких даватимуться взнаки протягом тривалого періоду, а тактичні плани лише конкретизують і доповнюють стратегічні. Охоплення сфер впливу: стратегічне план. справляє ширший і глибший вплив на діяльність п-ва, ніж тактичне, що має вузьке спрямув.. Сутнісно-змістова: якщо стратегічні плани окреслюють місію д-ті п-ва, Тактичне план. охоплює розробку середньо і короткострокових планів. Останні є взаємозв'яз.: вони мають єдину методологію складання та однаковий склад розділів. Оперативне план. - завершальна ланка в сис-темі план. діяльності підприємства, основний важіль по-точного управління виробництвом; детальна розробка планів підприємства та його підрозділів на короткі проміжки часу.Оперативне план. органічно сполучає два на-прямки роботи:1) календарне план. (розробка оперативних планів і графіків виготовлення та випуску продукції);2) диспетчеризація (комплекс робіт, який охоплює безпе-рервний оперативний облік, регулювання виконан-ня оперативних планів.Основні завдання оперативного план.:
1. забезпеч. виконання плану виробничої діяльності з випуску продукції в заплановані строки;
2. установл. режиму роботи підпр., що забезпе-чував би повне використ. Устаткув. і робітників;
3. максим. скорочення тривалості виробн. циклу та обсягів незаверш. виробництва. Види оперативного план.:o Міжцехове оперативне план. - забезпеч. коор-динув. д-ті та необх. виробн. пропорцій між цехами згідно з послідовн. технол. процесів. Гол. його завдання - узгодження номенкл-ри заготовок, деталей і вузлів, а також строків передачі з одного цеху в інші. o Внутрішньоцехове оперативне план. - розробка ка-ленд. планів для виробн. дільниць і контроль їх вико-нання, розподіл робіт між дільницями та їх доведення до робо-чих місць, регулюв. Виробн. процесів. Системи оперативного план.:1. Подетальна система як планово-обліковою одиницею користується деталлю певної назви. При цьому можуть застосовуватися: а) складська система, коли рівень завантаж. та рівномір-ність випуску пр-ції залеж від підтримув. на певному рівні складських запасів деталей; б) система план. за нормами технол. запасів, що передбачає встановл. постійної насиченості всіх стадій виробн. процесу необх. запасами напівфабрикатів (деталей, вузлів) і суворе дотримання розрахункового рівня цих запасів для кожного цеху;
в) система план. за строками подачі, в основу якої по-кладено встановлений термін запуску і випуску партій деталей з урахуванням їхніх технологічних запасів і строків міжцехо-вих подач; г) система план. за тактом потоку базується на син-хронізації діяльності усіх виробничих підрозділів і встановленні єдиного такту випуску готової продукції.
За комплектної системи планово-обліковою одиницею служить об'єднаний за певними ознаками комплект деталей (ву-злів). Застосовуються також і її підсистеми: комплектно-вузлова (планово-облікова од. - вуз-ловий комплект, який включає деталі одного складального вузла); комплектно-групова (застос. у разі виготовл. деталей або вузлів, що мають заг. технологічний про-цес, однакову періодичність запуску-випуску та строки подачі на наступну стадію); машинокомплектна (планово-облікова од. - машинокомплект, виготов. тим чи іншим цехом для пев-ної машини).
2. Система оперативного план. на замовлення ха-р-ся встановл. Конкр. строків запуску-ви-пуску виробів за кожним замовленням.
47. Поняття бізнес-плану (БП), його основні розділи.
Бізнес-план - цільовий план, який, як правило, відображає послідовність дій з приводу реалізації інвестиційного проекту. Фази інвестиційного проекту: 1)передінвестиційна;
2)інвестиційна; 3)експлуатаційна.
Бізнес-план - це письмовий документ, в якому викладено суть, напрямки і способи реалізації підприємницької ідеї, охарактеризовано ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, особливості управління ним.
Він є дозвільною підставою для здійснення підприємницької д-ті, необхідною передумовою залучення інвестицій для розробки та реалізації підприємницької ідеї, будь-яких інноваційно-інвестиційних проектів.
У ринковій системі господарювання БП виконує 2 важливі функції: зовнішню (ознайомлення зацікавлених ділових людей із сутністю та ефективністю реалізації нової підприємницької ідеї), внутрішню ( відпрацювання системи управління реалізацією підприємницького проекту).
Цілі розробки БП:
• Залучення інвесторів.
• Отримання кредиту.
• Для внутрішніх потреб п-ва.
• Налагодження ділових стосунків між підприємцем і майбутніми постачальниками, найманими працівниками та продавцями.
• Проектування с-ми управління започатковуваним бізнесом у конкретній сфері д-ті.
• Перевірка життєздатності підприємницької ідеї до її практичної реалізації.
Типова класифікація БП:
Ш За сферою бізнесу ( в-во, буд.-во, торгівля, надання платних послуг тощо).
Ш За масштабами бізнесу ( малий, середній, великий).
Ш За хар-ром продукту бізнесу ( традиційний, принципово новий, продукти виробничо-технічного та споживчого призначення).
Загальна методологія розробки БП (3 стадії):1) Початкова (є обов'язковою за умови започаткування нової справи; передбачає опрацювання концепції майбутнього бізнесу). 2)Підготовча (формується інформаційне поле, оцінюються сильні і слабкі сторони д-ті фірми, формулюються її місія і конкретні цілі, розробляється стратегія і можливі стратегічні альтернативи. 3) Основна ( здійснюється безпосередня розробка конкретного БП).
На зміст та стр-ру БП впливають: цілі розробки БП; аудиторія, на яку розраховано БП; сфера та розміри бізнесу; фін. можливості підпр-ця.
Типова СТРУКТУРА БП:
1. Резюме ( повідомлення про наміри: короткий огляд бізнес-проекту, його ключових та важливих аспектів).
2. Галузь, фірма та її продукція ( поточна ситуація і тенденції розвитку галузі, опис продукту, стратегія фірми, права власності).
3. Дослідження ринку ( хар-ка ринку продукту, цільовий ринок бізнесу, місцезнаходження фірми, оцінка впливу зовнішніх чинників).
4. Маркетинг-план ( стратегія маркетингу, очікувані обсяги продажу ).
5. Виробничий план ( основні виробничі операції, машини та устаткування, приміщення, сировина, матеріали, комплектуючі вироби).
6. Організаційний план (форма орг-ції бізнесу, потреба в персоналі, власники бізнесу, менеджери; організація управління, кадрова політика).
7. Оцінка ризиків ( типи можливих ризиків, способи реагування на загрози для бізнесу).
8. Фінансовий план ( прибуток і збитки, план руху готівки, плановий баланс, фін. коефіцієнти).
48. Форми і системи оплати праці.
Оплата праці - будь-який заробіток, обчислений, як правило, у грошовому виразі, що за трудовим договором власник або вповноважений ним орган виплачують працівнику за виконану роботу.
Форми та осн-ні с-ми оплати праці
Форма: ВІДРЯДНА1. Оплата праці здійснюється за нормами та розцінками, що встановлюються виходячи з розряду виконуваних робіт. Застосовується за умови нормованих робіт і стимулювання збільшення їхнього обсягу. Системи:
2. Пряма відрядна: передбачає оплату к-ті виробленої продукції (виконаної роботи) за відповідними розцінками. Заробіток робітника (D) визначається множенням розцінки за одиницю продукції (p) на к-ть виготовлених виробів (V):
D=p*V.
3. Непряма відрядна: застосовується для оплати праці тих категорій допоміжних робітників (ремонтників, наладчиків...), праця яких не піддається нормуванню та обліку.
D=s*t*k.
s - погодинна тарифна ставка;
t - фактично відпрацьована к-ть годин цим робітником;
k - сер. коефіцієнт виконання норм виробітку всіма робітниками, які обслуговуються допоміжними робітниками.
4. Відрядно-преміальна: спеціальне преміювання робітників за певні досягнення у праці. D=p*V + m, m- премія за досягнуті результати.
5. Відрядно-прогресивна: оплата робіт, виконаних у межах встановленої норми (nв), за звичайними розцінками (рв), а робіт, виконаних понад нормативний рівень(nі), - за підвищеними розцінками (рі) залежно від рівня виконання завдання.
D= (рв)* (nв) + (рі)* (nі).
6. Акордна: працівникові чи групі працівників установлюються розцінки на весь комплекс робіт із визначенням кінцевого строку виконання. Така с-ма спонукає до скорочення строків виконання робіт. Використовується для ліквідації наслідків аварії, здійснення термінових ремонтів, будівельних робіт.
Форма: ПОЧАСОВА
Здійснюється за погодинними (денними) ставками з урахуванням відпрацьованого часу та рівня кваліфікації. Системи:
Проста почасова: базується на к-ті відпрацьованих годин.
погодинна тарифна ставка відповідного розряду.
к-ть відпрацьованих годин
D = s*t.
Цю с-му застосовують досить рідко через недостатній позитивний вплив на к-ть і якість праці робітника.
1) Почасово-преміальна: певною мірою усуває цей недолік. Крім тарифного заробітку працівник одержує премію за досягнення певних кількісних або якісних показників.
D = s*t + m.
2) За посадовими окладами: застосовується на підприємствах усіх галузей економіки. Оплачується праця робітників, діяльність яких має стабільний х-р (комірники, прибиральниці...).
Сучасна техніка пред'являє підвищені вимоги до точності та чистоти обробки, якості продукції. Почасова, а не відрядна оплата праці значно > сприяє дотриманню цих вимог.
49. Системи преміювання та мотивації на підприємстві.
Система преміювання:
Загальні засади:
o система преміювання не виконуватиме свого стимулюю-чого призначення, якщо розмір премій менше 10% тарифної ставки або посадового окладу;
o має бути забезпечена відповідна залежність між рівнем поліпшення показника, що стимулюється, та розрахунковим ко-ефіцієнтом економічної ефективності системи преміювання (до-пустима величина становить не менше 0,1).
Принципи побудов с-ми преміюв:
1) Чітко визначити умови (цілеоцінні показники, досягнення яких є підставою для нарахування премії) та по-казники, за якими встановлю-ється розмір премії.
2) Наслідком невиконання ос-новних показників та умов преміювання завжди є невип-лата премії. За невиконання додаткових умов і показників премія зменшується до 50% нарахованої суми.
3) Оптимальною можна вважати наявність лише 2-3 показників та умов преміювання, а максимально допустимою-4. //
4) Показники та умови премію-вання мають відповідати зав-данням виробництва (діяль-ності) і реально залежати від трудових зусиль колективу (окремого працівника).
5) Має бути економічне обґрунтування розмірів премій і визначення кое-фіцієнта ефективності застосо-вуваної системи преміювання.
6) Чітко встановлювати рівень (вихідну величину) показників та умов, що є підставою для нарахування і виплати премій.
7) Однакову премію нараховують тільки за однакові трудові зусилля.
Організація преміювання окремих категорій пер-соналу.
Преміювання робітників за основні результати діяль-ності.
o Організаційно передбачає:
1) розмежування індивідуальної та колективної системи пре-міювання;
2) вибір показників преміювання за видами виробництва;
3) диференціацію розмірів премій за показниками та умовами заохочення;
4) розподіл премії на базі коефіцієнта трудової участі (КТУ).
o Індивідуальне преміювання використовується тоді, коли організація виробництва передбачає роботу кожного з членів колективу незалежно від інших (за умови обліку індивідуальних результатів праці). Премія нараховується на основну заробітну пла-ту робітника залежно від його індивідуальних результатів.
o Колективне преміювання застосовується переважно за умов колективної організації праці. Премію нараховують залежно від виконання колективних показників діяльності на основну заро-бітну плату бригади (дільниці, цеху). Потім її розподіляють між робітниками з урахуванням їхнього особистого внеску, вихо-дячи з основної заробітної плати, відпрацьованого часу та КТУ.o Преміювання робітників, які обслуговують основне вироб-ництво, здійснюється з використанням показників, що безпо-середньо характеризують ефективність їхньої діяльності (за-безпечення ефективного використання устаткування; зменшення кількості і тривалості поломок засобів праці; збільшення міжре-монтного періоду експлуатації, скорочення витрат на обслуго-вування та ремонт устаткування; безперебійне забезпечення ро-бочих місць інструментом, енергією, паливом, іншими ресур-сами).
Преміювання робітників основного в-ва здійснюється на підставі показників напрямків стимулювання. Напрямки стимулювання: 1) поліпшення якості продукції (робіт, послуг); 2) освоєння прогресивної технології та нової техніки; 3) зниження матеріальних витрат; 4) зрост.ПП.
Система мотивації - сукупність взаємопов'язаних заходів, що заохочують окремого працівника або трудовий колектив у цілому активно працювати для досягнення індивідуальних та загальних цілей п-ва (орг-ції).
Вимоги до побудови с-ми мотивації -
1) надання однакових можливостей відносно зайнятості та посадового просування за критерієм результативності праці.
2) Розподіл доходів залежно від рівня підвищення прод-ті праці.
3) Створення належних умов для захисту здоров'я, безпеки праці та добробуту всіх категорій працівників.
4) Забезпечення можливостей для підвищення проф. майстерності, реалізації здібностей працівників, можливостей для підвищення кваліфікації те перекваліфікації, продовження навчання.
5) Створення в колективі атмосфери довіри, зацікавленості в досягненні спільної мети...
6) Методи мотивації результативної д-ті:
Прямі економічні: 1) відрядна оплата; 2) почасова оплата; 3) премії за раціоналізацію; 4) участь у прибутках; 5) оплата навчання; 6) виплати за максимальне використання робочого часу (немає невиходів на роботу).
Непрямі економічні: 1) пільгове харчування; 2) доплати за стаж; 3) пільгове користування житлом, транспортом...
Соціальні (не грошові): 1) збагачення праці; 2) гнучкі робочі графіки; 3) програми підвищення якості праці; 4) просування по службі; 5) охорона праці; 6) участь у прийнятті рішень на більш високому рівні.
Основні засади ефективної мотивації поведінки працівників:
• Обґрунтована с-ма оцінки робіт, визначення їх обсягу.
• Виважені нормативи і контроль, обізнаність із критеріями вимірювання та оцінки.
• Атмосфера дружньої співпраці працівників та адміністрації п-ва.
50. Державне регулювання оплати праці.
Державна політика оплати праці практично реалізується че-рез механізм її регулювання. Останній є складовою частиною за-гального механізму реалізації соціально-економічної політики дер-жави. Мех-м держ. регул: оплати праці: передбачає запровадження:
• Мінімальної з/п.
• Ін. державних норм і гарантій щодо оплати праці ( в надурочний час, святкові й вихідні дні, виконання оплачуваних громадських обов'язків).
• Умов визначення частин доходу, спрямованих на оплату праці.
• Міжгалузевих співвідношень в оплаті праці.
• Умов і розмірів оплати праці в бюджетних орг-ях та установах.
• Максимальних розмірів посадових окладів керівників держ. п-в.
• Рівня оподаткування п-в і доходів їхніх працівників.
2)соціального захисту:
o Бюджетного фін-ня держ. закладів освіти, к-ри, ох-ни здоров'я.
o Участі у формуванні фондів соц-го страхування.
o Допомоги сім'ям з низьким доходом.
o Різних форм компенсації підвищення цін.
o Дійової с-ми працевлаштування та допомоги в разі безробіття.
Політика оплати праці підприємств, організацій та інших пер-винних суб'єктів госп. формується й реалізується в ме-жах чинного законодавства, передусім закону України "Про опла-ту праці" (1995 р.). Конкретна реалізація політики заробітної плати здійснюється на підставі договірного регулювання оплати праці найманих пра-цівників підприємств ( на підставі укладання системи тариф-них угод на трьох рівнях): міжгалузевому (генеральна тарифна угода); галузевому (галузева тарифна угода) або комунальному (регіо-нальна тарифна угода); виробничому (тарифна угода як складова частина колективного договору).
Тарифна угода - це договір між представниками сторін пере-говорів з питань оплати праці та соціальних гарантій. Предметом тарифної угоди 1) форми й системи оплати праці, що застосовуються для різних категорій та груп працівників;
2) мінімальна тарифна ставка, диференційована за видами (ти-пами) вир-в у межах рівнів, передбачених генеральною та-рифною угодою для відповідних видів (типів) виробництв галузі (підгалузі);
3) розміри тарифних ставок за розрядами робіт і посадових окладів відповідних категорій працівників;
4) види й розміри доплат, надбавок, премій та інших заохочу-вальних і компенсаційних виплат та умови їхнього надання;
5) умови оплати праці за роботу в надурочний час, за простої, які мали місце не з вини працівника, за виготовлення продукції, що виявилася бракованою не з вини працівника...Практична організація оплати праці базується на державному й договірному регулюванні її абсолютного рівня та механізмі визначення індивідуальної заро-бітної плати всіх окремих категорій працівників (робітників, спеціалістів, службовців, керівників) підприємств та установ різ-них форм власності. Основним організаційно-правовим інстру-ментом обґрунтування диференціації заробітної плати праців-ників різних суб'єктів господарювання (діяльності) є тарифно-посадова система, основні елементи: тарифно-кваліфі-каційні довідники; кваліфікаційні довідники посад керівників, спеціалістів і службовців; тарифні сітки й ставки; схеми посадо-вих окладів або єдина тарифна сітка.
51. Ціни та ціноутвор. на п-ві.
Ціна - це грошовий вираз вартості товару (про-дукції, послуги). Вона завжди коливається навколо ціни виробниц-тва (перетвореної форми вартості одиниці товару, що дорівнює сумі витрат виробництва й середнього прибутку) та відображає рівень суспільно необхідних витрат праці.
Застосовувані в ринковій економіці ціни виконують три основні функції:
обліково-вимірювальна: ціна є засобом обліку й вимірювання витрат суспільної праці на виробництво ок-ремих видів продукції або надання різноманітних послуг.
розподільча: за допомогою цін, що відхиляються від вартості, забезпечується перерозподіл доходів первинних суб'єктів госп-ня та населення.
стимулююча: використовується для мотивації підвищення ефективності госп-ня, забезпечення необхідної прибутковості кожному виробнику, посереднику та безпосередньому продавцю товарів вир-го і споживчого призначення.
Складові елементи ціни пр-ії (послуги)(відображають стр-ру основних видів цін):
• Оптова ціна п-ва: (собівартість + прибуток).
• Оптова ціна реалізації (собів-ть + прибуток + ПДВ + акцизний збір + оптово-збутова надбавка (витрати і прибуток постачальницько-збутових організацій).
Відповідно до особливості купівлі-продажу і сфери економіки:
• Світові.
• Оптові.
• Закупівельні.
• Роздрібні.
• Тарифи вантажного і пасажирського транспорту. Тарифи на платні послуги. Відповідно до рівня установлення та регулювання:
Ш Централізовано фіксовані та регульовані. (вста-новлюються державою на ресурси, що впливають на загаль-ний рівень і динаміку цін, на товари та послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію (послу-ги), виробництво (надання) яких зосереджене на підприємствах (в організаціях), котрі займають монопольне станови-ще на ринку.)
Ш Договірні. (встановлюються на підставі домовле-ності між виробником (продавцем) і споживачем (покупцем) на певні обсяги продукції та строки її поставки).
Ш Вільні. (ціни, що визначаються підприємством (організацією) самостійно. Держава певною мірою впливає на договірні та вільні ціни через антимонопольну полі-тику, регулювання умов оподаткування і кредитування для окремих груп підприємств).
Система франкування цін. Види франко-відпускних цін.
o Франка (італ. букв. - вільний) - вид зовніш-ньоторговельної угоди купівлі-продажу, коли в ціну това-ру включають витрати на його страхування і доставку в місце, зазначене в договорі.
o Заведено розрізняти ціни "франко-станція відправ-лення" та "франко-станція призначення".
o За умови встановлення оптової ціни "франко-стан-ція відправлення" витрати на доставку продукції від станції відправлення до місця споживання несе покупець товару, транспортні витрати продавець не включає в ціну.
o Оптова ціна "франко-станція призначення" включає транспортні витрати, які відшкодовує оптово-збутова органі-зація чи виробник продукції.
Чинники, що впливають на процес ціноутворення і продукцію (послуги), групи:
загальні та специфічні.
Загальними чинниками:
- гнучкість попиту:
- високі технічні параметри та низька вартість експлуа-тації: -орієнтація на одержання прибутку та оцінка потенцій-них покупок. - можливість надати готовому виробу більшої привабли-вості для покупців: Специфічні чинники ціноутворення Сировина підлягає лише тій обробці, яка полегшує її викори-стання чи транспортування або приводить її у відповідність із чин-ними стандартами. Основні матеріали, як правило, купують відповідно до спе-цифікації, опрацьованої на базі чинних стандартів. Саме наявність затверджених у встановленому порядку стандартів є головним чин-ником ціноутворення на основні матеріали. Допоміжні матеріали виконують на різногалузевих підприє-мствах майже однакові функції і у зв'язку з цим мають стійкий попит. На встановлення ціни на такі матеріали впливають існу-ючий попит, їхні якісні показники та обсяги виробництва. Вузлів та агрегатів: купують безпосередньо у виробників, які встановлюють ціну на них з урахуванням іміджу своєї продукції на ринку. основне устаткування: враховується його універсальність або спеціалізація.
Методи ціноутворення:1. "середні витрати плюс прибу-ток": Згідно з ним ціна (Ц) =СВ+П; СВ - середні витрати (собівартість); П - величина прибут-ку в ціні, яка встановлюється самим під-м або обмежується державою як граничний рівень рентабельності продукції (послуг).
2. Розрахунок ціни на підставі цільового (фіксованого) прибут-ку: За умови прямолінійної динаміки залежних величин ціна:
Ц = Сзм.о + (Спост + Пзаг) / N.
де Сзм.о - змінні витрати на одиницю про-ції (послуги); Спост - постійні витрати на дану про-цію (послугу) за певний період (квартал, рік); П - загальна сума прибутку за період; N - обсяг продажу продукції (наданої послуги) в натурально-му вимірі.
3. Установлення ціни на засаді суб'єктивної цінності товару здійсн. з урахув. потенційного (реально виявленого) попиту.
4. "за рівнем поточних цін" ("за рівнем конкуренції"):ціну розглядають та встановлюють як функцію цін на аналогічну продукцію в конкурентів. Залежно від особливостей продукції й типу ринку (монополія, олігополія) цей метод має різні модифікації (установлення ціни на рівні поточної ринкової ціни або трохи нижче за неї; установ-лення ціни на конкретний виріб з урахуванням цін на аналогічну продукцію та співвідношення параметрів цих виробів).
5. Метод ціноутворення "за рівнем попиту": вста-новлення ціни за допомогою пробного продажу товару в різних сегментах ринку. Враховуються умови продажу, кон'-юнктура ринку, супутні послуги.
7. Метод установлення ціни за місцем походження товару: товар передається транспортній організації за умо-ви "франко-вагон"; після цього всі права на товар і відповідальність за нього переходять до покупця (замовника).
8. Метод установлення єдиної ціни із включенням у неї витрат на доставку.
10. Метод установлення ціни стосовно базисного пункту: продавець вибирає конкретний район за базисний і збирає з усіх замовників транспортні витрати в сумі, що =вартості по-ставки з цього району незалежно від того, звідки насправді здійснюється відвантаження товару.
11. Метод встановлення цін із прийняттям на себе витрат на поставку: під-во частково чи по-вністю бере на себе фактичні витрати на доставку товару з метою стимулювання надходження замовлень від покупців.
12. За встановлення цін зі знижками підприємство-продавець змінює свою вихідну ціну та встановлює певну знижку з неї, ура-ховуючи дострокову оплату рахунків, закупівлю великого обсягу продукції або позасезонну її закупівлю тощо. Це дає змогу під-ву підтримувати більш стабільний рівень виробництва протя-гом року.
52. Інвестиції в підпр. діяльність:визн., ст-ра, напрями. викор.
і- довгострок.вкладення капіталу (грошей) у підпр.діяльність (для одерж.прибутку). інвесторами можуть бути як юр.так і фіз.особи.
внутрішні- інвестування в середині власної держави. зовнішні-інвестування за кордон. приватні-інвестує прив. особа. державні- інвестує держава.
Прямі-вкладення капіталу за кордон.їх величина не менш як 10% вартості того чи іншого проекту.
Портфельні-закордонні інвестиції розміром до 10 % вартості капітального проекту, що здійсн.за їх допомогою.
фінансові-використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій,облігацій та ін.цінних паперів певного під-ва або держави. Капітал у вигляді цін.паперів наз фондовим або фіктивним,оск.він не є реальн.багатством і не має реальної вартості(на відміну від кап.вклад.в різні сфери та галузі сусп.В.)
реальні-у різні сфери та галузі нар.гос-ва(сус.вир-ва) з метою оновлення існуючих і створення нових кап.(матеріальних) благ,наслідок-прибуток. Ще наз. виробничими, а також капітальними вкладеннями. За функціональною спрямованістю розрізняють валові і чисті капіталовкладення. Валові-це заг. Сума одноразових витрат капіталу на просте і розширене відтворення виробничих основних фондів та об*єктів соц.інфраструктури. чисті- витрати лише на розширене їх відтворення.=валові-амортизаційні відрахування. До складу кап.вкладень включають:1.вартість буд.-монт.робіт;2.вартість усіх видів вироб.устаткування, а також зарахованих до основ.фондів інструменту та інвентарю;3.інші кап.роботи і витрати. Співвідношення між переліченими видами кап.витрат характеризує елементно-технологічну структуру капітільних вкладень.позитивною тенденцією в динаміці цієї структури кап.вкладень є поступове збільшення частки витрат на устаткування,інструмент та інвентар за відносного зменшення питомої ваги вартості буд-монтажних робіт. В інвест.політиці підприємств та їхніх добровільних об*єднань дуже важливо приймати обгрунтовані рішення щодо відтворювальної структури кап.вкладень,котра відображає співвідношення довгострок.витрат на просте й розширене відтворення осн. Фондів. Головна тенденція зміни відтворювальної структури кап.вкладень протягом останніх років полягає в значному збільшенні часткивитрат на технічне переозброєння та реконструкціє діючих підприємств у більшості галузей виробничої сфери.
53. Розрахунок об'єму та оцінка ефективності кап. вкладень(КВ)реальні інвестиції-у різні сфери та галузі нар.гос-ва(сус.вир-ва) з метою оновлення існуючих і створення нових кап. (матеріальних) благ, наслідок-прибуток. Ще наз.виробничими, а також капіт. вкладеннями. За функціональною спрямованістю розрізняють валові і чисті капіталовкладення. Валові-це заг. Сума одноразових витрат капіталу на просте і розширене відтворення виробничих основних фондів та об*єктів соц. інфраструктури. чисті- витрати лише на розширене їх відтвор..=валові-амортизаційні відрахування. До складу кап. вкладень включають:1.вартість буд.-монт.робіт;2.вартість усіх видів вироб.устаткування, а також зарахованих до основ.фондів інструменту та інвентарю;3.інші кап.роботи і витрати. Співвідношення між переліченими видами кап.витрат характеризує елементно-технологічну структуру капітільних вкладень.позитивною тенденцією в динаміці цієї структури кап.вкладень є поступове збільшення частки витрат на устаткування,інструмент та інвентар за відносного зменшення питомої ваги вартості буд-монтажних робіт. В інвест.політиці підприємств та їхніх добровільних об*єднань дуже важливо приймати обгрунтовані рішення щодо відтворювальної структури кап.вкладень,котра відображає співвідношення довгострок.витрат на просте й розширене відтворення осн. Фондів. Головна тенденція зміни відтворювальної структури кап.вкладень протягом останніх років полягає в значному збільшенні частки витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств у більшості галузей виробничої сфери.
Масштабність і складність розрахунків капіталовкладень залежать від можливих варіантів конкретної економ. Ситуації на ринку і підприємстві:
1.попит на ринку задовольняється повністю пропонованою на ринку продукцією за її кількісними і якісними показниками. Тенденцій до зростання попиту не очікується, тому це не потребує збільшення обсягу виробництва на даному підприємстві. Необхідний для простого відтворення основних фондів обсяг капіталовкладень обчисл.на підставі інформації про потребу нового устаткування у фіз. одиницях та існуючої ціни на нього, а також врах. Вартість монтажу та доставки. КВ1=?Ці*Nі+Ср.т.о.-А; Ці-повна вартість придбання нових основних фондів на заміну старим;Nі-кількість основних фондів і-того виду,яку необхідно придбати;п-кількість необхідних видів основних фондів,яку необхідно прдбати; Ср.т.о.-заг.сума витрат на ремонт ітехнічне обслуговування наявних основних фондів підприємства;А-заг.амортизаційний фонд підприємства.
2.попит на ринку не задовольняється прпозицією продукції. Є тенденція до зростання попиту на дану продукцію, тому підприємство зацікавлене у відповідному збільшенні обсягу виробництва продукції шляхом введення в дію додаткових вироб.потужностей з метою одержання бажаного приросту прибутку. Цей варіант передбачає розширене відтворення основних фондів і об*єктів соц.інфраструктури. результатом цього процесу має бути нарощення до необхідних розмірів вироб.потужності пд-ва переважно шляхом його тех.переозброєння,реконструкції або розширенння за попередньо розробл.проектом.
необх.обсяг капіталовкладень визнач.двома методами:1)1.1.сер.річна величина вир.потужності=попит на ринку на певний вид продукції/величина коефіцієта використання вироб.потужності за рік;1.2сер.річна вир. Потужність, якої не вистачає для задоволення ринк.попиту на продукцію=сер.річна велич.вир.потужності -- базова вир.потужність підприємства;1.3 абс.величина необх. Додатк.введення в дію вироб.потужності=1.2/коеф.перерахунку сер.річного приросту вир.потужності в абсолютний.1.4заг.сума необх.капіталовкладень(КВ2)=1.3*питомі кап.витратина одиницю приросту вироб.потужності.
2)прямі обчислення за даними кошторисної вартості всієї сукупності заходів, передбачених програмою тех.переозброєння підприємства.
3.попит на ринку на даний вид продукції має тенденцію до спаду. Продукція за своїми техніко-експлуатац.показниками втратила конкурентноздатність.підприємство мусить або модернізувати її або випускати нову продукцію. Необхідна докорінна перебудова техніко-технолог.бази підприємства.розрахунки здійс.за 2 варіантом+необхідно враховувати значні витрати на маркет.дослідження і проектування нових виробів.
Абсолютна ефективность капіталовкладень-відбиває заг. Величину їх віддачі на підприємстві. Види:1.ек.еф.капіталовкладень в нар.гос-во=приріст ВНП/вклад капіталу у сферу мат.вир-ва;2.ек.еф.КВ у галузь економіки=приріст річного прибутку по галузі/вклад капіталу у розвиток галузі;3.ек.еф.КВ підприємства=приріст баланс.прибутку підприємства/вклад в його розвиток певного капіталу;4.планово-збиткова ек.еф.КВ=зниження собівартості продукції/вкладення.
Рорахункові значення коеф.повинні порівнюв.з нормативним коефіцієнтом-мінім.ек.ефект,який можна отримати,вкладаючи капітал у дану галузь економіки. Нормативний період окупності характеризує той макс.строк,за який може окупитись даний капітал.проект вкладення капіталу є доцільним,якщо абсол.ефективність КВ більша за нормативну.Відносна ефективність-кращий з можливих варіантів інвестування виробництва. визн.за доп.показника зведених витрат=поточні витрати(собівартість) за і-тим проектним варіантом+КВ за і-тим проектом=мають бути мінімальні.відносна ек.еф.КВ визн.з урахув чинника часу,інвестиції зводяться до одного розрах.року шляхом множення на коефіцієнт дисконтування.
54. Загальна хар-ка витрат під-ва та їх класифікація
витрати утвор.в процесі формування та використання ресурсів для досягнення певної мети. інвестиційні і поточні- безпосереднє виконання підприємством своєї осн.функції-виготовлення продукції. Поточні под.на циклічні-повторюються з кожним циклом виготовлення продукції(матеріали,зарплата) і на безперервні-існують постійно і не зал.від вир-ва.
Витрати мають натуральну (маса,кількість,об*єм,довжина) та грошову форми. Загальні (за весь обсяг продукції за певний період) і на одиницю продукції(середні за певний період). Граничні-характер.приріст витрат на одиницю приросту обсягу вир-ва.цей показник характер.за аналізу доцільності зміни обсягу вир-ва.За ступенем однорідності: елементні-однорідні за складом, мають єдиний ек.зміст і є первинними(мат.витрати,оплата праці);комплексні-різнорідні за складом,охоплюють кілька елементів витрат,їх групують за ек.призначенням в процесі калькулювання та організації внутр.ек.управління(на утримання й експлуатацію устаткування, загальновиробничі)
За ступенем обчислення:прямі-безпосер.зв*яз. З виготовл.певного різновиду продукції і можуть бути прямо обчислені на її одиницю; непрямі-зв*язані з процесом виро-ва в цілому:зарплата,аренда тощо.
За ступенем зв*язку з обсягом виробництва:постійні-не залежать від кількості виготовленої прдукції. В довгострок періоді усі витрати змінні!!!змінні-залежать від кількості виготовленої продукції і поділяються на пропорційні (змінюються прямопропорційно обсягу виробництва) - сировина, матеріали, відрядна зарплата робітників. непропорційні витрати поділяються на прогресуючі (зростають у більшій мірі ніж обсяг вир-ва) та дегресуючі (зростають у меншій мірі ніж обсяги вир-ва).
55. Калькуляція собівартості продукції. Класифікація витрат за статтями
У системі техніко-ек. розрахунків на п-ві важливе місце займає калькулювання-обчислення собіварт. окр виробів. Незалежно від конкр особливостей вир-ва і продукції калькулюв. передбачає розв'язання таких методичних завдань: визначення об'єкта калькулюв. і визнач. Калькуляц. одиниць; визначення калькуляц. статей витрат та методики їх обчислення. Об'єкт калькулюв. - це та продукція чи роботи,собівартість яких обчислюється(осн,доп.продукція,послуги та роботи),гол.об'єкт-готові вироби,які поставл.на ринок,калькулювання іншої продукції має допоміжне значення. Для кожного об'єкта вибир.калькуляц. одиниця-кільк. вимір (штуки,маса,площа,об'єм). застос різні методи К,але найчастіше викор.калькулювання за повними і неповними витратами.1.за повними витратами-всі види витрат, що стос.вир-ва і продажу продукції включають у калькуляцію;2.за неповними витратами-включають не всі витрати на виробництво і збут продукції. Частину непрямих витрат не відносять на собівартість окремих виробів, а безпосередньо віднімають від виручки за певний період під час визначення прибутку. Класичним методом калькулювання за неповними витратами є так званий метод "direct cost", коли на собівартість окремих виробів відносять лише прямі витрати, а непрямі-на певний період. Істотно впливають на методи калькулюв. широта номенклатури продукції п-ва та специфіка в-ва. Найбільш точним і методично простим є К в однопродуктов. в-ві.
Під час К витрати групують за калькул. статтями, номен-ра яких залежить від особливостей вир-ва. Установлюючи статті витрат, необхідно дотримуватись таких вимог:1.макс.частку витрат, які включаються в собів., треба обчисл. прямо на окремі вироби; 2.статті непрямих витрат необхідно формувати так, щоб їх можна було цілком обгрунтовано розподілити між виробами.Орієнтовна номен-ра калькуляц. статей витрат для більшості п-в різних галузей виглядатиме так:1.сировина й матеріали (витрати н а сировину, матеріали + транспортно-заготівельні витрати - вартість відходів за ціною їх можливого використання чи продажу);2.енергія технологічна(витрати на енергію, яка безпосередньо викор.в технол.прцесі,обрах.за нормами витрат і тарифами на енергію);3.основна заробітна плата виробників;4.додаткова зарплата робітників(оплата відпусток,часу виконання держ.обов*язків);5.відрахування на соціальні потреби виробників(у % від суми осн та додатк зарплати);6.утримання та експлуатація машин та устаткування(аморт.відрах.стосовно машин і устаткування,витрати на електроенергію,стиснуте повітря,пальне для приведення їх у дію,ремонт);7.загальновиробничі витрати(витрати на управління,виробниче й господ.забезпечення в межах цеху);8.загальногосподарські(=7,але на рівні підприємства як єдиної системи+витрати на набір і підготовку кадрів,відрядження,обв*язкові платежі тощо);9.підготовка та освоєння виробництва(витрати на освоєння нових підприємств,виробництв,цехів,агрегатів;підготовка та освоєння нової продукції;підготовчі роботи в добувній промисловості);10.позавиробничі витрати(на вивчення ринку,рекламу та продаж продукції.
Сума перших семи статей становить цехову, дев*яти-виробничу і всіх статей-повну собівартість. В окремих галузях економіки номенклатура калькуляційних статей відхиляється від наведеної.
56. Поняття собівартості продукції та кошторису виробництва.
Собівартість продукції-це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Через С відшкод.ті витрати під-ва, які забезпечують просте відтворення всіх факторів вир-ва:предметів,засобів праці,робочої сили та природ.ресурсів. відповідно до цього в собівартість включають витрати на:дослідження ринку та виявлення потреби в продукції;підготовку і освоєння нової продукції;виробництво,включаючи витрати на сировину,матеріали,енергію,амортизацію основних фондів і нематеріальних активів,оплату праці персоналу;обслуговування вироб.процесу та управління ним;збут продукції(пакування,реклама,транспортування,комісійні витрати тощо);розвідку,використання й охорону прир.ресурсів;набір і підготовку кадрів;поточну раціоналізацію виробництва(удосконалення технології,організації вир-ва,праці,підвищення якості продукції),крім капітальних витрат. На практиці немає повної відповідності між дійсними витратами на вир-во і собівартістю продукції. Не включають в С продукції, а відшкодовуються за рахунок інших джерел(прибутку) витрати на підготовку та освоєння нової продукції серійного й масового вир-ва. Водночас є такі витрати, які включаються в собівартість продукції, але не мають прямого зв*язку з вир-вом:оплата часу виконання держ обов*язків працівниками підприємства, скорочення робочого дня підлітків, матерів, які мають дітей віком до одного року тощо.
Кошторис вир-ва-це витрати під-ва, зв*язані з осн його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносять їх на С продукції в цьому періоді чи ні. Елементи: матеріальні витрати; зарплата; відрахування на соц потреби; амортизація основних фондів і нематеріальних активів; інші витрати(оплата послуг зв*язку. Обчислювальних центрів, охорони,витрати на відрядження, страхування майна, винагорода за винаходи і раціоналізаторські пропозиції тощо).
Кошторис вир-ва, узагальнюючи поелементні витрати під-ва, показує їхнюресурсну структуру, що важливо для аналізу факторів формування та зниження собівартості продукції. Порядок розробки кошторисів може бути різним залежно від стадії планування, стану інформаційної бази та розміру під-ва. Елементи фактичних витрат коригуються на прогнозні коефіцієнти зміни обсягу вир-ва, кількості персоналу та вартості основних фондів з урахуванням закономірності динаміки витрат, імовірної зміни норм і цін. Більш обгрунтовано кошторис вир-ва обчисл за кожним елементом на підставі планових обсягів продукції, норм і цін. Причому на малих під-вах таке обчислення є відразу узугульнюючим. На середніх і великих під-вах К вир-ва складають, підсумовуючи кошториси місць витрат(цехів, служб, загальногосподарських витрат).
Кошторис вир-ва не завжди співпадає з собівартістю вир-ва. В залежності від ситуації переважати може як кошторис, так і собівартість.
57. Економічна суть і методологія визначення еф-сті діяльності П.
Ефективність - комплексна оцінка використання основного і оборотного К, персоналу, нематер ресурсів П за певний проміжок часу. Ефективність П визначається співставленням результату діяльності П і С на його досягнення. Формула: F = Е/С, де Е - результат діяльності, С - витрати.
Підходи до визначення ефективності: 1)вартісний (знаменник складається з V ресурсів, які були спожиті в процесі В (а саме амортизація, V ресурсів...); 2)ресурсний (знаменник складається з вартісної оцінки залучених ресурсів (а саме V засобів В, V ресурсів...).Варіанти ефекту (тобто F): а)економічний ( характризує результат діяльності П через: загальну оцінку V продукції (валової, товарної); чисту продукцію (додану V); прибуток. б)соціальний, в)екологічний.
Оцінки ефективності: 1)зовнішня ( ефективність діяльності П визначається його партнерами, державою та іншими зовнішніми суб'єктами.В більшості випадків це здійснюється для визначення інвестиційної привабливості П. Держава здійснює оцінку ефективності для визначення суб'єктів, діяльність яких є важливою для нац економіки. Якщо оцінка виявилась негативною, то слідуючим кроком держави підтримка цих суб'єктів або їх ліквідація); 2) внутрішня (оцінка діяльності дається самим П).
58. Прибуток(Пр) і рентабельніть
Прибуток- частина виторгу, що залишається після відшко-дування всіх С на вир і комерц діяльність П.
Значення прибутку:
o основне джерело фін-ня розвитку П, удосконалення його мат-техніч бази та продукції, за-безпечення всіх форм І-ня;
o об'єктом Т-ня та джерелом сплати Т-ків.
Різновиди Пр залежно від його формування і використання:
1)Загальний (балансовий)- весь Пр П, одержаний від усіх видів діяльності, до його Т-ня та розподілу; 2)Чистий - Пр, що реально поступає в розпорядження П після сплати Т-ків(за закон-вством України обчислюється: П=Д-(В+АВ), де Д- валовий дохід за певний період; В - валові С за той самий період; АВ - сума аморт відрахувань від балансової V основних фондів і нематеріальних активів; 3)Валовий - це різниця між виторгом та вир С; 4)Операційний дорівнює валовому Пр за мінусом невиробничих С; 5)Маржинальний характеризує Q виторгу від продажу продукції за мінусом змінних С.
Джерела і визначення Q Пр: а) продаж продукції (послуг). П =Впп-С-Внс, Впп - виторг від продажу продукції;С - собівартість реалізованої продукції за неповними С; В- С, що не включаються у собівартість продукції, а відносяться на певний період; б) про-даж непотрібного майна (включає Пр від прода-жу основних засобів, нематеріальних активів, цінних паперів інших П. Він визначається як різниця між ціною продажу і ба-лансовою (залишковою) V об'єкта з урахуванням С на продаж (демонтаж, транспортування, оплата агентських послуг тощо); в) позаопераційні (пасивні) операції. Це Пр від пайової участі в спільних П, лізинг, дивіденди на цінні папери, дохід від володіння боргови-ми зобов'язаннями, роялті, надходження від економічних санкцій тощо.
Рентабельність - це відносний показник ефективності ро-боти П, що в загальній формі обчислюється як співвідно-шення Пр і С. Види рентабельності: 1) рентабельність активів (ефективність використання всього наявного майна П): Ра =(П/К)*100, де П - заг Пр П за рік; К - сер сума активів за балансом; 2) рентабельність власного капіталу (відображає ефек-тивність використання активів, утворених за рахунок власних коштів):Рвк=(П/К)*100, де П - чистий Пр П в розрахунковому році; К - Q власного капіталу, яка береться за балансом як сума активів за відрахуванням усіх боргових зобов'язань; 3) рентабельність акціонерного капіталу (визначає верхню межу дивідендів на акції): Рак=(П/К)*100, де К- статутний капітал (номінальна вартість проданих акцій);П - чистий Пр; 4) рентабельність продукції(характеризує ефективність С на її вир-во та збут): Рп=(П/С)*100, де П - Пр від реалізації продукції за певний період; С - повна собівартість реалізованої продукції; 5) рентабельність одного виробу: Рі=((Ц-С)/С)*100, де Ц, С- відповідно ціна і повна собівартість і-го виробу.
59. Класифікація видів та форм прояву ефективності.
Класифікація ефективності:1) за наслідками отриманих результатів (економічні, соціальні, екологічні); 2) за характером здійснюваних С (ефективність застосовуваних ресурсів, ефективність спожитих ресурсів); 3)за видом госп діяльності (ефективність виробничої, банківської, транспортної..діяльності); 4) за рівнем об'єкта господарювання (ефективність економіки в цілому, галузі, об'єднання П-в, П, структурного підрозділу П, ефек-тивність вир-ва окремих видів продукції); 5) за рівнем оцінки (народогосподарська (макрорівень, тобто ефект для держави (напр сплачені податки - це позитивний ефект)), підприємницька (мікрорівень (ефект для П))); 6) за умовами оцінювання (реальна (фак-тичний рівень С та результатів за даними бухгалтерського обліку та звітності), роз-рахункова (проектні або планові по-казники, отримані розрахунковим шляхом) та умовна (використовується для оцінювання роботи структурних підрозділів П) ефективність); 7) за ступенем збільшення ефекту (первісна (одноразова) та мультиплікаційна (почат-ковий ефект повторюється й примножується) ефективність. Види мультиплікаційного ефекту: а)дифузійний (нововведення певного характеру поширюється на інші галузі та види вир-ва); б)резонансний (нововведення в певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у вир сфері); в)ефект стартового вибуху (це своєрідна "ланцюгова реакція" в перспективі. Він можливий за умови, коли певний "стар-товий вибух" стає початком наступного лавиноподібного збільшен-ня ефекту в тій або іншій галузі вир-ва чи діяльності); г)акселераційний (прискорення темпів поширення і застосування певного конкретного позитивно-го результату); 8) за метою визначення (абсолютна (результат своєї діяльності за певний проміжок часу) та порівняльна (порівняння можливих варіантів господарювання і вибору кращого з них) ефективність); 9) за типом процесу (диференціація підхо-дів до оцінювання ефективності (ефективність вир-их процесів, управління, інвестиційної діяльності..).
60. Особливості оцінки ефективності інвестицій
Принципи і підходи оцінки ефективності інвестиційних проектів: 1)моделювання потоків продукції, ресурсів та грошових коштів; 2)визначення ефективності шляхом співставлення майбутніх інтегральних доходів і С з урахуванням необхідності забезпечення визначеної норми доходу на капітал; 3)забезпечення співставності майбутніх доходів і С, що здійснюються в різні періоди часу шляхом їх зведення до початкового періоду(механізм зведення реалізується через процедуру дисконтування); 4)врахування невизначеності та ризиків, що виникають в ході реалізації проекту; 5)врахування інфляції, затримок платежів та факторів, що впливають на зменшення ефективності інвестицій.
Показники ефективності інвестиційних проектів: 1)показники комерційної (фінансової) ефективності (відображають фінансові наслідки від реалізації проекту для безпосередніх учасників проекту); 2)показники бюджетної ефективності (відображають наслідки проектів для бюджетів різних рівнів); 3)показники економічної ефективності (відбивають С та результати, які виходять за межі інтересів безпосередніх учасників про-екту, але підлягають вартісній оцінці (оцінка того впливу, який чинить проект на економічне, соціальне, екологічне та інші середо-вища в певному регіоні або в країні в цілому). Інтегральні показники:
1)чиста теперішня V - це NPV=?(зверху T, а знизу t=1) ((Dt - Ct)/(1+d)t, де Dt -доходи, Сt -витрати, Т-час планування, t - номер періоду, d - дисконтна ставка.
2) 0=?(зверху T, а знизу t=1)((Dt - Ct)/(1+IRR)), де IRR - внутрішня форма доходності.
3) коефіціент ефективності: CBR=?(зверху T, а знизу t=1)Dt/?(зверху T, а знизу t=1)Ct.
4)період окупності: PP=INV/P, де INV - сума початкових інвестицій, Р - сума прибутку (умова: для кожного періоду сума є однаковою).
61. Фактори підвищення ефективності діяльності П.
Класиф. озн. чинн. ефект. д-ті:
1)за місцем р-ції чинників у системі управління діяльністю: а)внутр. (1) "Тверді" чинники технологія, устаткув., матеріали та енергія, вироби.2)"М'які" чинники: працівники, організація і системи, методи роботи, стиль управління); б)зовнішні (держ. Ек. та соц. політика, інституц. механіз-ми, інфрастр-ра, структурні зміни);
2)за осн. напрямками розв. та вдосконал. діяльності: 1)НТП 2)стр-ра вир-ва, 3)орг-ні с-ми управління, 4)форми та методи орг-ції д-ті, 5)конкурентоспр. Пр-ції, 6)планув. та мотивація д-ті, 7)Зов-ек д-ть; 3)за джерелами підвищення ефективності: 1)зростання прод. L, 2)зниження: фондомісткості пр-ції, матеріалом. продукції, зарплатомістк. Пр-ції, 3)раціон. викор. прир. ресурсів.Хар-ка чинників підвищен-ня еф-ті в-ва: 1)Технологія (нововвед. зумовл. вирішальні зміни в техн. рівні й прод-ті техно-лог. Устаткув., методах і формах орг-ції трудових процесів); 2) Устаткув. (прод-ть діючого устаткув. багато в чому залежить не лише від його технічно-го рівня, а й від продуманої орг-ції ремонтно-техн. об-слугов, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи і завантаження в часі); 3)Матеріали та енергія (розв'язання проблеми ресур-созбер., підвищ. їх якості, зниж. матеріаломістк. та енергоємності вир-ва багатьох видів пр-ції, раціоналі-зації управління вир-ми запасами та джерелами постачання); 4)Вироби (продукти праці, їх якість і зовн. вигляд (дизайн) також є важливим чинником ефективності вир-ва); 5)Працівники (ділові якості працівн., підвищ. прод-ті їхньої праці багато в чому зумовл-ся діловим мотиваційним мех-мом на П, підтрим. Сприятл. соц мікроклімату в труд. колективі); 6)Орг-ція і системи (єдність труд. колективу, раціо-н. делегування відп-ті, належні норми керув. хар-ть добру орг-цію д-ті П, що забезпечує необх. спец-цію та координ. уп-равлінських процесів і вищий рівень еф-ті складної вир-економ системи. Вимоги до останньої: динамічн, гнучкість, періодичне реформув. відповідно до нових завдань); 7)Методи роботи (постійне вдоскон. методів праці передбачає си-стематичний аналіз стану роб місць та їх атестацію, підви-щення кваліфікації кадрів, узагальн. й використ. нагромад-женого на інших П позитивного досвіду); 8)Стиль упр (поєднує проф. компетентність, діловитість і високу етику взаємовідн. між людьми і практ. впливає на всі напрямки діяльності П); 9)Державна екон. і соц. політика (її елементи: а)практ. д-ть владних структур; б)законотвор. д-ть; в)фін. інструменти (закони і стимули); г) екон. правила і нор-мативи; д)ринкова, вир-ча й соц. інфраструктури; е)макроекономічні структурні зміни; є)програми приватизації держ. П; ж)комер-ція орган. Стр-р невироб. сфери); 10)Інституціональні мех-ми (створ. державою відпов. орг-них переду-мов, що забезпеч. постійне функц. спец інституціональних мех-мів - орг-цій (дослідних і навч центрів, інститутів, асоціацій) на нац, регіональному чи галузевому рівнях. Завдання таких організацій: сприяння практичній реалізації стратегії і тактики роз-витку нац економіки на всіх рівнях управління, розв'-язання ключових проблем підвищення ефективності різноманітних вир-госп систем та інших організа-ційних утворень); 11)Інфрастр-ра (безпос. вплив на результ-ть д-ті П справляє належний розв. вир-ї інфрастр-ри - комунікацій,спеціалізов. інформац. систем, транспорту, торгівлі); 12)Структурні зміни в ек-ці й с-ві (найважл. є структ. зміни екон. та соц. характеру. Головні з них відбув. в таких сферах: а) технології, наукові дослідж. та роз-робки; б) склад і технічний рівень засобів праці; в) масштаби ви-робництва (інтенсивне створення малих підприємств та органі-зацій); г) моделі зайнятості населення в різних галузях і сферах; д) склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації).
Рефераты по экономике предприятияЗміст 1. П-во як господарююча система та форма організації підп-цтва. 2 2. Класифікація підпиємств за різними ознаками. Види п-в. 2 3. Види
Оценок: 779 (Средняя 5 из 5)
Одними из наиболее популярных услуг на рынке IT-технологий являются создание и продвижение лендингов. Они способны положительно влиять на деятельность любого бизнес-проекта в интернете. Судя по многочисленным отзывам, заказавшие создание лендингов люди ни разу не пожалели о потраченных деньгах. Они вложили в будущее, которое неразрывно связано с интернетом. Всё больше и больше предпринимателей обращаются к услугам разных агентств, веб-студий, чтобы заказать создание лендинга у профессионалов.