Теоретико-методологічні засади співвідношення інтелектуальної власності та інтелектуального капі

ТАЛУ

В період науково-технічної та інформаційної рево­люції, коли людина, її науково-освітній потенціал стає ви­рішальним фактором соціального й економічного про­гресу, сформувалася сучасна теорія інтелектуального капіталу, яка, з одного боку, має враховувати усі карди­нальні зміни, що відбуваються під впливом науково-тех­нічної революції, з іншого – адекватно висвітлювати роль і значення людини, її інтелектуальні та творчі здібності і давати відповідні рекомендації щодо раціо­нального формування та ефективного використання інте­лектуального потенціалу вітчизняних підприємств. Нині відбувається глобальний перехід до інформаційного суспільства, розвиток якого нерозривно пов’язаний з інтенсифікацією інформаційних процесів, необхідністю збору, обробки і передавання величезних обсягів інформації.

Важлива роль у розробці теоретичних засад інтелектуального капіталу належить таким відомим вченим, як К.Беккер, П.Дракер, Л. Едвінссон, І. Роос, М.Кастельс, М. Мелоун, Р.Райх, Т.Сакайя, Т.Стюарт, М.Мелоун, П.Пільцер, О.Тоффлер, Л.Туроу, С.Хантінгтон, Т. Шульц, Ф.Фукуяма та ін. Значний вклад у розробку методологічних засад внесли і українські вчені Базидевич В.Д. , Бутнік-Сіверський О.Б, В.Врублевський, Гончаров Ю., Касич А., О.І. Дацій, М. С. Дороніна, В. І. Куценко, О.В.Крисальний, В.П. Ситник, А. А. Чухно, П.М. Цибульов, Шваб О.В.

Інтелектуальний капітал як економічна категорія розглядається з позиції авансованої інтелектуальної власності, що в процесі свого руху приносить більшу вартість за рахунок додаткової вартості. Це один із різновидів капіталу, який має відповідні ознаки капіталу і водночас відтворює властиві лише йому особливості.

Водночас інтелектуальний капітал — це сума знань, досвід, професійна підготовка та інтуїція всіх працівників підприємства, установи (або держави). До цього слід додати напрацьовані людські зв’язки, інформацію у вигляді баз даних, інтелектуальну власність, комп’ютерну мережу, що миттєво опрацьовує і передає інформацію всім працівникам відповідної структури, завдяки чому вдається швидко і адекватно реагувати на зміни. Інтелектуальний капітал — це знання, що можуть бути перетворені в прибуток та оцінені.

Інтелектуальний капітал дає змогу економити техніку, заощаджувати кошти і товарно-матеріальні засоби, вивільняє фінанси, підвищує життєздатність учасників економічного процесу, сприяє зростанню прибутковості економічної діяльності. Уміння користуватись інтелектуальними фондами перетворюється на першочергове завдання бізнесу. Підприємства, не здатні керувати інтелектуальним капіталом, просто зникають.

В основу інтелектуального капіталу входить інтелектуальна власність — результат інтелектуальної творчої діяльності, результат власного творчого пошуку, який має бути певним чином об’єктивований, втілений у певну об’єктивну форму та здатним до відтворення. З цієї позиції інтелектуальна власність визначає кому належить результат інтелектуальної творчої діяльності, що втілений у певну об’єктивну форму (патент, свідоцтво, ноу-хау, товарний знак, авторський твір тощо) [1].

На думку вчених, теорія інтелектуального капіта­лу відіграватиме значну роль у майбутньому, оскільки вона є дієвим засобом виміру, конкретизації та відображення істинної вартості активів фірм. Бухгал­терський облік, заснований на інтелектуальному капіталі, дає унікальну можливість комплексного використання всього того, без чого на сьогодні неможливий розвиток ди­намічних високотехнологічних віртуальних корпорацій [3].

Питання структури інтелектуального капіталу на сьогодні є дискусійним і мало висвітленим в економічній літературі. У структурі інтелектуального капіта­лу можна виокремити такі складові:

1. Людський капітал (human capital), тобто накопичені в результаті інвестицій та втілені у працівниках компанії знання, практичні навички, творчі здібності, загаль­на культура, моральні цінності та ставлення до справи, раціоналізаторська активність, винахідницька активність, інди­відуальна результативність праці, плинність кадрів, вікова структура персона­лу, частка працівників-наставників. Даний вид капіталу є невіддільним від індивіда, невідчужуваним, не може бути власністю компанії і виступає скоріше тимчасово залученим засобом, подібним до боргових зобов’язань, випущених акцій; є не матеріальним, невідчутним, таким, що не під­дається традиційним вартісним оцінкам; приносить дохід від використання безпосередньо індивідам-власникам, оскільки не може бути об’єктом за­стави або відчуження і не є власністю компанії у тради­ційному розумінні.

2. Структурний капітал (structural capital) – все те, що дає змогу співробітникам компанії реалізувати свій по­тенціал: технічне і програмне забезпечення, організаційна структура, патенти, торговельні марки і знаки обслугову­вання, відносини з клієнтами тощо.

Структурний капітал на відміну від людського може бути скопійований, відтворений, відчужений на користь іншого суб’єкта гос­подарювання. Вартість структурного капіталу знаходить відображення на балансі фірми у вигляді статей капіталізо­ваних витрат на науково-дослідні та конструкторські роз­робки, придбання прав інтелектуальної власності (ліцензій, патентів, баз даних). Отже, саме структурний капітал найбільше співвідноситься з поняттям нематеріаль­них активів [2].

У складі структурного капі­талу можна виділити клієнтський капітал (ринковий, брендовий), який являє собою від­носини із замовниками та покупцями, що сприяють