Організація постачання промисловими товарами цивільного населення України у 1943-1944 рр.

ОРГАНІЗАЦІЯ ПОСТАЧАННЯ ПРОМИСЛОВИМИ ТОВАРАМИ ЦИВІЛЬНОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ У 1943-1944 РР.

Умови воєнного часу вкрай несприятливо впливали на вирішення проблем, пов’язаних з забезпеченням населення продуктами харчування, предметами першої необхідності, промисловими товарами тощо. Але незважаючи на об’єктивні обставини, український народ і керівництво країни провели велику роботу, спрямовану на мобілізацію всіх ресурсів країни і виробництва з метою максимального збільшення випуску продукції для фронту і тилу. Було розроблено і здійснено програму відновлення господарства на звільненій від ворога території, організована допомога населенню цих районів. Все це знайшло відображення у великій кількості літератури, присвяченій Великій Вітчизняній війні. Лише окремі аспекти постачання населення продовольчими товарами, торгівля, відновлення легкої та харчової промисловості у воєнні роки в загальносоюзному масштабі дослідили в своїх працях У. Чернявський,¹ В.Зотов,² А.Любимов.³ Цінні дані щодо братерської допомоги радянських республік звільненій Україні у відновленні промисловості, сільського господарства містяться в монографічній праці М. Буцька.⁴ Однак і донині відсутні комплексні праці, присвячені проблемам постачання. Тому автор статті ставить завдання: проаналізувати основні заходи і шляхи організації забезпечення населення промисловими товарами та речами першої необхідності в роки Великої Вітчизняної війни; узагальнити архівний матеріал та дослідження вчених-істориків про трудовий героїзм населення України по відродженню підприємств, які випускали продукти харчування, промислові товари, речі першої необхідності; з’ясувати принцип постачання, характер розподілу промислових товарів.

Війна породила труднощі не лише на рівні постачання міського населення продовольством, але і промисловими товарами. Тут, так само як і в галузі продовольчого постачання, були встановлені диференційовані норми постачання за картками. Однак, у зв’язку зі скороченням товарних фондів, норми ці були недостатніми.

Забезпечення промисловими товарами здійснювалося за принципом диференційованого постачання. Карткова система в 1941-1947 рр. на ці товари будувалася наступним чином. За промтоварними картками передбачався продаж певної кількості тканини, одягу, взуття, що було незручним для споживачів, зв’язувало їх можливості і негативно відбивалося на товарообігу. До того ж, держава на відміну від гарантованого постачання певними продуктами за продовольчими картками не могла за станом ресурсів гарантувати одночасний продаж всіх виробів за промтоварними картками. Тому при введені перших промтоварних карток у липні 1941 року був обраний інший шлях. Така система давала можливість покупцеві купити будь-яку найбільш потрібну йому річ, яка була в магазинах, і разом з тим купувати більш дорогі або дешеві речі, в залежності від оплати праці.

Промтоварні картки мали наступну кількість купонів-одиниць. Для робітників та інженерно-технічних працівників – 125, для службовців – 100, для утриманців (включаючи дітей) і для тих, хто навчається, – 80. Так, купуючи пару чоловічого або жіночого взуття, покупець, оплачував її ціну, повинен здати 50 купонів-одиниць, а за пару дитячих сандалів або босоніжок – 20, за плаття жіноче шерстяне або шовкове – 60, вироби з бавовни – 40, для дівчаток дитсадкового віку – 15, за пару панчіх або шкарпеток для дорослих – 5, для дітей – 3 купони тощо.

Картки на промтовари видавалися, зазвичай, на 6-9 місяців. До кінця війни їх отримували 60 млн. громадян.

Продаж промтоварів мав певне стимулююче значення. В другій половині 1942 року було введено продаж робітникам підприємств ряду наркоматів взуття, готового взуття, бавовняних, шерстяних і шовкових тканин за ордерами. Практика продажу промтоварів за ордерами була потім розширена. В окремих галузях промисловості, особливо в період застосування додаткової робочої сили (заготівля торфу, заготівля і вивіз лісу), відбувався одноразовий продаж промислових товарів на певну суму або в певній кількості залежно від виконання плану виробництва.⁵

Обмежені державні фонди матеріалів йшли перш за все на виготовлення спецодягу (шкіряної, ватяного, гумового взуття, полушубків брезентових плащів, комбінезонів, ватників та штанів, різноманітної білизни, рукавиць та іншого), білизни для гуртожитків, шкіл ФЗО, РУ, їдалень, заводських лікарень та поліклінік, дитячих садків та ясел. Мило, сірники, сіно, нитки та інші товари першої необхідності також направлялися на забезпечення виробничих та господарських потреб підприємств громадського харчування, шкіл та училищ, дитячих та лікувальних установ. Частина промтоварних фондів виділялася для отоварювання карток робітників та службовців. Промтоварними фондами перш за все забезпечувалися робітники вугільної, металургійної, хімічної, нафтової промисловості, оборонних заводів, будівництв, транспорту, шкіл, трудових резервів.⁶

Тканини, одяг, взуття за промтоварними картками видавали перш за все тим робітникам, які працювали ударно. Нерідко промтоварами видавалися премії. Маючи обмежені промтоварні фонди, місцеві партійні і господарські організації проявили велику енергію та ініціативу по виробництву товарів першої необхідності, використовуючи різні види місцевої сировини. Відділи робітничого постачання промислових наркоматів, артілі, промкооперації організовували виробництво валянок, парусинового взуття на дерев’я