Політична система і державний устрій Болгарії

ЗМІСТ.

ВСТУП 3-5

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ І КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ 6-16

1.1. Історія конституційного розвитку 6-10

1.2. Конституція, основні закони та характеристика форми державного правління 10-16

РОЗДІЛ ІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІВ ЗАКОНОДАВЧОЇ ВЛАДИ .17-26

2.1. Історичний аспект формування Національних Зборів Республіки Болгарія 17-24

2.2. Діяльність Народних Зборів, їх функції. Провідні політичні партії 24-26

РОЗДІЛ ІІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ .27-38

3.1. Глава держави 27-31

3.2. Характеристика уряду Республіки Болгарія .31-37

РОЗДІЛ ІV. ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІВ СУДОВОЇ ВЛАДИ 38-42

4.1. Особливості функціонування судової системи Болгарії .38-41

4.2. Діяльність Конституційного суду РБ 41-42

РОЗДІЛ V. ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИЙ УСТРІЙ ТА ОРГАНИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ .43-48

5.1. Основні обласні центри, загальна характеристика 43-46

5.2. Положення, які регулюють діяльність органів місцевої влади 46-48

РОЗДІЛ VІ. ЕВОЛЮЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ 49-54

6.1. Адаптація законодавства та процес вступу до ЄС .49-51

6.2. Зміни в Конституції, яких вимагає членство в ЄС 51-54

ВИСНОВКИ .55-57

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 58-60

ВСТУП.

Проблема дослідження будь-якого суспільства є доволі складною, адже складним є саме суспільство. Воно має складну структуру, постійно творячи нові форми співжиття, нові ідеологічні і ідейні основи свого існування.

З одного боку, процес розвитку суспільства – це процес стихійний, який не можна пе-редбачити. Але, з іншого боку, розвиток суспільства характеризується певними закономір-ностями, які можна передбачити і за допомогою яких можна прогнозувати його розвиток. З плином часу і розвитком новітніх технологій суспільство стає все більш дослідженим, а відтак прогнозованішим.

Основою будь-якого суспільства є його структура. Проаналізувавши і дослідивши структуру, можна робити певні висновки про тип суспільства, рівень його розвитку, зла-годженість у функціонуванні його елементів, рівень конфліктності тощо. Політична систе-ма є складовою частиною суспільно-політичного устрою держави, яка регулює, насампе-ред, владні відносини в ньому. Завданням політичної системи є організація суспільства, створення передумов його розвитку, акумулювання та реалізація його ідей. В автори тар-них і тоталітарних системах закладається, що політична система має керувати суспіль-ством, але для демократичних суспільств це є неприйнятним і тут завдання політичної системи полягають саме в організації суспільства, а не в управлінні ним. Так чи інакше, політична система є надзвичайно важливим елементом будь-якого суспільства, а відтак її дослідження є ключовим у дослідженні суспільства, закономірностей його розвитку.

Актуальність цієї теми полягає в тому, що Болгарія є відносно новою демократією на теренах Європи, а відтак відсутнє глибоке та комплексне дослідження її політичної системи та державного устрою. Іншим аспектом є те, що Болгарії довелося пройти нелег-кий процес трансформації суспільства та політичної системи після повалення соціалізму. На сьогодні цим нелегким шляхом проходить і Україна, а тому є досить цікавим побачити досвід країни, яка вирішувала подібні проблеми.

Об’єктом дослідження даної бакалаврської роботи є політична система та державний устрій Республіки Болгарія. Предметом дослідження є структура та механізми функціо-нування політичної ситеми, особливості державного устрою Болгарії в контексті інтеграл-ції до ЄС. Важливо також звернути увагу на характер внутрішніх та зовнішніх взаємо від-носин структурних одиниць в межах політичної ситеми.

Метою даної роботи є аналіз і дослідження політичної системи та державного устрою Республіки Болгарія. Особливу увагу приділено аналізу структури політичної системи, до-слідженню історичних передумов її виникнення, ролі парламенту, президента, уряду та судової гілки влади, розвитку місцевого самоврядування, а також впливу, який політична система справляє на розвиток суспільства. Крім того, значну увагу приділено адаптації політичної системи при вступі Болгарії до Європейського Союзу.

Відповідно до зазначеної мети у роботі поставлено такі завдання:

1. Надання загальної характеристики політико-правового функціонування Республіки Болгарія, описання форми державного правління, надання детальної характеристики Конституції держави та особливостей конституційного устрою;

2. Дослідження та описання розвитку інституту Парламенту, принципи його роботи, склад, особливості здійснення ним законодавчої влади, а також характеристика пар-тійної структури болгарського суспільства та перелік основних діючих політичних партій;

3. Характеристика органів виконавчої влади: повноваження глави держави, а також склад, діяльність та діючу програму уряду та інших державних інституцій виконав-чого характеру;4. Вивчення структури і функціонування судової влади, а саме: дослідження принци-пів діяльності болгарських судів, серед яких особливе значення надаватиметься Конституційному суду;

5. Надання характеристики політико-адміністративного устрою Республіки Болгарія, сучасного стану функціонування органів місцевого і регіонального самоврядування;

6. Аналіз процесу адаптації національного законодавства та реформації політичної системи Республіки Болгарія відповідно до норм та принципів Європейського Со-юзу, а також характеристика сучасного стану питання.

Методологічною основою даної роботи стало комплексне використання різноманітних методів, серед яких можна виокремити: структурно-функціональний метод, метод аналізу, синтезу, індукції, дедукції та системний метод. Також було використано історичний метод та метод порівняння.

При написанні даної роботи була опрацьована та використана різноманітна джерельна база, зокрема нормативно-правові акти Республіки Болгарія (Конституція 1991 р. та ін.), ряд наукових праць та підручників, як вітчизняних так і іноземних авторів, різноманітні статті в періодичних виданнях. Велике значення мало використання Інтернет-джерел.

Оцінюючи стан дослідження даної теми у вітчизняній науці, варто визнати, що він за-лишається все ще низьким, особливо це стосується рівня дослідження адміністративно-територіального устрою та функціонування органів місцевого самоврядування Республіки Болгарія.

Бакалаврська робота складається з вступу, шести розділів і висновків загальним обся-гом 60 сторінок тексту.

У вступі висвітлено актуальність даної теми, окреслено об’єкт, предмет та методи до-слідження, визначено мету та завдання дослідження.

Перший розділ присвячено загальній характеристиці форми державного устрою і кон-ституційного ладу Республіки Болгарія, розглянуто історію конституційного розвитку, ха-рактеристику діючої Конституції та конституційних законів.

У другому розділі йдеться про принципи функціонування законодавчої влади, структур-ру Парламенту, його функції та повноваження, перелік основних політичних партій.

Третій розділ присвячено характеристиці органів виконавчої влади - Президента та уряду.

Четвертий розділ стосується судової гілки влади, а також функціонування Конститу-ційного суду.

У п’ятому – проаналізовано основні принципи адміністративно-територіального устрою держави та засади функціонування органів місцевої влади.

У шостому розділі охарактеризовано еволюцію політичної системи Болгарії в кон-тексті європейської інтеграції.

У висновках підведено підсумки виконаної роботи.

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ І КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ.

1.1. Історія конституційного розвитку.

Болгарія розташована у східній частині Балканського півострова. Її територія складає 111 тис. кв.км. Населення Болгарії – 7761 млн. чоловік; 85% з них – болгари. Столиця дер-жави – м. Софія. Офіційна мова – болгарська. Традиційна релігія – східно-православне ві-росповідання.

Доля болгарського народу досить драматична. Болгарська держава була створена в 681 році. Проте її існування переривалось два рази і на досить довготривалий період. Так, перша болгарська держава існувала з 681 по 1018 р. Друга – з 1186 по 1397 р. Третя існує з 1878 року по даний час.

Між першою та другою болгарською державою, тобто на протязі 168 років, Болгарія перебувала під владою Візантії. Між другою і третьою державами, тобто п’ять століть, болгарський народ знаходився під турецьким гнітом.

Визволення Болгарії від турецького гніту відбулось в результаті розгрому військ Ос-манської імперії на Балканах в 1878 р. російською армією. Таким чином, було покладено початок третій болгарській державі і його конституційній історії.

За останні 120 років в Болгарії діяло чотири конституції: Конституція Болгарського царства 1879 р., так звана Тирновська конституція; Конституція Народної Республіки Болгарія 1947 р.; Конституція Народної Республіки Болгарія 1971 р.; Конституція Ре-спубліки Болгарія 1991 р.Тирновська конституція встановлювала монархічну форму правління з народним пред-ставництвом. Вона наділяла царя надзвичайно широкими повноваженнями. Цар був вер-ховним представником і главою держави. Його постать вважалась священною і недотор-каною. Він був наділений правом законодавчої ініціативи. Згідно Конституції жоден за-кон, не затверджений і не опублікований царем, не вступав в силу. Виконавча влада нале-жала царю. Судова влада діяла від імені царя. Цар мав право на помилування з кримі-нальних справ, він представляв державу у всіх зносинах з іноземними державами, від його імені уряд укладав всі договори з іншими країнами. Право ратифікувати міжнародні дого-вори також належало царю. Слід звернути увагу і на такі повноваження царя: тільки він мав право скликати Народні Збори на сесії і розпускати парламент на власний розсуд і в будь-який час. Цар і наслідувач престолу звільнялись від всіх податків, державних зборів і повинностей. Цікавим є те, що поруч із існуванням такої сильної монархічної влади Тир-новська конституція включала ряд приписів, які дають змогу вважати її одною з найбільш ліберальних монархічних конституцій того часу.

В першу чергу мова йде про приписи, які закріплюють новий суспільний порядок на болгарських землях, а саме буржуазний устрій, і які створюють гарантії, які роблять немо-жливим повернення до феодального суспільного порядку, що існував у період турецького гніту. Так, Конституція проголошувала: права власності недоторкані; всі болгарські гро-мадяни рівні перед законом; поділу на класи в Болгарії не існує, немає також титулів бла-городства і інших відмінностей; в Болгарському царстві не існує торгівлі людьми; всі-лякий раб, якої статі, віросповідання чи народності він не був, стає вільним, вступивши на болгарську територію.

Тирновська конституція включала також ряд статей, які викликали невдоволення бол-гарських царів. Це були приписи, які встановлювали наступні повноваження Народних Зборів: Народні Збори визначали матеріальний склад царя і його двору; державна влас-ність не надавалась в приватне користування ні царю, ні членам його сім’ї; Народним Збо-рам належала законодавча ініціатива; жоден закон не міг бути опублікований, доповне-ний, змінений чи відмінений, якщо він не був попередньо обговорений і прийнятий На-родними Зборами, яким належало також право тлумачити закони і т.д.

Окрім цього, цар не поважав і ті приписи Тирновської конституції, згідно яких болгар-ським громадянам надавалась свобода слова, право створювати спілки і збиратися без всілякого попереднього дозволу. Цар не тільки грубо порушував Конституцію, але й само-вільно призупиняв її дію.

В 1935 р. в Болгарії була встановлена монархічно - фашистська диктатура.

9 вересня 1944 р. в результаті збройного повстання болгарського народу і не без допо-моги Червоної Армії монархо-фашистська диктатура в Болгарії була скинута. Влада пе-рейшла в руки народу.

8 вересня 1946 р. був проведений референдум, що стосувався форми правління в Бол-гарії. Громадяни повинні були проголосувати “за народну республіку” або “за монархію”. Переважна більшість виборців (92,7%) проголосувало за ліквідацію монархії. 15 вересня 1946 року Болгарія була проголошена Народною республікою.

4 грудня 1947 р. Великі народні збори прийняли Конституцію Народної Республіки Болгарія.

Конституція 1947 р. закріплювала всеохоплюючу владу болгарського народу. Вся влада в Народній Республіці Болгарія, йшлося в ній, походить від народу і належить народу.

Конституція передбачала багаточисельні і серйозні гарантії, що забезпечували діючу владу народу в державі. Так, функція державної влади, тобто вираження волі народу і на-дання їй обов’язкового характеру шляхом прийняття відповідних правових актів, здійсню-валась через вільно обрані представницькі органи і шляхом опитування населення. Всі представницькі органи обирались громадянами на основі всезагального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні на порівняно короткі строки – Народні Збори на чотири роки, органи місцевого самоврядування – на три роки.

Представники народу у всіх представницьких органах були відповідальні перед вибор-цями. Депутати могли бути відкликані і до закінчення терміну перебування на посаді.

Народні Збори обирали і звільняли від обов’язків уряд і окремих його членів. Уряд відповідав за свою діяльність і звітувався перед Народними Зборами.

Члени уряду несли кримінальну відповідальність за порушення Конституції і законів, а також за злочини, скоєні ними під час виконання своїх обов’язків. Вони відповідали в громадянському порядку за шкоду, нанесену своїми протизаконними вчинками державі і громадянам.

Народні Збори також обирали Верховний Суд Народної Республіки, який здійснював судовий нагляд за судами всіх видів. Суди були незалежні і при винесенні постанов під порядковувались тільки закону. Конституція передбачала участь в судовиробництві судо-вих засідателів.Органам управління, функція яких полягає в здійсненні управлінської, організаційної діяльності, направленої на виконання актів, що приймаються безпосередньо народом чи його представницькими органами, а також органам суду, функція яких полягає в здій-сненні правосуддя, тобто в застосуванні закону до конкретних випадків, Конституція 1947р. надавала повноваження в чіткій відповідності з їх функцією в державному меха-нізмі. Таким чином, розмежування повноважень між окремими видами державних органів (“розподіл влади”) в Конституції 1047 р. забезпечувало підпорядкування діяльності орга-нів управління і суду законам і, таким чином, забезпечувало владу народу в державі.

Дуже важливі гарантії, що забезпечували владу народу, містились в розділі 2 Консти-туції, присвяченій суспільно-економічному устрою. Так, Конституція постановляла, по-перше, що головна опора держави у розвитку народного господарства є всенародною власністю; по-друге, що всі рудні і інші природні багатства, що містяться в земних надрах, а також ліси, води, в тому числі мінеральні і лікувальні, природні джерела енергії, заліз-ничний і повітряний транспорт, пошта, телеграф і радіо є всенародною власністю; по-третє, приватні монопольні угоди і об’єднання, як, наприклад, картелі, трести и концерни, є заборонені.

Окрім цього, Конституція включала юридичні підстави для обмеження земельної при-ватної власності. Також вона передбачала заохочення і підтримку трудових кооператив-них землеробних господарств, які до того ж перебували під особливим патронатом дер-жави. Конституція також передбачала націоналізацію (повну і часткову) деяких галузей і окремих промислових, торгових, транспортних і кредитних підприємств.

Конституція гарантувала громадянам особисту свободу і недоторканість, свободу дру-ку, слова, зборів, мітингів і демонстрацій.

Болгарські громадяни також мали право створювати співтовариства, спілки і органі-зації, якщо вони не були направлені проти встановленого конституційного устрою.

Окрім цього, громадяни мали право на прохання, скарги і петиції. Кожен громадянин Народної Республіки Болгарії міг вимагати віддачі під суд посадових осіб за злочини, скоєні під час виконанні службових обов’язків. Громадянам надавалось також право на відшкодування з сторони посадових осіб збитків, спричинених ними у зв’язку з неза-конним чи неправильним виконанням службових обов’язків.

Конституція Болгарії 1971 р., хоча в ній було дуже багато гарних слів про соціалізм і владу народу, закріпила режим бюрократії. Влада була зосереджена в руках Державної ради, головою якої був Т. Живков.

Державна рада мала вищу силу над всіма органами держави. Для цього використо-вувався і ряд антиконституційних актів. Наприклад, законодавча діяльність Народних Зборів була підпорядкована Державній раді шляхом встановлення правила в Законі про нормативні акти (1973 р.), згідно якого жоден суб'єкт права законодавчої ініціативи (окрім депутатів і постійних комісій Народних Зборів) не мав права вносити законопроекти на розгляд Народних Зборів, якщо ці законопроекти не були включені в план робіт, який затверджувався Державною радою.

З метою підпорядкування Державній раді законодавчої діяльності Народних Зборів була проведена ще одна ініціатива: Народні Збори були позбавлені права самостійно виз-начати свій порядок денний. Натомість вони повинні були включати в нього всі ті законо-проекти, які містились в плані робіт, визначених Державною радою.

Інший приклад. В Конституції1971 р. міститься велика кількість приписів, що по суті підпорядковують повністю діяльність Ради Міністрів і всіх органів управління Державній раді.

Не можна опустити і ще один факт. Для підпорядкування органів правосуддя Держав-ній раді був використаний інший спосіб. В силу Закону від 11 листопада 1982 р. про зміни і доповнення до Закону про судоустрій всі судді в Болгарії (окрім суддів Верховного су-ду), а саме: судді районних і окружних судів, що раніше обирались безпосередньо вибор-цями, а також судді військових судів, які раніше обирались і звільнялись з посади Дер-жавною радою, повинні були обиратись і звільнятись з посади Народними Зборами, а в період між сесіями Народних Зборів – Державною радою. Оскільки від рішень, прийнятих Державною радою з цих питань, не вимагалось наступного затвердження Народними Зборами, це означало, що судді районних, окружних і військових судів при коротких сесіях Народних Зборів того часу практично обирались і звільнялись з посади Державною Радою.

Іншим прикладом узурпації народовладдя бюрократією може слугувати і наступний факт. За період з 1958 по 1978 роки в Болгарії були проведені дві “реорганізації” системи народних зборів, що в наступному призвело до ліквідації останніх.Бюрократія грубо порушувала конституційні права громадян. Так, Конституція 1971 р. забороняла найкатегоричнішим чином будь-яке обмеження прав громадян на основі їх національної приналежності. Проте, не звертаючи уваги на Конституцію, в середині 80-х рр. владою країни була проведена акція, яка мала на меті примусову асиміляцію му-сульманського населення держави. Ці репресивні шовіністичні заходи стосувались при-близно 1 млн. болгарських громадян.

1.2. Конституція, основні закони та характеристика форми державного правління.

Конституція Республіки Болгарія прийнята Сьомими Великими Народними Зборами і вступила в силу 13 липня 1991 року, відмінив тим самим болгарську Конституцію 1971 року.

Конституція Республіки Болгарія складається з короткої преамбули і десяти глав, що налічують 169 статей, а також є окремий розділ “Перехідні та заключні положення”. Структуру Конституції можна охарактеризувати як перехідну; тільки місце колишніх глав, присвячених суспільно - політичному і суспільно - економічному устрою, займає глава перша “Основні засади”. Друга глава визначає конституційний статус громадян респуб-ліки. В шести наступних главах (з третьої по восьму) зібрані норми, що регламентують формування, статус, компетенцію і порядок діяльності органів держави. Дев’ята глава регулює умови і порядок внесення змін і доповнень до Конституції, а також прийняття нової конституції, в главі десятій містяться норми про символи держави (герб, печатка, прапор, гімн, столиця).

Стаття 5 встановлює, що Конституція є верховним законом, і інші закони не мають їй суперечити. Положення Конституції мають пряму дію.

Ø Основи державного устрою за Конституцією Болгарії.

Конституція Республіки Болгарія постановляє, що Болгарія є республікою з парламент-ською формою правління (ст.1-1), що вона – правова держава і керування нею здійсню-ється у відповідності з Конституцією і законами країни (ст. 4-1).

Цей принцип тісно пов’язаний з принципом народовладдя. “Вся державна влада по-ходить від народу. Вона здійснюється ним безпосередньо і через органи, передбачені цією Конституцією. Здійснення народовладдя передбачається шляхом участі громадян у вибо-рах та референдумах, які проводяться на основі всезагального, рівного і прямого вибор-чого права при таємному голосуванні”(ст.10).

“Жодна частина народу, політична партія чи інша організація, державна установа чи окрема особа не може присвоїти здійснення народного суверенітету” (ст.1).

Конституцією проголошується принцип поділу влади: “Державна влада в республіці поділяється на законодавчу, виконавчу і судову” (ст.8).

Болгарія- унітарна держава, в якій не допускаються автономні територіальні утворення (ст 2). Ця ж стаття передбачає наявність в республіці місцевого самоврядування.

Конституція встановлює (ст.11) принцип політичного плюралізму в організації політич-ного життя Болгарії, у відповідності з яким жодна політична партія чи ідеологія не може оголошуватись як загальнодержавна. Партії сприяють формуванню і висвітленню волі громадян. Об’єднання громадян, включаючи профспілки, не можуть висувати політичні цілі і здійснювати політичну діяльність, властиву політичним партіям (ст12).

Економіка Республіки Болгарія заснована на вільній господарській ініціативі (ст.19). Конституція передбачає дві форми власності- приватну і суспільну. Приватна власність є недоторканою. Право власності і спадкоємства гарантується і захищається законом (ст.17).

Зовнішня політика Болгарії здійснюється згідно принципів і норм міжнародного права. Її основними цілями є національна безпека і незалежність держави, добробут і основні права і свободи болгарських громадян, а також сприяння встановленню справедливого міжнародного порядку (ст.24). Міжнародні договори, ратифіковані в конституційному по-рядку і ті, що набули чинності є частиною внутрішнього права країни і мають перевагу над тими нормами внутрішнього законодавства, які їм суперечать (ст.5-4).

Болгарська держава виходить з визнання невід’ємних основних прав людини, їх пріори-тетності в житті суспільства. Стаття 6 проголошує, що всі люди народжуються вільними і рівними в своїх правах. Всі громадяни є рівні перед законом.

Іноземці в Болгарії мають той самий статус, що й громадяни Болгарії, окрім виключних прав і обов’язків громадян (ст.26-2).Конституцією визнаються та гарантуються особисті, політичні, економічні, соціальні і культурні права: право на життя і достойне відношення- ст.28, 29; право на особисту сво-боду і недоторканість- ст.30; право на недоторканість особистого і сімейного життя, недо-торканість житла- ст.32, 33; право на вибір місця проживання і свобода пересування- ст.35; право на вивчення і вживання болгарської мови- ст.36 (є також і обов’язком); право на свободу совісті, думки та свободу віросповідання- ст.37; на свободу переконань- ст.38; на свободу слова- ст.39; на свободу друку- ст.40; на свободу інформації- ст.41; виборче право- ст.42; право на збори, мітинги, створення об’єднань- ст.43, 44; право на скарги, пропозиції і петиції в державні органи- ст.45; право на шлюб і виховання дітей- ст.46, 47; право на працю- ст.48; на об’єднання в профспілки і на забастовку- ст.49, 50; на суспільне забезпечення і соціальну допомогу, на охорону здоров’я- ст.51, 52; право на освіту- ст.53; право на користування культурними цінностями і сприяння розвитку культури- ст.54; на благосприятливе навколишнє середовище- ст.55; право на захист- ст.56.

Основні права громадян не можуть бути скасовані (ст.57).

Основні конституційні обов’язки громадян включають дотримання і виконання Кон-ституції і законів, захисті вітчизни, сплаті податків, а також в наданні підтримки державі і суспільству під час стихійного лиха (ст.58-61).

Ø Парламент.

Парламент – Народні Збори – Республіки Болгарії складається з 240 депутатів (народ-них представників), що обираються на основі всезагального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні строком на 4 роки.

Народні Збори є постійно діючим органом законодавчої влади і парламентського кон-тролю (ст.62, 74).

Організація і діяльність Народних Зборів здійснюється на основі Конституції і прийня-того ним регламенту (ст.73).

Народним представником може бути обрана дієздатна людина, що досягла 21 року, що має болгарське громадянство, за виключенням осіб, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі (ст.65).

Конституція включає норми, що характеризують статус народного представника. Стат-тя 67 передбачає, що народні представники представляють не тільки своїх виборців, але й весь народ. У зв’язку з цим імперативний мандат є заборонений. В разі обирання народно-го представника міністром він не позбавляється депутатського мандату, а лише тимча-сово припиняє свої повноваження народного представника і заміщається в певному по-рядку (ст.68). За виконання своїх обов’язків народні представники отримують винагороду (ст.71). Народні представники володіють депутатською недоторканістю (ст.70).

Народні Збори очолює головуючий, який має також замісника. Голова Народних Зборів володіє повноваженнями тільки по організації діяльності Зборів (ст.77).

Парламент Болгарії однопалатний. Його структура складається з постійних і тимча-сових комісій. Постійні комісії сприяють діяльності Народних Зборів і здійснюють від його імені парламентський контроль. Тимчасові комісії обираються для розслідування і перевірки (ст.79).

Парламент Болгарії має достатньо широку компетенцію, що викладена в ст.84 Консти-туції, а також деяких інших повноважень.

Так, Народні Збори Болгарії:

ü Приймають, доповнюють і змінюють закони;

ü Приймають державний бюджет і звіт про його виконання, обирають Рахункову палату, що здійснює контроль за виконанням бюджету;

ü Встановлюють податки і визначає їх розмір;

ü Призначають вибори Президента республіки;

ü Приймають рішення про проведення національного референдуму;

ü Обирають і звільняють головуючого Ради Міністрів і за його пропозицією Раду Мі-ністрів, виконують зміни в уряді за пропозицією його голови, мають право ви-словити недовіру уряду;

ü Створюють та змінюють міністерства за пропозицією голови Ради Міністрів;

ü Обирають та звільняють керівників Болгарського народного банку та інших уста-нов, визначених законом;

ü Дають згоду на підписання договорів про державні позики;

ü Ратифікують і денонсують визначені Конституцією міжнародні договори;

ü Вирішують питання про оголошення війни і укладання миру;

ü Надають дозвіл на скерування і використання болгарських збройних сил за межами країни, а також перебування іноземних військ на території країни чи проходження через неї;

ü Оголошують військовий і надзвичайний стан по всій території країни чи на її окремій частині за пропозицією президента чи Ради Міністрів;

ü Оголошують амністію;

ü Затверджують ордена і медалі;

ü Встановлюють офіційні свята.

Правом законодавчої ініціативи наділяється кожен народний представник і Рада Мі-ністрів (ст.87).

Законодавчий процес передбачає прийняття законопроектів як правило в двох читаннях (ст.88) простою більшістю голосів присутніх на засіданнях депутатів (ст.81).

Прийняті акти Народних Зборів офіційно публікуються не пізніше 15 днів з дня прий-няття.Ø Президент.

Президент Республіки Болгарія є главою держави. Він уособлює єдність нації і пред-ставляє державу в міжнародних відносинах (ст.92).

Президентом Болгарії може бути обраний болгарський громадянин за народженням, що досягнув 40 років, який відповідає умовам обрання народного представника і проживає останні п’ять років в країні (ст.93-2).

Президент обирається строком на п’ять років усіма громадянами, при чому мак-симальний термін перебування на посаді – два строки підряд (ст.93-1, 95-1).

Президент не може бути народним представником і виконувати іншу державну, суспільну чи господарську діяльність чи приймати участь в керуванні політичною партією (ст.95-1).

Разом з президентом обирається й віце-президент.

Президент володіє недоторканістю (ст.101).

Президент може бути примусово знятий з посади у випадку тривалої неможливості ви-конувати повноваження в наслідок тяжкого захворювання (ст.97-1) або у випадку держав-ної зради чи порушення Конституції (ст.103-1).

Всі укази Президента, за виключенням згаданих в статті 102 (3), повинні бути скріплені підписом прем’єр-міністра або відповідного міністра (ст.102-2).

Президент володіє деякими групами повноважень.

Наприклад, повноваження Президента по відношенню до парламенту:

o Призначає вибори до Народних Зборів (ст.98-1), строки виборів Поважних Народ-них Зборів;

o Може за власним бажанням скликати сесії Народних Зборів (ст.78-3), скликає сесію новоскликаних Народних Зборів (ст.75);

o Має право розпуску Народних Зборів, якщо не вдається досягти вотуму недовіри формуючому уряду (ст.99-5);

o Направляє звернення до Народних Зборів (ст.98-2);

o Має право вето неопублікованих законів (ст.101-3).

Повноваження Президента стосовно уряду:

v Організовує формування уряду (ст.99);

v У випадку непризначення уряду Народними Зборами призначає тимчасовий уряд (ст.99-5);

Повноваження Президента стосовно здійснення зовнішньої політики:

q Представляє державу в зовнішніх зносинах (ст.92-1);

q У випадках, передбачених законом, укладає міжнародні договори (ст.98-3);

q За пропозицією Ради Міністрів призначає і відкликає дипломатичних представ-ників і приймає вірчі грамоти від представників інших держав (ст.98-6).

Повноваження Президента Болгарії у військовій сфері:

• Президент є верховним головнокомандувачем збройних сил (ст.100-1), головою Консультативної ради національної безпеки (ст.100-3);

• За проханням Ради Міністрів оголошує мобілізацію (ст.100-4);

• За пропозицією Ради Міністрів призначає і звільняє верховний командний склад збройних сил і присвоює вищі військові звання;

• Має право оголошення війни і надзвичайного стану в державі з наступним затвер-дженням Народними Зборами (ст.100-5).

Президент також володіє повноваженнями по призначенню певних керівних осіб в су-довій системі, Головного прокурора, вирішує питання громадянства, здійснює помилу-вання, а також володіє деякими іншими повноваженнями.

Ø Конституційний Суд.

Нормативною основою діяльності Конституційного Суду Болгарії є одноіменна глава 8 Конституції Болгарії, а також деякі інші норми Конституції. Відповідно до статті 152 Кон-ституції 16 серпня 1991 року Народними Зборами прийнятий закон про конституційний суд.

Компетенція Конституційного Суду визначається тільки конституцією, в поточному законодавстві ці норми не можуть бути присутні.

Головною метою діяльності конституційного суду є забезпечення верховенства консти-туції.

Конституційний Суд не входить в систему судової влади, а займає окреме місце серед вищих державних інститутів.

Суд складається з 12 суддів, що обираються по одній третині відповідно Народними Зборами, президентом і загальними зборами суддів Верховних касаційного і адміністра-тивного судів строком на 9 років.

Повторне обрання на посаду заборонено. Склад суду поновлюється через кожні три ро-ки від кожної квоти.

До компетенції суду належить (ст. 149):

ü Обов’язкове тлумачення Конституції;

ü Прийняття рішень по ходатайству про встановлення антиконституційності законів і інших актів Народних Зборів, а також актів Президента;

ü Вирішення спорів про компетенцію між Народними Зборами, Президентом, Радою Міністрів, а також між органами місцевого самоврядування і центральними вико-навчими органами;

ü Надання висновків про відповідність з Конституцією укладених Республікою Болгарія міжнародних договорів по їх ратифікації, а також про відповідність законів із загальноприйнятими нормами міжнародного права і міжнародними договорами, членом яких є Болгарія;

ü Оголошення рішень щодо спорів про конституційність політичних партій і об’єд-нань;

ü Вирішення спорів щодо законності обрання Президента і віце-президента;

ü Встановлення обставин, за наявності яких повноваження президента і віце-президента закінчуються раніше встановленого строку;

ü Надання заключення про законність обрання депутатів парламенту;ü Встановлення необираності депутатів і несумісності депутатських функцій із здій-сненням інших повноважень;

ü Оголошення заключення по звинуваченню, висунутому Народними Зборами на адресу президента і віце-президента;

ü Позбавлення імунітету судді Конституційного Суду і встановлення фактичної немо-жливості чи несумісності виконання ним своїх функцій.

Всі рішення Суду приймаються кваліфікованою більшістю голосів з перевагою мінімум в 7 голосів.

Акти Конституційного Суду остаточні. Його рішення обов’язкові для всіх державних органів, юридичних осіб і громадян. По закону жодне рішення Суду не може бути ска-соване чи призупинене.

РОЗДІЛ ІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІВ ЗАКОНОДАВЧОЇ ВЛАДИ.

2.1. Історичний аспект формування Народних Зборів Республіки Болгарія

На пленумі ЦК БКП у грудні 1989 р. оновлене керівництво партії не тільки запевнило болгар у несхибності «соціалістичного вибору», а й підтвердило свою рішучість здій-снювати кардинальні зміни в суспільстві. Був визначений термін проведення вільних виборів - травень 1990 р. Невдовзі був скасований закон «Про ліквідацію та заборону БЗНС Н. Петкова» та оголошено про реабілітацію незаконно репресованих. У країні розпочався процес формування багатопартійності: спочатку було відновлено діяльність «старих» партій - Радикально-демократичної, Соціал-демократичної, БЗНС та ін. Уже на початку 1990 р. в країні діяло понад 50 різних партій, організацій та рухів.

У грудні 1989 р. в Софії шістнадцять відновлених та «нових» партій та рухів об'єдна-лися в Союз демократичних сил (СДС). Керівництво СДС відразу заявило про свою опозицію до компартії. У країні відбулося різке розмежування та поляризація політичних сил. Організовані СДС масові демонстрації з вимогою здійснення радикальних демокра-тичних змін примусили керівництво БКП піти на діалог з опозицією. 16 січня 1990 р. відбулося засідання «круглого столу», на якому політичні сили різної орієнтації обго-ворювали питання проведення парламентських виборів, трансформації державно-партій-них структур тощо. При цьому лідери СДС відкинули пропозицію створити коаліційний уряд до проведення виборів.

Становище в БКП, у якій почався розкол та виникло декілька політичних платформ (Болгарський шлях у Європу, Демократичний форум, Рух за демократичний соціалізм, Альтернативне соціалістичне об'єднання), наприкінці січня 1990 р. стало кризовим. На своєму з'їзді БКП виступила за політичний плюралізм та створення багатопартійної системи, яка б віддзеркалювала строкатість групових і професійних інтересів. Принцип «демократичного централізму» в статуті партії був замінений на принцип «демократичної єдності», орієнтований на плюралізм думок, ідейних течій, самоорганізацію та самовря-дування членів партії. З'їзд БКП ухвалив курс на виведення суспільства на шлях соціально орієнтованої ринкової економіки, правового порядку, свободи, демократії та надійного соціального захисту кожної людини, прогресу в духовній сфері та інтеграції Болгарії до західноєвропейських структур.

У лютому 1990 р. головою ради міністрів було затверджено А. Луканова. Уряд започат-кував процес переходу країни до ринкової економіки: було знято обмеження на викори-стання найманої робочої сили; дозволено приватизацію торгівлі та сфери послуг; державні підприємства й установи перетворювалися на акціонерні, здавалися в оренду колективам, здобували цілковиту господарську самостійність; розпочалася лібералізація цін тощо.

У квітні 1990 р. відповідно до результатів загальнопартійного референдуму БКП було перейменовано на соціалістичну (БСП). І хоча чисельність партії наприкінці 1991 р. ско-ротилася майже на половину, БСП залишалася найбільшою і найвпливовішою політичною силою в країні. Керівництво БСП погодилося з опозицією прийняти нову конституцію Болгарії після проведення парламентських виборів. Було досягнуто домовленості про при-пинення з квітня існування Державної ради, а її голові П. Младенову Народні Збори доручили до виборів виконувати функції президента країни.

У передвиборній платформі БСП намагалася представити себе як силу, що не лише започаткувала політичні перетворення в суспільстві, а й як єдино спроможна довести їх до кінця та забезпечити максимальний захист соціальних інтересів усіх верств населення. У свою чергу у програмі дій СДС пропонував запровадження ринкових відносин, парламен-таризму та побудову правової держави.

На виборах у червні 1990 р. перемогу здобула БСП, за яку проголосувало 47 % виборців (211 мандатів з 400), а за СДС - 36 %, Рух за права і свободи (РПС) за підтримки мусульманського населення отримав 23, а БЗНС -16%. Решта партій не змогла подолати чотиривідсотковий бар'єр.Вибори лідер СДС Ж. Желев охарактеризував як «вільні, але нечесні». Уже 12 червня 1990 р. студенти Софії створили наметове містечко та оголосили триденний «окупаційний страйк» у столичному університеті, вимагаючи оголосити факти маніпуляцій та фальси-фікацій під час проведення виборів. Але головний удар був завданий по П. Младенову, якого опозиція звинуватила в підбурюванні до застосування танків проти учасників мітингу біля Парламенту, що відбувся 14 грудня 1989 р. Врешті-решт 6 липня 1990 р. президент вимушений був залишити посаду. 1 серпня після шести турів голосування Великі Народні Збори обрали президентом Болгарії Ж. Желева.

Восени 1990 р. на перший план вийшли економічні проблеми: стрімко падали обсяги виробництва, інфляція перейшла 100-відсотковий рубіж, значно зросло безробіття. У ве-ресні було введено купонну систему розподілу продуктів харчування. Болгарія, приєд-навшись до санкцій проти Іраку, втратила значний обсяг постачання нафти. У березні 1990 р. країна припинила виплату зовнішнього боргу. У вересні прем'єр-міністр А. Лука-нов визнав, що Болгарія перебуває на межі економічного колапсу.

Пошукові шляхів виходу країни з кризи було присвячено XXXIX з'їзд БСП (вересень 1990). Зміною нумерації партійного форуму підкреслювалася спадкоємність БСП в бол-гарському соціалістичному русі. Соціалісти відмовилися від марксизму-ленінізму та про-голосили себе демократичною партією, яка готова поступитися владою у випадку поразки на виборах. До керівництва партії були обрані політичні діячі нового покоління.

У листопаді 1990 р. Великі Народні Збори затвердили нову назву країни - Республіка Болгарія.

Протистояння політичних сил продовжувало загострюватися. Підтиском опозиції (де-путати СДС залишили зал засідань парламенту, а профспілка «Подкрепа» оголосила за-гальний страйк) наприкінці листопада пішов у відставку уряд А. Луканова. У середині грудня 1990 р. п'ятнадцять провідних партій та організацій підписали угоду про гарантії мирного переходу до демократичного суспільства, а БСП і СДС зобов'язалися при формуванні коаліційного уряду дотримуватися принципу рівності. Новим прем'єр-міністром став безпартійний Д. Попов. Щоб забезпечити необхідні умови для здійснення реформ, між владою та опозицією були досягнуті домовленості про встановлення півріч-ного мораторію на проведення будь-яких акцій протесту.

Уряд Д. Попова ініціював прийняття низки законів: про приватизацію в банківській справі, про соціальний захист населення, про новий адміністративно-територіальний устрій країни, про вибори до місцевих органів влади та ін. Виконання урядової програми реформ розпочалося 1 лютого 1991 р. з лібералізації цін і скасування субсидій на товари та фінансових дотацій збитковим підприємствам (окрім виробництва палива та дитячого одягу). Був прийнятий закон, який дозволяв передавати землю у власність державним підприємствам, товариствам та окремим громадянам. У зовнішній політиці пріоритет віддавався розвиткові взаємовигідних відносин з розвинутими країнами. Уряд США надав Болгарії статус найбільшого сприяння в торгівлі, а програма реформ була погоджена з МВФ. Заходи кабінету Д. Попова забезпечили йому підтримку з боку Європейського со-юзу, який у зв'язку з енергетичною кризою (на Козлодуйській атомній електростанції були зупинені чотири з шести реакторів) надав Болгарії кредит.

Влітку 1991 р. розпочалася «мала приватизація», яка охопила передусім невеликі під-приємства, магазини, кафе тощо. Водночас швидко зростала кількість безробітних. Не-гативно на стані економіки країни позначився розрив традиційних відносин з СРСР та іншими країнами Східної Європи, перехід на конвертовану валюту в міжнародних розра-хунках. Спираючись на прийнятий закон про власність та використання сільськогоспо-дарських угідь, що відкривав шлях до приватизації землі, уряд запровадив у ТКЗГ лікві-даційні комісії, які стали готувати землі до розподілу. Однак процес повернення землі у власність селян відбувався досить повільно. Так, у 1994 р. було приватизовано лише 15 % від загальної площі угідь. До того ж господарства створювалися здебільшого дрібні (до трьох гектарів).

Великі Народні Збори 12 липня 1991 р. ухвалили нову конституцію, яка проголошувала Болгарію парламентською республікою - унітарною демократичною правовою державою. Основним законом гарантувалися різні форми власності, свобода господарської ініціа-тиви, політичний плюралізм, парламентське управління, розподіл влади. Законодавча влада зосереджувалася у однопалатних Народних Зборах, 240 депутатів яких обиралися на чотири роки. Виконавча влада здійснювалася Радою Міністрів, склад якої затверджу-вався парламентом. Запроваджувалася посада президента (обирався прямими виборами строком на 5 років), який повинен уособлювати єдність нації та представляти Болгарію в міжнародних відносинах.У жовтні 1991 р. відбулися вибори до Народних Зборів, на яких перемогу одержав СДС- 110 мандатів (з 250). БСП отримала 106, РПС - 24 мандати. Уже в листопаді лідер СДС Ф. Димитров сформував однопартійний уряд.

Тривала політична конфронтація та певна упередженість демократів перешкоджали використанню ними нагромадженого попередніми урядами досвіду. Це позначилося на темпах проведення реформ, оскільки лише на підготовку власної програми подолання кризи уряд Ф. Димитрова витратив майже рік. Кабінет розпочав свою діяльність із кадрових чисток апарату та інших управлінських структур, усуваючи з них активістів БКП та співробітників держ-безпеки.

На президентських виборах (січень 1992) перемогу здобув Ж. Желев, а віце-пре-зидентом стала відома поетеса Б. Димитрова. Запроваджені урядом заходи з «деко-мунізації» країни викликали загострення соціальної напруженості. Проти такої політики виступив президент, який зазначив, що вона веде до ізоляції СДС та звужує соціальну базу реформ.

Поступове подолання політичної конфронтації в парламенті врешті-решт вело до нала-годження співпраці між провідними політичними силами. Так, у січні 1992 р. було ухвалено закони про господарську діяльність іноземців та захист зарубіжних інвестицій, у лютому - про реституції, у квітні - про приватизацію державної та муніципальної власності. Проте здійснення реформ супроводжувалося спадом виробництва, зростанням інфляції, безробіття, що спричиняло загострення соціальних суперечностей. Кількість безробітних досягла 550 тис, а понад 40 % населення країни опинилося за межею бідності.

У вересні 1992 р. рішенням Верховного суду Т. Живков був засуджений до семи років ув'язнення. Всього до кримінальної відповідальності було притягнуто 60 осіб, які нале-жали до колишньої партійно-державної верхівки.

Восени 1992 р. президент Ж. Желев висловив занепокоєння загостренням відносин між урядом, профспілками, засобами масової інформації та позапарламентською опозицією. У свою чергу лідери СДС посилювали тиск на президента. Остаточна втрата урядом кон-тролю над становищем у країні призвела в жовтні до його відставки. Лише 30 грудня 1992р. новим прем'єр-міністром був затверджений 67-річний професор Л. Беров.

У 1993-1994 pp. країною керував «кабінет фахівців», який називав себе «надпартійним урядом центру» та «урядом приватизації». Відносно довгим своїм існуванням уряд Л. Берова завдячував підтримці БСП, РПС та частині депутатів від СДС. Однак усі спроби «професіоналів» подолати кризу в економіці не дали результатів. Рівень життя більшості населення Болгарії постійно спадав, а кількість безробітних досягла 740 тисяч. Уряду так і не вдалося започаткувати будь-якої серйозної структурної реформи, незадовільними залишалися й темпи приватизації. Так, усупереч очікуваному лише 46 % земельних угідь на початку 1994 р. перейшло у приватну власність. Водночас анархія у сфері економіки та пов'язана з нею організована злочинність значно зросли. Приєднання Болгарії до санкцій ООН проти СРЮ тільки збільшували труднощі. Фінанси занепали, обсяг обіцяних іно-земних інвестицій виявився мізерним, а торговельно-економічні відносини з Росією були згорнуті до мінімуму. Миттєва переорієнтація Болгарії на західні ринки не відбулася, а її зовнішній борг досяг 12 млрд доларів.

Така непослідовна політика реформування (особливо у сфері приватизації) спонукала СДС до різкої критики уряду Л. Берова, звинувачення його в «рекомунізації», вимогах провести дострокові вибори. Однак надмірний радикалізм, нетерпимість та самовпевне-ність лідерів СДС відштовхнули від демократів багатьох їхніх прихильників. Зростаючий опір політиці «безпартійного» уряду очолили провідні профоб'єднання - Конфедерація праці («Подкрепа») та Конфедерація незалежних синдикатів. Президент розпустив Парла-мент і призначив нові вибори. За підсумками грудневих (1994) виборів до Народних зборів БСП отримала 43,5 % голосів, СДС - понад 24, «Народна спілка» - 6,5, РПС - 5,5 %.

Від уряду, який у січні 1995 р. очолив лідер БСП Ж. Віденов, значна частина суспіль-ства очікувала зниження цін на основні продукти харчування, скорочення комунальних платежів, нормалізації болгарсько-російських відносин, вирішення паливно-енергетичних проблем і т. ін. Однак політика соціалістів була вкрай невдалою. Внаслідок необачного рішення про продаж урожаю 1995 р. Болгарія вже восени мусила терміново закуповувати за кордоном зерно за високими цінами. Рівень безробіття наблизився до 17 % активного населення, а постійну роботу мав лише кожний четвертий працездатний. У травні 1996 р. уряд закрив «Мінерал банк», у якому зберігалися гроші тисяч фірм та мільйонів приват-них вкладників. У кризовому стані перебувало сільське господарство: кооперативи прак-тично припинили існування, виноградники спустошилися, а поголів'я худоби зменшилося втричі.Економічна криза, яка охопила країну, набула катастрофічних масштабів. Відбувся обвал лева, інфляція перейшла рубіж 300 %, постійно зростали ціни на електроенергію та бензин. Рівень життя населення стрімко пішов униз. Якщо в 1990 р. середня заробітна плата становила 200 доларів, то наприкінці 1996 р. вона зменшилась до 25 доларів. За межею бідності опинилося 80 % населення.

Неспроможність уряду соціалістів вивести країну з глибокої кризи значною мірою обумовила підсумки президентських виборів (листопад 1996), які завершилися перемогою (майже 60 %) П. Стоянова - кандидата «Об'єднаних демократичних сил» (ОДС складалися з СДС, «Народної спілки» і РПС). Під тиском опозиції, яка організувала в країні хвилю мітингів і страйків, уряд Ж. Віденова у грудні 1996 р. пішов у відставку.

Передвиборна кампанія розпочалася на основі ще більшого поглиблення кризи: індекс інфляції сягав майже 250 %, курс долара підскочив майже до 3 тис. левів, ціни на бензин, електроенергію, парове опалення збільшилися в 3-4 рази, а середня зарплата опустилася до 8 доларів. У лютому 1997 р. завершився процес трансформації СДС (аморфної коаліції півтора десятка політичних угруповань) у єдину правоцентристську партію. Залишаючись у блоці з «Народною спілкою», «сині» (колір СДС) сподівалися на підтримку населенням їхніх головних гасел: здійснення структурної реформи, рішуча боротьба із злочинністю, відкриття персональних досьє спецслужб, дотримання домовленостей із міжнародними фінансовими структурами, інтеграція до ЄС та НАТО.

Підсумки квітневих (1997) виборів до Народних зборів принесли перемогу блоку «На-родної спілки» та СДС, який отримав понад 52 % голосів (137 депутатських місць). За БСП проголосувало 22 % виборців (58 місць), за Об'єднання національного порятунку - 7,5, за «Євролівицю» - 5,5 %. Провідні партії країни у травні 1997 р. підписали Декла-рацію про національну злагоду. Уряд, який очолив лідер СДС І. Костов, головним своїм завданням оголосив здійснення економічних реформ відповідно до вимог МВФ, боротьбу з організованою злочинністю і корупцією та вступ до ЄС і НАТО.

З метою подолання кризової ситуації, оскільки країна фактично втратила здатність обслуговувати свій зовнішній борг (10 млрд доларів) і могла стати банкрутом, у липні 1997 р. в Болгарії було створено валютну раду - міжнародний орган фінансового контро-лю, провідна роль у якому належала МВФ. Рада взяла на себе частину функцій націо-нального банку та міністерства фінансів - емісія грошей, кредитування бюджету, при-ватних банків та підприємств, регулювання соціальних витрат.

Фінансовий контроль з боку МВФ та його кредити, жорстка прив'язка лева до німецької марки сприяли швидкому подоланню інфляції, зросла довіра закордонних інвесторів до Болгарії, вдалося стабілізувати, а згодом провести деномінацію лева, збільшити доходи від проведення приватизації і т.д. Згідно з прийнятою в травні 1997 р. урядовою про-грамою «Болгарія 2001» денаціоналізація народного господарства визнавалася пріоритет-ним завданням правлячої коаліції поряд з такими напрямками, як повернення землі та підприємств їхнім попереднім власникам (або спадкоємцям), закриття нерентабельних виробництв тощо.

У цілому ж припинення конфронтації між президентом та депутатами Народних Зборів, зважені та послідовні заходи уряду І. Костова, який спирався на політичну підтримку США, Німеччини, ЄС, а також фінансова допомога МВФ та інших закордонних фінан-сових структур, поліпшення міжнародної економічної кон'юнктури сприяли економічній стабілізації. У 1997 р. ВНП збільшився на 7,5 %, середня заробітна плата становила в 1999р. - 200 левів (100 доларів). У липні 1998 р. Болгарію було прийнято до Центрально-європейської зони вільної торгівлі.

Водночас на Болгарію й далі продовжували впливати різні зовнішні негативні фактори. Одним з них стала агресія НАТО проти СРЮ. Бомбардування югославської території, вве-дення натовських військ у Косово, економічні санкції проти СРЮ та збитки Болгарії від них позначалися на становищі в суспільстві. Незважаючи на заходи із стабілізації стано-вища в країні, які здійснював впродовж чотирьох років уряд І. Костова, Болгарія і далі залишалася країною, обтяженою багатьма проблемами: наростало соціальне розша-рування, процвітала корупція, безробіття досягло 16 % працездатного населення (500 тис. осіб, з них 33 % - молодь), за кордон за останні 10 років виїхало майже 530 тис. молодих освічених болгар.

Відповіддю на проблеми болгарського суспільства стали вибори до Народних Зборів у червні 2001 р. Переконливу перемогу на них здобув створений у квітні «Національний рух Симеона Другого», за який проголосувало 43 % виборців (120 місць у парламенті). Новий уряд очолив нащадок Сакс-Кобургської династії, колишній болгарський цар 63-річний Симеон.

Підсумком багаторічних зусиль та послідовного здійснення злагодженої внутрішньої й зовнішньої політики державними владними структурами та різними політичними силами стало прийняття Болгарії у травні 2004 р. до НАТО.2.2. Діяльність Народних Зборів, їх функції. Провідні політичні партії.

Глава третя Конституції Болгарії від 1991 року регулює діяльність та визначає основні повноваження Парламенту Республіки Болгарія – Народних Зборів. В статті 62 гово-риться, що Народні Збори здійснюють законодавчу владу і парламентський контроль, складається з 240 народних представників і обирається на пропорційній основі (бар’єр – 4%) строком на 4 роки (ст. 63, 64-1). Важливі функції парламентського контролю вико-нували ще Великі Народні Збори, які вважались “особливим установчим органом”, які скликались за рішенням 2/3 депутатів Народних Зборів у складі 400 чоловік, які обира-ються всенародно. До їх компетенції відносились питання прийняття нового основного закону, зміна конституційного устрою і території Болгарії.

Народним представником може бути обраний болгарський громадянин, який не має іншого громадянства, який досягнув 21 року, не визнаний недієздатним і не відбуває покарання у вигляді позбавлення волі. В статті 67-2 вказано, що народні представники здійснюють свою діяльність на основі Конституції і законів, а в статті 68 – що депутати не можуть перебувати і на іншій державній службі. Основними статтями третього розділу Конституції Болгарії про Народні Збори е наступні:

Ø Народні представники не можуть були притягнені до кримінальної відповідальності, окрім тяжких кримінальних злочинів і тільки зі згоди Народних Зборів (ст.70).

Ø Повноваження народного представника припиняються у випадках, коли він заявляє особисто Народним Зборам про свою відставку, якщо в силу вступає вирок про поз-бавлення свободи за спланований злочин, який скоєний народним представником; у випадку його смерті (ст.72);

Ø Ст. 76 – нове засідання Народних Зборів відкриває найстарший за віком присутній народний преставник. Цікавим є те, що на першому засіданні народні представники приносять наступну присяду: “Клянусь в ім’я Республіки Болгарія дотримуватись Конституції і законів держави і у всіх своїх діях керуватись інтересами народу. Присягу прийняв”.

Під час першого засідання народні представники обирають голову та його замісників. Голова Народних Зборів має такі повноваження:

§ Представляє Народні Збори;

§ Пропонує проект порядку денного засідань;

§ Відкриває та закриває засідання Народних Зборів, керує ними, забезпечує порядок при їх проведенні;

§ Засвідчує своїм підписом зміст прийнятих Народними Зборами актів;

§ Обнародує рішення, декларації та звернення, прийняті Народними Зборами;

§ Організовує міжнародні зв’язки Народних Зборів.

Також із свого складу Народні Збори обирають постійні і тимчасові комісії. Постійні комісії надають сприяння діяльності Народних Зборів і здійснюють від його імені парла-ментський контроль. Тимчасові комісії обираються для бослідження проблем і проведення розслідувань. Всі посадові особи, які були викликані до парламентських комісій, повинні з’явитись і сприяти в наданні необхідної інформації.

Народні Збори приймають закони та інші акти більшістю половини голосів присутніх на засіданні народних представників, за виключенням випадків, коли, згідно Конституції, вимагається інша більшість. Голосування є відкритим, за виключенням випадків коли Конституцією передбачено таємне голосування і коли рішення про таємне голосування прийняте Народними Зборами. Засідання Народних Зборів є відкритими, але в окремих випадках Народні Збори можуть приймати рішення про проведення закритих засідань.

Члени уряду можуть приймати участь в засіданнях Народних Зборів і парламентських комісій. З іншої сторони, Народні Збори і комісії можуть примусити міністрів бути при-сутніми на їх засіданнях і відповідати на поставлені запитання.

Народні Збори мають право ратифікувати і денонсувати міжнародні договори, які но-сять військовий і політичний характер; стосуються участі Республіки Болгарія в міжна-родних організаціях; передбачають зміну кордонів держави тощо.

Діяльність Народних Зборів також регулює “Закон про організацію та діяльність На-родних Зборів”, від 23.08.2005, а останні зміни і доповнення до нього були внесені 27.03.2007. Закон складається з 12 глав, а також із заключних та перехідних положень.

Так, наприклад глава перша говорить про те, що діяльність Народних Зборів здійсню-ється на основі Конституції і даного закону. Народні Збори скликаються в столиці окрім випадків, коли виключні обставини зумовлюють проводити засідання в іншому місті.

Глава друга та третя окреслює положення про голову засідань і керівництво ними.

Інформація про парламентські групи міститься в главі 4. Там вказано, що в залежності від своєї політичної орієнтації, народні представники можуть створювати парламентські групи, мінімальна кількість членів повинна бути не менше 10. Якщо в такій групі кількість членів опуститься нижче мінімуму, така парламентська група припиняє існувати. Кожен народний представник може бути членом однієї парламентської групи.Глава п’ята присвячена комісіям в парламенті. В статті 47 вказано перелік постійних (всього - 24), наприклад, такі як Комісія з питань економічної політики; Комісія з зовніш-ньої політики; Комісія з трудової і соціальної політики; Комісія з питань освіти і науки; Комісія з питань парламентської етики; Комісія по боротьбі з корупцією та ін. Починаючи з статті 31 і далі – призначення, склад, чисельність, повноваження та функції тимчасових комісій.

Глава шоста присвячена засіданням Народних Зборів. Там вказано, що в парламенті відбувається три сесії щорічно.

Глава сьома – внесення пропозицій, обговорення та рийняття законопроектів Народними Зборами.

Глава восьма – парламентський контроль.

Глава дев’ята – парламентські слухання.

Глава десята – парламентський нагляд і контроль з питань щодо Європейського Союзу.

Глава одинадцята – народні представники.

Глава дванадцята – поведінка в парламенті.

Провідними політичними партіями Болгарії в парламенті є:

v Болгарська соціалістична партія (БСП) – лідер партії Сергій Станишев. 25 червня 2005 року партія отримала перемогу на виборах депутатів в 40-ві Народні Збори.

v “Національний рух Симеон ІІ” (НРСД) – передвиборча коаліція, створена в квітні 2001 року для забезпечення участі прихильників Симеона Сакскобургготського в парла-менських виборах 17 червня 2001 р. В квітні 2002 р. перетворена в партію під тою ж назвою. Керівник партії – С. Сакскобургготський.

v Рух за права і свободи (РПС) – створений 4 січня 1990 р. Виражає інтереси болгарських етнічних турок і мусульман. Голова партії – Ахмед Доган.

v “Атака” – патріотичне об’єднання, створене за декілька місяців до виборів 2005 року.

v Об’єднання демократичних сил (ОДС) – створене 7 грудня 1989 р. як антикомуністичний рух. Голова ОДС – Надія Михайлова.

v ДСБ (Демократи за сильну Болгарію) – лідер партії – бувший прем’єр-міністр кра-їни Іван Костов.

v БНС (Болгарський народний союз) лідери союзу – А.Мозер, С.Каракачанов.

РОЗДІЛ ІІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ.

3.1. Глава держави.

В історії сучасної болгарської держави функції глави держави покладались на монарха, регента, а також колективні органи, такі як Президіум Народних Зборів і Державну раду.

Історія розвитку інституту Президента Республіки є відносно короткою і пов’язана з переходом Болгарії до демократичного режиму.

Інститут Президента Болгарії нового часу бере свій початок з прийняття Конституції держави від 12 липня 1991 року. Попередником є інститут “Глави (президента) Респу-бліки”, положення про якого містяться в Конституції 1971 року.

В 1991 році з двох кандидатів на посаду Президента Республіки був обраний доктор Желю Желев в результаті другого туру виборів, який набрав 52.85%. Кандидат офіційно приступив до виконання своїх обов’язків 19 січня 1992 року. Віце-президентом була обрана Блага Дімітрова.

3 листопада 1996 року другим Президентом Республіки був обраний П’єтр Стоянов, на-бравши 59.73% голосів виборців. Віце-президентом став Тодор Кавалджиєв.

Третій Президент, який обіймає посаду по даний час – Георгій Пирванов, який на дру-гому турі виборів отримав 54.13% голосів і вступив на посаду 18 листопада 2001 року. На посаду віце-президента було обрано Ангел Марін.

Повторно посаду Президента Республіки Г.Пирванов обійняв після 2 туру президент-ських виборів від 18 листопада 2006 року, набравши 53.13% голосів.

Георгій Пирванов - 50 років, випускник історичного факультету Софійського універ-ситету, в 1988 році захистив докторську дисертацію з історії. З 1992 по 1996 рік був директором Центру історичних і політологічних досліджень при ВР БСП. З 1981 року є членом Болгарської Соціалістичної Партії, з 2000 р. стає її головою. З 1994 року стає депутатом Народних Зборів Болгарії. Г. Пирванов є автором десятка наукових статей, монографій та книг. Остання з них, під назвою “До та після десятого” (в якій йдеться про період до та після скасування комуністичного режиму в Болгарії), була опублікована в 2001 році.

Болгарська Конституція надає право притулку для осіб, які потребують захисту своїх прав та інтересів. Президент Г.Пирванов надав право вирішувати це питання віце-прези-денту Ангелу Маріну. Для сприяння функціонування цієї інституції була створена Комісія з надання притулку.

Президент приймає участь в розподілі влади, але не є суб’єктом жодної з гілок влади – законодавчої, виконавчої та судової. В деякому смисловому значенні Президент грає роль політичного арбітра між інституціями, він переслідує стратегічні інтереси і цілі нації задля досягнення консенсусу в громадянському суспільстві. Конституція надає можли-вість Президенту вносити корективи в суперечливі рішення в сфері законодавчої та виконавчої влади.

Під час формування і проведення внутрішньої та зовнішньої політики держави основ-ним законом поділена компетентність між Президентом і урядом з метою збалансування управлінських рішень.Президент здійснює державну владу в якості глави держави (с.92). Оскільки Президент «уособлює єдність нації», йому надається ряд повноважень, що дозволяють ефективно впливати на всі три гілки влади. Влада, яку здійснює Президент Республіки, не може входити до повноважень інших інституцій.

Президент приймає участь у формуванні Ради Міністрів. У відповідності з ст.99 Кон-ституції після консультацій з парламентськими групами Президент наділяє кандидата в голови РМ від найбільшої за чисельністю парламентської групи правом формування уряду.

Якщо даному кандидату вдається сформувати уряд, то Народні Збори проводять голо-сування щодо його кандидатури.

Конституція передбачає ситуацію, коли кандидат на посаду голови Ради Міністрів від найбільшої за чисельністю парламентської групи не може в семиденний термін запро-понувати склад РМ. В такому випадку Президент наділяє цим правом іншого кандидата на посаду голови від другої за чисельністю політичної партії. Якщо і тоді не буде запропо-нований склад Ради Міністрів, Президент призначає для цього кандидата від наступної парламентської групи. За умови, що цей мандат здійснений успішно, Президент пропонує Народним Зборам обрати кандидата на посаду голови РМ. Якщо ж згода про утворення уряду не досягнута, то Президент призначає «тимчасовий уряд», розпускає Народні Збори і призначає нові вибори.

В практиці Болгарії вже мали місце подібні ситуації. Це відбулось після того, як всі спроби сформувати уряд виявились марними і 12 жовтня 1994 року Народні Збори не обрали головою РМ Д.Луджева, Президент розпустив Народні Збори, призначив нові вибори і обрав “тимчасовий” “службовий” уряд на чолі з Ренетою Інджовою.

Як верховний головнокомандуючий збройними силами, Президент призначає і звільняє найвищий командний склад збройних сил.

Президент очолює Консультативну раду з національної безпеки, в склад якої входять голова Народних Зборів, головуючий Міністр, міністр оборони, міністр закордонних справ, міністр внутрішніх справ, міністр фінансів, керівник генерального штабу болгар-ської армії і по одному представнику від кожної парламентської групи. Консультативна рада з національної безпеки: обговорює питання внутрішньої і зовнішньої політики; за-безпечує громадянський мир, суспільний порядок, права та інтереси болгарських грома-дян; застосовує дії, направлені на присікання і подолання виникнення загрози націо-нальній безпеці. На наступні засідання Консультативна рада збирається один раз на три місяці, позачергові засідання проводяться в разі необхідності за ініціативою Президента або під час оголошення загальної чи часткової мобілізації, збройного стану і в деяких інших випадках, прямо передбачених Конституцією (п.4 і 5 ст.100). Засідання Ради – закриті. Кворум складає 2/3 складу Консультативної Ради.

Президент визначає організацію служб при Президенті і призначає персонал.

Крім того, Президент здійснює цілу низку повноважень в виконавчій сфері: оголошує загальну і часткову мобілізацію в передбачених законом випадках, підписує міжнародні договори, затверджує зміну кордонів і центрів адміністративно-територіальних одиниць за пропозицією Ради Міністрів.

В Болгарії передбачений інститут контрассигнатури: значна частина актів Президента скріплюється також підписом головуючого Міністра чи відповідного міністра (ст.102). Виключенням є акти про призначення “службового” уряду, про накладання мандату на утворення уряду, визначення організації і порядку діяльності служб при Президенті і призначення персоналу, призначення дати виборів і деякі інші, прямо визначені в п.3 ст.102 Конституції Болгарії.

Президент має право скликати Народні Збори з різних питань в межах своєї компе-тенції, оскільки він не має права законодавчої ініціативи. Він має право вносити пропо-зиції щодо зміни Конституції Республіки Болгарія. Якщо Президент вважає проект закону неконституційним, він може наполягати на повторному обговоренні його Народними Зборами. Таке повноваження можна назвати “право вето”. Президент може оспорити цілий закон або окремі його положення.

Президент може звільняти повністю чи частково від відпрацювання вироку суду за ско-єний злочин. Також глава держави має право на помилування, що вважається актом гу-манності. Це право Президент поклав на віце-президента Ангела Маріна. Спеціальна Ко-місія з помилування, яка складається з спеціалістів з кримінального права і процесу прий-має апеляції і рекомендує кандидатів на помилування віце-президенту. Право на поми-лування практикується досить рідко і за наявності переконливих доказів невинності.

Призначення виборів є також в компетенції президента в разі спливу строку мандату діючих Народних Зборів або місцемих органів влади, або при досрочному закінченні мандату.

Президент призначає дату національного референдуму, якщо Народні Збори не вирі-шать іншого.Президент представляє державу в міжнародних відносинах: він має право підписувати міжнародні договори після обговорення з Радою Міністрів і для цього не вимагається на-дання йому спеціальних повноважень.

Президент має право призначати і звільняти з посади Надзвичайних і Повноважних По-слів Болгарії. Також як глава держави він видає вірчі і відкличні грамоти дипломатичним представникам інших держав.

В силу своїх повноважень Президент видає укази, направляє звернення і послання. Укази сріплюються підписом Міністра-голови або відповідного міністра. Не підлягають скріпленню наступні укази, якими Президент:

1 Призначає “службовий” уряд;

1 Доручає формування уряду;

1 Розпускає Народні Збори;

1 Повертає закон, прийнятий Народними Зборами на повторне обговорення;

1 Визначає організацію і порядок діяльності презиентських служб і призначає їх персо-нал;

1 Призначає вибори і референдум;

1 Обнародує закони.

Припинення повноважень Президента і Віце-президента чітко окреслені в статі 97 Конституції Болгарії:

1. В разі подання заяви про відставку в Конституційний Суд;

2. Тривалої неможливості виконувати свої повноваження у зв’язку з тяжкою хворобою;

3. Смерті.

3.2. Характеристика уряду Республіки Болгарія.

Керівництво внутрішньою і зовнішньою політикою держави Конституція поклала на Раду Міністрів. Ст.2 Положення про структуру і організацію роботи Ради Міністрів і її адміністрації, затвердженого Постановою №45 Ради Міністрів від 5 березня 1993 року, постановляє, що Рада Міністрів здійснює виконавчу владу Республіки Болгарія. Цей же акт встановлює, що принципами діяльності даного органу є: законність, колегіальність, ієрархічність і децентралізація оперативних функцій і повноважень.

Рада Міністрів складається з Міністра-головуючого, його замісників і міністрів.

Членами Ради Міністрів можуть бути болгарські громадяни, які задовільняють умови обрання народними представниками (тобто ті, що досягли 21 року, що не перебувають під опікою і не відбувають строку у вигляді позбавлення волі). На членів РМ розпов-сюджується принцип несумісності служби і діяльності, встановлений для народних пред-ставників. Окрім цього, в силу п.2 ст.113 Конституції для них можуть бути встановлені додаткові обмеження. Повноваження народного представника, обраного міністром, припиняються на той час, поки він виконує обов’язки міністра (ч.2 ст.68).

Рішенням Народних Зборів в 1992 році була створена Рада Міністрів у складі Міністра- Голови і 14 міністрів, в тому числі: міністр торгівлі, міністр транспорту, міністр праці і соціального забезпечення, міністр землеробства, міністр закордонних справ, міністр з питань навколишнього середовища, міністр фінансів, міністр охорони здоров’я, міністр оборони, міністр внутрішніх справ, міністр правосуддя, міністр промисловості, міністр територіального розвитку і будівництва, міністр освіти, науки і культури. Перших три перелічиних міністри були одночасно замісниками Міністра-головуючого.

Правовими формами здійснення Радою Міністрів своїх повноважень є постанови, розпорядження і рішення. Постановами Рада Міністрів затверджує правила.

Повноваження РМ припиняються в результаті вираження Народними Зборами недовіри уряду чи Міністру-голові; якщо прийнята відставка РМ чи головуючого Міністра; в разі смерті Міністра-голови.

Рада Міністрів подає у відставку перед знову обраними Народними Зборами, але ви-конує свої функції до обрання нового уряду.

Міністр-голова координує загальну політику уряду, керує нею і несе за неї відповідаль-ність.

Міністри керують окремими міністерствами, якщо Народні Збори не вирішать іншого. Створення, перетворення і скасування міністерств в п.7 ст.84 Конституції віднесені до компетенції НЗ, при чому дані повноваження здійснюються за пропозицією Міністра-голови.

Міністри видають правила, розпорядження, інструкції і накази.

Міністерства є спеціалізованими органами державного управління у відповідній сфері. Їх правовий статус регулюється правилами організації в діяльності кожного конкретного міністерства. Міністерства здійснюють найважливіші функції, що дозволяють керувати сферою господарства чи конкретною сферою життя суспільства. Так, міністерство охо-рони здоров’я здійснює наступні функції: організовує, керує і контролює безпосередньо і за допомогою обласної адміністрації і кметств діяльність державних установ охорони здоров'я; планує розвиток мережі здравніц і розробляє методики забезпечення необхідних фінансових ресурсів; керує освіченням і вихованням населення у сфері охорони здоров'я; проводить політику держави в сфері міжнародного співробітництва з охорони здоров'я; здійснює медицинський контроль за фізкультурою, спортом, туризмом і затверджує ме-дицинські норми і правила фізичного виховання; розробляє заходи по боротьбі з алкого-лізмом, курінням і іншими формами наркоманії в рамках своєї копетенції.Структуру і штатний розклад міністерства в рамках загальної чисельності, визначеної РМ, затверджує відповідний міністр. Міністр є роботодавцем по відношенню до пра-цівників міністерства, головним розпорядником кредиту, затверджує державні смети, проект бюджета міністерства. Міністру в його діяльності допомагають його замісники, роботу з-поміж яких розприділяє сам міністр. Він може передати замісникам свої окремі повноваження за виключенням прав, наданих йому законом, і права на видання норма-тивних актів. Окрім цього, в міністерствах передбачена посада головного секретаря, який через керівників управлінь координує діяльність апарату міністерства.

Структурно міністерства зазвичай складаються з управлінь, відділів і секретаріату. Управління і відділи створюються у відповідності з функціями і завданнями міністерства. Секретаріат здійснює взаємодію між управліннями в міністерстві, готує матеріали, що вносяться до РМ, організовує узгодження нормативних актів міністерства з іншими відомствами, контролює виконання рішень керівництва міністерства і колегіуму.

Колегія (“колегіум”) міністерства – дорадчий орган. Склад колегії затверджується мі-ністром. За посадами в колегію входять міністр, який є її головою, замісники міністра, головний секретар, керівники управлінь, керівник кабінету міністра і радники. Інші спе-ціалісти і представники профспілок можуть приймати участь у засіданнях колегії за рі-шеньням міністра.

Колегія скликається міністром і розглядає основні проблеми, пов’язані з завданнями і діяльністю міністерства; звіти і аналіз виконання основних завдань і результатів роботи міністерства, окремих органів і організацій, підзвітних йому; проекти нормативних актів, що видаються міністерством, проекти нормативних актів Ради Міністрів, що відносяться до сфери діяльності міністерства. Рішення приймаються більшістю голосів, а у випадку, якщо голоси розділились, кінцеве рішення приймає міністр.

Під керівництвом Ради Міністрів діють не тільки міністерства, але й інші державні органи: комітети (наприклад, Комітет по туризму при Раді Міністрів, Комітет з енерге-тики, Комітет з використання атомної енергії в мирних цілях), комісії (Національна комісія по цінах при Раді Міністрів, Міжвідомча комісія по управлінню, використанню і розпорядженню нерухомим майном – власністю Республіи Болгарія за кордоном); ради (Національна Рада по водах, Національна рада по боротьбі з зловживанням наркотиків) і агентства (Агентство з іноземної допомоги). Керівники цих органів і інших відомств призначаються Радою Міністрів, якщо в законі не вказано інше.

Організація ідіяльність даних органів може були проілюстрована на прикладі Націо-нальної Ради по водах, діяльність якої регулюється затвердженими постановою Ради Мі-ністрів №199 від 13.10.1992 р Правилами устрою і діяльності Національної Ради по водах. Національна Рада по водах здійснює державну політику в сфері водних ресурсів, роз-робляє стратегію раціонального використання вод, загальнонаціональне і регіональне водногосподарське прогнозування, розробляє водогосподарські баланси і проекти нор-мативних актів. Цей колегіальний орган Ради Міністрів, в склад якого входять пред-ставники основних міністерств і інших відомств, які мають пряме відношення до про-блеми використання водних ресурсів. Склад визначається Радою Міністрів. Кворум в Раді– 2/3 складу, рішення приймаються кваліфікованою більшістю голосів. Виконавчим органом Ради є Центральне управління.

В разі необхідності РМ створює різного роду тимчасові органи. Так, наприклад, у зв’язку з тяжким станом водопостачання м.Софії був створений штаб з подолання кризи у водопостачанні. У відповідності з затвердженими постановою Ради Міністрів №294 від 09.12.1994 р. Правилами устрою і діяльності урядового штабу з подолання кризи у водо-постачанні це тимчасовий допоміжний орган уряду (ст.2). Головою штабу є заступник Міністра-головуючого. До складу штабу входять замісники міністрів внутрішніх справ, оборони, охорони здоров’я, навколишнього середовища, землеробства, голова Національ-ної Ради по водах і деякі інші посадові особи. Голова має право залучити при необхідності і інших осіб і спеціалістів, які не є членами штабу, для виконання функцій і завдань штабу без права дорадчого голосу. Члени штабу виконують свої функції за допомогою струк-турних органів міністерств і відомств, які вони представляють. Технічна і організаційна робота забезпечується начальником цивільної оборони Республіки Болгарія. Штаб про-водить засідання щотижня, кворум складає більше половини складу, рішення прийма-ються простою більшістю голосів. Рішення штабу обов’язкові для міністерств і відомств.

Окрім цього, при Раді Міністрів існують фонди, наприклад, Національний компенса-ційний житловий фонд при Раді Міністрів.Досліджуючи уряд Республіки Болгарія, можна зазначити, що основними напрямами програми уряду Болгарії є наступні: підвищення рівня життя населення, скорочення дефі-циту по теперішньому рахунку, скорочення від’ємного дисбалансу в торгівлі, збільшення експорту, зменшення зовнішнього боргу, скорочення рівня безробіття, реформа подат-кової системи, створення умов для розвитку малого та середнього бізнесу, залучення іноземних інвестицій, боротьба із злочинністю і корупцією, продовження приведення внутрішнього законодавства у відповідність і стандартами ЄС та НАТО. Основна задача нового уряду вже є вирішена – 1 січня 2007 року країна вступила в Європейський Союз.

Склад уряду:

q Прем’єр-міністр. Сергій Станишев (БСП), 39 років, історик за освітою. Спе-ціалізація – політичні науки. Закінчив Московську школу політичних досліджень і міжнародних відносин. З 1996 по 2001 р. був завідуючим Відділом зовнішньої політики і міжнародної діяльності в Вищій раді БСП. З травня 2000 р. – член Вищої ради БСП, депутат 39-х Народних Зборів, з грудня 2001 – голова БСП. В 2005 році став депутатом від Бургаса.

q Віце- прем’єр, міністр закордонних справ та євроінтеграції. Івайло Калфін (БСП). 41 рік, закінчив факультет міжнародних економічних відносин Університету націо-нального і світового господарства (УНСГ) в Софії і міжнародної банківської справи універститу Лафборо в Великобританії. Депутат від СП в 38 і 39-х Народних Зборах. З 2003 року – секретар президента Болгарії з економічних питань.

q Віце-прем’єр, міністр освіти. Даніель Вилчев (НРСД), 43 роки, доктор права, закін-чив Софійський університет “Св. Клемент Охрідскі”, спеціалізувався в Між народ-ному інституті публічної адміністрації в Парижі. З квітня 2002 року – замісник голови НРСД. Голова комісії з євроінтеграції в 39-х Народних Зборах, депутат 40-х НЗ.

q Віце-прем’єр, міністр державної політики при приробних лихах та аваріях. Пані Ємел Етем (РПС), 47 років, закінчила Технічний університет м. Русе, інженер по машинах Русе. Депутат від РПС в 38, 39 та 40-х НЗ.з лютого 200 року – замісник голови РПС. Вважається прибічником Ахмеда Догана.

q Міністр фінансів. Пламен Орешарскі. 45 років, викладач фінансів, замісник міністра фінансів в уряді Костова (управління зовнішнім боргом). Критик політики Мілена Велчева. До липня 2003 року – замісник голови партії ОДС.

q Міністр охорони здоров’я. Професор Радослав Гайдарскі, 68 років, республік-канський консультант з хірургії. Працював в лікарні “Лозенец” з 2003 року. Депутат 40-х НЗ.

q Міністр економіки та енергетики. Румен Овчаров, 53 роки, випускник Московського енергетичного інститута, інженер-фізик. З червня 1996 по 1997 р. – міністр енергетики і енергетичних ресурсів в уряді Жана Віденова. Депутат від партії БСП в останніх трьох парламентах, вісім років був замісником голови партії БСП.

q Міністр внутрішніх справ. Румен Петков. 44 роки, має вищу освіту з математики та інформатики, депутат від БСП в 39-х НЗ. Був головою громадської ради в Плевені, мером Плевена з 1991 по 1999 роки. Замісник голови БСП. Керівник перед-виборчого штабу БСП.

q Міністр транспорту. П’єтр Мутафчієв. 44 роки, інжерер-металург, спеціаліст з управління промисловим виробництвом. Член вищої ради БСП і голова обласної організації БСП в Пловдіві. Народний представник останніх трьох парламентів.

q Міністр оборони. Веселін Близнаков. 61 рік, медик, працював в сфері радіобіології та радіаційної гігієни. Займався енергетикою та радіаційною медициною. Голова комісії з енергетики в 39-х НЗ, депутат діючого парламенту. Секретар НРСД. Вва-жається наближеним до С. Сакскобургготського.

q Міністр регіонального розвитку і благоустрою. Асен Гагаузов.52 роки, спеціаліст з економіки, бухгалтерії та аудиту. З 1998 року – член вищої ради партії БСП. Заміс-ник мера і мер Слівена (195 – 2001 рр.). Народний представник трьох останніх парламентів.

q Міністр євроінтеграції. Меглена Кунєва. 48 років, магістр права Софійського уні-верситету, старший правовий радник в Міністерській раді (1990 – 2001 рр.). В травні 2002 року призначена міністром з європейських питань.

q Міністр з питань навколишнього середовища і вод. Джавдет Чакиров. 45 років, хірург, член центрального оперативного бюро партії РПС, відповідає за зв’язок з спорідненими партіями. В травні 2005 року обраний віце-президентом Ліберального інтернаціонала. Депутат 39 та 40-х парламентів.

q Міністр правосуддя. Георгі Петканов. 57 років, професор права, закінчив Со-фійський університет. 1991 – 1995 рр. – декан юридичного факультету, замісник ректора Університета. Міністр внутрішніх справ в уряді С. Сакскобургготського, депутат від НРСД в 40-х НЗ.

q Міністр землеробства і лісів. Ніхат Кабіл. 42 роки, закінчив Вищий сільськогосподарський інститут в Плодіві, інженер – агроном. Міністр землеробства та лісів в уряді Сакскобургготського з лютого 2005 року. Обраний депутатом від партії РПС.q Міністр державної адміністрації. Микола Васильов. 35 років, закінчив економ-мічний факультет в Будапешті, бакалавр з бізнес адміністрації, фінансів та економ-міки. З липня 2001 року по липень 2003 року – віце-прем’єр, миністр економіки, після 2003 року – віце-прем’єр, міністр транспорту та сполучень.

q Міністр праці і соціальної політики. Емілія Масларова. 56 років, економіст, міністр праці в уряді Луканова. Депутат 38 та 39-х НЗ. Замісник голови парламентської групи БСП. Член вищої ради БСП, голова демократичного союзу жінок.

q Міністр культури. Стефан Данаїлов. 62 роки, вища освіта з актерської майстер-ності, член вищої ради БСП, народний представник 39-х та 40-х НЗ. Член ради з духовного розвитку при Президенті Болгарії з 25 квітня 2002 року.

Окрім вступу Болгарії в Євросоюз уряд Республіки продовжує здійснювати політику, яка направлена на досягнення наступних пріоритетних цілей:

v Ріст ВВП країни, скорочення від’ємного для Болгарії сальдо у зовнішній торгівлі і дефіциту з поточного рахунку;

v Ріст іноземних інвестицій в економіку держави;

v Ріст експорту, активізація роботи іноваційного фонду;

v Прийняття нового кримінально-процесуального кодексу, внесення змін до Консти-туції держави, приведення нормативно-правової бази у відповідність до європейського законодавства;

v Прийняття законів про авторські права;

v Будівництво АЕС “Белене”;

v Реструктуризація Національної електричної компанії і державної компанії “Булгаргаз”, а також інших енергетичних об’єктів;

v Приватизація підприємств “Булгартабак холдінга”;

v Рішення питання про продовження роботи третього і четвертого енергоблоків на АЕС “Козлодуй”;

v Прийняття нового податкового закону;

v Реалізація стратегій приватизації БМФ та “Болгарія Ер”;

v Прийняття закону про автомобільні перевезення, складання національного плану розвитку Болгарії;

v Введення системи подохідного обкладення, визначення нової межі бідності, ство-рення срібного пенсійного фонду;

v Прийняття нового суспільно-процесуального кодекса, прийняття закону про торго-ву реєстрацію, прийняття мір проти організованої злочинності, збереження валютного ре-жиму і регулювання банківського сектора, забезпечення стабільності національної грошо-вої одиниці, продовження роботи валютної ради;

v Спрощення візового режиму з США та Великобританією;

v Скорочення відставання в сферах сільського господарства, охорони навколишнього середовища, вільного надання послуг.

РОЗДІЛ ІV. ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІВ СУДОВОЇ ВЛАДИ.

4.1. Особливості функціонування судової системи Болгарії.

1 Правова система. Загальна характеристика.

Болгарія належить до романо-германської правової сім’ї. Правова культура країни на протязі віків формувалась під впливом візантійських державно-правових традицій і тому об’єднується компоративістами в одну групу з правовою культурою інших православних держав (на противагу західній правовій культурі). Сучасна правова система Болгарії стала складатися після відновлення державності в 1878 році. Тоді були прийняті перші кодекси за європейськими зразками (угорським, німецьким, російським).

Після проголошення в 1946 році народно-демократичної держави дієвість поперед-нього законодавства була повністю скасована. В Законі Болгарських Народних Зборів від 9 листопада 1951 року “Про скасування всіх законів, виданих до 9 вересня 1944 року” йшлося про те, що відміняються і вважаються недійсними закони та нормативні акти, які суперечать Конституції і встановленому в Болгарії після 9 вересня 1944 р. соціалісттич-ному законодавству. Нова правова система була побудована на базі державно-правових ідей марксизму – ленінізму. В цей період законодавець активно використовував радян-ський правовий досвід. Відповідно в 1950 – 1980-ті рр. Болгарія була складовою частиною соціалістичної правової сім’ї.

З кінця 1989 року в Болгарії почали розгортатись процеси радикальних перетворень політичної та економічної систем, був взятий курс на зміцнення демократії, перехід до ринкової економіки. Конституція 1991 року встановила нові принципи правової системи держави, в число яких входять прихильність до загальнолюдських принципів: свободи, миру, гуманізму, рівності, справедливості і терпимості; пріоритет прав особистості, її гідності та безпеки, розподіл влади, ідеологічний, політичний та економічний плюралізм. Була проголошена рішучість створити демократичну, правову і соціальну державу.

В той же час Болгарія не пішла на повну відмову від всіх соціалістичних цінностей, за-кріпивши в новій Конституції право на працю, на соціальне забезпечення у разі безробіття і в наслідок недієздатності, заборону експлуатації дітей, нічної роботи жінок, соціальну функцію власності, охорону навколишнього середовища.

В результаті повномасштабної реформи 1990-х рр., яка торкнулась всіх сфер права, Болгарія повернулась в романо-германську правову сім’ю, зберігши при цьому минулу структуру своєї правової системи.Більшість сфер є кодифіковані. Кримінальне і кримінально – процесуальне право регу-люються відповідно Кримінальним кодексом (1968 р.) і Кримінально-процесуальним ко-дексом (1974 р.). Більшість питань цивільного процесу регулюються Цивільним процесу-альним кодексом (1952 р.), поруч з яким діє ще ціла низка нормативних актів. Відносинам в сфері державного управління присвячені Закон про адміністративну процедуру (1979 р., в ред. 1995 р.) і Закон про адміністративні правопорушення і стягнення (1969 р., в ред. 1996 р.). перший регулює діяльність органів державного управління. Цивільний кодекс відсутній, хоча роботи з його складання велись ще з початку 1950-х рр.

Основне джерело права – закони та інші нормативно – правові акти. Закон про норма-тивні акти (1973 р.) визначає ієрархію правових актів: Конституція, закони та постанови парламенту, правові акти Ради Міністрів (постанови, розпорядження, рішення), акти міні-стерств (правила, розпорядження, інструкції і накази) і, на кінець, акти органів обласної адміністрації і місцевого самоврядування.

Міжнародні угоди, ратифіковані у встановленому Конституцією порядку, складають безпосередньо частину внутрішнього законодавства і мають пріоритет над болгарськими законами.

Судова практика визнається джерелом права (близьким за значенням до судового прецеденту) тільки на рівні рішень Пленуму Верховного суду.

Збірки цих рішень видаються щорічно і є в наявності в кожному суді.

В 1990-ті роки в Болгарії, як і в ряді інших східноєвропейських країн, виключно важливе місце стали займати в системі джерел права рішення Конституційного суду (який тут відноситься до контрольної, а не судової влади). Де-факто Конституційний суд здій-снює поряд з парламентом законодавчу владу.

1 Судова система. Органи контролю.

Судова влада в Болгарії є незалежною гілкою влади, яка покликана захищати права та законні інтереси громадян, юридичних осіб і держави. Основи судової системи визначені в Конституції і деталізовані в Законі про судову систему 1994 року (суд, прокуратура, органи слідства). В систему судових органів входять: Верховний касаційний суд, Верховний адміні-стративний суд, апеляційні, окружні, військові та районні суди. Законом можуть створю-ватись і спеціальні суди, які не входять в систему судів загальної юрисдикції (наприклад, Зовнішньоторгівельний арбітражний суд Торгово – промислової палати Болгарії, Державний арбітражний суд).

Верховний касаційний суд здійснює верховний судовий нагляд за точним і єдино-образним застосуванням законів всіма судами; Верховний адміністративний суд – нагляд за за точним і єдинообразним застосуванням законів в адміністративному правозасто-суванні.

У вирішенні кадрових питань в судовій ситемі Болгарії важлива роль належить спеціальному органу – Вищій судовій раді, яка складається з 25 членів, при чому голови Верховного касаційного і Верховного адміністративного судів і Генеральний прокурор є його членами по праву, 11 членів обирають Народні Збори, а інші 11 – органи судової влади. Строк мандата виборчих членів Вищої судової ради – 5 років. На засіданнях голо-вує міністр юстиції, який не приймає участі в голосуванні. Вища судова влада призначає, підвищує, понижує, переміщує та звільняє з посади суддів, прокурорів і слідчих, пропонує кандидатури голови Верховного касаційного суду, Верховного адміністративного суду і Генерального прокурора.

Голови Верховного касаційного, Верховного адміністративного судів і Генеральний прокурор призначаються на посаду і звільняються з неї Президентом Республіки за пропо-зицією Вищої судової ради строком на 7 років без права переобрання. Президент не може відмовити в призначенні чи звільненні з посади, якщо пропозиція направлена повторно.

Судді, прокурори і слідчі не можуть бути змінені після 3 років перебування на посаді. Вони звільняються з посади тільки у випадку виходу на пенсію, подання прохання про відставку, вступу в силу вироку, яким призначене покарання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин, а також при тривалій, більше 1 року, фактичній неможливості вико-нувати свої обов’язки (ч.3 ст.129).

Більшість справ першої інстанції розглядаються колегією з професіонального судді і двох народних засідателів, справи з особливо важких злочинів – колегією з 3 профе-сіональних суддів і 4 засідателів. У вищих інстанціях справи розглядаються колегією з 3 професіональних суддів.

Прокуратура відповідає структурі судових органів. Генеральний прокурор здійснює нагляд за законністю і методичне керівництво діяльністю всіх прокурорів. Згідно Кон-ституції (ст.127) прокуратура слідкує за збереженням законності, а саме:

1) притягує до відповідальності осіб, що здійснили злочин, і підтримує звинувачення з кримінальних справ загального характеру;

2) здійснює нагляд за виконанням кримінально – правових та інших примусових заходів;

3) приймає міри, які стосуються скасування актів, які не відповідають закону;4) в передбачених законом випадках приймає участь в цивільних і адміністративних справах.

В цілому прокурори продовжують виконувати ту роль, яку вони здійснювали до 1989 року.

Надання юридичної допомоги громадянам і юридичним особам покладається на адво-катуру, яку Конституція (ст.134) визначає як “вільну і незалежну”. Її організація і діяль-ність визначаються Законом про адвокатуру 1991 року (ред. 1996 р.).

4.2. Діяльність Конституційного суду Республіки Болгарія.

Спеціалізованим органом конституційного контролю в Болгарії є Конституційний суд (КС), затверджений в 1991 році. Його статус регулює глава 8 Конституції і Закон про Кон-ституційний суд 1991 року. Процедурні правила розгляду справ в Суді встановлені Регла-ментом організації діяльності Конституційного суду від 20 грудня 1990 року з подаль-шими змінами і доповненнями.

Регулювання статусу Конституційного суду в окремій главі Конституції і відсутність згадувань про нього в главі, присвяченій судовій владі, дають можливість зробити висно-вок, що Конституційний суд Болгарії не вважається органом судової влади. Закон про Конституційний суд Болгарії містить норму, яка встановлює його незалежність від зако-нодавчої, виконавчої і судової влади. В рішенні №18 від 16 грудня 1993 року Консти-туційний суд в результаті звернення 52 народних представників підкреслив, що КС Болгарії не є складовою частиною судової системи, він знаходиться поза трьома гілками влади, передбачених Конституцією, і здійснює свою компетенцію незалежно і поряд з керівними органами цих гілок влади.

Згідно частини 1 статті 140 Конституції Болгарії Конституційний суд здійснює на-ступні повноваження:

v Надає обов’язкові тлумачення Конституції;

v Виносить рішення по позовам про встановлення конституційності законів і інших актів Народних Зборів, а також актів Президента;

v Вирішує спори про компетенцію між Народними Зборами, Президентом і Радою Міністрів, як і між органами місцевого самоврядування і центральними виконавчими органами;

v виносить рішення по спорам про конституційність політичних партій і об’єднань;

v Виносить рішення про відповідність Конституції укладених Республікою Болгарія міжнародних договорів (до їх ратифікації), як і про відповідність законів загально-признаним нормам міжнародного права і міжнародним договорам, одною з сторін яких є Болгарія;

v Виносить рішення по спорам про законність виборів Президента і Віце-президента;

v Виносить рішення по звинуваченням, висунутим Народними Зборами проти Прези-дента і Віце-президента;

v Виносить рішення по спорам про законність виборів народних представників;

v Встановлює випадки необираності депутатів чи несумісності депутатських функцій із здійсненням інших функцій;

v Позбавляє імунітету суддю Конституційного суду і встановлює фактичну неможли-вість чи несумісність виконання ним своїх обов’язків.

Конституційний суд Болгарії – єдиний інститут який наділений повноваженням тлума-чити Конституцію, вирішувати протиріччя, які стосуються конституційності законів, що видаються парламентом.

Цікавим є те, що Конституція наділяє Конституційний суд Болгарії правом розглядати скарги окремих громадян.

Конституційний суд складається з 12 суддів, 1/3 яких обирається Народними Зборами, 1/3 призначається Президентом і 1/3 обирається на загальних зборах суддів Верховного касаційного і Верховного адміністративного судів. Мандат суддів КС триває 9 років. Склад Суду оновлюється кожні 3 роки всіма формуючими його інстанціями.

Рішення Конституційний суд приймає кваліфікованою більшістю голосів з перевагою мінімум в 7 голосів.

Акти Конституційного суду остаточні. Його рішення обов’язкові для всіх державних органів, юридичних осіб і громадян. Згідно закону жодне рішення Суду не може бути ска-соване чи призупинене.

РОЗДІЛ V. ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИЙ УСТРІЙ ТА ОРГАНИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ.

5.1. Основні обласні центри, загальна характеристика.

В новій Конституції вказано, що Болгарія є єдиною державою з місцевим самовря-дуванням. В ній не допускаються автономні територіальні утворення. Її територіальна ці-лісність недоторкана.

Регіон – це адміністративно-територіальна одиниця, завдяки якій уряд держави напря-му здійснює свою політику. Регіон управляється регіональним представником центральної влади і регіональною адміністрацією, діяльність якої фінансується напряму з бюджету країни. Регіональні представники отримують своє призначення тільки за рішенням Ради Міністрів Болгарії.

Система адміністративно-територіального поділу Болгарії складається з двох рівнів: вищого (28 областей, включаючи місто Софію), і нижчого (255 общин).

Області Республіки Болгарія:

1. Відінська область;

2. Область Монтана;

3. Врачанська область;

4. Софійська область;

5. Область місто Софія;

6. Пернікська область;

7. Кюстендільська область;

8. Благоєвградська область;

9. Пазарджинська область;

10. Плодивська область;

11. Смолянська область;

12. Ловчанська область;13. Плевенська область;

14. Габровська область;

15. Велико-Тирновська область;

16. Старозагорська область;

17. Хасковська область;

18. Кирджалійська область;

19. Ямболська область;

20. Слівенська область;

21. Тирговиштська область;

22. Руссенська область;

23. Разградська область;

24. Сілістренська область;

25. Шуменська область;

26. Бургаська область;

27. Варненська область;

28. Добричська область.

Общини входять до складу 8 областей (Бургаська, Варненська, Ловчанська, Монтана, Плодивська, Руссенська, Софійська, Хасковська). Найбільші міста: Плодив (37900 чол.), Варна (31500 чол.) і столиця Софія (138400 чол.).

Статті 135-146 Конституції Болгарії містять положення про адміністративно-терито-ріальний поділ Болгарії. Община є основною адміністративно-територіальною одиницею, в якій здійснюється місцеве самоврядування. Стаття 136: громадяни приймають участь в управлінні общиною як через обрані ними органи місцевого самоврядування, так і через ре-ферендум і загальні збори населення. Кордони общин визначаються після опитування насе-лення. Община є юридичною особою. Територіальні общини можуть об’єднуватись для вирі-шення загальних питань. Община має право на свою власність, яка використовується в інте-ресах територіальної общини. Общини мають власний бюджет, а постійні джерела фінан-сування визначаються законом. Нормальному функціонуванню общин сприяє бюджетне фі-нансування держави.

Орган місцевого самоврядування в общині – общинна рада, яка обирається населенням відповідної общини строком на чотири роки в порядку, визначеному законом. Органом вико-навчої влади в общині є кмет, який також обирається населенням строком на чотири роки. У своїй діяльності кмет керується законом, актами общинної ради і рішеннями населення. Область - адміністративно-територіальна одиниця, в якій проводиться регіональна політика, державне управління на місцях і забезпечується відповідність державних і місцевих інтересів. Управління областю здійснюється обласним керівником за сприяння обласної адміністрації. Обласний керівник, який призначається Радою Міністрів, забезпечує проведення державної політики, відповідає за дотримання законності і громадського порядку, в його компетенцію входить також адміністративний контроль.

Центральні державні органи і їх представники на місцях здійснюють кон-троль за відпо-відністю актів органів місцевого управління закону.

Общинна рада може оспорювати в суді акти і дії, які порушують їхні права.

Основні дані про деякі області:

1. Віденська область:

Ø Площа – 3033 кв.км.

Ø Населення – 130074 чол.

Ø Общини (адміністративні одиниці) – Бєлоградчик, Бойниця, Берегово, Відін, Громада, Дімово, Кула, Макнеш, Ново село, Ружнці, Чупруне.

Ø Обласний центр – Відін.

2. Область Монтана:

Ø Площа – 3627 кв.км.

Ø Населення – 182258 чол.

Ø Общини (адміністративні одиниці) – Берковіца, Бойчиновці, Брусарці, Вилчедрим, Вир-шец, Георгі Дамяново, Лом, Медковец, Чіпровці, Якимово.

Ø Обласний центр – Монтана.

3. Врачанська область:

Ø Площа – 3937кв.км.

Ø Населення – 243036 чол.

Ø Общини (адміністративні одиниці) – Борован, Бяла Слатина, Враца, Кнежа, Козлодуй, Криводол, Мездра, Мізія, Оряхово, Роман, Хайредин.

Ø Обласний центр – Враца.

4. Софійська область:

Ø Площа – 7059 кв.км.

Ø Населення – 273240 чол.

Ø Общини (адміністративні одиниці) – Антон, Божуриштє, Ботевград, Годеч, Горна-Малина, Долна-баня, Драгоман, Єтрополе, Златица, Костєнєц, Мірково, Правец, Самолов, Чавдар.

Ø Обласний центр – Софія.

5. Область Софія-місто:

Ø Площа – 1344 кв.км.

Ø Населення – 1170842 чол.

Ø Общини (адміністративні одиниці) – Столична община з 24 адміністративними райо-нами.

Ø Обласний центр – Софія.

6. Пернікська область:

Ø Площа – 2392 кв.км.

Ø Населення – 149832 чол.

Ø Общини (адміністративні одиниці) – Брезнік, Земен, Ковачевці, Перник, Радомир, Трин.

Ø Обласний центр – Пернік.

5.2. Положення, яі регулюють діяльність органів місцевої влади.

Основним документом, який регулюює порядок функціонування органів місцевого само-врядування, є “Положення про обласні адміністрації” від 5 липня 2000 року із змінами від 15 жовтня 2001 року. Положення складається з чотирьох глав. Глава перша – Загальні поло-ження – містить загальну інформацію, наприклад:

Ø Дане положення визначає діяльність, структуру, склад та організацію роботи обласних адміністрацій.

Ø Обласна адміністрація є юридичною особою, яка розприділяє бюджет з-поміж населе-них пунктів, адміністративних центрів та областей.

Ø Обласна адміністрація сприяє обласному керівнику при здійсненні його повноважень.Глава друга містить загальні положення про обласного керівника (Розділ І) і його повно-важення (Розділ ІІ). Обласний керівник здійснює виконавчу владу в області та керівництво обласною адміністрацією. При здійсненні своїх функцій обласному керівнику допомагає його заступник. Якщо обласний керівник призначається Радою Міністрів, то його заступника при-значає Міністр-головуючий. Облавний керівник надає до Ради Міністрів щорічну доповідь про діяльність обласної та общинної адміністрації.

Повноваження обласного керівника:

o Проводити державну політику в області, координувати роботу в органах виконавчої влади;

o Робити все можливе задля відповідності національних і місцевих інтересів, виконання обласного і регіонального плану розвитку, здійснювати взаємодію з органами місцевого самоврядування і місцевої адміністрації;

o Захищати елементи державної власності на території області;

o Контролювати відповідність законам актів та дій органів місцевого самоврядування;

o Надавати обласний план розвитку і доповіді по його виконанню міністру регіонального розвитку і благоустрою

o Затверджувати обласні транспортні схеми;

o Здійснювати міжнародні контакти області в регіоні;

o Затверджувати посадовий розклад і посадові характеристики службовців обласної адмі-ністрації.

У главі третій (Розділ І) охарактеризована структура і діяльність обласної адміністрації. Так, в статті 8 вказано, що адміністрація поділяється на загальну і спеціалізовану. Загальна адміністрація забезпечує технічну діяльність обласного керівника, спеціалізованої адміні-страції, а також надає адміністративне забезпечення громадянам і юридичним особам. Спеці-алізована адміністрація сприяє у здійсненні повноважень обласного керівника. За потреби обласний керівник може ділити обидві адміністрації на відділи, а відділи – на сектори.

Розділ ІІ стосується Головного секретаря. В статті 12 говориться, що Головний секретар здійснює адміністративне керівництво обласною адміністрацією. Головний секретар призна-чається обласним керівником строком на 5 років.

Головний секретар здійснює такі повноваження:

o Керування, координація і контроль за відповідністю діяльності адміністрації загальним нормативним актам;

o Створює належні умови для ефективної роботи відділів обласної адміністрації;

o Затверджує внутрішні правила організації адміністративного обслуговування фізичних та юридичних осіб;

o Виконує інші обов’язки, покладені на нього обласним керівником.

Розділ ІІІ присвячений загальній діяльності адміністративних працівників, а саме:

o Прийом, реєстрація, розподіл службової кореспонденції по адресатам, оформлення та відправлення за призначенням вихідної кореспонденції і організація кур’єрської діяль-ності;

o Надає інформацію громадянам та організаціям про регіон;

o Систематизує та зберігає документацію та інші матеріали адміністрації у відповідності з “Законом про Фонд державних архівів”;

o Сприяють діяльності обласного керівника;

o Розробляють внутрішні правила видачі заробітної плати працівникам адміністрації;

o Ведуть службові досьє, видають та завіряють службові та трудові книжки;

o Готують пропозиції до Ради Міністрів по проекту бюджету обласної адміністрації;

o Готують місячні та річні розрахункові звіти;

o Здійснюють контроль за мобілізацією населення в регіоні;

o Взаємодіють з Постійною комісією Ради Міністрів з захисту населення від лих, ката-строф, аварій тощо.

Розділ ІV – про повноваження спеціалізованих органів адміністрації:

v Виконують функції, пов’язані з організаційно-технічною підготовкою до виборів;

v Допомагають діяльності територіальних відділень органів виконавчої влади і кордину-ють їх зв’язки з общинними адміністраціями;

v Координують і допомагають діяльності кметів і общин при їх взаємовідносинах з регіо-нальною дирекцією у боротьбі із злочинністю;

v Допомагають кметам і общинам у питаннях підвищення кваліфікації службовців;

v Допомагають здійснювати контроль за виконанням общинною адміністрацією делегова-них функцій відповідних органів центральних органів влади;

v Здійснюють контроль за виконанням державної політики з питань євро інтеграції в областях;

v Розробляє, організовує та координує виконання планів регіонального розвитку області;

v Координує і допомагає здійсненню обласною адміністрацією: комунальної діяльності, транспортного обслуговування і безпеки руху, охорони навколишнього середовища, куль-турної спадщини; релігійно - просвітницької діяльності, вирішення етнічних питань;

v Підтримує зв’язки з міжнародними організаціями, з регіонами та обласними аміністра-ціями інших держав, розробляють і реалізують спільні проекти;

v Оформляють акти нерухомого майна – державної власності;

v Забезпечують захист державних інтересів при неправомірному використанню державної власності фізичними та юридичними особами на території області;

v Допомагає обласному керівнику в здійсненні його контролю за виконанням “Закону про общинну власність”.Глава четверта присвячена організації роботи обласної адміністрації.

В кінці – заключні положення.

РОЗДІЛ VІ. ЕВОЛЮЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ В КОНТЕКСТІ ЕВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ.

6.1. Адаптація законодавства та процес вступу до ЄС.

Поруч із іншими державами Центральної та Східної Європи Болгарія розпочала свій шлях до вступу в “європейський дім” ще у 1993 році, коли у Копенгагені відбувся саміт ЄС, на яко-му були визначені політичні та економічні критерії для країн-кандидатів на вступ в Євро-пейські структури. Основними з них були демократія та повага прав людини (перш за все в політичній сфері), життєздатна ринкова економіка, відповідність законодавства, адміністра-тивної та юридичної системи нормам, які прийняті в ЄС. До того часу курс на втуп визначило 10 європейських держав: Болгарія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Чехія та Естонія. Основою відносин між ЄС та кандидатами на вступ були так звані Європейські угоди про асоційоване членство та вільну торгівлю, що були підписані на протязі першої половини 1990-х рр. Угоди розглядались як початковий етап включення цих держав в процес європейської інтеграції з перспективою їх подальшого членства в цій орга-нізації.

Після тривалих переговорів 8 березня 1993 року між Болгарією та ЄС була підписана Європейська домовленість про асоціацію Болгарії в ЄС. Підписання цієї домовленості створило договірно – правову основу для розвитку тісних політичних відносин між Бол-гарією і Союзом. В ній була закладена ідея включення держави в зону вільної торгівлі, для досягнення поступової інтеграції в Євросоюз. Але Європейська домовленість про асоціацію не передбачала майбутнього членства в ЄС. Тому 14 грудня 1995 року, під час засідання Ради ЄС в Мадриді, була вручена болгарська заява про повноправне членство в ЄС. В доданому до заяви меморандумі болгарського уряду вказувалось, що “членство Болгарії в Європейському Союзі є стратегічною ціллю, що виражає національні інтереси держави”.

10 грудня 1994 року в Ессені (Німеччина) відбулась зустріч глав держав і міністрів за-кордонних справ 21 держави ЦСЄ та ЄС. Результатом зустрічі було схвалення керівництва ЄС стратегії приєднання країн ЦСЄ до Євросоюзу.

Рада Європейського Союзу, що відбулась в Амстердамі в червні 1997 року, відзначила успішне завершення міжурядової конференції Амстердамським Договором (який вступив в силу 1 травня 1999 року). Але цей важливий договір, хоч і робить визначні кроки в сфері інституційного розвитку, залишає вирішення проблем розширення в майбутньому, при мож-ливому конкретному розширенні. Тому знову “виплили” коливання, неясності і розбіжності між окремими країнами-членами ЄС в питаннях розширення.

15 липня 1997 року Єврокомісія опублікувала свою відому “Програму 2000”. В ній була зроблена оцінка всіх держав, які подали заявки на членство в ЄС, де вони були згруповані в дві категорії: перша група - це ті, що були готові до початку переговорів про повноправне членство в Євросоюзі та інші, які ще не готові до цього. “Програма 2000” справила велике значення на держави з другої групи. З цієї причини на відбувшомуся в грудні 1997 року в Люксембурзі засіданні Ради Євросоюзу було внесене певне заспо-коєння, оскільки тоді була прийнята формула про рівний старт.

У відповідь на “Програму 2000” – нову стратегію ЄС, що стосувалась розширення, Бол-гарія прийняла в березні 1998 року Національну стратегію про приєднання Болгарії до ЄС. В Національній стратегії зазначалось, що вона “має на меті підготувати Республіку Болгарію до повноправного членства в ЄС”. В цьому ж документі говорилось, що “стратегічна ціль Болгарії – членство в ЄС – користується широкою підтримкою політичних сил і суспільства”, а також, що “для сучасної Болгарії ця ціль не має альтернативи”.

Необхідно відмітити і засідання Ради ЄС в Гельсінкі в грудні 1999 року. На ньому країни другої хвилі (в тому числі і Болгарія) отримали бажане запрошення до розпочатку процесу переговорів про членство в ЄС. Таким чином, країн, які приймали участь в переговорах, стало 12: Чехія, Польща, Угорщина, Кіпр, Словенія, Естонія, Литва, Латвія, Болгарія, Руму-нія, Словаччина і Мальта.

Також для Болгарії є важливою і інша подія. Це той факт, що 1 грудня 2000 року рі-шенням РМ внутрішніх справ і юстиції країн-членів ЄС Болгарія була викреслена з нега-тивного візового списку Європейського Союзу. Це означало, що для болгарських грома-дян відпали короткотривалі (трьохмісячні) візи.

Засідання Ради ЄС в Ніцці в грудні 2000 року стало найдовшим засіданням до того часу. Воно завершилось домовленістю по інституційним реформам перед прийняттям нових членів в ЄС і стало основою для Ніццького договору, який був підписаний двома місяцями пізніше, але все ще не ратифікований.14 і 15 грудня 2001 року в Лаакені відбулось чергове засідання Ради Європейського Со-юзу. В заключному документі вказувалось, що ЄС має на меті прийняття в 2004 році десять країн-кандидатів. У відношенні Болгарії та Румунії було відзначено, що цим країнам буде надано сприяння і буде фіксований строк їхнього прийняття в Союз. Вказувалось, що причи-ною відставання Болгарії та Румунії були в першу чергу економічні критерії, прийняті в Копенгагені.

Щоб приєднатись до Євросоюзу, майбутні члени, підписуючи договір про приєднання, наділяються тими ж правами і обов’язками, якими володіють країни-члени об’єднання. Дого-вір має бути прийнятий одноголосно країнами-членами ЄС і країнами-новими членами.

Єврокомісія веде переговори з країнами-кандидатами від імені країн-членів відносно їх можливості прийняти на себе зобов’язання членства, також прийняття загальних законів, норм і стандартів на 80000 сторінках aсquis communantaire (Законодавство ЄС).

Одним з найважливіших моментів Законодавства є глава 24 – “Правосуддя та внутрішні справи”. Ціль політики ЄС в цій сфері – розвиток Союзу, як “зони свободи, безпеки і право-суддя”.

Можливо, найвиднішою частиною правосуддя і внутрішніх справ ЄС є Шенгенське зако-нодавство, яке веде до скасування внутрішнього прикордонного контролю. Законодавство ЄС в сфері правосуддя і внутрішніх справ включає, головним чином, регламенти і директиви, спільні дії і позиції, резолюції, конвенції.

Переговори з Болгарією по главі 24 були офіційно розпочаті 27 червня 2001 року під час Сьомої сесії Міжурядової конференції по переговорам про приєднання. В подальший період процеса переговорів (2001-2003 рр.) Болгарія надала Єврокомісії чотири пакети Додаткової інформації до переговорної позиції. Документи, що відзначали прогрес в сферах по розділам і явні, конкретні зобов’язання, взяті по ходу переговорів, були високо оцінені ЄК.

29 жовтня 2003 року в Брюсселі, в рамках 18 Міжурядової конференції по переговорам про приєднання Болгарії до Європейського Союзу була досягнута домовленість про попереднє закриття переговорної глави “Правосуддя і внутрішні справи”.

6.3. Зміни в Конституції, яких вимагає членство в ЄС.

Зміни в законодавстві:

1 “Закон про захист особистих данних” від 1 січня 2002 року;

1 Закон про зміни і доповнення до “Закону про Міністерство внутрішніх справ” від 6 лютого 2003 року;

1 “Закон про міри проти фінансового тероризму” від 5 лютого 2003 року;

1 “Закон про зміни і доповнення до Закону про іноземців в Республіці Болгарія”, квітень 2003 року;

1 “Закон про боротьбу з нелегальним трафіком людей”. 7 травня 2003 року;

1 “Закон про надання притулку і біженців” від 16 травня 2002 року та інші.

Стратегія і програма по їх виконанню:

Ø Національна стратегія протидії корупції;

Ø Національний план дій про прийняття Шенгенського законодавства;

Ø Національна стратегія боротьби з наркотиками;

Ø Національна стратегія боротьби із злочинністю та ін.

Характеризуючи процес вступу в Європейський Союз і наслідки цього для Болгарії, не можна не порівнювати цю країну з Румунією, яка одночасно з Болгарією стала членом ЄС.

В 20-х числах вересня 2006 року Болгарія і Румунія урочисто святкували своє фактичне приєднання до сім'ї європейського дому. 1 січня 2007 року Болгарія і Румунія стали відпо-відно 26-м і 27- членом Європейського Союзу. На цьому завершився п'ятий етап розширення організації на схід і, зокрема, на терени колишнього «табору народної демократії», який розпочався ще в 2004-му році. Із вступом двох нових членів Європейський Союз набув в певному сенсі й нової якості. І всі інші, так звані «країни-сусіди», котрі вже офіційно визнані кандидатами на вступ до ЄС або лише збираються й намагаються ними стати (а серед них і Україна), інтегруватимуться до Євросоюзу, уже багато в чому відмінного від того, куди вони прагнули роки й навіть десятиліття.

Порівняно з десяткою країн, що вступили в Євросоюз в 2004 році, ситуація з Болгарією та Румунією дещо складніша: ці країни не до кінця були готові до повноправного членства. І навіть зараз, будучи вже членами Європейського Союзу, вони повинні і надалі виконувати всі ті умови, які зазвичай вимагають від кандидатів. Ця обставина викликає здивування ряду європейців, породжує заздрість країн, котрі вступили в 2004-му році, та незрозуміння тих держав і народів, які в майбутньому мають надію вступу в ЄС, очікуючи з Брюсселя натяку на терміни свого можливого прийняття.

Безперечно, вступ 1 січня 2007 року став подією урочистою та помпезною. Але поряд з цим слід серйозно замислитись про шлях, яким рухається Європа. Адже ще ніколи прийом нових членів до ЄС не супроводжувався такою кількістю додаткових умов, застережень і обмежень. Так, наприклад, низка румунських і болгарських товарів не отримає доступу на загальноєвропейський ринок. Румунські та болгарські громадяни будуть безправніші на євросоюзівському ринку праці, ніж їхні сусіди у спільному “Європейському домі”.Крім того, прийнято нові умови щодо витрачання європейських сільськогосподарських субсидій. Передбачається, що за їхнього неефективного використання Софія і Бухарест втра-тять право на більшу частину виділених з євробюджету сум. Крім цього, 25 країн отримали можливість у разі виникнення конфліктних ситуацій не визнавати рішень болгарських і ру-мунських судових інстанцій. Румунія і Болгарія, скоріш за все, не зможуть повною мірою впливати на низку політичних рішень, ухвалених усередині ЄС: дебатується питання про те, щоб ці країни не мали права вето.

Як Болгарія, так і Румунія також повинні будуть продовжити реформування юридичної та законотворчої сфер, крім того, продовжити переговори з Євросоюзом з низки економічних тем і докласти зусиль для боротьби з корупцією. Щопівроку вони звітуватимуть про вико-нану роботу перед Брюсселем. Цей так званий режим моніторингу винайдено Єврокомісією з метою пересвідчитися: Болгарія і Румунія не звернуть на шлях, яким пішли країни, прийняті 2004 року. Там темп реформ знизився, а уряди почали менше уваги приділяти загально-європейським проблемам. Цікаво, що самі болгари й румуни здебільшого сприймають згадані заходи як виправдані.

Слід зазначити, що Болгарія поряд із Румунією вважаються найбіднішими країнами Євросоюзу. Їхній валовий внутрішній продукт становить лише 1% у загально європейському ВВП, а їхнє сукупне населення в 30 млн. — це 6% від населення ЄС. Якщо в Румунії рівень безробіття у відсотковому відношенні дорівнює середньоєвропейському, то в Болгарії він вищий.

До позитивних моментів, правда, можна віднести те, що Болгарія і Румунія (як і інші країни Східної Європи) мають кращий потенціал економічного зростання, ніж країни зі «старої Європи».

Ступінь і кількість обмежень, запроваджених стосовно Болгарії і Румунії, свідчить про появу в Євросоюзі членів «другого сорту», країн неповноправних, обмежених у своїх європейських правах. Ніхто точно не може сказати, скільки таке становище триватиме. Проте ця ситуація змушує зовсім інакше подивитися як на перспективи подальшого розширення ЄС, так і на існування Євросоюзу в цілому як єдиної організації.

Того самого дня, коли вирішувалося питання з Болгарією і Румунією, керівники Євро-союзу дали зрозуміти: на цьому процес розширення організації тимчасово припиняється. «Євросоюзу слід зайнятися інституціональними реформами», - заявив глава Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу. За його словами, після зарахування Румунії і Болгарії нерозумно розши-рюватися далі без ухвалення рішення про долю європейської Конституції та інших най-важливіших питань діяльності організації. Також голова Єврокомісії зазначив, що Румунію і Болгарію прийняли до ЄС ніби за інерцією. Стосовно всіх інших країн, котрим обіцяно член-ство (а це Туреччина, Албанія, а також держави, які виникли після розпаду Югославії), пере-говори триватимуть, однак тепер про терміни їхньої можливої інтеграції говорять неохоче. Поновлення процесу розширення в 2009 році за рахунок Хорватії тепер залежить від темпів конституційної реформи самого Євросоюзу. Скільки вона триватиме, ані в Брюсселі, ані в європейських столицях не знають. Тим паче що в Європі існують різні погляди на те, як має трансформуватися сам Союз.

За найоптимістичнішими заявами брюссельських чиновників, мабуть, лише Хорватія ще має, хоч і невеликі, але все-таки шанси вступити до ЄС на умовах, що так чи інакше на-гадують ті, на яких до Євросоюзу були прийняті країни Східної Європи, а також Болгарія і Румунія. Очевидно, для всіх інших умови вже зміняться. На той час, коли вони будуть готові до вступу, іншим буде вже й сам Європейський Союз.

conclusions.

Having done the description of functioning of political and state system of the Republik of Bulgary, its internal structure and relations inside it, we can make some conclusions.

After the declaration of independence and signing the Constitution in 1991 Bulgary had entered on the new stage of development.

The effective model of parliamentary republic has generated in Bulgary, where the Parliament is legislatively strong and defines directions internal and foreign policy. Having large powers, the Parliament should carry out them effectively. Otherwise exists the precise mechanism dissolution of Parliament. Such measures provoke it to structurization and formation of responsible Government. Political parties also play important role in such parliamental model and make efficiency and the responsibility of authority.

Having analysed formation of political parties in Parliament, we should make the conclusion, that Bulgary political system characterized by its stability. During last years in Bulgary has formed party system with two main parties (BSP and NMSS) that have different ideological direction. But any of these parties cannot generate the government itself. Therefore it should search for common language with other parties.Though the president of republic appoints the head of the government, its assistants and ministers, The government can start to work only after reception of trust from Parliament.

ВИСНОВКИ.

Описавши принципи функціонування політичної системи та державного ладу Республіки Болгарія, її внутрішню структуру та характер взаємовідносин в ній, можна підвести деякі підсумки.

Після оголошення незалежності та підписання в 1991 році Конституції, Республіка Бол-гарія вступила на новий етап розвитку. Перед нею повстала проблема формування політич-них інститутів влади.

Основний закон 1991 року і прийняті на його основі конституційні та інші закони сфор-мували в цій країні форму правління, яка з огляду на класичну доктрину класифікується як парламентська республіка. Політичний розвиток Болгарії має досить довгий історичний кон-текст, а відтак побудова нинішньої системи влади та владних відносин черпає багатий істо-ричний досвід минулого.

В Болгарії сформувалася досить ефективна, на мою думку, модель парламентської рес-публіки, де законодавчо сильний Парламент, який визначає напрями внутрішньої та зовніш-ньої політики і є основою політичної системи, поставлений в чітко обумовлені межі своєї діяльності. Мається на увазі, що володіючи широкими повноваженнями, Парламент Болгарії має їх ефективно здійснювати, якщо ж він не може її ефективно реалізувати, то існує чіткий механізм розпуску парламенту. Ці межі спонукають його до чіткої структуризації та фор-мування ним відповідального уряду. Важливу роль у такій парламентській моделі відіграють політичні партії, які, створюючи конкурентне політичне середовище, підвищують ефектив-ність та відповідальність влади.

Проаналізувавши формування політичних партій в парламенті, можна дійти висновку, що політична система Болгарії загалом відзначається своєю стабільністю, але постійна конку-ренція серед провідних партій постійно тримає цю систему у напруженні. Протягом остан-нього часу в Болгарії сформувалася партійна система з двома провідними партіями (БСП та НРСД), які мають різне ідеологічне спрямування. Але жодна з двох партій не здатна само-стійно сформувати уряд, а відтак мусить шукати порозуміння з іншими малими партіями. Така конфігурація сил в Болгарії наближає цю країну до традиції європейського парла-ментаризму, а особливо Німеччини.

Хоча голова Уряду, його заступники й міністри призначаються Президентом Республіки, Уряд може працювати тільки після отримання довіри з боку Парламенту, є відповідальним перед нею і йому же підконтрольний. До цього можна додати, що глава держави не вправі за власною ініціативою поставити питання про відставку Уряду.

Формування Уряду парламентською коаліцією та його підзвідність Парламенту створює дієву систему взаємної співпраці і відповідальності законодавчої та виконавчої гілок влади. Акцент у діяльності Уряду робиться на виконанні партійних та коаліційних програм, що та-кож є важливим критерієм його політичної відповідальності.

Глава держави Республіки Болгарія не входить в систему органів виконавчої влади, хоча положення, що регламентують його статус, вміщені в главі четвертій Конституції Болгарії, яка називається “Президент Республіки”.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать