Карантині шкідливі організми лісостепу

Каліфорнійська щитівка — Quadraspidiotus perniciosus Comst.
Систематика: Homoptera, Coccinea, Aspidiotinae, Diaspidiotus.
Рослини-господарі. Вид-поліфаг, пошкоджує близько 270 видів рослин із 84 ботанічних родин, зокрема: яблуню, грушу, абрикос, персик, вишню, сливу, мигдаль, черешню, глід, айву, троянду, бузок, липу, акацію, вербу, тополю, хміль, грецький горіх, кизил тощо.
В Україні поширена у лісостеповій зоні на загальній площі до 12965 га, зокрема в Черкаській (5145,5 га), Чернівецькій (4082,7 га), Одеській (1939,7 га), Тернопільській (628,0 га), Кіровоградській (581,5 га), в Полтавській близько 230 га, в Івано-Франківській 172 га, у Вінницькій 140 га областях. Виявлені й локалізовані вогнища у Львівській(7га) та Київській (36,4га) областях (табл. 11.1). Шкодочинність даного організму зумовлена високою плодючістю (від 50 до 400 личинок), великою кількістю поколінь (до 4 і більше), широким спектром п видів рослин, що зазнають пошкодження, високою екологічною пластичністю виду, здатністю переносити коливання температури та вологості (від мінус 40-50?С до плюс 45?С та до 30–90 %).
Щитівка пошкоджує всі наземні органи дерева. На корі (на початку червня) та на плодах (в середині червня) через 24 години після присмоктування личинок з’являються червоні плями. Личинки і заселяють скелетні гілки, стовбур і верхівки пагонів, викликають розтріскування та відмирання кори, передчасне опадання листків, зменшення приростків, викривлення та засихання пагонів в результаті чого, здрібнюється та деформуються плоди. Якщо не застосовувати винищувальних заходів, то товщина суцільного шару щитків шкідника іноді може становити до 3 мм, як наслідок, дерево може повністю загинути.
Біологія: зимує личинка першого віку під чорним щитком, кількість поколінь 1-4, шкідник народжує до 150-400 личинок.
Морфологія. Щиток самки — 1,5-2,0 мм, круглий, сірувато-коричневий або чорний, дві личинкові шкірки розташовані в центрі; тіло — лимонно-жовте, широкоовальне, звужене до пігідія, збоку передньогрудей є кругла склеротизована пляма. Щиток самця — сірувато-коричневий, видовжений до 1,0 мм.
Способи перенесення та розповсюдження: із садивним та щепним матеріалом. “Бродяжки” переповзають із дерева на дерево через гілки, крона яких змикається; переносяться з одягом, взуттям людей; знаряддями праці. Фітосанітарні заходи спрямовані на недопущення завезення шкідника з вогнищ поширення. З цією метою забороняється перевезення садивного та прищепного матеріалу плодових культур, плодів, а також рослин, що пошкоджуються щитівкою, з територій уражених щитівкою. При надходженні імпортного садивного та прищепного матеріалу проводять карантинний огляд. Карантинне обстеження насаджень проводять тричі: навесні у період цвітіння дерев; влітку на початку у середині липня; восени у вересні.
Виноградна філоксера -Viteus vitifoliae Fitch.
Систематика: Homoptera, Aphidinae, Phylloxeridae.
Рослина-господар. Монофаг — виноградна лоза. Поширена у лісостеповій зоні Чернівецької та Одеської, а також у Вінницькій областях на території загальною площею 1015 га.
11.1. Території зараження обмежено поширеними карантинними шкідливими організмами зони Лісостепу України, га (за даними Укрголовдержкарантину, 2003 р.)
* Дані наведені лише для частини території, розташованої у лісостеповій зоні.
Шкодочинність: живиться соком з листків та коренів рослини, внаслідок чого в місцях уколів з’являються пухирі та желваки, в яких розвиваються некротичні процеси, викликані хвороботворними мікроорганізмами. На пошкоджених рослинах утворюються гали. При сильному пошкодженні листки деформуються і передчасно опадають. Хвороба пригнічує рослину, зменшує асиміляцію листків, припиняє ріст коренів, знижує урожай винограду, іноді спричиняє повну загибель куща. Молоді виноградники часто гинуть до початку плодоношення.
Морфологічні особливості. Розрізняють 5 поліморфних форм філоксери: кореневу; листкову (або галову); німфу; крилату; статеву (самці та самки). Коренева форма філоксери має неповний цикл розвитку; личинки проходять п’ять віків, в останньому перетворюючись на самок. Личинки 1–2 віків зимують на коренях рослини, мають довжину 0,3–0,4 мм. Самки завдовжки 1–1,2 мм, жовтувато-зеленуватого кольору, з овальним і дещо сплюснутим тілом. Крил комахи не мають. Яйця — 0,3 мм овальні, жовто-зелені. Самки листкової форми брудно-жовті, завдовжки 1,6–1,8 мм. Німфа видовжена, оранжева; має довжину 1 мм; із зачатками крил. Крилата форма філоксери має дві пари прозорих крил, довжина тіла 1–1,25 мм, а разом із крилами 2,25 мм. Тіло оранжевого кольору, середньогруди чорні. Основна роль в розселенні шкідника належить самкам.
Статеве покоління: самки завдовжки 0,4–0,45 мм, самці — 0,25 мм. Ні самці, ні самки не мають крил і хоботка.
Біологія. Оптимальною для розвитку кореневої форми є абсолютна вологість ґрунту 17-23%. Під час літньої посуші личинки впадають у діапаузу. Розвиток однієї генерації триває 18-26 днів; кількість поколінь залежить також від глибини залягання філоксери в ґрунті: в більш глибоких шарах чисельність її зменшується. Листкова форма має 7–8 поколінь. Самка, розмножуючись партеногенетично, відкладає 250–500 яєць.
Способи перенесення та розповсюдження. На усіх стадіях розвитку шкідника розповсюджуються із садивним матеріалом. Основні переносники — корені саджанці, особливо прищепні, на коренях яких зимують личинки, та живцями американських та гібридних лоз. Листкова форма філоксери переноситься за допомогою вітру на 15 км і більше. Личинки-бродяжки пересуваються самостійно тріщинами ґрунту, за допомогою води, вітру, знарядь праці, тварин, людей тощо.
Фітосанітарні заходи захисту виноградних насаджень від філоксери в межах Лісостепу застосовуються залежно від зон: вільна від філоксери та часткового її поширення.
У вільній зоні закладка нових та ремонт існуючих виноградників дозволяються лише кореневласними саджанцями і живцями європейських та ізабельних сортів винограду Vitis vinifera та Vitis labrusca, які не пошкоджуються листковою формою філоксери. Насадження галоутворюючих сортів гібридів прямих виробників і щеплених лоз американських видів винограду оголошуються під карантином і підлягають знищенню. Усі виявлені вогнища зараження разом із гарантійними зонами навколо них згідно з методичними вказівками з боротьби з філоксерою підлягають ліквідації радикальним методом (тобто знищуються і шкідник, і лоза) .
У зоні часткового розповсюдження філоксери закладка нових виноградників допускається лише саджанцями районованих європейських сортів з підвищеною філоксеростійкістю, за умови отримання письмового дозволу карантинної інспекції. Забороняється вивезення із районів і господарств з широким або частковим поширенням хвороби у вільні господарства рослинного матеріалу. Боротьба з філоксерою ведеться хімічними методами, спрямованими на локалізацію вогнищ і на збереження кореневласних кущів винограду. Застосовують метод часткового внесення, тобто вносять фумигант у ґрунт кілька разів невеликими дозами, безпечними для рослин, у залежності від ґрунтово-кліматичних умов. Як правило, фумігація проводиться тричі на протязі двох років, одночасно з глибоким весняним та осіннім обробітком ґрунту. Її проводять при перших ознаках пригнічення окремих кущів і після трикратного внесення препарату повторюють через певні терміни, узгоджуючи оброблення з ґрунтово-кліматичними особливостями регіону. Починають знезараження при досягненні температури ґрунту на глибині 25 см плюс 12-13°С і закінчують із початком відкладання філоксерою яєць.
Для підліковування виноградників обмежено застосовують препарат гексахлорбутадієн. Для боротьби з листковою формою філоксери використовують актеллік, бєлофос, бензофосфат, ділор, золон, мітак, фозалон, метафос. Для ліквідації вогнища хвороби в основному застосовують механічне викорчовування ділянки. Перевезення і пересилка садивного матеріалу проводиться лише за наявності карантинного сертифіката, виданого Держінспекцією з карантину рослин, а продаж його через магазини та організації — за посвідченнями фітосанітарної служби.
Східна плодожерка — Grapholitha molesta Busch.
Систематика: Lepidoptera, Tortricidae. Рослини-господарі. Поліфаг, вражає плодові культури, особливо персики, сливи, абрикоси, яблуні, айву, вишні тощо. У лісостеповій зоні розповсюджена в Кіровоградській, Чернівецькій, Львівській та Одеській, зустрічається у Вінницькій, Тернопільській, Черкаській, Хмельницькій областях та в м. Києві на території загальною площею до 1628 га. Часто поширена біля великих міст, обласних та районних центрів.
Біологія. Гусениці останнього віку зимують у щільних коконах у тріщинах та інших шерехатих місцях дерева, під корою, що відстала, старими ранами на корі, в отворах гілочок, утворених в результаті обрізання, тріщинах у ґрунті під зараженими деревами, а також у сухих залишках плодів, стеблах стерні та смітті. Заляльковування відбувається рано навесні при встановленні середньодобових температур вище плюс 10°С. Тривалість стадії лялечки складає у середньому 16 днів навесні та 7 — влітку. Імаго першого покоління життєздатні 30–40 днів, наступних 11–17 днів. Метелики активні в сутінках та хмарну погоду. Плодючість комахи складає 280–400 яєць. У залежності від умов розвивається 2-6 поколінь плодожерки за рік.
Морфологічні особливості. Метелик має темно-сіро-коричневе забарвлення. Передні крила вкриті сіро-білими лусочками, які утворюють малопомітні хвилясті поперечні смуги, з яких чотири пари розміщені ближче до основи, а три — чітко видимі поблизу вершини крила. Задні крила сірувато-бурі з широкою торочкою. . Черевце самця загострене. Розмах крил — 12–14 мм. Самка більших розмірів ніж самець. Яйце шкідника овальне, сплюснуте, напівпрозоре з перламутровим відтінком; довжина 0,4–0,5 мм, ширина 0,15 мм. З часом воно стає рожевим, блиск зникає; за 15–48 годин до появи гусені просвічується її тільце з чорною голівкою. Гусінь першого віку молочно-біла чи рожевувата; 4–5-го віків — рожева, завдовжки 12 мм. Лялечка коричнева з двома рядами шипиків на черевних сегментах. Очі складні, чорні. Довжина 6–8 мм. Кокон овальний, сплющений завдовжки 10–13 мм; літній — менш міцний порівняно із зимовим.
Ознаки пошкоджень. Два-три прив’ялих і пригнічений верхівковий листки свідчать про зараженість молодих пагонів дерев гусінню. Нижче від місця пошкодження з’являються і швидко ростуть декілька бокових пагонів. При сильних і тривалих ураженнях дерево стає гіллястим. Як наслідок — у молодих пагонів персиків через швидке розростання верхівок викривляються стебла ; у мигдалю, персика та айви у пагонах утворюються тріщини. Проникаючи в плоди кісточкових порід, гусінь проробляє хід прямо до насіннєвої камери, а в плодах сім’ячкових — вигризає звивисті ходи між шкіркою.
Фітосанітарні заходи. Забороняється ввезення в Україну плодів, саджанців, живців, заселених східною плодожеркою; у випадку виявлення шкідника продукція негайно піддається знезараженню. Передбачено пункти і терміни ввезення, райони реалізації рослинної продукції у регіонах ймовірного заселення шкідником. Захист фруктових садів від східної плодожерки здійснюється на поєднанні агротехнічних, хімічних методів, нетрадиційних (феромони) методів із механічними (зрізання, прибирання і знищення гілок).
Найсприятливіші умови для застосування інсектицидів прогнозують з допомогою феромонних пасток, з’ясовуючи рівень чисельності популяції і встановлюючи періоди льоту. Феромони використовують з моменту льоту самців, а хімічні препарати — в період, який передує масовому відродженню гусені. З метою отримання інформації про чисельність та динаміку льоту східної плодожерки у саду, на початку цвітіння персиків вивішують пастки. Їх розміщують з нижнього краю крони дерева на західному боці. Кількість пасток визначають з урахуванням рельєфу місцевості та площі насаджень. На рівнинній місцевості розміщують одну пастку на 5 га, а на горбистостому рельєфі, а також на ділянках поблизу плодосховищ і місць зберігання тари — одну пастку на 1 га. У всіх випадках відстань між ними повинна бути не менше 50 м. Облік проводять кожні 5-7 днів з моменту вилову перших особин шкідника. Феромони замінюють кожні шість тижнів, клей на дні пастки — по мірі забруднення та висихання. Високоефективний захист урожаю забезпечує застосування в пастках феромону “Аценола” — 50 шт./га. Для регулярної хімічної обробки використовують препарати протиплодожерного комплексу в дозах і кратності, встановлених офіційним “Переліком...”. Як метод боротьби у персикових садів використовують спосіб порушення процесу спарювання. Технологія захисту насаджень від східної плодожерки повинна бути узгоджена з місцевою фітосанітарною службою.
Американський білий метелик -Hyphantria cunea Drury.
Систематика: Lepidoptera, Arctiidae.
Рослини-господарі — шкідник лісових і плодових дерев. Харчовий раціон метелика налічує до 250 видів кормових рослин: шовковиця, клен американський, яблуня, айва, груша, бузина, вишня, слива, виноград, хміль тощо.
Поширення. В 1966 р. шкідник з’явився в Одеській області. Станом на 01.01.2003 р. територія зараження в Лісостепу складає 7473,4 га. Найбільші площі зараження знаходяться у Кіровоградській (2201,9 га), Полтавській (1808,0 га), Чернівецькій (1365,0 га), а також у Вінницькій, Одеській, Харківській, Черкаській, областях.
Біологія. Гусінь американського білого метелика викликає дефоліацію насаджень, приводить до ослаблення та загибелі окремих рослин. При цьому знижується захисна, декоративна та естетична функція лісових насаджень та декоративних культур, погіршуються умови існування фауни і скорочуються рекреаційні площі. У плодових дерев при об’їданні листкових пластинок урожайність знижується до 20%, а при 75% ураження врожай практично відсутній. Гусінь метелика є харчовим конкурентом тутового шовкопряда. Її волоски можуть викликати у людини алергічні реакції.
За рік метелик розвивається у двох поколіннях, іноді спостерігається поява колоній гусені 1–3 віків третього покоління, однак вони гинуть з початком осінніх холодів. Метелики відроджуються із перезимованих лялечок у кінці квітня — на початку травня, а літнього покоління — в кінці липня — на початку серпня. Масовий літ метеликів триває 11–14 днів, іноді — 20–30 днів при середніх температурах вище плюс 18?С. Максимальна активність шкідника спостерігається при температурах плюс 20–28?С. Тривалість життя самок навесні 2–11 днів, влітку до 6 днів, самців 1–4 дні. Метелики не живляться. В пошуках статевого партнера та місця відкладання яєць самка перелітає на відстань до 250 м. Відкладає яйця з нижнього боку листка, прикріплюючи їх секретом. За оптимальних умов (вологості повітря 70–80 % та температури повітря плюс 22–25?С) кожна самка здатна відкласти протягом 1-2 днів від 200 до 2000 яєць, в середньому 300–600 штук.
Гусінь в розвитку проходить сім віків. Гніздо гусені 1–2–го віків охоплює декілька листочків, обплетених павутинням, у гусені 5–го віку — може досягати в діаметрі 1–1,5 м. Личинки 6–7-го віків залишають гніздо і розповзаються по всьому дереву, відшукуючи місця для сховища і залялькування (до 10 м і більше). У цей час вони можуть також заповзати в тару, пакувальний матеріал, сільськогосподарську продукцію, розвозитися транспортом. Личинка сплітає крихкий павутинний кокон і перетворюється на лялечку. Зимує вона у сірому коконі із волосинок гусені в тріщинах під корою дерев, сухих листках, рослинному смітті, тріщинах будинків, тинів, у ґрунті. Основна частина лялечок знаходиться на глибині 3-5 см, а окремі особини виявляють на глибині 15 см. Гусінь літнього покоління заляльковується на листках в кроні дерев. 10-15% лялечок впадає в діапаузу і вихід метеликів із них відбувається лише через рік, а значна частина гине в осінньо-зимовий період в результаті впливу зовнішніх умов, паразитів, хвороб і хижаків.
Морфологічні особливості. Розмах крил метелика 25-36 мм (іноді 40-50 мм), довжина тіла 9–15 мм. Крила білосніжні блискучі, у деяких особин на передніх крилах темно-коричневі цяточки. Голова, груди, ноги і черевце вкриті білими волосинками. Вусики чорні з білим запиленням: у самців перисті дворядно-гребінчасті, у самок — дворядно-пильчасті нитчасті. Яйце: розмір 0,5 — 0,6 мм; кулясте, гладеньке з плоскою основою; щойно відкладене світле, згодом сіріє. Гусінь: 1-го віку 1,5–2,0 мм, світло-жовта з чорною головою, грудним щитком і ногами; 7-го — 5–6 мм, оксамитово-коричнева зі спини з чорними бородавками та довгими чорними волосками, з боків — із жовтими бородавками та білими волосками. На спині чорні плями зливаються у чорні смуги. Лялечка видовжено-яйцевидної форми, завдовжки 10–15 мм, коричнева.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать