Природні чинники розвитку людського суспільства

Природоресурсні та екологічні проблеми людства.

План
1. Мінеральні ресурси світу.
2. Масштаби і джерела забруднення довкілля у світовому вимірі.
3. Основні екологічні проблеми людства.

1. Мінеральні ресурси світу.
Мінеральні ресурси — це сукупність розвіданих запасів різних видів корисних копалин, які використовуються чи можуть бути використані в господарській діяльності людини. Добувна промисловість світу виймає із земних надр понад 200 видів корисних копалин, які служать для людства паливом, сировиною для виробництва енергії, чорних і кольорових металів, різноманітної хімічної продукції, мінеральних добрив, будівельних і абразивних матеріалів, скла, коштовностей тощо.
Майже всі мінеральні ресурси належать до невідновних, а їх світовий видобуток постійно зростає (разом з т. з. «пустою» породою наближається до 300 млрд. т за рік). Тому існує глобальна проблема ресурсозабезпеченості, гострота якої неоднакова для різних видів мінеральної сировини. Так, при сучасних обсягах розвіданих запасів і рівнях видобутку покладів вугілля, руд чорних металів, фосфатної сировини та калійних солей вистачить ще на 100–300 років, поліметалічних руд, азбесту, самородної сірки — на 30–60 років, нафти і природного газу — на 40–50 років. Правда, у наш час відбувається приріст запасів багатьох видів мінеральних ресурсів за рахунок дорозвідки, що здійснюється двома шляхами: «вшир» (відкриття нових родовищ на нових територіях, наприклад, нафти на півночі Аляски чи шельфі Північного моря) і «вглиб» (збільшення запасів існуючих родовищ внаслідок глибокого буріння, наприклад, нафти на узбережжі та шельфі Перської затоки).
Поширення корисних копалин підпорядковується геологічним закономірностям. Паливні корисні копалини, які містяться насамперед у вугільних (всього їх 3,6 тис.) і нафтогазових (їх понад 600) басейнах, мають осадове походження і приурочені до чохлів давніх платформ чи їх внутрішніх і крайових прогинів.
Рудні корисні копалини можуть бути як магматичного чи метаморфічного, так і осадового походження. Перші зв’язані безпосередньо із кристалічними фундаментами платформ, їх виступами — щитами, складчастими областями. Осадові родовища рудних копалин поширені на периферіях щитів і складчастих областей. Часто вздовж останніх виділяють т. з. металогенічні пояси — сукупність родовищ металічних корисних копалин, що тягнуться на тисячі кілометрів. Найбільш вивчені, освоєні і вичерпані родовища поясів давніх складчастостей, які більше зруйновані й «оголені» для людини (Уральський, Скандинавський та ін.). Молоді складчасті пояси (Альпійсько-Гімалайський і Тихоокеанський) концентрують у собі значні запаси різноманітних руд (насамперед, кольорових металів) — як розвіданих, так і ще невідомих (а то й недоступних) для людини.
Серед нерудних корисних копалин найбільш масове поширення мають різноманітні будівельні матеріали, а також кухонна сіль. У той же час основні запаси хімічної сировини (калійна сіль, сірка, фосфорити й апатити), графіту, азбесту, слюди, алмазів концентруються в небагатьох регіонах планети.
У світі виділяється майже десять країн, які мають надзвичайно великий видовий склад мінеральних ресурсів. Це, насамперед, США, Канада, Росія і Китай, на території яких залягають майже всі основні види корисних копалин, а також Австралія, Індія, Бразилія, Мексика, ПАР і Казахстан, що мають деякі «пропуски» у видовому складі ресурсів. Ці ж країни дуже часто знаходяться серед світових лідерів за запасами багатьох корисних копалин. Так, у першу п’ятірку за запасами природного газу входять Росія, США, вугілля — США, Росія, Китай; урану — Австралія, США, Канада; залізних руд — Росія, Австралія, Канада, США; марганцевих руд — ПАР, Австралія; хромових руд — ПАР, Індія; мідних руд — США, Канада; алюмінієвих руд — Австралія, Китай, Бразилія; фосфатної сировини — США, Китай, Росія; самородної сірки — США, Мексика; калійних солей — Канада, Росія, США і т. д.
Різноманітні металічні ресурси мають країни андського поясу (Чилі, Перу, Болівія), африканського «мідного поясу» (Зімбабве, Замбія, ДР Конго — колишній Заїр), скандинавські; різноманітні паливні — Великобританія. Досить широким, однак не повністю «скомплектованим» набором корисних копалин володіють Україна, Польща, Венесуела, Іран та інші країни. Дуже обмежений якісний і кількісний склад мінеральних ресурсів у більшості країн, що розвиваються (недостатня геологічна вивченість території), в європейських країнах і Японії (виснаження внаслідок тривалої експлуатації).
Є цілий ряд випадків, коли країни, які не володіють великим «асортиментом» корисних копалин, посідають світове лідерство за покладами окремих з них. Наприклад, країни Перської затоки — за нафтою, країни Південно-Східної Азії — за олов’яними рудами, Гвінея та Ямайка — за бокситами, Марокко і Західна Сахара — за фосфоритами.
2. Масштаби і джерела забруднення довкілля у світовому вимірі.
Основною причиною екологічних проблем є забруднення навколишнього середовища величезною кількістю відходів, що утворюються в процесі виробництва і споживання. В 1970 р. їх маса становила 40 млрд. т, а в 2000 р. складатиме 100 млрд. Найбільшими джерелами забруднення є промисловість, транспорт, сільське господарство, побутова сфера. Об’єктами забруднення стали всі компоненти природного середовища: літосфера і ґрунти («поховання» шкідливих, у т. ч. радіоактивних, відходів; внесення мінеральних добрив і отрутохімікатів, складування «пустої» породи в районах гірських розробок; нагромадження сміттєзвалищ); атмосфера (щорічно сюди викидається понад 20 млрд. т пилогазових відходів, в яких міститься до 140 явно шкідливих для людини речовин, насамперед, двоокиси вуглецю, сірки, окисли азоту); гідросфера (викиди неочищених і слабо очищених стічних вод — всього 1 800 млрд. м3 за рік, забруднення при видобутку і транспортуванні нафти); біосфера (нагромадження в рослинах і перехід трофічними ланцюгами в організми тварин і людей важких металів, шкідливих сполук тощо).
3. Основні екологічні проблеми людства.
До екологічних проблем належать ті, які пов’язані з погіршенням стану (якості) середовища проживання людей, спричиненого діяльністю самого людського суспільства. У процесі розвитку суспільства демографічне і господарське навантаження на природу зростало, а людство «відходило від інших живих організмів як нова небувала геологічна сила» (В. Вернадський). Особливо критичного характеру набули взаємовідносини між суспільством і природою з початком НТР.
Екологічні проблеми можуть бути локальними (характерними для вузької території, наприклад, конкретного міста), регіональними і глобальними. До глобальних належать проблеми:
- захисту атмосфери від критичних забруднень (результатом такого забруднення стали т. з. «кислотні» дощі);
- загального потепління клімату внаслідок «парникового ефекту» (його результатом може стати танення льодовиків і підвищення рівня Світового океану);
- збереження захисного озонового шару навколо Земної кулі (т. з. «озонові діри» збільшують ризик ракових захворювань населення);
- збереження вмісту вільного кисню в атмосфері (величезна кількість його витрачається при спалюванні мінерального палива, а нове надходження може різко скоротитися внаслідок вирубування тропічно-екваторіальних лісів);
- захисту материкових вод від критичного забруднення і висихання (через надмірне забруднення ріки і озера, які є основним джерелом водопостачання для людей, втрачають здатність до самоочищення, перетворюючись у «стічні канави» та «відстійники»);
- захисту від забруднення вод Світового океану (найбільш «хворими» є внутрішні моря — Середземне, Балтійське, Північне, Ірландське, Чорне, Мексиканська затока, а також бухти міст-гігантів Нью-Йорка, Ріо-де-Жанейро та ін.);
- охорони і освоєння ресурсів Світового океану;
- опустелювання земель (аридне — в областях, що прилягають до пустель тропіків і помірного поясу, й арктичне — деградація тундри) і т. д.
Задумуючись над подальшим існуванням людства в зв’язку із загостренням екологічних проблем, спеціалісти ООН розробили концепцію стійкого розвитку людства, яка передбачає два підходи: 1) стратегію «тотального очищення», що зв’язує стійкий розвиток людства з екологічно чистою енергетикою, безвідходною технологією, замкненими циклами виробництва тощо; 2) стратегію обмеженого споживання.
Країнами світу вже зроблено деякі конкретні кроки для обмеження забруднення атмосфери: підписано протоколи щодо поступового скорочення викидів вуглекислого газу (головного «винуватця» «парникового ефекту»), щодо повного припинення виробництва фреонів, які руйнують озоновий шар.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать