Теорія промислової організації

З М І С Т

Вступ

Теорія промислової організації

Висновок

Література

Вступ

В роботі розглядаються – теорія промислової організації, теорія регулювання, теорія ефективної конкуренції.

Наприкінці 40-х років XX ст. постала нагальна проблема промислової організації, оскільки уже вичерпався потенціал зростання, що виник у повоєнний період. Суспільство технологічно розвивалося. Для ефективного використання нових технологій необхідні були нетривіальні організації. Увага економістів була зосереджена на пошуку інтенсивних методів господарювання. Безперечно, економічні інституції капіталістичної системи різноманітні і характеризуються безліччю феноменів, вивчення яких стало можливим на основі єдиної теорії промислової організації, що водночас враховує фактори технологій, цін і механізмів управління.

Теорію промислової організації, починаючи з 50-х років XX ст., розробляв американський економіст Дж.-Дж. Стіглер.

Теорія промислової організації

Теорія промислової організації — теорія, яка пояснює функціонування ринкової економіки з погляду структури ринку, поведінки і результатів діяльності його суб'єктів.

Невід'ємними її елементами є «принцип виживання» та «мінімальний масштаб ефективності» малих фірм з аналізом їх поведінки у конкурентних і монопольних сферах промисловості та зумовленості розмірів підприємств у різних галузях.

Стіглер (Stigler) Джордж-Джозеф (1911—1991) — американський економіст, лауреат Нобелівської премії (1982). Народився в м. Рентой (штат Вашингтон, США) у сім'ї емігрантів із Німеччини та Австро-Угорщини. У Вашингтонському університеті здобув ступінь бакалавра економічних наук. У 1938 р. захистив докторську дисертацію.

Викладацьку діяльність розпочав у 1936 р. асистентом професора в університеті штату Айова. Протягом восьми років — професор Мічиганського університету. З 1947 р. працював у Колумбійському університеті. У 1958 р. був призначений на посаду професора кафедри американських інституцій при Чиказькому університеті, який став його постійним місцем праці.

Протягом 40—50-х років опублікував чимало проблемних статей і праць з питань прикладної мікроекономіки та промислових організацій. Серед них — підручник «Теорія ціни» (1947). У 1964 р. обраний президентом Американської економічної асоціації. У 1968 р. опублікував працю «Організація промисловості».

Дж.-Дж. Стіглеру належить перше формулювання теорії пошуку.

Важливою, хоч і малопомітною сферою роботи Дж.-Дж. Стіглера є історія економічної думки. Він визнаний у світі авторитет з інтерпретації ідей, праць та особистого життя економістів-теоретиків минулого. Президент Американської економічної асоціації Р. Гордон у 1975 р. на річному її зібранні назвав Стіглера «одним з... найвидатніших істориків економічної думки».

Вчений уникав використання математики у своїх працях, віддаючи перевагу простому літературному стилю. Він отримав загальне визнання за чіткість, елегантність викладу і ерудицію. Наукою визнаний видатним економістом вільного ринку, активним противником державного втручання у господарську діяльність. Державу він образно змальовував як «короткозорого Робін Гуда, який обкрадає майже кожного».

Дж.-Дж. Стіглер — почесний професор Чиказького університету. Йому присуджені почесні наукові ступені Рочестерським, Карнегі—Меллона, Браунським університетами, а також Гельсінською економічною школою.

У працях «Розподіл праці обмежується розмірами ринку» (1951) та «Економія на масштабах виробництва» (1958) Дж.-Дж. Стіглер визначив умови збереження малого підприємства в конкурентній галузі виробництва (мінімальний масштаб ефективності, що забезпечує виживаність малої фірми) такими мінімальними межами(що вимірюються в одиницях виробленої продукції чи зайнятій робочій силі), які б допомогли йому вижити після зміни технології і ринкової ситуації. Наприклад, впровадження нової технології робить прибутковішими великі підприємства і тим самим підвищує «мінімальний масштаб ефективності». Але зміни у ринковій кон'юнктурі можуть призвести до зворотного явища — банкрутства великих і збереження малих фірм. «Принцип виживання» Дж.-Дж. Стіглера увійшов у практику діяльності промислових підприємств США.

Важливим елементом теорії промислової організації Дж.-Дж. Стіглера є розроблення концепції вертикальної інтеграції(ситуація, за якої діяльність фірми охоплює кілька стадій процесу перетворення сировини на кінцеву продукцію). Вона може бути регресивною,коли діяльність фірм поширюється на попередні стадії виробничого процесу, і прогресивною,коли діяльність охоплює наступні стадії. Активна інтеграція необхідна на ранній та пізній стадіях розвитку галузі, а незначна — на проміжних стадіях її еволюції. На думку Стіглера, інтеграційні процеси у текстильній промисловості США підтверджують це.

Аналізуючи вертикальну інтеграцію, Дж.-Дж. Стіглер усвідомлював складність природи цього процесу. Як і більшість складних форм організації, вертикальна інтеграція служить різним економічним цілям:

а) досягнення економії від масштабів при передаванні продукту по суміжних виробничих стадіях шляхом технологічних міжорганізаційних взаємодій;

б) уникнення з її допомогою значних викривлень у розподілі факторів виробництва на монополізованих ринках;

в) уникнення невизначеності в пропозиції комплектуючих товарів, що необхідно для отримання відповідної інформації