Психологія поведінки індивіда в організації і способи управління нею 2

Психологія поведінки індивіда в організації і способи управління нею

Вступ. Поведінка індивіда у психологічному аспекті є наслідком відчуття (усвідомлення) ним певних потреб, а першопри­чиною його цілеспрямованої діяльності є їх задоволення.

Теоретичні дослідження психологів менеджменту спря­мовані на вдосконалення психологічних засад практики менеджменту як засобу підвищення ефективності функ­ціонування виробничо-господарських організацій. Психо­ логічними знаннями необхідно володіти всім менеджерам, кожній ситуації індивід керується не однією потребою, а їх системою, до якої нале­жать: потреби-відношення (фізіологічна чи соціальна залежність суб'єкта від об'єкта-предмета потреби); потребистани (функціональні потреби життєдіяльності ор­ганізму); потреби-цілі (усвідомлення необхідності, зумов­леної потребами організму, вимогами суспільства, норма­ми поведінки); потреби-емоції (позитивне або негативне ставлення до певних об'єктів, сфер діяльності, до інших людей тощо) та ін.

Залежно від стану справ на виробництві і поведінки інших учасників спільної діяльності індивід потрапляє в конкретну життєву ситуацію, яка змушує його зробити вибір: що, як і для чого треба зробити. Менеджент трак­тує її як управлінську ситуацію. Багато з них у практич­ній діяльності менеджера не мають ні чітких алгоритмів прийняття рішень, ні відповідних прецедентів із поперед­нього досвіду.

Управлінські завдання, які мають чіткий алгоритм, для психології менеджменту великого інтересу не станов­лять: керівництво спільною діяльністю особливо необхід­не тоді, коли внаслідок складності, багатовимірності й не-детермінованості об'єктів управління неможливо створити алгоритми прийняття рішень. Адже посадові інструкції, довідники, система правової документації не містять гото­вих рекомендацій щодо того, як менеджеру діяти в конк­ретній управлінській ситуації. Соціальні норми поведінки, правила субординації і нормативна регламентація виконан­ня службових обов'язків кожним працівником організації фактично є нормативними обмеженнями на свободу вибору.

На практиці менеджеру доводиться вирішувати такі основні завдання:

— пошук виходу із проблемної ситуації (що, хто, як, коли і для чого повинен робити);— мобілізування підлеглих на максимально ефектив­не виконання дорученої справи.

У психології мотив — це стимул, відображений у сві­домості суб'єкта діяльності. Кожний стимул проектуєть­ся на комплекс потреб, а не просто фіксується у свідомо­сті індивіда як безпосереднє відображення управлінської ситуації. Вплив комплексу потреб може спричинити су­б'єктивність, тенденційність, селективність й упередже­ність індивіда у процесі оброблення інформації.

За допомогою психологічного аналізу можна виявити спільні для будь-якої діяльності механізми регулювання процесів керівництва трудовим колективом.

Менеджер за тією чи іншою нормативною моделлю і її приписами повинен бачити конкретних індивідів і дина­мічну структуру їх міжособистісних відносин, тобто реаль­ну їх поведінку. Рівень відображених у структурі міжосо­бистісних відносин вимог нормативної моделі залежить від дієвості соціального контролю. На практиці це виявляєть­ся у нормативній реакції співробітників на слова й справи свого колеги. Наприклад, у колективі з несприятливим клі­матом підлеглі у присутності менеджера дотримуються норм службового розпорядку і навіть осуджують порушників дис­ципліни, а за його відсутності нехтують ними.

На поведінку працівників впливає неформальна струк­тура міжособистісних відносин, її можна виявити за до­помогою соціометричних процедур, методом активного екс­перименту, створенням проблемних ситуацій, соціологіч­ними й соціально-психологічними методами. Неформальна структура колективу разом із неформальними нормами поведінки, звичаями, традиціями, системою неформаль­них санкцій може бути визначена як модель реальної по­ведінки. Вона відображає ставлення працівників до спра­ви, обов'язків, до свого менеджера, колег тощо.

Обмеженість нормативного регулювання деякі мене­джери намагаються подолати виховними заходами. Сис­тему матеріальних і моральних стимулів вони розгляда­ють як тактичний засіб управління, а виховання підлег­лих — як стратегічний. Однак, якщо суб'єкт виховання (менеджер, колектив) надає перевагу тільки заходам нор­мативної моделі, виховання і нормативне регулювання по­ведінки працівників виявляються тотожними.

Між психічною реакцією людини на відповідальність за особисті вчинки (залежать від неї самої) і реакцією на відповідальність за поведінку й результати спільної діяль­ності колективу, в якій зусилля менеджера опосередко­вано зусиллями підлеглих, існує значна відмінність. Не­впевненість менеджера у правильності дій підлеглих по­роджує у нього невпевненість щодо досягнення мети діяльності колективу. Він починає побоюватися, що у ра­зі невдачі до нього будуть застосовані санкції не за його особисту діяльність, а за невдалі дії всього колективу. Та­кий стан часто негативно впливає на психіку менеджера. На ефективності керівництва позначається і те, що за ін­ших рівних умов права й відповідальність не завжди роз­поділяють пропорційно посадовому рівню в ієрархічній структурі управління.

Схема1

Особистість наділена такими психологічними рисами:

— стійкість вияву якостей, що дає змогу передбачити поведінку працівника у певних виробничих і побутових ситуаціях;

— цілі