Психоаналітичний підхід в психотерапії

Психоаналітичний підхід в психотерапії

План

1. Психоаналітична психотерапія. Загальний огляд.

2. Позиція психолога. Вимоги та очікування від пацієнта.

3. Основні стадії психоаналізу.

4. Техніки психоаналізу.

Психоаналітична психотерапія. Загальний огляд.

Психоаналітична психотерапія заснована на принципах класичного психоаналізу. Фрейд писав: «Припущення про несвідомі психічні процеси, визнання теорії придушення і опору, дитячої сексуальності і Едіпова комплексу утворюють головні елементи психоаналізу і базисні передумови цієї теорії. Ніхто не може вважати себе психоаналітиком, якщо він не визнає їх». Ці основні теоретичні конструкти є базою для проведення психотерапевтичної дії.

Виходячи з того що невроз розуміється як результат конфлікту між несвідомим і свідомістю, основна задача психотерапії в рамках психоаналізу полягає в тому, щоб зробити несвідоме свідомим, усвідомити несвідоме. Фрейд порівнює ситуацію необхідності усвідомлення власного несвідомого і сам процес психоаналізу з такою ситуацією: недбайливий студент під час лекції всіляко заважає викладачу, гримасує, кидає недоречні репліки, відволікає всіх від справи. Викладач виганяє студента за двері, але той, постійно заглядаючи в аудиторію, привертає увагу до себе всіма можливими способами і заважає продуктивнійроботі. Так само і ми виштовхуємо своє несвідоме «за двері», а воно продовжує звідти всіляко нагадувати нам про себе, турбувати і заважати нормальній діяльності. Вирішити ситуацію с тим студентом можна тільки запросивши його в аудиторію і спробувавши розібратися, що ж він хоче насправді, так самопотрібно «витягнути несвідоме на світло» і з'ясувати у нього, що ж воно від нас хоче.

Задача психотерапевта-психоаналітика— розкрити і перевести в свідомість несвідомі тенденції, потяги і конфлікти, тобто сприяти усвідомленню. Психоаналітик будує процес так, щоб полегшити прояв і розуміння несвідомого. Щоб досягти усвідомлення, психоаналітик повинен піддати психоаналізу ряд психічних феноменів, в яких несвідоме знаходить свій вираз: вільні асоціації, символічні прояви несвідомого (обмовки, описки, очитки, забування слів, помилкові дії), перенесення і опір. Термін аналізприпускає також певні процедури: конфронтацію, прояснення, інтерпретацію і подолання. Центральною процедурою аналізу є інтерпретація. Вся решта процедур або веде до інтерпретації, або направлені на те, щоб зробити її більш ефективною.

Існують два типи психоаналітичної психотерапії: інсайт- орієнтованаі суппортивна.

В першому варіанті пацієнт приходить кілька разів на тиждень; сеанси проводяться індивідуально. Мета взаємодії полягає в усвідомленні несвідомого психологічного конфлікту; акцент ставиться на реальних проблемах.

В суппортивній психотерапії основний елемент лікування складає швидше підтримка хворого, ніж розвиток у нього інсайту. Звичайно це терапія вибору для пацієнтів з серйозною уразливістю «Его», зокрема, для психотичних пацієнтів, показана вона і пацієнтам у кризовій ситуації, наприклад, в гострому горі. Це терапіятривала, може розтягнутися на багато років. Підтримка повинна виражатися перш за все в обмеженні оточення, підвищенні реальних соціальних можливостей, заспокоєнні, пораді і допомозі в соціальних змінах.

В цілому ж в психоаналітичній психотерапії акцент робиться на самопізнанні і здатності постійно поглиблювати розуміння свого внутрішнього психічного життя (Карвасарський Б. Д., 1998).

Позиція психолога. Вимоги і очікування від клієнта.

Захисти виявляються в тому, що клієнт чинить опір впливу психолога. Це виражається в тому, що його «Ego» захищає себе (з метою уникнути боязні) від тих переживань, які для нього неприйнятні.

Формитакого опору можуть бути самими різними: гумор, мовчання,засипанняі т.д. Але найістотнішою в практиці є така форма опору, як перенесення (трансфер),тобто перенесення на психолога відчуттів, викликаних свого часу іншими значущими для клієнта особами.

Даний феномен має і зворотню сторону, тобто можливе перенесення відчуттів з бокупсихолога на клієнта, у такому разі він називається «контрперенесення».

Основними психологічними механізмами «Ego»-захисту є наступні: раціоналізація, заперечення, регресія, витіснення, проекція, інпроекція, ідентифікація, інтелектуалізація, утворення реакції, заміщення, сублімація, компенсація, ритуал, ізоляція, часткова компромісна реакція.

В основі психоаналітичної концепції лежить уявлення проте, що аномальна поведінка людини є слідством неадекватної інтерпретації їм своїх відчуттів, потреб і спонук. Виходячи з такого розуміння людської поведінки, основною метою терапії виступає допомога клієнту врозумінні і усвідомленні ним причин його поганого пристосування до реальності і надання йому допомоги в можливості адаптації до неї.

Таким чином, робота психоаналітика будується в двох основних напрямах:

1. Робота зклієнтом над усвідомленням неусвідомлюваного (мотивів фіксації захисних механізмів, способів поведінки) і ухвалення клієнтом адекватної і реалістичної інтерпретації.

2.Робота з клієнтом по посиленню його «Ego» для побудови більш реалістичної поведінки.

Вкласичному психоаналізі роль і позиція психолога достатньо жорстко фіксована. Основні вимоги до особи психолога: невтручання, відчуженість, нейтралітет, особова закритість, уміння і здатність витримати «перенесен