Розвиток когнітивної сфери підлітка

Реферат з психології

Розвиток когнітивної сфери підлітка

У підлітковому віці спостеріга­ється розвиток обсягу уваги, підви­щення стійкості уваги та розвиток здатності до переключення та роз­поділу уваги. Також у підлітків від­мічається погіршення результатів навчальної діяльності. Це відбува­ється тому, що розумові здібності підлітка на відміну од здібностей молодшого школяра, набувають нової якості: вони стають опосередкованими. Це відбувається за­вдяки розвитку понятійного, мов­но-логічного, абстрактного мис­лення. Підліток може оперувати поняттями, міркувати про власти­вості та якості предметів, висувати гіпотези, планувати дослідницьку діяльність та засвоювати великі ма­сиви інформації.

Причини неуважності підлітка полягають у суперечливості само­го вікового періоду: підліток зда­тен придумати спосіб запам'ятову­вання нової формули, тобто керу­вати своєю пам'яттю, може вису­нути гіпотезу, тобто спрямувати, регулювати процес свого мислен­ня тощо, але йому дуже важко керувати своєю особистістю, собою як цілим.

В основному це пов'язано з но­вими інтересами, переживаннями та хронічною емоційною не­стабільністю, яка виявляється в імпульсивності, нестриманості, іноді агресивності.

Розумова діяльність підлітка, також як і його поведінка, залежить від стану його мотиваційної сфе­ри. Підліток уважний тільки щодо того, що якось пов'язано із його актуальними потребами та пережи­ванням.

Усі інтимні переживання підліт­ка тією чи іншою мірою пов'язані з пошуком себе, з пізнанням своїх здібностей та можливостей, з праг­ненням дізнатися, як оцінюють його оточуючі, з постійним пере­биранням на себе різних дорослих ролей та гострою необхідністю у формуванні власного образу «Я».

Це для підлітка головневі якщо те чи інше навчальне завдання сприяє розвиткові особистості, якщо навчальна ситуація пов'яза­на з переживаннями, якщо харак­тер і форми спілкування з підліт­ком допомагають йому здобути до­рослої позиції, то увага стає стій­кою та концентрованою.

Навчання молодших підлітків спрямоване на запам'ятовування навчального матеріалу (а не на ро­зуміння) і неодноразове повторен­ня його. Але вже в середині підліт­кового віку пам'ять починає роз­виватися в напрямі інтелектуалі­зації. Зростає кількість учнів, які використовують прийоми опосеред­кованого запам'ятовування, збіль­шується обсяг таких прийомів, їх використання стає все більш сві­домим, цілеспрямованим.

Учні-підлітки мають індивіду­альні різниці і в характері мнемічної діяльності: якщо учні 5-го кла­су використовують більше зов­нішні прийоми запам'ятовування (асоціації, смислове групування), то учні 8-го класу більше викорис­товують опосередковані прийоми запам'ятовування та пошук для кожного матеріалу специфічних прийомів. Центральне місце посі­дає аналіз змісту матеріалу, його своєрідності та внутрішньої логі­ки. Деякі підлітки виявляють гнуч­кість у виборі шляхів заучування, інші намагаються структурувати та логічно обробити навчальний ма­теріал. Уміння логічно обробити матеріал часто розвивається сти­хійно. Учні, які погано запам'ято­вують, не вміють зосередитися на роботі — інтелектуально пасивні, їхня мнемічна діяльність виріз­няється стереотипністю, способи обробки матеріалу одноманітні, мислення нібито не бере участі у запам'ятовуванні. Розвиток уміння формулювати і виражати думку своїми словами підвищує успіш­ність, надає знанням глибини, спо­нукає подальший розвиток інтелек­ту та здібностей підлітка.

Вивчення пізнавальної діяль­ності дітей говорить про те, що наприкінці початкової школи спостерігається підвищення дослід­ницької активності дітей, подаль­ший розвиток їхнього мислення . Уже у 8—9 років діти, читаючи та спостерігаючи за різними явищами життя, починають формулювати по­шукові запитання, на які самі на­магаються відповісти. У 11 —12 ро­ків практично всі діти спрямовують свою дослідницьку активність фор­мулюванням пошукових запитань. Це відбувається тому, що школярі намагаються зрозуміти та усвідоми­ти причиново-наслідкові зв'язки і закони появи різних подій.

Дослідницька активність дітей на етапі причинового мислення характеризується двома якостями: зростанням самостійності діяль­ності мислення і зростанням кри­тичності мислення. Завдяки само­стійності підліток навчається керу­вати своїм мисленням: ставити до­слідницькі цілі, висувати гіпотези причиново-наслідкових залежнос­тей, розглядати відомі йому факти з позицій висунутих гіпотез. Ці здіб­ності, без сумніву, є основними передумовами розвитку творчості на етапі причинового мислення. Критичність мислення виявляєть­ся у тому, що діти починають оці­нювати свою діяльність та діяль­ність інших з поглядів законів і правил природи та суспільства. З одного боку, завдяки усвідомлен­ню правил і законів, творчість ді­тей стає більш зрозумілою, логіч­ною, щирою. З іншого боку, кри­тичність заважає творчості, бо на етапі висування гіпотези можуть здаватися нереальними і їх відки­нуть. Подібні самообмеження зву­жують можливості появи нових, оригінальних ідей.

З віком діти стискаються з ве­ликою кількістю ситуацій, коли неможливо визначити одну причи­ну події. Багато соціальних та при­родних явищ викликаються вели­кою кількістю різних чинників. Прогнози розвитку цих явищ мають вірогідний характер, це свід­чить про їх приблизну достовір­ність.

В усіх цих випадках причино­вого мислення недостатньо. Вини­кає необхідність у попередньому оцін