Психогігієна реабілітаційної взаємодії

Міністерство освіти та науки України

Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г. Короленка

ПСИХОГІГІЄНА РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

Виконала

студентка групи

Полтава 2007

Психологічні особливості пацієнта в умовах лікувальної взаємодії і взаємовідносин безперечно стикаються з психологічними особливостями працівників лікувальних закладів. Метою контактів між цими людьми є допомога, спів-допомога одне одному. Виходячи з основної мети лікувальної взаємодії має місце різна значимість цінностей контактів в системі "медичний працівник - Пацієнт". Однак, не слід думати про інтерес в такій взаємодії тільки з боку пацієнта, а в разі пацієнта - дитини і його батьків.

Фахівець медичного закладу не менше зацікавлений у допомозі пацієнту, його діяльність є його професією, а тому в нього свої мотиви і інтереси взаємодії з пацієнтом, які дозволили йому вибрати цю професію.

Реабілітаційна взаємодія - це частина лікувальної взаємодії. Реабілітація спрямована на відновлення втрачених, а у дітей також нерозвинених функціональних систем для поліпшення соціальної адаптації пацієнта.

Реабілітаційний процес - це складна система заходів, яка включає в себе реабілітаційні періоди, реабілітаційну програму, реабілітаційні етапи, реабілітаційний прогноз.

У всіх періодах та етапах реабілітаційного процесу має місце взаємодія фахівця і пацієнта.

В Українському медичному центрі реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи МОЗ України реабілітаційний процес проводиться на основі концепції "Тандем" і моделі відновлення розвитку функціональних систем.

Особливістю реабілітаційної взаємодії в Центрі було:

1) поєднання 3-сторонньої взаємодії: фахівець-дитина-родина;

2) поєднання взаємодії фахівців різного профілю: медиків, психологів, логопедів, педагогів різного виду спеціальної педагогіки, соціальних працівників.

Така різнобічна система реабілітаційної взаємодії була б неможлива без використання основних принципів психогігієни лікувальної і реабілітаційної взаємодії.

Основні принципи психології і психогігієни реабілітаційної взаємодії: комунікативна компетентність, психологічна установка на реабілітаційний процес, експектація учасників реабілітаційної взаємодії, здатність до емпатії та стиль спілкування; деонтологічна спрямованість реабілітаційного процесу, наявність конфліктів у системі взаємодії: фахівець-пацієнт - родина.

Розглянемо зміст кожного принципу реабілітаційної взаємодії стосовно проведення реабілітаційного процесу в Центрі.

Комунікативна компетентність - це здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми, а також як система внутрішніх ресурсів, необхідних для побудови ефективної комунікації в ситуації міжособистої взаємодії.

В реабілітаційному процесі в першу чергу комунікативна компетентність являє собою професійно значиму характеристику фахівця: це вміння створювати, по-перше, ділове спілкування з дитиною і родиною для реалізації реабілітаційних заходів.

Ділове спілкування пов'язане зі знанням фахівцем особистості, характеру, віку, настрою і мотивів поведінки дитини і членів її родини, а також очікування результатів від реабілітаційного процесу. Але невміння, або небажання пацієнта-родини встановити контакт з фахівцем таке ж загрозливе, як і небажання фахівця встановити ефективний контакт з ними.

Таким чином, це взаємний процес: некомпетентність у спілкуванні хоча б з однієї сторони здатна порушити реабілітаційний процес і не привести до бажаних результатів.

В реабілітаційній взаємодії для досягнення ефекту не бажано було застосовувати такі види спілкування:

1)"контакт масок" - із-за наявності формального спілкування;

2) примітивне спілкування (із-за оцінювання особистої потреби взаємодії);

3) формально-рольове спілкування з його регламентацією змісту і заходів спілкування залежно від соціальної ролі пацієнта-родини;

4) маніпулятивне спілкування з використанням соціальних прийомів для отримання вигоди для себе.

Тобто зниження очікування родиною успіхів від реабілітації, демонстрація "необхідних" додаткових заходів з боку фахівця з метою отримання винагороди.

Важливу роль у реабілітаційній взаємодії "фахівця-дитини-родини" відіграє сприйняття і розуміння учасниками спілкування один одного. На ці процеси, в першу чергу, впливає психологічна установка пацієнта-родини.

Вона може бути: позитивна, негативна і адекватна.

Позитивна установка - це переоцінка фахівця і висока довіра до лікаря. Негативна установка - недовіра до лікаря.

Адекватна - наявність різних рис. Звісно, що позитивна установка може бути опосередкована деякими зовнішніми факторами: манера спілкування фахівця, його оцінка батьками попередніх пацієнтів, використання нових ліків або реабілітаційних заходів, їх "безмірна" кількість тощо.

Суттєвим була експектація (очікування) учасниками реабілітаційної взаємодії якихось якостей і поведінки один одного.

Найбільш важливим з точки зору "пацієнта-родини" була здатність фахівця до емпатії та стиль спілкування. Насамперед, це співчутливий тип фахівця з елементами директивного типу вирішення реабілітаційних проблем дитини.

З іншого боку фахівець очікував від другої сторони реабілітаційної взаємодії пацієнта-родини та

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать