Донцов та його бачення на суспільний розвиток

Контрольна робота

з соціології

на тему:

“Донцов та його бачення

на суспільний розвиток”

ПЛАН

1. Головні етапи становлення Д.Донцова як патріота та теоретика суспільного життя.

2. Ідея провідної верстви у творчості Д.Донцова

3. Використана література

1. Головні етапи становлення Д.Донцова як патріота та теоретика суспільного життя

Дмитро Іванович Донцовна­родився 30 (17 за старим стилем) серпня 1883 ро­ку в степовій Україні, у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Предки його, як згадував сам Донцов, походять із Слобідщини, а саме з Вороніжчини.

Здібний з народження, юний Дмитро цікавиться історією рід­ного краю, з захопленням слу­хає розповіді дідів про героїчні часи козаччини. Вступивши до Петербурзького університету, на­вчається до 1907 року на прав­ничому факультеті. Після двох арештів за революційну діяль­ність емігрує за кордон, закін­чує у Відні студії і одержує ступінь доктора права. І за кор­доном Донцов не полишає полі­тичної діяльності. Талановитий публіцист, він друкується в ча­сописах “Украинская жизнь” (виходив у Москві під редакцією Симона Петлюри), «Дзвін», «Слово», «Діло» та ін.

Влітку 1913 передвоєнного ро­ку на II Всеукраїнському Конгресі студентів у Львові Донцов виступивіз знаменитою промовою-рефератом «Сучасне політичне положення нації і наші завдання», в якій писав, що в наступній війні Україна, щоб стати вільною, повинна виступити проти Росії, але ніколи - з нею! Українці зі зброєю в руках мусять здобути Українську Державу. Ця прог­рамова доповідь, цей маніфест був повністю підтриманий делегатами Конгресу. Стоячи, з захоп­ленням аплодував Донцову де­легат Конгресу юний Євген Ко­новалець - майбутній творець і Провідник ОУН.

Промова викликала панічний страх і шалену лють у ворогів України. Не обійшли її своєю увагою і член Державної Думи в Росії П. Мілюков, і «вождь світового пролетаріату» Ленін. Саме тоді в Києві вийшла друком книга Донцова «Модерне москвофільство», в якій він різко викриває писак-підлабузників,котрі орієнтувалися на «демоліберальну» Росію. Під час першої світової війни Донцов пише низку праць, як-от: «Мазепа і мазепинство», «Історія розвитку української державної ідеї», «Похід Карла XII на Україну». «Українська державна думка і Европа» та ін.

Повернувшись із Швейцарії в пробуджену Україну в 1918 році, Д.Донцов продовжує бурх­ливу революційно-націоналістичну діяльність. Він пише публіцисти­чні твори, виступає з політич­ними доповідями на актуальні теми на численних зібраннях української молоді, працює вуряді гетьмана Павла Скоропадського на посаді директора Українського Телеграфного Агентства.

У 1921 р. виходить друком праця «Підстави нашої політи­ки», в якій Донцов протиставляє російський світ європейському, Азію — Окцидентові, докладно обґрунтувавши причини цього антагонізму. Твір був на часі і викликав широкий резонанс, знайшовши як палких прихиль­ників, так і відвертих против­ників.

1922 року виходить в світ літе­ратурна розвідка «Поетка українського ресорджименту» (про Лесю Українку, творчістю якої захоплювався).

Розуміючи крайню необхідність вироблення нової українсь­кої ідеології - Великої Україн­ської Ідеї, «яскравої, виключної, всеобіймаючої», д-р Донцов повністю присвячує себе нелегкійсправі, засновує газету «Загра­ва», а з 1922 р. у Львові під редакцією Д.Донцова виходить «Літературно-Науковий Вісник» («ЛНВ»), з 1933р.«Вістник», навколо якого згуртовую­ться молоді націоналістичні си­ли. Поетів, письменників та науковців, які були постійними дописувачами та авторами часопису, назвали «вістниківцями». До них відносимо Євгена Маланюка, Олену Телігу, Юрія Липу, Оле­га Ольжича, Юрія Клена та ба­гатьох інших.

«Націоналізм» (1926 р.) Д.До­нцова - фундаментальна пра­ця, яка стала в певній мірі євангелієм для молодого покоління українських патріотів. Саме з ідей «Націоналізму» зродились легендарні чини членів УВО, ОУН, УПА. В цій ґрунтовній роботі Донцов рішуче засу­джує гнилий демосоціялізм «драгоманівців»,«провансальців». Аналізуючи причини поразки на­ших визвольних змагань, викри­ває демобілізуюче, роззброюючебазікання «друзів народу» про «любов до братів-слов'ян», про «всепланетний рай», «демократію-соціялізм», піддає їх нищівній аргументованій критиці. Донцов апелює до Шевченка, до Лесі Українки,до М. Міхновського. В часах князівської доби, в славній козач­чині шукає той тип борця-лицаря, тип володаря-провідника, якого так не вистачало тоді і ще більше не вистачає зараз.

Обґрунтовуючи свої тези, він наводить незаперечні факти, цитує філософські та літературні твори, наводить приклади з вітчизняної та світової історії.

«Націоналізм» пробудив і кинувдо святого бою за Україну легіони незламних лицарів, які рясно скропили кров'ю україн­ську землю, «опаливши вогнем фанатичного прив'язання до неї». «Тільки плекання цілком ново­го духу порятує нас», - не стомлювався повторювати автор. Дoнцовський чинний націона­лізм захопив гарячі серця гали­цької молоді, підпорядкував її Ідеї Нації. Донцов став для неї незаперечним авторитетом, хоч як не намагалися демосоціалісти та комуністи його спаплюжити, применшити його значення, прос­то замовчати, заховати - нічого в них не вийшло і до цього часу.

«України ще немає, але ми мо­жемо створити її в нашій душі», - писав він, і ця Укр