Неврози в дитячому віці

План

1. Вступ

2. Думка про проблему дитячих неврозів

3. Висновки: невроз дітей - чи можна уникнути?

4. Список використаної літератури

Вступ

Дана тема по своїй актуальності заслуговує на увагу не тільки фахівців в області дитячої невропатології, але і, насамперед, батьків, вихователів дитячих садів, учителів. З кожним роком зростає кількість дітей, яким поставлений діагноз якого-небудь нервового захворювання. За даними досліджень А.І.Захарова до закінчення молодшої школи здорових дітей менше половини. Причини такого явища криються не тільки в складній соціальній обстановці, але на багато глибше.

Небезпека цього захворювання криється не в його чи вазі невиліковності (невроз - вилікуємо), а у відношенні до цього захворювання. Більшість батьків просто не звертають на перші ознаки чи неврозів нервових розладів у своїх дітей, друга частина - якщо і звертає увагу, то відноситься досить поверхово (“саме пройде”), і лише незначна частина починає реальні дії для виправлення положення. На думку шкільних педагогів і психологів до середніх класів діагноз нервового розладу можна поставити більшості дітей, а фактично здоровими можна назвати лише одиниці. Якщо врахувати, що невроз з'являється не в шкільному віці, а набагато раніш, і до шкільного віку частина дітей приходять зі стійкими нервовими порушеннями, то можна зробити сумні висновки.

Прислів'я говорить: “Посієш звичку - пожнеш характер, посієш характер - пожнеш долю”, “Звичка - друга натура”. Народна мудрість тонко помітила зв'язок між способом життя, що закладається ще в дитинстві, і відносинами людини з навколишніми його людьми, з яких дійсно складається його доля. Якщо дитині в дитинстві батьки постійно вселяли, що він:” матрац, нехлюй, телепень”, то чи рано пізно в це починає вірити. Але спочатку усередині дитини відбувається конфлікт, тому що він знає, що він не такий поганий, що він намагається порадувати своїх батьків, а вони цього не зауважують, намагаючись підігнати дитини під свої мірки. З цього конфлікту “випливає” нервова напруга, з яким дитина під годину не може справитися. Можливо два варіанти рішення дитиною цієї проблеми: або він пристосуватися під непомірні вимоги дорослих і сховає свої особистісні якості, але буде змушений шукати механізм захисту власного “Я” доступними для нього способами, або він буде пручатися, що породить безліч конфліктів з батьками. І те й інше неминуче приведе до підвищеної нервової напруги, а якщо батьки не перемінять свою “виховну політику”, те в дитини виникне нервовий розлад, невроз, що підростаючий людина понесе із собою в доросле життя. Напрошується закономірне питання: чи виростуть ці діти повноцінними особистостями, чи будуть вони щасливі і щасливі? Напрошується відповідний відповідь. У книзі Вл. Леві “Нестандартна дитина”* описується випадок, коли батьки звернулися до психолога з приводу своєї дитини: хлопчик перестав забирати свою постіль. Скільки років вашому хлопчику? - запитав психолог. 25 - відповіли батьки - він уже 3 роки як одружений. Причина виявилася лежала на поверхні - батьки виховували своєї дитини так, як хотілося їм, примусили надійти в інститут по їх виборі. От “дитинча” і збунтувався.

Судячи з масштабу поширення цієї проблеми - у недалекому майбутньому нам грозить “повна невротизація населення”. Суспільство своєму з невротиків, що складається в більшості, не зможе гармонійно існувати надалі. Чим може обернутися проблема дитячих неврозів надалі, говорити не приходиться.

Може показатися, що я згущаю фарби і малюю апокалиптическое майбутнє. Так, проблема важлива, дуже. Але усе більше батьків надає значення здоров'ю своїх дітей і своїх родин у цілому. На жаль, більшості з них приходиться діяти методом проб і помилок, але саме головне - вони хочуть виростити здорових дітей. Задумуються про профілактику дитячих нервових захворювань і намагаються не допускати їх. Ніхто не сперечається - сучасне життя стало складної, позбавленої стабільності і повні стресів. У даних умовах жити і ростити нове покоління буде легше тільки здоровій людині і фізично, і морально, але в першу чергу психічно.

Сучасна родина “являє собою не застиглу соціальну організацію, а динамічну мікросистему, що постійно знаходиться в діалектичному розвитку. Загальновідомі визначені зміни, що відбулися в структурі родини: зменшення розмірів родини і кількості дітей, зменшення ролі старшого брата і сестри, зникнення різкої диференціації між членами родини в цілому” - пише А.И.Захаров у книзі “Неврози дітей”. Сюди ж можна додати і змішання полових ролей у суспільстві: стає усе більш помітна фемінізація чоловіків і, назад, мускулюнізація жінок. Чоловіки усе більше відстороняються від виховання власних дітей (хоча треба відзначити, ця тенденція існувала і раніш), намагаються скласти із себе якнайбільше відповідальності за цей процес. Жінки пропонують своїм дітям стереотип моделі поводження (згідно половою диференціації в суспільстві), не відповідної дійсності: для хлопчиків - зразок суміші “прекрасного принца” і “Шварценегера”, не підкріплений особистим прикладом батька, для дівчинок дотепер діє стереотип поводження скромної, домовитої жінки, хоча перед очима щодня приклад власної матері, не відповідній реальній жінці в сучасному суспільстві.

Сучасні соціальні психологи відзначають зміни происшедшие в нинішній родині. Намічається тенденція до формування нового типу родини. Відносини між батьками спокон