Особливості проявів суїцидальної поведінки в юнацькому віці

Реферат на тему:

Особливості проявів суїцидальної поведінки

Зміст

Вступ

1. Історія самогубства

2. Причини скоєння суїциду

3. Аномалії душі, або теорії самогубства

Список використаних джерел

Вступ

самогубство суїцид поведінка

Однією з найболючіших проблем сьогодення є проблема самогубства, зростання кількості самогубств у дітей, підлітків, молоді та дорослих.

Що ж спонукає людей забувати про найголовніший інстинкт нашого життя – інстинкт самозбереження, і йти з цього світу, не жити?

Вже довгий час науковці сперечаються над цим запитанням, але конкретної відповіді ми так і не знайшли, не винайшли тієї вакцини, що лікувала б від бажання померти.

Визначають основні мотиви самогубств: 1)відчуття самотності, образи, відчуженості; 2)реальна або уявна втрата батьківської любові, нерозділене кохання, кохання без взаємності, ревнощі; 4)переживання втрати чи розлучення батьків; почуття провини, сорому, незадоволення собою; 5)страх перед ганьбою, приниженням; 6)страх перед покаранням; 7) любовні невдачі; сексуальні ексцеси, вагітність; 8)почуття помсти, погроз, шантажу; 9)бажання привернути до себе увагу, викликати співчуття, жаль; 10)співчуття або наслідування приятелів, героїв книг, кінофільмів («ефект Вертера»).

Самогубство (suicidium) – навмисне позбавлення себе життя.

Самогубство може бути розглянуто і як порушення сприйняття навколишнього світу психічно хворих людей, які не розуміють небезпечності своїх дітей, або ж як свідомий акт протесту (відмова від їжі і т.п.). Так звані ритуальні самогубства були історично першими формами самогубства (ІІІ тис. до н.е., територія сучасного Іраку), коли в останню путь разом з властителем відправлялись воїни його власної охорони, які приймали отруту і навіки завмирали біля воріт вічності.

1. Історія самогубства

У древніх кельтів (ІІ – І тис. до н.е., територія сучасної Західної і Центральної Європи) доживання до немічної старості вважалося за сором для воїна. Датські воїни вважали негідну смерть на власному ліжку від хвороби чи старості, тому добровільно йшли з життя. В середньовічній Японії ритуальне самогубство було одним зі способів змити нанесену образу – самураї нерідко на очах недосяжного противника розпорював мечем свій живіт. При цьому його зброєносець, для полегшення болю, мав відрубати самураю голову. В Індії спокійно очікувати смерті вважалось за сором до середини ХІХ ст.. Мудрецями вважали тих, хто спалював себе живцем, коли підходила старість чи хвороба. Така ж участь чекала і вдову.

Історія античного світу розповідає про випадки самогубств знаменитих людей того часу. Марк Юній Брут, Марк Антоній пішли з життя, кинувшись на власні мечі. Не меншу роль віддавали самогубствам як реакції на стрес. В Римській імперії помітну роль зіграв звичай, відповідно до якого посадовці, які вчинили щось погане добровільною смертю намагались «змити» з себе провину. У всіх цих випадках людина позбавляла себе життя не тому, що сама цього хотіла, а тому, що повинна була так вчинити. Якщо ж вона ухилялася від виконання, то на неї чекали безчестя чи релігійна кара.

Суїцид – виключно людський акт, психологічне явище і, щоб зрозуміти його, необхідно зрозуміти душевний стан людини, бо, зазвичай, це страждання сильної депресії, душевного болю. В такому стані людина відчуває неспроможність самостійно вирішити свої проблеми. Психологія самогубства є, перш за все, психологія безнадії. Коли надія ще є, то можна спробувати вирішити проблему, а втрата надії часто призводить до думки про самогубство. В свідомості суспільства самогубство відносять до тих складних явищ життя, до яких відчувають подвійність відношення. З одного боку, людина, що покінчила життя самогубством, викликає жалість. З іншого – сам факт суїциду засуджується як гріх і навіть злочин. Часто рідні намагаються приховати цей страшний факт.

Самогубці – люди, що втратили віру, надію і впадають в гріх відчаю, вони думають лише про себе і зовсім забувають про тих, хто поряд. Іноді трапляється, що людина зважується піти з життя, щоб не стати, чи не бути, тягарем для близьких. Це особливий випадок самогубства, не заснований на егоїзмі, він викликаний хворобою, немічністю без надії на покращення, втратою спроможності працювати. Однак, у будь-якій ситуації це трагедія для близьких.

Іноді самогубство може виглядати як вияв сили. Важко покінчити з собою, необхідна безмірна рішучість. Але в дійсності, самогубство не є проявом сили людської особистості, воно здійснюється нелюдською силою, яка за людину здійснює цей страшний вчинок.

Можна умовно виділити три основні концепції суїцидної поведінки, а саме: 1)психологічна; 2)психопатологічна; 3)соціальна.

Психопатологічна концепція виходить з думки, що всі самогубці – душевно хворі люди, а всі суїцидальні дії – результат гострих і хронічних психічних розладів.

Згідно психологічній концепції, ведучими і основними в формуванні суїцидальних тенденцій є психологічний фактор. З.Фрейд розглядав самогубство як прояв інстинкту смерті, який може виявитися в агресії проти інших і як одиничних випадок – в агресії проти самого себе.

Засновник соціальної концепції Е.Дюркгейм вважав, що самогубство в усіх випадках буде зрозуміло лише з точки зору взаємовідносин індивідуума із соціальним середовищем, причому соціальний фактор грає провідну роль.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать