Теорії емоцій і особистості

Теорії емоцій і особистості

Вступ

Незважаючи на те що Макдугал у своїй теорії вказав на тісний взаємозв'язок емоцій і вольової активності, а його й Фрейда роботи заклали фундамент для вивчення взаємозв'язків між емоціями, мотивацією й поводженням, одна з найбільш серйозних проблем психології полягає в тому, що більшість теорій особистості, теорій поводження й теорій емоцій мало зв'язані одна з одною. Досить характерним є той факт, що автори багатьох теорій особистості навіть не згадують проблему емоцій. Як правило, вони користуються тим або іншим поняттям, пов'язаним з мотивацією, але при цьому вкрай рідко розглядають приватні емоції в якості мотиваційних змінних. Дослідники емоцій також, як правило, аналізують лише одну або кілька факторів емоційного процесу - його експресивний компонент. При цьому вони, за рідкісними винятками, майже не співвідносять свої дані з даними теорій особистості й даними теорій поводження.

Психоаналітична концепція афекту й мотивації

Праці Фрейда і його психоаналітична теорія по праву займають особливе місце в історії психології й в історії наук про поводження. Фрейдом породжені такі евристичні конструкти, як несвідоме, динаміка сновидінь, розвиток свідомості, він увів у науковий побут такі поняття, як «захисний механізм», «витиснення», «придушення», «опір», «перенос», він підняв проблеми дитячої сексуальності й дитячої амнезії. Але в рамках позначеної нами теми особливого згадування заслуговує запропонований Фрейдом спосіб аналізу механізмів функціонування особистості. Він відкрив нову область наукового пізнання - область людської мотивації, зробив її важливою частиною сучасної психології й тим самим став основоположником традиції. Величезний інтерес щодо цього представляє для нас фрейдівська концепція афекту, однак ми будемо розглядати її в загальному ключі, у контексті його теорії мотивації.

У підставі класичної психоаналітичної теорії мотивації лежить фрейдівська теорія інстинктивних потягів. Відносно цієї теорії, як і відносно самого психоаналізу, погляди Фрейда постійно трансформувалися й розвивалися. У цьому зв'язку його погляди майже не піддаються точному визначенню й систематизації, це завдання не під силу навіть учням Фрейда. Узагальнюючий виклад теорії психоаналізу, зроблений Рапапортом, уважається найбільш коректним, і саме він послужило основним джерелом екскурсу, що нижче приводиться.

Рапапорт застерігає від надмірних узагальнень, призиває не перебільшувати роль інстинктивних потягів у мотивації, оскільки, опираючись тільки на інстинктивні потяги, украй важко пояснити поведінкові феномени, такі як феномен психологічного захисту або феномен когнітивного синтезу й диференціації. Потяга ніяк не наблизять нас до розуміння тієї ролі, що грає в поводженні людини зовнішня стимуляція, або тих функцій свідомості, які виникають у результаті уваги до зовнішнього стимулу.

Інстинктивний потяг, або інстинктивний мотив, визначаються Рапапортом як спонукальна внутрішня, або інтрапсихічна сила, якої властиві: а) безумовність; б) циклічність; в) вибірковість і г) заміна. Саме ці чотири характеристики визначають природу, що спонукує, потягів, або мотивів. З іншого боку, пізнавальне, або дослідницьке, поводження в деякому змісті можна розглядати як функцію зовнішнього подразника, детермінанти такого поводження не виявляють циклічності, вибірковості або заміни.

Рапапорт уважає, що перераховані вище чотири властивості інстинктивних потягів являють собою скоріше кількісні, чим якісні характеристики, тобто потяги різняться ступенем виразності кожного із цих властивостей. Крім цього, інстинктивні потяги можна оцінити за допомогою чотирьох інших характеристик, таких як: а) інтенсивність (pressure) - сила потяга й потреби у виконанні тих дій, у яких потяг виражений; б) мета потяга - дія, до якого підштовхує потяг і яке приводить до задоволення; в) об'єкт потяга - те, у чому або за допомогою чого потяг може досягти свій мети або задоволення й г) джерело - фізіологічний процесу тієї або іншої частини тіла, сприйманий як порушення.

Важко дати точне визначення афекту в рамках класичної психоаналітичної теорії. Складність викликана тим, що Фрейд і його послідовники вкрай широко трактували цей термін, навантажуючи його в міру розвитку теорії усе більше й більше різноманітними значеннями. Так, у своїх ранніх роботах Фрейд пише, що афект, або емоція, - це єдина спонукальна сила психічного життя, а у своїх пізніх працях він «уже говорить про афекти як про інтрапсихічних фактори, що будить фантазії й бажання індивіда». Завершуючи огляд психоаналітичних і інших даних, Рапапорт приходить до наступного висновку:

Лише одна з теорій, що пояснюють механізми виникнення емоцій, не суперечить емпіричним даним. Її суть полягає в наступному: сприйнятий ззовні перцептивний образ служить ініціатором несвідомого процесу, у ході якого відбувається мобілізація неусвідомлюваної індивідом інстинктивної енергії; якщо ця енергія не може знайти собі легального додатка (у тому випадку, коли інстинктивні вимоги конфліктні), вона вихлюпується зовні через інші канали у вигляді мимовільної активності; різні види такої активності - «емоційна експресія» і «емоційне переживання» - можуть проявлятися одночасно, по черзі або незалежно друг від друга: відкритий прояв інстинктивного потяга табуйовано культурою, і тому людині властиві постійні емоційні розрядки різної інтенсивності; у результаті цього психічне життя людини нас