Психічні порушення при епілепсії

Епілепсія

Епілепсія - це хронічне поліетіологічне захворювання, що характеризується порушеннями із судорогами або без них, а також епізодичними й хронічними психічними розладами.

Соціальне й медичне значення епілепсії визначається насамперед великою її поширеністю. За даними світової статистики, епілепсією хворіють 0,9-1 % усього населення. В 6-7 % дітей у віці до 5 років бувають від одного до декількох епілептичних припадків. Поряд із припадками в багатьох хворих відзначається прогресуюча зміна характеру, затримка розвитку інтелекту. Спостерігаються також епізодично виникаючі психози. Але картина епілепсії неоднорідна. Епілептичні припадки різноманітні по своїх проявах і виникають із різною частотою; у чверті випадків хвороба обмежується лише пароксизмальними станами, а гострі й хронічні психічні порушення відсутні.

Причини, що приводять до розвитку епілепсії, різноманітні. У її походженні відіграють роль спадкоємний фактор, патологія обміну речовин, травматичні поразки головного мозку, включаючи родову травму, інтоксикації, дисціркуляторні порушення. Таким чином, епілепсія пов'язана з комплексом ендогенних, екзогенних й органічних факторів, при взаємодії яких розвивається епілептична хвороба, що має загальний патогенез і подібні клінічні прояви. Приблизно в одній третині випадків причина захворювання залишається нерозпізнаної.

У патогенезі епілепсії велике значення надається епілептогенному вогнищу, що представляє собою локальна поразка одного з ділянок головного мозку, що приводить до зміни функціонального стану нервових кліток, що оточують вогнище. Постійна патологічна імпульсація з епілептогенного вогнища викликає феномен полегшення проведення імпульсів у синапсах, завдяки чому в головному мозку формується система нервових елементів, що володіють підвищеною збудливістю. Одночасний (синхронний) розряд у великій кількості нейронів приводить до появи судорожної активності, що реєструється на ЕЕГ у вигляді пароксизмальне виникаючих високо амплітудних коливань електричного потенціалу в зоні вогнища або дифузне по областях одного або обох півкуль мозку. Періодично виникаюче різке посилення активності в системі нейронів з підвищеною збудливістю приводить до епілептичного припадку. Органічні зміни в епілептогеному вогнищі можуть бути настільки малими, що виявляються лише при мікроскопічному дослідженні; клінічні неврологічні методи часто виявляються недостатніми для встановлення факту локальної поразки головного мозку й локалізації цієї поразки. Тому реєстрація біострумів мозку при епілепсії має велике діагностичне значення.

Види епілептичних припадків

Епілептичні припадки можуть бути в того самого хворого однотипними або різноманітними, неоднаковими на різних етапах хвороби. Характер їх залежить від багатьох факторів: локалізації епілептогеного вогнища й динаміки патологічного процесу, додаткових патогенних впливів, віку хворих. Для раннього дитячого віку від 2-5 мес. до 4 років характерні "блискавичні" припадки у вигляді здригувань, рухів головою або нахилів тулуба з одночасною зупинкою погляду й зблідненням особи. Після 4 років з'являються типові малі припадки у вигляді короткочасного, протягом декількох секунд або хвилин вимикання свідомості, але без судорог. При дуже короткому припадку хворі не падають, але застигають в одній позі й перестають реагувати на навколишнє, погляд їх спрямований в одну крапку, предмети випадають із рук. При відносно більше тривалому припадку одночасно із втратою свідомості наступає різка блідість особи, зниження тонусу м'язів, у результаті чого хворий падає або повільно опускається на підлогу. Іноді при цьому спостерігаються легкі судорожні скорочення окремих лицьових м'язів, посилене слинотеча, упускання сечі. Малі припадки у вигляді дуже короткочасної втрати свідомості (частки секунди) у дітей можуть повторюватися до декількох десятків або навіть сотень раз у добу. У зв'язку з їхнім миттєвим протіканням, малопомітними зовнішніми проявами вони іноді не зауважуються самими хворими й оточуючими людьми, внаслідок чого не діагностуються. Уперше вони можуть бути розпізнані при записі ЕЕГ, де вони проявляються у вигляді спалахів високо амплітудних хвиль і піків.

Малі припадки спостерігаються у всіх вікових групах хворих. Але з віком вони всі частіше переміняються судорожними припадками. Вони можуть починатися з аури - короткочасної зміни свідомості з наступною неповною амнезією. Суб'єктивні переживання й рухові реакції хворого в момент аури мають велике значення для встановлення локалізації епілептогенного вогнища. Так, поворот голови, очей й тулуби вправо або вліво вказує на локалізацію вогнища в прецентральній області півкулі головного мозку, протилежного напрямку повороту (адверсивний припадок), мелькання іскор і кольорових кіл - у потиличному відділі кори; елементарні слухові галюцинації у вигляді шуму, тріску, нерозбірливий мови - в області кори скроневої частки; і т.д.

Після закінчення аури виникають судороги. У зв'язку із судорожним скороченням м'язів гортані хворий видає нечленороздільний лемент; потім він падає, подих його припиняється, швидко наростає блідість, що переміняється ціанозом шкірних покривів. Всі м'язи напружені, кінцівки витягнуті, тулуб у зв'язку з різким скороченням м'язів спини прогинається, очі закриті, особа перекручена судорогою. Тонічні судороги тривають від декількох секунд до хвилини. Потім наступає клінічна фаза припадку. Клоничні судороги являють