Проблема самоспостереження

Ідейним батьком методу інтроспекції вважається англійський філософ Дж. Локк (1632-1704). Дж. Локк уважав, що існує два джерела всіх наших знань: перше джерело - це об'єкти зовнішнього миру, друге - діяльність власного розуму. На об'єкти зовнішнього миру ми направляємо свої зовнішні почуття й у результаті одержуємо враження (або ідеї) у зовнішніх речах. Діяльність же нашого розуму, до якої Локк зараховував мислення, сумнів, віру, міркування, пізнання, бажання, пізнається за допомогою особливого, внутрішнього, почуття; - рефлексії. Рефлексія, по Локку - це «спостереження, якому розум піддає свою діяльність».

Дж. Локк зауважує, що рефлексія припускає особливий напрямок уваги на діяльність власної душі, а також достатню зрілість суб'єкта. У дітей рефлексії майже ні, вони зайняті в основному пізнанням зовнішнього миру. Вона може не розвитися й у дорослого, якщо він не виявить схильності до міркування над самим собою й не направить на свої внутрішні процеси спеціальної уваги.

«Тому що хоча вона протікає постійно, але, що подібно примарам, не робить враження, досить глибокого, щоб залишити в розумі ясні, відмінні друг від друга, міцні ідеї».

Отже, у Локка народжується принаймні два важливих твердження.

1. Існує можливість роздвоєння, або «подвоєння», психіки. Щиросердечна діяльність може протікати як би на двох рівнях: процеси першого рівня - сприйняття, думки, бажання; процеси другого рівня - спостереження, або «споглядання» цих сприйняттів, думок, бажань.

2. Діяльність душі першого рівня є в кожної людини й навіть дитини. Щиросердечна діяльність другого рівня вимагає спеціальної організації. Це спеціальна діяльність. Без її знання про щиросердечне життя неможливо. Без її враження життя подібне «примарам, що проносяться,», які не залишають у душі «ясні й міцні ідеї».

Ці обидві тези, а саме можливість роздвоєння свідомості й необхідність організації спеціальної діяльності для збагнення внутрішнього досвіду, були прийняті на озброєння психологією свідомості. Були зроблені наступні науково-практичні висновки:

1) психолог може проводити психологічні дослідження тільки над самим собою. Якщо він хоче знати, що відбувається з іншим, то повинен поставити себе в ті ж умови, спостерігати себе й за аналогією укласти зміст про свідомості іншої людини;

2) оскільки інтроспекція не відбувається сама собою, а вимагає особливої діяльності, то в ній треба вправлятися, і вправлятися довго.

Коли мі читаємо сучасні статті з описом експериментів, то побачимо, що в розділі «Методика», як правило, приводяться різні відомості про випробуваних. Звичайно вказується їхня стать, вік, утворення. Іноді даються спеціальні, важливі для даних експериментів, відомості: наприклад, про нормальну гостроту зору, розумової повноцінності й т.п.

В експериментальних звітах кінця минулого й початку нашого століття також можна виявити розділ з характеристикою випробуваних. Але він виглядає зовсім незвичайно. Наприклад, читаєш, що один піддослідний був професор психології з десятилітнім стажем; інший піддослідний був, щоправда, не професор, а всього лише асистент-психолог, але також досвідчений, тому що пройшов 6-місячні курси інтроспекції, і т.п.

Психологи того часу відзначали важливі додаткові переваги методу інтроспекції.

По-перше, уважалося, що у свідомості безпосередньо відбивається причинний зв'язок психічних явищ. Наприклад, якщо я захотіла підняти руку й підняла неї, то причина дії мені безпосередньо відома: вона присутня у свідомості у формі рішення підняти руку. У більше складному випадку, якщо людина викликає в мені жаль і я прагну йому всіляко допомогти, для мене очевидно, що мої дії мають своєю причиною почуття жалю. Я не тільки переживаю це почуття, але знаю його зв'язок з моїми діями.

Звідси положення психології вважалося набагато легше, ніж положення інших наук, які повинні ще дошукуватися до причинних зв'язків.

Друге достоїнство, що відзначалося: інтроспекція поставляє психологічні факти, так сказати, у чистому виді, без перекручувань. Щодо цього психологія також вигідно відрізняється від інших наук. Справа в тому, що при пізнанні зовнішнього миру наші органи почуттів, вступаючи у взаємодію із зовнішніми предметами, спотворюють їхньої властивості. Наприклад, за відчуттями світла й звуку коштують фізичні реальності - електромагнітні й повітряні хвилі, які зовсім не схожі ні на колір, ні на звук. І їх ще треба якось «очищати» від внесених перекручувань.

На відміну від цього для психолога Дані відчуття є саме та дійсність, що його цікавить. Будь-яке почуття, що випробовує людина незалежно від його об'єктивної обґрунтованості або причини, є щирий психологічний факт. Між змістами і внутрішнім поглядом немає призми, що спотворює!

«У сфері безпосередніх даних свідомості немає вже розходження між об'єктивним і суб'єктивним, реальним і гаданої, тут усе є, як здається, і навіть саме тому, що воно здається: адже коли що-небудь нам здається, що і є цілком реальний факт нашого внутрішнього щиросердечного життя».

Отже, застосування методу інтроспекції підкріплювалося ще міркуваннями про особливі переваги цього методу.

У психологи кінця XIX в. почався грандіозний експеримент по перевірці можливостей методу інтроспекції. Наукові журнали того часу були наповнені статтями з інтроспективними звітами; у них психологи з більшими подробицями описували свої відчуття, стани, переживання, які з'являлися в них пр