Динамічна психологія й психосинтез

Динамічна психологія й психосинтез

Перші оригінальні відкриття в області дослідження психології самосвідомості були зроблені П’єром Жані. Вивчаючи явища «психічного автоматизму», він виявив, що є такі форми психічної діяльності, які не залежать від свідомості пацієнта, що існують навіть дійсні «другі особистості», які живуть, не стикаючись із повсякденною особистістю людини, і здатні підмінювати її.

Незабаром після Жані до дослідження несвідомих психічних процесів звернувся віденський лікар Зиґмунд Фрейд. Відправним пунктом для нього послужив катарсичний метод Брейера - відродження у свідомості пацієнта забутої психічної травми, що викликала симптоми захворювання, і вивільнення пов'язаних з нею сильних емоцій. Сам Брейер застосовував із цією метою гіпноз, але Фрейд незабаром виявив, що того ж результату можна досягти за допомогою двох властиво психоаналітичних методів, а саме: методу вільних асоціацій і тлумачення сновидінь.

Фрейд показав, що різні фізичні симптоми й психологічні порушення викликаються інстинктами, потягами, фантазіями й т.д., які сховані в несвідомому й утримуються там за допомогою різних захисних механізмів. Він виявив також, що багато проявів нашого повсякденного життя - сновидіння, жарту, випадання з пам'яті, помилки й помилки в поводженні - і навіть деякі добутки живопису й літератури зобов'язані своїм виникненням тим же психологічним механізмам, які визначають патологічні симптоми у випадку хвороби.

У Фрейда було багато учнів і послідовників. Деякі з них вносили в його навчання різні доповнення й зміни, не виходячи при цьому за рамки класичного психоаналізу; такі Карл Абрагам, Шандор Ференці, Вільгельм Штекель, Мелани Клейн й інших. Навпроти, ряд його перших учнів і співробітників устав на незалежні й навіть ворожі позиції, створивши свої власні методи, концепції, а іноді й школи. Найбільш відомі з них Альфред Адлер, що підкреслював важливість прагнення до самоствердження або волі до влади; Карл Юнг, що досліджував більше глибокі шари несвідомого, виявив там колективні по своїй природі образи й символи, а також зробив оригінальний внесок у класифікацію й опис психологічних типів;

Отто Ранк, що надавав особливого значення проблемі відокремлення і єднання, а також функції волі. Згодом Карен Хорні вказала на важливість актуальних конфліктів і потреби в безпеці, а Еріх Фромм підкреслив роль соціального тиску на індивіда.

Якщо ми звернемося тепер до більше широкої області, то виявимо, що значний внесок у справу пізнання й удосконалювання природи людини внесли й менш відомі для неспеціалістів галузі медицини й психології, а також незалежні культурні руху. До їхнього числа ставляться:

1. Психосоматична медицина, що бурхливо розвивалася в останні роки й показала, що будь-які захворювання, включаючи багато хвороб органічного характеру, у великій мері обумовлені впливом психологічних факторів.

2. Психологія релігії, що вивчає різні прояви релігійної свідомості й містичних станів. У цій області працює багато дослідників; тут можна згадати Вільяма Джемса з його класичною книгою «Різноманіття релігійного досвіду», Андерхил, Хейлера, У. Холу й інших. Останнім часом з'явився ряд книг, у яких обговорюється зв'язок між психологією й релігією.

3. Дослідження зверх свідомого (і його проявів типу інтуїції й осяяння), геніальності, творчій діяльності, а також психології обдарованих дітей.

4. «Психічні дослідження», або парапсихологія, одержала свій розвиток у працях таких учених, як Джемі, Лодж, Рише, Джилі, Ості, Раїн й інших. Вони засвідчили існування наднормальних психофізичних здатностей: поза чуттєвого сприйняття, ясновидіння, телепатії й телекінезу. Було зібрано також багато матеріалів про життя після смерті.

5. Східна психологія (особливо індійська), як древня, так і сучасна. У цей час її досягнення починають інтегруватися з досягненнями західної психології.

6. «Творче розуміння» - плин, що особливо підкреслює творчу силу духовного розуміння. Головним поборником цього напрямку є Герман Кейзерлинг, що роз'ясняв його у своїх численних добутках й в «Школі Мудрості», довгий час працював у Дармштадте (Німеччина).

7. Холістичний підхід і психологія особистості. Ідея такого підходу, спочатку висунута Шмутцем у його книзі «Холізм й еволюція», була прийнята багатьма американськими психологами й психіатрами, такими як Олпорт, Ангьял, Голдстейн, Маслоу, Мерфи, Перлз, Прогофф. Погляди зазначених авторів добре резюмовані Келвином Холом у книзі «Теорії особистості». Паралельно у Швейцарії розвивався рух за назвою «Лікування особистості», початок якому дав Турньє з Женеви, а продовжили Медер, Бодуан й інші.

8. Міжособистісна й соціальна психологія й психіатрія, а також антропологічне вивчення людини. Цей широкий рух містить у собі різні незалежні напрямки. Ми знаходимо тут Салливана з його «Міжособистісною теорією психіатрії», Курта Левина, потім дослідників групової динаміки з Мічиганського університету, дослідників людських взаємин з Гарвардського університету, роботи П. Сорокіна (також з Гарварда) про альтруїстичну любов і т.д.; у Європі акцент на моральних і соціальних аспектах психіатрії роблять Барук і Хаузер. Антропологічний підхід досить повно представляє, наприклад, Маргарет Мид.

9. «Активні методи лікування й розвитку особистості». Спочатку виникли гіпноз, вселяння й самонавіяння, описані представниками двох «Нансийських шкіл» (Льебо, Бернгейм, Куе) і, з більш