Регулятивні образи людини й суспільства

Об'єктом соціальної психології є людина. І суб'єкт дослідження - теж людина. Роль цього факту у вивченні сфери міжособистісного спілкування, сприйняття людини людиною й іншими областями соціальної психології важко переоцінити. Інтуїтивно можна припустити, що людина як об'єкт дослідження має свою специфіку в порівнянні з іншими об'єктами.

У будь-якому дослідженні людина керується якоюсь первинною робочою схемою досліджуваного об'єкта, її апріорною моделлю. І якщо навіть моделі нелюдського миру, як показує історія науки, зазнають впливу від уявлень моделі миру людей, до уявлення про його закони суцільно «виткані» з постулатів. У цьому важлива особливість соціального дослідження. Спроби нейтралізувати її шляхом зрівняння людини з іншими (фізичними, біологічними й т.п.) об'єктами ведуть до стерилізації соціального дослідження, логічно завершуються уявленням про людину. І навпроти, усвідомлене гуманізм, зацікавленість у людині і його проблемах завжди просували вченого вперед до істинно наукового знання.

Від відношення до людини завжди залежала й, видимо, буде залежати центральна модель соціального дослідження - модель родової людини. Фактично всю історію соціальної думки можна представити через зміну його моделей, що завжди означала, що в суспільстві відбулися або відбуваються кардинальні зміни. Проповідуючи тотожність людини як об'єкта дослідження з усім іншим миром, наука ставить себе в залежність від обмежених, часткових моделей, які односторонньо відбивають сутність людини. Кожна із цих моделей будується як відповідь на питання, перелік яких приводиться в книзі Дойча й Краусса, при класифікації основних теоретичних напрямків у соціальній психології. До цих питань ставляться, як вони вважають, що випливають:

1. Чи є люди просто розумними тваринами або ж соціальна взаємодія, постійна необхідність співробітничати один з одним формують у них особливі, не властиві тваринам психічні властивості?

2. Чи визначається поводження людини езоповими мотивами або ж інтереси інших людей можуть бути для нього настільки ж важливими й близькими, як і особисті?

3. Чи є поводження людини переважно ірраціональним і, що закріплюється під впливом випадкових покарань і заохочень або ж людина усвідомлює й організує своє поводження на основі досвіду?

4. Чи визначене поводження людини біологічно або ж форма й зміст його вчинків детерминуються головним чином соціальними умовами?

5. Чи є поводження дорослого в основному наслідком пережитого в дитинстві або ж людина розвивається й змінюється під впливом навколишнього середовища протягом всього життя?

Макдевид і Херери, класифікуючи соціальну психологію по напрямках, доповнюють однотипний перелік питанням про роль несвідомого.

Відповіді на подібні питання в основному й становлять «теоретичний базис» американської соціальної психології, що, очевидно, неминуче для науки, що відмовляється від розробки своїх філолофсько-методологічних проблем.

Все це, однак, не перешкоджає тому, щоб часткові моделі людини виконували свою регулятивну функцію. Останнє добре доведено І. Ізраелом, що продемонстрував, що в основі більшої частини соціально-психологічного знання лежать так звані спекулятивні судження щодо природи явища, які мають статус лише вихідного положення. Він показав також, що вибір подібних суджень відбувається під впливом ціннісних нормативних суджень, які й визначають тип і зміст конкретних теорій. У свою чергу, ці останні визначають стратегію й процедуру дослідження.

Головне утруднення сучасної соціальної психології США складається саме в тім, як відповісти на неминучий для соціальної науки сугубо філософське питання, заданий ще Кантом: «Що є людина?», і в той же час стати очищеної від філософських спекуляцій, щоб бути приліченої до «позитивних наук». Один з найпоширеніших способів рятування від філософських проблем складається у свідомому дробленні знань про людину по областях досліджень. Це одна із причин збільшення «міні-теорій», які навряд чи можуть бути коли-небудь об'єднані в загальну систему при відсутності єдиної світоглядної бази - моделі людини.

Прихильники дроблення знання про людину вважають, що воно викликано нібито науковою спеціалізацією й необхідністю квантифікації знання (один з постулатів позитивізму). Однак чи можлива й у цьому випадку «чиста» квантифікація в соціальній психології? Один з найбільших фахівців в області методології соціально-психологічного дослідження Д. Кемпбелл відповідає на це питання негативно: «Реєстрація реакцій і кодування відповідей стають доступними для квантифікації тільки як кінцевий продукт якісного судження».

Крім того, адже й саме прагнення до квантифікації є результат проведення філософського принципу, відповідно до якого в людині як об'єкті дослідження немає нічого, що відрізняє його від іншого миру. Про те, що за цим коштує особлива ідеологічна (отже, теж філософська) позиція: через дегуманізацію до соціальної інженерії, - розмова особлива.

Іншими словами, «факти» про людину й суспільство можуть бути переведені в цифри тільки шляхом інтерпретації, а вибір способу інтерпретації залежить у свою чергу від того, як людина розуміє себе й навколишнє його середовище й, відповідно, від його допущень філософського характеру, незалежно від того, усвідомлює він їх чи ні. Таким чином, і фрагментарність знання не гарантує рятування від філософських проблем при аналізі будь-якого соціально-психологічного об'єкта, нехай навіть ча