Психічна енергія - міфи й реальність

Такі визначення, як психічна енергія, енергетика особистості, давно узвичаїлися. Ними користуються й психологи. Але справа в тому, що ці слова й визначення не більш ніж метафори, які відбивають елементарний факт: коли людина робить будь-яку дію - від перенесення ваг до тривалої бесіди, то випробовує суб'єктивне відчуття певного зусилля, а наприкінці дії таке ж суб'єктивне відчуття утоми. Цією підміною понять і користуються шарлатани, перетворюючи метафору в якусь фізичну субстанцію, яку можна за бажанням вилити з посудини, а можна налити.

Взагалі в людей, далеких від науки, завжди висока спокуса замінити складні поняття простими побутовими аналогами. До речі, цей принцип використовується в будь-якій рекламі, що спрощує складні речі до рівня кухонної сковорідки. Наприклад, коли рекламують шампунь, говорять про біологічно активні речовини, які нібито проникають у волосся, через що вони починають рости як пшениця. Насправді до біології волосся це не має ні найменшого відношення. Волосся - ороговіла тканина, що не може нічого усмоктувати. Не пшениця це й не газон, тому що просто інакше влаштовано, хоча й схоже.

Точно в такий же спосіб так звані екстрасенси й біоенергетики, у силу невисокого рівня грамотності просто не розуміючі, про що мова йде, з успіхом використовують наукові поняття для того, щоб заробляти на людях, які теж мають досить приблизне подання про предмет.

Що ж з людиною відбувається насправді з погляду психології? Дійсно, існує якийсь рівень енергетичного забезпечення психічної діяльності. Орган, відповідальний за енергетику психіки, називається ретикулярна формація - це область мозку, від функціонування якої залежить рівень активації: від глибокого сну до активної діяльності, а також суб'єктивні відчуття припливу сил або їхньої відсутності.

Коли ми працюємо, вступаємо в спілкування, то витрачаємо сили, запас яким, як відомо, не є невичерпним. Існують обставини, що вимагають від нас у подібних ситуаціях більших зусиль. Якщо людина зіштовхується з негативним відношенням співрозмовника, він змушений переборювати його ворожість, власне роздратування й дискомфорт. Природно, це жадає від його додаткових витрат енергії. До слова, енергії цілком фізичної: коли стан наближається до стресового, всі системи організму працюють у режимі підвищеної активності. Зрозуміло, що утома, відчуття спустошеності наступають швидше.

Але саме головне в тім, що це зовсім не у вас "забирають" енергію, а ви її витрачаєте, роблячи додаткові зусилля.

Кожний знає, як важко спілкуватися з людьми тужливими, млявими. Вони жадають від нас участі, нам доводиться затрачати сили принаймні на його імітацію. І якщо вдається змінити настрій таких співрозмовників, підняти їхній тонус - вони дійсно емоційно заряджаються. А вас це зусилля дійсно стомлює, як і повинна стомлювати будь-яка робота. У психології ми використовуємо метафору "психологічні вампіри", характеризуючи людей зі стилем порожнього, обтяжуючого спілкування. Вони змушують тебе витратити набагато більше сил для досягнення результату. Повторюю: це всього лише метафора, що не має нічого загального із тим, що є у дійсності. Якщо у вас немає спілкування - виходить, зусилля не затрачаються й усякі розмови про вампірів, які п’ють енергію в суспільному транспорті, просто дрімуча дурість.

І, навпаки, спілкування з людьми "легенями", дружелюбно настроєними, які вас охоче приймають, підтримують, заохочують - у психології їх називають сінтонними, - немов би надає вам нові сили. Але люди не батарейки й не електроприлади, ніякого перетікання енергії від одного до іншого, зрозуміло, не відбувається. І зовсім нема чого видумувати безглузді пояснення абсолютно очевидним речам.

До речі, для того щоб випробувати такі відчуття, людям зовсім не обов'язково перебувати в близькому контакті. Приміром, вам передали, що начальство не схвалило вашої роботи. Ви розбудувалися й відчули занепад сил, однак це аж ніяк не привід, щоб негайно зарахувати начальника у вампіри. Тим більше що завтра він оголосить вам подяка й ви "зарядитеся психічною енергією". Питання тільки: від кого?

Крім того, у кожної людини відчуття дискомфорту й комфорту, сили й безсилля мають нормальні коливання в часі. Вони залежать від погоди, стану здоров'я, від того, як складаються відносини в родині й справи на роботі, - словом, від десятків причин. І немає ніякої необхідності пояснювати подібні коливання настільки диким способом, як це роблять по телебаченню.

Для того щоб поліпшити суб'єктивні відчуття, існує безліч прийомів психотехніки, описаних у численних методиках саморегуляції. Від схрещених ручок-ніжок ніякої користі ні, хоча й шкоди теж не буде. А що стосується уявного бар'єра, що споруджується між собою й "агресором", - такий психологічний прийом дійсно є. І не тільки він. Актори, з якими мені доводилося спілкуватися по роду роботи, розповідали про свої власні методи боротьби із хвилюванням, коли вони виходять на сцену. Один з них, приміром, вселяє собі, що всі глядачі - сліпі. Вони не помітять його помилок, переконує він себе, і заспокоюється.

Нагадаю ще деякі прийоми, досить добре відомі. Якщо ви виявилися в компанії людей, які ставляться до вас без симпатії, насамперед потрібно сказати собі: не варто очікувати, що вони будуть ставитися добре, - тоді у вас не буде розчарування. Не демонструвати власної агресивності стосовно них, не відповідати на провокації - і