"Нормальна" поведінка та саногенне мислення

«Нормальна» поведінка та саногенне мислення

«Нормальні люди вміють жити» - саме так майже завжди говорять люди, коли намагаються аналізувати своє життя, ті події, які привели їх до психолога. Продовження цієї фрази теж досить традиційно: "... а я (або він, або вона), як ненормальна". Опис такої "ненормальності" може містити різні характеристики: "чесно працюємо", "намагаємося все для дітей", "хочемо як краще", "усе за правду приймаємо", "віримо людям", "слухаємо вчителів", "довіряли дітям" і т.п. Найчастіше за оцінкою власної "ненормальності" люди намагаються показати свою прихильність моральним правилам, яких немає в "нормальних" людей, що володіють умінням жити. Люди схильні ототожнювати психологічні й моральні оцінки людини, із цього погляду, "ненормальність" як проходження моральним нормам є формою повідомлення ціннісної інформації про себе, що прямим текстом не може бути виражена (або людина не вміє цього робити). Найчастіше це ще й бажання показати свою індивідуальність і одержати оцінку її як ціннісного утворення, як спосіб фіксації свого положення серед людей.

Оцінка себе як "ненормального" не є клінічною оцінкою, скоріше це презентація своєї можливості сприймати й аналізувати закони життя й відносини людей. Це метафора, що розкриває потенційну можливість жити інакше, жити "нормально", якщо... Умови своєї нормальності як потенційно можливої якості, люди бачать по-різному, залежно від того змісту, що привносять у свою "ненормальність". Це можуть бути й соціально-економічні умови, і побутові, і вікові, і релігійні, і біологічні (ріст, вага, підлога).

Тема "нормальної людини" і його вміння жити в психологічному консультуванні виникає під час обговорення питання: "Що робити?" Це питання - заключна частина консультування, коли в тій або іншій формі вже були обговорені питання: "Що відбувається?", "Чому це відбувається?" і, природно, виникає необхідність якихось дій.

Є кілька причин (шляхів) виникнення цієї теми в консультуванні.

Перший шлях - це звертання до психолога за поясненням причин, де важливим є момент можливого існування аналогічного факту в інших людей. Інші люди присутні як своєрідна гарантія того, що є у власному житті нормально, тобто доступно розумінню й впливу. У цьому віці, напевно, це в багатьох буває. Так запитує клієнт, або апелює до досвіду психолога: "У вашій практиці такі випадки вже були?", або питання звернене в бажане майбутнє: "Можуть бути, з віком це пройде, як у всіх людей?"

Другий шлях появи цієї теми в психологічному консультуванні пов'язаний із прямим запитанням про клінічну нормальність (психічному здоров'ї людини), що найчастіше аргументується тим, що "страшно йти до психіатрів і псувати життя людині".

Третій шлях, яким уводиться ця тема, ґрунтується на безпосередньому аналізі психологом текстів іншої людини, де дуже чи мало ні Я-Висловлень і переважають різні форми "відходу" від позначення своєї психічної реальності і Я. Людина найчастіше говорить, що він "не вміє" або "соромиться" говорити про себе, говорити від себе.

Четвертий шлях - це шлях перевірки правильності своїх дій ("Може бути, я неправильно роблю? Як краще робити? Як треба правильно робити?").

П'ятий шлях - прохання про учнівство ("Навчите, як зробити, щоб було все нормально").

У всіх цих варіантах введення теми нормальності присутня виражена орієнтація на концепцію життя, що розглядається в оціночно-нормативних характеристиках. Від психолога чекають уточнення змісту нормативності ("Як повинне бути") і вказівок на шляху проходження нормам, варіанти повідомлення ціннісної, а також індивідуально-психологічної інформації зустрічають виражений опір. Люди часто відмовляються від необхідності самостійного зусилля по розумінню й чекають, як часто говорять психологи, рецептів, заснованих на структурно-нормативному відношенні до досліджуваного явища.

У загальному виді можна затверджувати, що в багатьох людей, що звернулися за психологічною допомогою, відсутня орієнтація на індивідуально-психологічні особливості як власні, так і іншої людини. Імовірно, це один з наслідків того, що індивідуальність людини не являє собою культурно-історичної цінності, у зв'язку із чим губляться засоби її фіксації й збереження, можливість бачити людини таким, який він є. (Із цього погляду все посібники із практичної психології містять тією чи іншою мірою матеріал, спрямований на прояв, фіксацію й трансляцію індивідуальних характеристик психічної реальності людини.)

Різні факти психологічного консультування, які я намагалася описати як шляхи введення теми нормальності, дозволяють говорити й про те, що людям буває дуже важко аналізувати (розуміти) психологічні феномени: мотиви, мети, уміння, можливості, почуття й т.д. Ці феномени або ігноруються (зважати на почуття дитини нема потреби), або знецінюються ("жіночі сльози, що вода", "йому все одно", "на нього нічого не діє" і т.д.), або інтерпретуються тільки через механізм проекції (дорослий егоїзм у розумінні дітей). Зусилля, необхідні для зміни позиції, щоб "подивитися на мир очима іншої людини", "влізти в його шкіру", "глянути з іншої дзвіниці