Натуралізм і суб'єктивізм у соціальній психології

Натуралізм і суб'єктивізм у соціальній психології

Для історії соціології в капіталістичних країнах характерно періодичне чергування двох теоретичних орієнтацій - натуралізму й суб'єктивізму. Відповідно до першого з них, соціальний мир - явище об'єктивне, незалежне від людської діяльності й свого відбиття у свідомості людей. Відмітні риси натуралізму - недооцінка й ігнорування ролі суб'єктивного фактора в суспільних процесах, ігнорування творчого відношення людини до миру, ролі природної об'єктивності. Учені, що коштують на цій позиції, бачать у природничих науках зразок науки взагалі, проповідують нейтралітет і неупередженість академічного наукового знання.

При суб'єктивістському підході, навпроти, у фокусі дослідження виявляється саме свідомість, що трактується як основний фактор соціального життя. При цьому ігнорується об'єктивно історична обумовленість життя суспільства. В основі методології даного напрямку лежить принцип "розуміння", розробка якого зв'язана головним чином з іменами Вільгельма Дильтея й Макса Вебера. Говорячи про роль соціолога в житті суспільства, прихильники суб'єктивізму заперечують можливість ідеологічного й політичного нейтралітету.

Натуралізм і суб'єктивізм у соціології чергувалися в такий спосіб. Друга половина XIX ст. характеризується пануванням натуралістичних концепцій. Це період, коли найбільшим авторитетом користуються раціоналізм, об'єктивізм, еволюціонізм, Кінець XIX - перша третина XX ст. - період ослаблення натуралізму й виходу на перший план суб'єктивістських концепцій, для яких характерні ірраціоналізм, релятивізм. 50-е роки XX в. - період "реставрації" натуралістичного еволюціонізму з його раціоналістичним методом і консервативним ідеологічним змістом. Наступний етап буржуазної соціології (кінець 70-е роки) - падіння престижу концепцій структурного функціоналізму й ріст впливу суб'єктивістських і релятивістських теорій, що знайшли своє вираження у феноменологічної філософії і її переломленні у вигляді символічного інтеракціонізму, "розуміючої" соціології й т.п.

Накладення цієї схеми - з обліком того, що вона, по визнанню її авторів, "безумовно спрощує реальну картину розвитку буржуазного соціологічного знання", - на процес розвитку соціально-психологічних ідей ще раз підтверджує її адекватність. В XIX ст. відбувається рішуче твердження натуралізму в його різних індивідуалістських (Бентам і Милль) і холистських (Спенсер) варіантах. Потім відбувається повернення до суб'єктивізму: період 1850-1930 р., за словами Олпорта, - це період панування понять "групова свідомість" і "ідея". Період 1930-1970 р. - епоха натуралізму в його американському варіанті. Тут у наявності всі ознаки: сцієнтизм, прихильність до точного експериментального методу, ігнорування людської активності, творчого відношення людини до миру. Нарешті, 70-е роки - період кризи натуралізму, що виразився в падінні авторитету жорстко сцієнтистської парадигми психологічної соціальної психології й у пожвавленні соціологічної галузі американської соціальної психології - символічного інтеракціонизма.

Ці тенденції одержали також імпульс і з боку подій у загальній психології. Вони описані й проаналізовані стосовно до соціальної психології Гергеном. Робота Гергена побудована на протиставленні підходів, які умовно відповідають полюсам суб'єктивізм-натуралізм.

Справді, якщо звернутися до тих лініям вододілу між підходами, які фіксує Герген, те виявиться, що прихильники першого вважають знання чисто суб'єктивним продуктом, прихильники другого - об'єктивно відповідної дійсності. При цьому істина для перших плюралістична, для других - моністична; наука, на думку перших, насичена, для других - нейтральна; першопричина поводження (джерело мотивації, "каузальний локус"), відповідно до першої крапки зору, - у самому індивіді, відповідно до другого, - у навколишнім середовищі; перші вважають, що в науці факти й цінності нероздільні, другі - що їх варто відокремлювати; нарешті, по питанню про методи перші вважають, що так звані експериментальні "дані" є скоріше риторичним, чим онтологічним підтвердженням, другі бачать у них основу пізнання й стурбовані вдосконалюванням техніки виміру й контролю змінних. У розвиток переліку цих розходжень можна було б додати, що "лінія фронту" між проходить і за іншими підставами: синтаксис (форма) - семантика (зміст) дослідження; молекулярна (індивід) - молярна (ситуація, середовище) одиниця дослідження; об'єктний (механістичний) - системний тип аналізу.

Додаючи свою схему до американської психології в цілому й соціальній психології зокрема, Герген виявляє, що з кінця XIX ст. і аж до початку 70-х років домінує екзогенний підхід. В 30-е роки психологія була емпіричною, механістичною, квантитативної, операціональною.

Логічним наслідком зустрічного руху - від натуралізму до суб'єктивізму в соціології і від екзогенного підходу до ендогенного в психології стало висування на перший план того комплексу ідей, що відомий за назвою "символічний інтеракціонизм".

Ці ідеї зводилися до того, що людина є істота соціальна, її поводження регулюється соціальними цінностями й нормами, а походження останніх принципово неможливо зрозуміти без виходу за межі індивіда в систему значень, змістів і т.п.

Символічний інтеракціонизм і став тим пунктом, де зустрічаються соціологія й соціальна психологія. Цей напрямок може