Соціальний психолог як учасник соціальних змін

Соціальний психолог як учасник соціальних змін

Вступ

Дискусії про кризу західної соціальної психології, що розгорнулися в 70-ті роки, були викликані не тільки внутрішніми протиріччями розвитку самої науки. Важливу й, бути може, головну роль зіграли труднощі в рішенні прикладних завдань і пов'язане із цим падіння в суспільній думці престижу соціальної психології, визнання за нею нездатності ефективно вирішувати актуальні соціальні проблеми.

Як і ряд інших суспільних наукових дисциплін, соціальна психологія пройшла у своєму розвитку етапи скептичного відношення до неї в довоєнний період, безмежної поваги й завищених очікувань, що підкріплювалися необґрунтовано щедрими обіцянками соціальних психологів, у післявоєнний період до кінця 60-х років і, нарешті, з 70-х років вступила в етап гострої критики «праворуч» за практичну безпорадність, відхід в «камерні», чисто академічні проблеми, а «ліворуч» - за перетворення науки у слухняний інструмент соціального маніпулювання. Таким чином, висуваючи свою альтернативу, західноєвропейські соціальні психологи були змушені вирішувати, крім академічних питань, проблему соціальної правдивості їхньої науки.

Як вплинули теоретичні установки (моделі людини й суспільства, прагнення до системного аналізу соціального процесу, уявлення про предмет соціальної психології) на теорію й практику прикладної соціальної психології Західної Європи? Чи вдалося західноєвропейським соціальним психологам за допомогою нової методології зробити їхню науку ефективним засобом рішення соціальних завдань?

Для відповіді на ці питання необхідно розглянути відношення до цінностей як регуляторам прикладного дослідження; відношення теоретичної й прикладної науки; специфіку й відношення методів теоретичного й прикладного дослідження; основи нової парадигми прикладного дослідження; роль соціальних психологів у рішенні соціальних завдань.

1 Відношення до цінностей як регуляторам прикладного дослідження

У дискусіях 70-х років у Західній Європі був остаточно розвіяний міф про ціннісну нейтральність соціальних наук. Образ об'єктивного вченого, що безпристрасно дивить на соціум, зник зі сцени під впливом усвідомлення вирішальної ролі ідеології й ціннісних орієнтацій, що функціонують у суспільній, груповій і індивідуальній свідомості, у виборі й рішенні соціальних проблем. Як писав відомий англійський соціальний психолог Дж. Тернер: «Деякий клас соціальних явищ визначається кимсь як соціальна проблема», а потім передбачається, що соціальна психологія може поправити положення... на жаль, соціальні проблеми рідко визначаються на основі соціально-психологічних критеріїв; більш часто вони встановлюються, виходячи з політичних і ідеологічних ціннісних суджень».

Неважко догадатися, яка соціальна група ховається за мрячним «кимсь». Давно не секрет, що саме правлячі класи ставлять завдання перед прикладними науками й фінансують їхнє рішення. Вони ж оцінюють ефективність прикладних досліджень і блокують через систему відповідних соціальних інститутів дослідження «небезпечних» в ідеологічному відношенні проблем. Так, наприклад, соціальними психологами замічено, що безробіття повинна була досягти астрономічних розмірів, щоб стати об'єктом нечисленних прикладних досліджень.

Таким чином, ідеологічна регуляція при виборі соціальної проблеми, здійснювана ззовні замовником на соціально-психологічні знання, - явище досить відоме в академічних колах соціальних психологів Західної Європи.

Настільки ж широко усвідомлюється факт внутрішньої регуляції прикладного дослідження через ціннісні нормативи як академічних учених, що намагаються вирішувати реальні соціальні проблеми, так і практиків, що прагнуть обпертися на ту або іншу теорію.

Опираючись на ідеї И. Ізраела, Г. Брейкуелл у своїй книзі «Моделі в дії: використання теорії практиками» показала, як ціннісні посилки теоретиків, зафіксовані у відповідних концепціях, переломлюючись у діяльності практиків, реалізуються у фактичному рішенні соціальних проблем. По її вираженню, не практики використовують теорію, а «теорія використовує практиків».

Звідси досить своєрідні цілі всієї роботи: навчити практиків а) виявляти вихідні (у тому числі ціннісні) постулати, на яких заснована та або інша, обирана ними для керівництва теорія; б) усвідомлювати власні вихідні установки й ціннісні нормативи, що регулюють їхня діяльність.

Звертаючись до практиків, Г. Брейкуелл розкрила перед ними ціннісну, «упереджену» природу будь-якої теорії соціального поводження й соціального процесу. Вона попереджала, що за кожною теорією коштує певний світогляд, що задає якийсь спосіб мислення й сприйняття й може блокувати інші способи бачення явищ. На закінчення Г. Брейкуелл сформулювала десять положень, які, на її думку, дозволять практикам раціонально вибирати й плідно застосовувати різні теоретичні моделі.

1. Моделі не повністю описують явища, які покликані пояснити або пророчити.

2. Моделі пов'язані з явищами набором посилок, яких мають довільний характер.

3. Оскільки моделі соціальних явищ існують у соціальному світі, вони можуть змінити його так, що самі втратять пояснювальну силу.

4. Оскільки посилки (у силу їхньої довільності) не підлягають порівняльній оцінці, порівнювати моделі один з одним неправомірно.

5. Моделі повинні оцінюватися з погляду їхніх власних посилок, як якби інші моделі не існували.

6. Практикам нео