Соціальна психологія кінця XX початку XXI сторіччя

Соціальна психологія кінця XX початку XXI сторіччя

Як показує історія формування парадигм у соціальній психології, вони явно або неявно пов'язані із загальними змінами у відповідному соціокультурному контексті. Кардинальна відмінність сучасної ситуації від всіх попередніх полягає в тому, що на рубежі століть цей контекст розширився до глобальних розмірів. Нині взаємозалежність людей, усвідомлювана ними раніше в межах власної родини, плем'я, країни й т.п. зросла настільки, що дає про себе знати як взаємозалежність глобальна. Вона усвідомлюється як процес "згортання" миру до розмірів великого села, де "усе всіх знають", де подію в одній країні негайно дає про себе знати в усьому світі. Одночасно йде настільки ж неминучий і невблаганний процес "розгортання" значення соціального як миролюбного, морального. Індивід, соціальна група, або навіть держава всі частіше ставляться в ситуації, коли доводиться робити вибір: "уживатися" або гинути. Тим самим підтверджується ідея Канта: "...засіб, яким природа користується для того, щоб здійснити розвиток всіх задатків людей, - це антагонізм їх у суспільстві, оскільки він зрештою стає причиною їхнього закономірного порядку".

Глобалізація в психологічній науці проявляється, у свою чергу, у двох тенденціях: з одного боку, в усі більшій її інтернаціоналізації, поширенні загальних стандартів дослідження, і з іншого боку - тенденції до виходу досліджень за рамки особистості або міжособистісних відносин на більше високі рівні: суспільства, цивілізації. І, як це не парадоксально, друга тенденція стимулюється прагненням показати, що закономірності людського поводження, виявлені в одній країні або соціальній групі, принаймні не релевантні соціокультурному контексту в іншій. Очевидно, що дозволити цю суперечку може тільки спеціальна порівняльна "інвентаризація" даних, отриманих у різних контекстах. Разом з тим, цілком допустимо й інший підхід: від проблем, які ставить соціокультурний контекст. Іншими словами, спробувати виявити ті загальні актуальні проблеми, у рішення яких соціальна психологія може внести свій локальний і глобальний внесок.

В остаточному підсумку основна соціальна функція науки полягає в тому, щоб вирішити спочатку в ідеальному, а потім і в матеріальному плані завдання, об'єднані одною метою: поліпшити якість життя суспільства і його громадян, зробити її більше безпечної, тривалої, комфортабельної, осмисленої, щасливої, як би суб'єктивно це щастя не визначалося. При цьому незважаючи на суб'єктивізм важко заперечувати, що практично більшість людей в усьому світі мають потребу в повазі з боку інших людей і самоповазі, страждають від корупції, злочинності, поширення наркотиків, екологічних нещасть, катастроф, смерті дорогих їм людей і т.п.

Який внесок внесла соціальна психологія за сто років свого існування в рішення цих проблем? Загальна точка зору учасників численних конференцій і праць зводиться до того, що внесок щонайменше скромний. Багато хто з аналітиків стану сучасної соціальної психології сходяться також у тім, що це пояснюється помилковою орієнтацією досліджень, невірним визначенням предмета своєї науки. Ця кардинальної важливості завдання не може бути вирішена за принципом: і це, і те, і інше, якщо завгодно. Отже, питання залишається, і його рішення треба шукати в тих глобальних змінах і універсальних проблемах, які для дослідження не просто пропонує, а прямо нав'язує соціальної психології повсюдно саме сучасне життя.

Схематично сферу пошуків можна позначити, опираючись на багатотомний і багаторічний цикл робіт П. Сорокіна, викладених їм для "інтелігентного читача-непрофесіонала" у книзі "Головні тенденції нашого часу" більше 45 років тому. Зміст обігу саме до робіт Сорокіна пояснюється їх новизною для соціальної психології в її сучасному положенні й одночасно масштабами досліджуваного історичного процесу - століттями й тисячоріччями. Таким чином, для того, щоб виявити суть "соціальної психології як антропології нашого часу" ми скористаємося ідеєю Гергена про те, що соціальна психологія - це історична й описова наука.

Концепція Сорокіна при всій свій монументальності й колосальному матеріалі, на якому вона заснована, у сутності? досить проста. Вся історія людства за документований період являє собою чергування трьох типів культури: матеріальної, духовної і інтегральної, що сполучить елементи перших двох. XX століття - час кризи почуттєвої культури, що панувала протягом останніх п'яти, шести століть. Три головні тенденції нашого часу суть: по-перше, переміщення творчого лідерства людства з Європи і Європейського Заходу в більше великий регіон Тихого океану й Атлантики, особливо в Америку, Азію й Африку; по-друге, що триває дезінтеграція дотепер переважного почуттєвого типу людини, культури, суспільства й системи цінностей; у третіх, виникнення й поступовий ріст перших компонентів нового - соціокультурного порядку, його системи цінностей і типу особистості. Важливо відзначити, що оглядові роботи з тенденцій глобального розвитку, виконані 25-30 років через, в основному підтверджують справедливість прогнозу Сорокіна.

Для нашої теми особливий інтерес представляє його тезу про те, що спостережуваний нами криза переходу від одного пануючого типу до іншого супроводжується поляризацією двох тенденцій, одна й з яких складається в збереженні пануючого почуттєвого т