Функціоналізм: виникнення й розвиток

Приблизно до 1900 року психологічні дослідження в Сполучених Штатах вийшли на власну дорогу, відмежувавшись як від психології Вундта, так і від структуралізму Титченера, які не торкалися теми мети, або змісту свідомості, тобто його функцій. Основою функціонального напрямку в психології стали праці Дарвіна й Гальтона, що цікавилися більшою мірою не змістом, а принципами роботи свідомості.

Чим обумовлений розквіт функціональної психології саме в США, а не в Англії, де вона зародилася? Відповідь варто шукати в американському характері й унікальних соціальних, економічних і політичних особливостях розвитку США. Американський дух того часу готовий був прийняти як еволюційну теорію, так і її галузь – функціоналізм.

Герберт Спенсер (1820–1903) і синтетична філософія 62-літнього англійського філософа-самоучку, який затикав частенько вуха ватою, – у надії відгородитися від зовнішнього миру й зосередитися на своїх думках, – в 1882 році в Сполучених Штатах зустрічали як національного героя. Його приймав у Нью-Йорку сам Ендрю Карнегі, мультимільйонер, патріарх американської сталеливарної промисловості, що звеличував філософа як месію. В очах багатьох провідних американських бізнесменів, учених, політиків і релігійних діячів ця людина дійсно була рятівником. Він не встигав відповідати на запрошення пообідати; з усіх боків йому марнували похвали й виявляли повагу.

Його ім'я – Герберт Спенсер, учений, якого Дарвін називав «наш філософ» і чий вплив на світогляд американців виявилося воістину фундаментальним. Спенсер, що володів надзвичайно плідним розумом, є автором величезної кількості книг, багато хто з яких він диктував секретареві в перервах між тенісними партіями або сидячи на веслах під час річкових прогулянок. Його праці – у вигляді статей із продовженнями – друкувалися в популярних журналах; були продані сотні тисяч екземплярів його книг, а вивчення його філософської системи вважалося обов'язковим для всіх студентів університетів, незалежно від спеціалізації. «На початку 60-х років минулого сторіччя ідеї Спенсера зі швидкістю блискавки опанували розумами університетської Америки й панували над ними протягом наступних тридцяти років». На цих ідеях, що охопила всі шари суспільства, виросло ціле покоління американців. Будь у той час уже винайдене телебачення. Спенсер напевно не сходив би з екранів, а його погляди, завдяки численним струм-шоу, були б ще популярніше.

Він міг встигнути набагато більше, якби не той нервовий стан, що переслідувало його з 53 років і збільшувалося постійною присутністю інших людей. Затикаючи вуха, Спенсер намагався знайти спокій, піти від розмов, що дратували. Тільки так йому вдавалося зосередитися на власних думках і хоча б небагато попрацювати. Будь-яке зовнішнє вторгнення приводило до безсоння, сильному серцебиттю, розладу травлення. Як і в Дарвіна, ці проблеми зі здоров'ям почалися в той момент, коли вчений приступився до розробки своєї системи, який він присвятили все життя.

Соціальний дарвінізм

Філософією, що принесла Спенсеру настільки гучне визнання, був дарвінізм – еволюційна концепція виживання найсильніших. Але в розвитку цієї теорії Спенсер пішов далі самого Дарвіна.

У Сполучених Штатах ідеї й еволюційна теорія Дарвіна були зустрінуті з ентузіазмом і величезним інтересом. Їх широко обговорювали не тільки в університетських і академічних колах, але й на сторінках популярних журналів і навіть деяких релігійних видань.

Спенсер затверджував, що еволюційним є розвиток всіх аспектів Всесвіту, включаючи людину й соціальні інститути. Всесвіт розвивається відповідно до закону виживання найсильніших (по власному вираженню Спенсера). Саме із цього положення виросла концепція еволюції стосовно до людини й суспільства, названа соціальним дарвінізмом. Нову теорію з наснагою зустріли в Америці.

За умови невтручання в чинність закону виживання, відповідно до утопічних подань Спенсера, вціліють тільки кращі індивіди й системи. Доти, поки ніщо не втрутиться в природний порядок речей, людське вдосконалювання неминуче. Ідеї Спенсера сприяли процвітанню духу індивідуалізму й вільного підприємництва; філософ критикував уряд за спроби регулювати життя громадян і виступав навіть проти урядових субсидій на освіту й будівництво житла.

По Спенсеру, люди й організації повинні розвиватися, покладаючись лише на власні сили, – так само, як живуть і пристосовуються інші види. Будь-яка допомога держави суперечить природному еволюційному процесу. Індивідууми, комерційні й інші інститути, не здатні пристосуватися до середовища, нс відповідають принципу виживання найсильніших, і з метою поліпшення всього суспільства варто дати їм загинути або «піти зі сцени». Якщо уряди продовжують підтримувати погано функціонуючі системи (людей, групи, організації), то ці системи, у результаті, послабляють суспільство, тим самим порушуючи закон виживання найдужчих і пристосованих. Спенсер підкреслював, що за умови виживання кращих суспільство, в остаточному підсумку, досягне досконалості.

Ці ідеї цілком відповідали, що панував в Америці духу індивідуалізму, тому словосполучення «виживання найсильніших» і «боротьба за існування» швидко стали частиною національної свідомості й рефреном американського суспільства кінця XIX сторіччя; Сполучені Штати були живим втіленням ідей Спенсера.

Перші американські поселенці були працьовитими людьми, які сповідали принципи вільного підприємництва, самодостатності й незалежності від урядово