Проблема визначення ціннісних орієнтацій у науковій літературі

РЕФЕРАТ

Проблема визначення ціннісних орієнтацій у науковій літературі

Базовим блоком дослідження нашої теми є поняття “ціннісні орієнтації”, своєрідна конструкція з слів “цінність” і “орієнтація”. Без чіткого уявлення про зміст цих понять неможливо вияснити сутність ціннісних орієнтацій, їх функцій і місця в структурі розвитку особистості.

На інтуїтивному рівні розуміння цінності, орієнтації і ціннісних орієнтацій не викликає особливих труднощів. Не важко уявити, що цінності – це продукти і об’єкти, які мають важливе значення для індивідуального і (чи) групового благополуччя, орієнтації – це спрямованість психіки на певні предмети і об’єкти, а ціннісні орієнтації – це певні переконання, що саме ці предмети і об’єкти є важливими чи правильними для задоволення тих чи інших індивідуальних та групових потреб, інтересів, до яких потрібно прагнути.

Поняття “ціннісні орієнтації” перебуває в тісному зв’язку з поняттям “цінність”. До проблеми цінностей зверталося багато найвідоміших авторів філософської і соціальної думки: Арістотель, Конфуцій, Т.Гоббс, Б.Спіноза, І.Кант, І.Бентам, Р.Лотце, В.Віндельбанд, Г.Ріккерт, Г.Коген, М.Гартман, М.Шелер, Ф.Ніцше, В.Соловйов, М.Бердяєв, М.Лосский, А.Тойнбі, П.Сорокін, В.Дільтей, Е.Дюркгейм, М.Вебер, У.Томас, Ф.Знанецькі, Т.Парсонс. Вивчення і аналіз літератури про ціннісні орієнтації показує, що в загальній і соціальній психології щодо індивідуальних цінностей, як і в філософії, етиці, мікросоціології щодо надособистісних цінностей, панує розмаїття підходів. Саме слово “цінність” використовується різними авторами в зовсім різних і навіть протилежних значеннях. Наявність у цінностях різних аспектів констатується ще в радянській енциклопедичній літературі [7].

Визначаючи поняття цінності Я.Щепанський писав, що цінністю можна називати будь-який матеріальний чи ідеальний предмет, ідею чи соціальний інститут, предмет реальний чи ідеальний, по відношенню до якого індивіди чи спільності виробляють установку поваги, приписують цьому предмету впливову роль в своєму житті і прагнення його досягнення відчувають як примушення. Цінності – це ті предмети чи стани речей, які гарантують індивідам і групам психічну рівновагу, дають задоволення, викликають почуття добре виконаного обов’язку, чи ті предмети, які необхідні для підтримки внутрішньої згуртованості групи. Цінністю є також досконалість в діяльності. Цінності, виступаючи в якості регуляторів людських дій дозволяють оцінювати чужі вчинки, служать основою оцінки соціальної придатності члена групи, а отже, впливають на соціальну ієрархію і на принципи соціального співжиття [2].

Останніми роками дедалі частіше не розмежовуються поняття “цінність” і “вартість”. Ця традиція слововжитку виходить з англомовних і німецькомовних культур, в яких цінність як основний елемент, фундамент культури інколи позначається тим самим словом, що і економічне поняття “вартість”. Яскравим прикладом цього є класичне визначення соціальної цінності У.Томасом і Ф.Знанецьким як будь-якого факту, що має доступний для членів певної соціальної групи емпіричний зміст і значення, виходячи з яких він є або може стати об’єктом діяльності [3]. Факт підміни поняття “цінність” поняттям “вартість” пояснюється тим, що зріс доступ до західноєвропейської літератури і в тому числі до творів мислителів з української діаспори, в яких закріпився саме такий спосіб позначення цього поняття. Парадигма цінності, орієнтації та ціннісної орієнтації, з якої ми розпочали аналіз є узагальненням визначення цих понять експериментальною групою студентів, що засвідчує практичний підхід молоді до теоретичних проблем. Витоки такого підходу Г.П.Вижлєцов знаходить в творчості Т.Гоббса, який першим поставив питання про суб’єктивність, відмінність цінностей, адже “те, що одна людина називає мудрістю, друга називає страхом; одна називає жорстокістю, а друга – справедливістю… тощо” [4]. Цінність людини, за Гоббсом, подібна до всіх інших речей, це її ціна, тобто вона заслуговує стільки, скільки можна дати за користування її силою, і тому є річчю не абсолютною, а як і така, що залежить від нужди в ній і оцінки з боку іншої людини що залежить від нужди в ній і оцінки з боку іншої людини. Тут аж ніяк не знаходить підтвердження думка, що цінність – благо, яке існує заради нього самого .

За логікою І.Е.Бекешкиної соціальні цінності – це цілі високого рівня узагальнення. “Це – життєві, моральні та естетичні імперативи (тобто вимоги), які вироблені людською культурою і визнаються в суспільстві як загальнозначущі” .

Підґрунтя для постановки проблеми цінностей заклав І.Кант, показавши істотну відмінність між предметами чуттєвого досвіду та надчуттєвими предметами.

Для вчення Канта характерною є автономність моральних цінностей; мораль існує в розумі і з неї виникає ціль, яка сама по собі має “абсолютну цінність” – особистість кожної окремої людини. Усе інше є відносною цінністю, як засоби досягнення цілі . Проте предметом вивчення цінності стали з часу проголошення Ф.Ніцше принципу переоцінки всіх цінностей. У визначенні Ніцше “цінність – це найвища кількість влади, яку людина в стані собі засвоїти” . Він розкрив відмінність цінностей і принципів їх організації стосовно різних історичних епох і різних людських спільнот. “І справді, - пише В.Г.Нестеренко, - один і той самий предмет, одна і та сама подія залежно від історичної ситуації, стосовно інтересів різних груп людей може мати, а може й не мати цінності... Цінніст