Вплив фізіології на психологію

Роль спостерігача

Усе почалося через розбіжність у п'ятдесят секунд у спостереженнях двох астрономів. Англія, 1795 рік. Директор лабораторії Невіл Масклайн помітив, що за його розрахунками якась зірка рухається з однієї крапки в іншу трохи повільніше, ніж це треба з розрахунків його асистента. Масклайн указав асистентові на помилку й попередив його надалі бути уважніше. Здавалося, той звернув на зауваження, але пізніше різниця тільки збільшувалася - через п'ять місяців вона становила вже вісімдесят секунд. У підсумку асистент, ім'я якого залишилося невідомим, був звільнений.

Протягом наступних двадцяти років про цей казус не згадували - доти, поки ним не зайнявся німецький астроном Фрідріх Вільгельм Бессель, що цікавився всілякими погрішностями у вимірах. Він допустив, що помилки, зроблені асистентом Масклайна, насправді були не неточностями, а може бути віднесені до індивідуальних розходжень - тих розходженням між людьми, які їм зовсім непідконтрольні. Якщо так, міркував Бессель, то розбіжності в часі повинні бути у всіх астрономів (це явище пізніше назвали «особистим рівнянням»). Бессель перевірив свою гіпотезу, і вона підтвердилася. Різниця у вимірах була звичайною справою навіть серед самих визнаних астрономів.

Відкриття Бесселя привело до двох висновків. По-перше, воно означало, що астрономам випливало брати до уваги так званий фактор спостерігача, тому що особисті характеристики людини і його сприйняття теж впливають на результати спостереження. По-друге, якщо роль спостерігача повинна враховуватися в астрономії, те, безсумнівно, варто враховувати її й у будь-якій іншій науці, що використовує метод спостереження.

Міркуючи про суб'єктивний характер людського сприйняття, філософи-емпірики Локк і Берклі доводили, що далеко не завжди - а скоріше дуже рідко - має місце точна відповідність між природою об'єкта й тим, як ми його сприймаємо. Бессель на матеріалі точної науки - астрономії - наочно проілюстрував підтвердження правильності цієї ж точки зору.

Цей випадок змусив учених, які хотіли пояснити результати своїх експериментів, звернутися до вивчення суб'єктивного фактора - ролі спостерігача. Дослідження психологічних процесів відчуттів і сприйняття почалися з вивчення людських органів почуттів - тих фізіологічних механізмів, за допомогою яких ми одержуємо інформацію про зовнішній світ. Ну а раз фізіологи узялися за вивчення сприйняття, значить у недалекому майбутньому неодмінно повинна була з'явитися така нова наука, як психологія.

Досягнення ранньої фізіології

Фізіологічні дослідження, які надихнули й направляли нову психологію, ставляться до кінця XIX сторіччя. Природно, і в цих вишукувань була своя предтеча - більше ранні роботи, на які вони опиралися. Фізіологія стала експериментальною дисципліною в 30-х роках минулого сторіччя - головним чином під впливом німецького фізіолога Іоганнеса Мюллера (1801-1858), що відстоював застосування експериментальних методів у фізіології. Мюллер займав престижну посаду професора анатомії й фізіології в Берлінському університеті. Як учений, він був феноменально плідний: з-під його пера, у середньому, виходило по одній науковій праці кожні 7 тижнів; він підтримував цей темп протягом 38 років - поки один раз не скінчив життя самогубством під час приступу депресії.

Один з найбільш впливових його праць - багатотомний «Посібник з фізіології людини», де підводить підсумок фізіологічним дослідженням середини минулого століття й систематизується великий обсяг знань цієї області. Керівництво, що виходило з 1833 по 1840 роки, містить цитати з багатьох передових у той час робіт, що підтверджує широке поширення експериментальних методів у фізіології. Ну а те, як швидко були перекладені на англійську мову перший і другий томи книги (в 1838 і 1842 роках відповідно), говорить, у свою чергу, про найбільшу потребу в такій праці в той період.

І для фізіології, і для психології величезне значення мав сформульований Мюллером принцип «специфічної енергії органів почуттів». Мюллер припустив, що порушення певного нерва завжди викликає характерне відчуття, тому що в кожному рецепторному відділі нервової системи закладена власна «специфічна енергія». Ця ідея надихнула безліч дослідників, які намагалися у своїх роботах розмежувати функції нервової системи й точно визначити механізм дії всіх периферійних сенсорних рецепторів.

Дослідження функцій мозку

На ранньому етапі розвитку фізіології поруч учених був зроблений істотний внесок у вивчення функцій мозку. Для психології значимість їхніх робіт визначається відкриттям специфічних відділів головного мозку й розробкою методів дослідження, які пізніше стали широко застосовуватися у фізіологічній психології.

Піонером у дослідженнях рефлекторного поводження був шотландський лікар, що працював у Лондоні, Маршалл Хол (1790-1857), Хол помітив, що при стимуляції нервових закінчень обезголовлені тварини протягом деякого часу продовжують рухатися. Він уклав, що за різні сторони поводження відповідають різні відділи мозку й нервової системи. Зокрема, він припустив, що довільні рухи залежать від головного мозку, рефлекторні рухи - від спинного мозку, несвідомі - від прямого порушення м'язів і дихальні - від кісткового мозку.

Професор природознавства Французького коледжу в Парижу Пьер Флоранс (1794-1867) у своїх дослідженнях спостерігав і реєстрував наслідку руйнування частин головного й спинного мозку тварин (зокрема, голубів). Він дійшов ви