Порівняльно-психологічний аналіз ігор вищих приматів і людей

Гра становить один з важливих компонентів пристосувальної діяльності багатьох видів тварин. Дитинчата ссавців проводять в іграх довгі періоди часу, змушуючи припускати, що ігрова активність необхідна для виживання виду. Хоча дорослі періодично теж можуть грати, але ця потреба з віком слабшає. Як і в людини, гра включає широке коло видів діяльності тварин, що звичайно протиставляють утилітарно-практичної діяльності. Одна виникає в такий час, коли немає необхідності ні в яких інших формах поводження, істотних для виживання виду, таких, як харчування або порятунок від хижаків, і, схоже, «робить приємність» її учасникам. Форми гри тварин досить різноманітні - від рухової активності, у якій змішані стереотипи харчового, полового або оборонного поводження, до складних, іноді неповторних сценаріїв, винайдених і спланованих стосовно до обставин.

Характерно, що в перерахованих нижче інструкціях по поведінці тварин чітких визначень цього поняття не дається, а ряд авторів називає її «однієї із загадкових сторін поведінки». На думку Р. Хайнда , відкриття основ ігрового поводження, безсумнівно, саме по собі винагородить дослідників за всі їхні праці; не говорячи вже про те, що проллє світло на природу регуляції багатьох інших видів діяльності.

Питання про те, яка природа гри тварин, які психічні процеси лежать у її основі, наскільки й у чому гра тварин схожа на ігри дитини, вивчають психологи різних напрямків (зоопсихологія, порівняльна психологія). Класичні описи ігор шимпанзе і їхнє порівняння із грою дитини належать перу Н.Н. Ладигіної-Коту (1923; 1935). Крім психологів, до дослідження цієї форми поведінки неодноразово зверталися фахівці в області етології, що зробили акцент на проблемі диференціації ігрової поведінки від інших його видів, особливо від дослідницького. Поряд із цим завдяки їхнім роботам зібраний великий матеріал по порівняльній характеристиці гри тварин у природному середовищі перебування (Дж. Гудолл, К. Лоренц, Н.Г. Овсянніков, Д. Фоссі, Дж. Шаллер, Eibl-Eibesfeldt, 1970; Kortland, 1962.

Гра, - як ми вже відзначали, - характерніший компонент поведінки дитинчати мавп. Вона неминуче припускає дружні фізичні контакти між особинами, і з її допомогою можуть формуватися зв'язки, що зберігають своє значення протягом всього їхнього життя.

Найбільш складні форми гри виявлені в людиноподібних мавп, причому особливо докладно ця форма поведінки вивчена в шимпанзе. Спочатку це були спостереження за поведінки окремих особин, що втримувалися поодинці в клітинах, по трохи у вольєрах або вихованих в «розвиваючому середовищі» - у родині людини. Першою фундаментальною роботою такого плану був порівняльний опис поведінки дитини й дитинчати шимпанзе, почате Н.Н. Ладигіної-Коту. Разом з роботами подружжя Хейс і подружжя Келлог, виконаними в тім же плані, вони заклали основу розуміння поведінки й психіки людиноподібних мавп, у тому числі й ігор.

Істотні доповнення в роботі про ігри людиноподібних мавп внесли роботи американських дослідників, що навчали шимпанзе мовам-посередникам (Gardner & Gardner; Pouts; Savage-Rumbaugh; Линден).

Уже в перших роботах такого плану було показано, що ігри шимпанзе виявляють значну подібність із іграми дітей, однак неодноразово висловлювалося припущення, що значною мірою складність ігрового поведінки тварин породжується неадекватністю обстановки при змісті в неволі, в умовах, далеких від природного життя виду, коли мавпи позбавлена нормальних соціальних контактів і до того ж не знаходить достатнього виходу своєї фізичної енергії. З'ясуванню дійсного репертуару ігрової поведінки людиноподібних мавп сприяли спостереження етологів у природному середовищі перебування (Гудолл; Лавик-Гудолл; Шаллер; Фосси).

Автори цих досліджень проводили довгі місяці, спостерігаючи за групами мавп і поступово привчаючи їх до своєї постійної присутності. Завдяки цьому з'явилася можливість скласти повне уявлення про всі сторони життя (включаючи гру) цих тварин. Найбільш фундаментальний внесок у цьому плані внесли дослідження англійського етолога Дж. Гудолл, спостереження якої за вільноживучими шимпанзе тривали близько 30 років.

Розглянемо спочатку дані, отримані при спостереженнях у неволі. Н.Н. Ладигіна-Коту порівняла поведінку дитинчати шимпанзе Іоні, що жила в домашніх умовах з півтора до чотирьох років, і її власного сина Рудія у відповідному віці. Вона виділила 7 категорій ігор, в основному співпадаючих зі згаданими нами вище, і показала, що більшість із них у тім або іншому ступені доступно не тільки дитині, але й шимпанзе, хоча, зрозуміло, ступінь їхнього розвитку й складності різниться істотно. У самій загальній формі можна сказати, що дитинча шимпанзе обганяє дитину у всіх рухливих іграх, що вимагають фізичної сили й спритності, тоді як дитина дуже рано переходить до рольових ігор, що вимагають кмітливості, уяви, самоусвідомлення й т.п. В іграх, пов'язаних з різними видами хитання, пересування предметів, лазіння по трапеціях і т.п., дитина не тільки бере участь сама, але ще й втягує в це свої іграшки. Як пише Ладигіна-Коту, навіть у рухливих іграх «дитина більше тренує дух, чим тіло».

Рухливі ігри займають найважливіше місце в розвагах дитинчати шимпанзе, у яких би умовах він не ріс. Граючи з людьми, він, як і діти, воліє тікати, а не доганяти. І дитинча шимпанзе, і дитина людини однаково люблять будь-які способи пересування, і тем більше, ніж вони були швидше. Обоє вони, як згодом усі мавпи, що навчалися мовам-посеред