Аналіз оборотності оборотних активів і фінансових результатів суб’єкта перевірки

Оборотні кошти являють собою сукупність коштів, авансованих для створення оборотних виробничих фондів і фондів обігу, що забезпечують їхній безперервний кругообіг.
Оборотні кошти забезпечують безперервність виробництва і реалізації продукції підприємства. Оборотні виробничі фонди вступають у виробництво у своїй натуральній формі й у процесі виготовлення продукції цілком споживаються, переносячи свою вартість на створюваний продукт. Фонди обігу зв'язані із обслуговуванням процесу обігу товарів. Вони не беруть участь в утворенні вартості, а є її носіями. Після закінчення виробничого циклу, виготовлення готової продукції і її реалізації вартість оборотних коштів відшкодовується в складі виторгу від реалізації продукції (робіт, послуг). Це створює можливість систематичного поновлення процесу виробництва, що здійснюється шляхом безперервного кругообігу засобів підприємства.
Для характеристики ефективності використання оборотних кош-тів на підприємствах використовуються різноманітні показники, найважливішим з яких є швидкість обертання. Вона обчислюється в днях і характеризується періодом, за який оборотні кошти підпри-ємства здійснюють один оборот.
де О — термін обертання оборотних коштів, днів;
С — середні залишки нормованих оборотних коштів, грн.;
Д — тривалість періоду, за який обчислюється обертання, днів;
Р — обсяг реалізації продукції, грн.
Тривалість обертання коштів — це синтетичний показник, здат-ний відображати одночасно результат процесу матеріального від-творення — обсяг реалізації створених товарів і наданих послуг за даний період — і ефективність використаних у цьому процесі мате-ріальних засобів і коштів. За сучасних умов він може використову-ватись на рівні підприємств і на макрорівні для розробки комплекс-них економічних програм.
Обертання оборотних коштів обчислюється за планом і фактич-но. Порівнюючи фактичний час обертання з плановим, визначають прискорення або сповільнення обертання як щодо всіх нормованих оборотних коштів, так і щодо окремих їх статей.
Унаслідок прискорення обертання оборотних коштів із обороту вивільняється частина коштів, що обраховується множенням факти-чного одноденного обсягу реалізації продукції на дні прискорення обертання оборотних коштів.
Для характеристики ефективності використання оборотних коштів використовується коефіцієнт обертання, що визначається за формулою:
де Ко — коефіцієнт обертання оборотних коштів;
Р — обсяг реалізованої продукції, грн.;
С — середні залишки нормованих оборотних коштів, грн.
Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за звітний період. Що більше оборотів здійснюють оборотні кошти, то ліпше вони використовуються.
Коефіцієнт завантаження оборотних коштів обчислюється за та-кого формулою:
де Кз — коефіцієнт завантаження оборотних коштів, коп. Він характеризує величину оборотних коштів на 1 грн. реалізо-ваної продукції. Чим менше оборотних коштів припадає на 1 грн. реалізованої продукції, тим ліпше вони використовуються.
Для характеристики ефективності використання оборотних кош-тів може використовуватися коефіцієнт ефективності. Він обчислю-ється за формулою:
де Ке — коефіцієнт ефективності оборотних коштів, коп.;
П — прибуток від реалізації товарної продукції, грн.
Цей показник характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн. оборотних коштів. Що більший він, то ефективніше використовую-ться оборотні кошти.
Поліпшення використання оборотних коштів підприємств і під-вищення ефективності виробництва можна досягти через:
1) скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних ціннос-тей у зв'язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв'язки з постачальниками;
2) прискорення обертання оборотних коштів за рахунок реаліза-ції непотрібних, залежалих товарно-матеріальних цінностей.
Поліпшення використання оборотних коштів вивільняє їх. Це вивільнення може бути абсолютним і відносним.
Абсолютне вивільнення оборотних коштів — це пряме скоро-чення потреби в оборотних коштах проти попереднього періоду за одночасного збільшення обсягу виробництва (реалізації).
Відносне вивільнення оборотних коштів виникає тоді, коли вна-слідок поліпшення їх використання підприємство з тією самою су-мою оборотних коштів або з незначним їх зростанням у плановому році збільшує обсяг виробництва.
За нинішніх умов господарювання через інфляційні процеси найбільш реальним є відносне вивільнення оборотних коштів.
Ураховуючи це, слід більше уваги приділяти реалізації заходів, які сприяють відносному вивільненню оборотних коштів.
Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на різних підприємствах однієї галузі. Ви-значальними тут є такі чинники: вид господарської діяльності, обсяг виробництва; рівень технології та організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання необхідних товарно-матеріальних цінностей і реалізації продукції та ін.
Практика господарювання підтверджує, що найбільш ліквідними і з найменшим ризиком є кошти в касі, на розрахункових і валютних рахунках в установах банку, вкладені в цінні папери.
Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вважає-ться відвантажена продукція і дебіторська заборгованість покупців. Остання, у свою чергу, може бути менш чи більш ліквідною. Це стосується строкової і простроченої дебіторської заборгованості щодо відвантаженої продукції.
Найменш ліквідними і з найбільшим ризиком вкладення є оборо-тні кошти в незавершеному виробництві; у витратах майбутніх пе-ріодів; у виробничих запасах; у готовій продукції (що її не відван-тажено). Це пояснюється тим, що саме ця частина оборотних коштів найбільш віддалена від моменту реалізації і більше підлягає впливу змін кон'юнктури ринку, інфляційних процесів тощо. Отже, ліквід-ність поточних активів є головним фактором, який визначає ступінь ризику вкладання оборотних коштів.
Ступінь ліквідності в цілому оборотних активів і кожної їх групи визначається як відношення відповідної частки оборотних активів до короткострокових зобов'язань.
Найчастіше в практиці застосовуються такі показники:—
коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кз.к.) (коефіцієнт автономії Ка);—
коефіцієнт покриття (Кп);—
коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л.).
Перший показник (Кз.к) визначається як відношення різниці між обсягами власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу І пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів (підсумок розділу І активу балансу) до фак-тичної вартості наявних у підприємства оборотних засобів — вироб-ничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, гро-шей, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів (під-сумок II і III розділів активу балансу).
де Кз.к — коефіцієнт забезпечення власними коштами;
Вк— власні кошти, грн.;
Уo.k — загальна сума оборотних коштів, грн. Коефіцієнт характеризує наявність власних оборотних коштів, необхідних для фінансової стабільності підприємства, його незале-жності від позикових коштів. Якщо значення коефіцієнта спадає нижче за 0,1, підприємство є неплатоспроможним. Зростання коефіцієнта проти минулого періоду свідчить про підвищення фінансової незалежності та зниження ризику фінансових вкладень.
Коефіцієнт покриття (Кп.) — це найбільш узагальнюючий показник ліквідності балансу. Визначається як відношення всіх поточних активів підприємства (підсумки II і III розділів активу балансу) до суми корот-кострокових зобов'язань (підсумки II і ІІІ розділів пасиву балансу).
де Кп — коефіцієнт покриття;
Уп.а. — сума усіх поточних активів, грн.;
Ук.з. — сума короткострокових зобов'язань, грн.
Цей коефіцієнт характеризує достатність оборотних коштів під-приємства для погашення його боргів протягом року. Уважають, що його рівень у межах 2,0 — 2,5 є прийнятним. Він показує, скільки грошових одиниць активів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов'язань. Коли Кц стає меншим за 1,0, струк-тура балансу вважається незадовільною, а підприємство — неплатоспроможним.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л ) визначається як від-ношення суми коштів та короткострокових фінансових вкладень підприємства (III розділ активу балансу) до короткострокових зо-бов'язань (підсумки II і III розділів пасиву балансу).
Де Кабс.л — коефіцієнт абсолютної ліквідності;
Гк — грошові кошти, грн.;
Kв — короткострокові вкладення,грн.;
Ук.з — сума короткострокових зобов'язань, грн.
Показник характеризує негайну готовність підприємства погаси-ти свою заборгованість. Достатнім є значення коефіцієнта в межах 0,25 — 0,35. За значення меншого ніж 0,2 підприємство вважається неплатоспроможним.
Прискорення оборотності оборотних коштів є першочерговою задачею підприємств у сучасних умовах і досягається різними шляхами.
На стадії створення виробничих запасів такими можуть бути:
Впровадження економічно обґрунтованих норм запасу;
Наближення постачальників сировини, напівфабрикатів, що комплектують виробів і ін. до споживачів;
Широке використання прямих тривалих зв'язків;
Розширення складської системи матеріально-технічного забезпечення, а також оптової торгівлі матеріалами й устаткуванням;
Комплексна механізація й автоматизація вантажно-розвантажувальних робіт на складах.
На стадії незавершеного виробництва :
Прискорення науково-технічного прогресу (упровадження прогресивної техніки і технології, особливо безвідхідної, роторних ліній, хімізація виробництва);
Розвиток стандартизації, уніфікації, типізації;
Удосконалювання форм організації промислового виробництва, застосування більш дешевих конструктивних матеріалів;
Удосконалювання системи економічного стимулювання ощадливого використання сировинних і паливно-енергетичних ресурсів;
Збільшення питомої ваги продукції, що користується підвищеним попитом.
На стадії обігу:
Наближення споживачів продукції до її виготовлювачів;
Удосконалювання системи розрахунків;
Збільшення обсягу реалізованої продукції унаслідок виконання замовлень по прямих зв'язках, дострокового випуску продукції, виготовлення продукції з зекономлених матеріалів;
Ретельна і своєчасна добірка продукції, що відвантажується, по партіях, асортиментові, транзитній нормі, відвантаження в строгій відповідності з укладеними договорами.
Якщо говорити про поліпшення використання оборотних коштів, не можна не сказати і про економічне значення економії оборотних фондів, що виражається в наступному:
Зниження питомих витрат сировини, матеріалів, палива забезпечує виробництву великі економічні вигоди. Воно, насамперед, дає можливість з даної кількості матеріальних ресурсів виробити більше готової продукції і виступає тому як одна із серйозних передумов збільшення масштабів виробництва.
Прагнення до економії матеріальних ресурсів спонукає до впровадження нової техніки й удосконалюванню технологічних процесів.
Економія в споживанні матеріальних ресурсів сприяє поліпшенню використання виробничих потужностей і підвищенню суспільної продуктивності праці.
Економія матеріальних ресурсів у величезній мірі сприяє зниженню собівартості промислової продукції. Істотно впливаючи на зниження собівартості продукції, економія матеріальних ресурсів надає позитивний вплив і на фінансовий стан підприємства.
Економічна ефективність поліпшення використання й економія оборотних фондів досить великі, оскільки вони впливають на всі сторони виробничої і господарської діяльності підприємства.
На кожному підприємстві є резерви економії матеріальних ресурсів. Під резервами варто розуміти виникаючі або виниклі, але ще не використані (повністю або частково) можливості поліпшення використання матеріальних ресурсів.
У залежності від характеру заходів основні напрямки реалізації резервів економії ресурсів у промисловості і на виробництві підрозділяються на виробничо-технічні й організаційно-економічні.
До виробничо-технічних напрямків відносяться заходи, зв'язані з якісною підготовкою сировини до його виробничого споживання, удосконалюванням конструкції машин, устаткування і виробів, застосуванням більш економічних видів сировини, палива, упровадженням нової техніки і прогресивної технології, що забезпечують максимально можливе зменшення технологічних відходів і втрат матеріальних ресурсів у процесі виробництва виробів з максимально можливим використанням вторинних матеріальних ресурсів.
Головний напрямок економії матеріальних ресурсів на кожному конкретному підприємстві - збільшення виходу кінцевої продукції з той самою кількості сировини і матеріалів - залежить від технічного оснащення виробництва, рівня майстерності працівників, рівня організації матеріально-технічного забезпечення, кількості норм витрати і запасів матеріальних ресурсів.
Чимале значення має скорочення втрат у виробничому процесі, за рахунок якого можна досягти 15-20% всієї економії матеріальних ресурсів.
При управлінні оборотними коштами важливо також правильно вибрати метод оцінки матеріально-виробничих запасів, що у підсумку впливає на розмір прибутку підприємства.
Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на різних підприємствах однієї галузі. Визначальними тут є такі чинники: вид господарської діяльності, обсяг виробництва; рівень технології та організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання необхідних товарно-матеріальних цінностей і реалізації продукції та ін.
Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалізації продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, і ризику використання.
Операції за рухом грошових коштів підлягають суцільній пе-ревірці. Здійснюючи аудит касових операцій, слід керуватися Поло-женням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 19.02.2001 № 72. Це Положення поширюється на усіх юридичних осіб (крім банків і підприємств зв'язку) незалежно від форми власності та виду діяльності, а також на фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності без створення юридичної осо-би. Підприємства та індивідуальні підприємці, які мають поточні рахунки в банку, зобов'язані зберігати свої кошти в установах банків. Готівка, яку вони одержують із власних поточних рахунків, має ви-трачатися виключно на визначені в чеку цілі. Розрахунки готівкою підприємств усіх форм власності, а також індивідуальних підприємців з громадянами мають проводитися з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів, касового чи товарного чека, квитанції, договору купівлі-продажу, актів закупівлі, виконання робіт (надання послуг) або інших документів, що засвідчують факт купівлі товару, виконання роботи, надання послуги.
Аудит каси проводять у такій послідовності: інвентаризація каси, перевірка дотримання Положення про ведення касових операцій, документальна перевірка прибуткових і видаткових касових опе-рацій.
Однак при аудиторській перевірці проведення інвентаризації не належить до числа обов'язкових процедур, які використовує аудитор для підтвердження достовірності даних, що числяться за статтею "Каса" активу балансу. Аудитор у даному випадку може скориста-тися результатами внутрішнього контролю.
Слід також врахувати, що готівку в іноземній валюті записують до акта інвентаризації із зазначенням назви і суми в перерахунку на українські гривні за курсом Національного банку України.
Під час документальної перевірки касових операцій аудитор ви-користовує такі документи:*
№ КО-1 "Прибутковий касовий ордер";*
№ КО-2 "Видатковий касовий ордер";*
№ КО-3 і КО-За "Журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів";*
№ КО-4 "Касова книга";*
№ КО-5 "Книга обліку прийнятих і виданих касиром грошей", документи безордерного оформлення приймання і видачі грошей, облікові регістри, Головну книгу і баланси на відповідні дати за ра-хунком ЗО "Каса" тощо.
Особлива увага аудитора має бути зосереджена на правильності оформлення касових документів: чи є на кожному документі розписки одержувачів грошей, чи погашаються касові документи (прибуткові — штампом "Одержано", видаткові — "Оплачено") із зазначенням дати, чи немає підчисток і виправлень.
В умовах формування ринкової інфраструктури великого зна-чення набуває аудит дотримання законодавчих норм щодо здійснен-ня розрахункових операцій, зокрема розрахунків із підзвітними особами.
Аудит розрахунків із підзвітними особами здійснюють суцільним порядком. Ревізор керується Постановою КМУ "Про норми відшко-дування витрат на відрядження в межах України та за кордон" від 23.04.99 № 663 та Постановою КМУ від 06.09.2000 № 1398 про вне-сення змін до вищевказаної Постанови КМУ.
Основними завданнями аудиту розрахунків із підзвітними особа-ми є: перевірка дотримання правил видання авансів; контроль за своє-часністю здавання авансових звітів; перевірка правильності викори-стання підзвітних сум і оформлення документів, доданих до авансо-вих звітів, а також своєчасності повернення невитрачених сум. Крім того, завданням аудиту є: виявлення незаконних і недоцільних з господарського погляду витрат.
В умовах формування ринкової інфраструктури великого зна-чення набуває аудит дотримання законодавчих норм щодо здійснен-ня розрахункових операцій, зокрема розрахунків із підзвітними особами.
Аудит розрахунків із підзвітними особами здійснюють суцільним порядком. Ревізор керується Постановою КМУ "Про норми відшко-дування витрат на відрядження в межах України та за кордон" від 23.04.99 № 663 та Постановою КМУ від 06.09.2000 № 1398 про вне-сення змін до вищевказаної Постанови КМУ.
Основними завданнями аудиту розрахунків із підзвітними особа-ми є: перевірка дотримання правил видання авансів; контроль за своє-часністю здавання авансових звітів; перевірка правильності викори-стання підзвітних сум і оформлення документів, доданих до авансо-вих звітів, а також своєчасності повернення невитрачених сум. Крім того, завданням аудиту є: виявлення незаконних і недоцільних з господарського погляду витрат.
Джерелами аудиту є: накази і розпорядження по підприємству, авансові звіти з прикладеними до них виправдувальними документа-ми про використання підзвітних сум, звіти касира з прикладеними прибутковими і видатковими касовими документами, Головна книга, баланс підприємства, дані аналітичного і синтетичного обліку з ра-хунка 372 "Розрахунки з підзвітними особами". Сальдо цього рахунка може бути як дебетовим, так і кредитовим. Такі показники відобра-жаються розгорнено: дебетове сальдо — у складі оборотних активів, кредитове сальдо — у складі зобов'язань балансу підприємства. Ауди-тор перевіряє, чи підзвітна особа протягом трьох днів після повер-нення з відрядження або після виконання доручення подала авансо-вий звіт про використання підзвітних сум; чи до авансового звіту додані: посвідчення на відрядження, оформлене в установленому порядку (з відмітками про вибуття і прибуття), залізничний та інші квитки, копії товарних чеків, приймальні акти або розписки осіб, що прийняли від підзвітної особи придбані цінності тощо.До нематеріальних активів належать немонетарні активи, які не мають матеріальної форми, можуть бути ідентифіковані (відокрем-лені від підприємства) та утримуватися підприємством із метою використання протягом періоду, більшого за 1 рік (або одного опе-раційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, адміністративних потреб чи надання в оренду іншими осо-бами (права користування природними ресурсами, права користування майном, права на знаки торгівлі й послуг, права на об'єкти промис-лової власності, авторські та суміжні з ними права, гудвіл, інші не-матеріальні активи).
Аудитор керується Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи", затвердженим наказом Міністер-ства фінансів України від 18.10.99 № 242, Законами "Про власність", "Про товарні знаки" тощо.
Під аудитом інтелектуальної власності (нематеріальних активів) розуміється перевірка прав підприємств на користування землею, водою, об'єктами промислової та інтелектуальної власності (авторське право у сфері науки, літератури, мистецтва тощо).
Аудитори для проведення технічної експертизи об'єктів інтелек-туальної власності й здійснення юридичного аналізу документів, що підтверджують право на власність, залучають патентних повірених та юристів.
Починаючи аудит, насамперед слід перевірити факт наявності не-матеріальних активів за документами, де описано сам об'єкт (про-грама для комп'ютера, конструкторська документація), або де підтвер-джується створення об'єкта (договір, ліцензійна угода). Крім того, акт приймання-передання може підтвердити факт одержання даного об'єкта інтелектуальної власності.
Аудитор разом із залученими спеціалістами визначає правильність вартості інтелектуальної власності. Якщо об'єкт власності вкладе-ний у статутний капітал, то його оцінка визначається за домовлені-стю засновників, якщо його придбано за кошти, то він оцінюється за фактичними витратами на придбання, якщо одержано безкоштовно, то його оцінка визначається експертним методом.
Основою господарської діяльності підприємств є матеріальні цін-ності: виробничі запаси, готова продукція, товари, тара, малоцінні та швидкозношувані предмети (МШП) (рахунки класу 2 "Запаси"). Аудитор керується Положенням (стандартом) бухгалтерського облі-ку 9 "Запаси". Об'єктами аудиту є: приймання цінностей за кількістю і якістю, норми витрачання; МШП, товари і тара; первинні докумен-ти, регістри обліку, звітність.
Аудит матеріальних цінностей доцільно починати з інвентаризації, яку проводять силами і коштами підприємства-замовника під нагля-дом аудиторів. Перед початком інвентаризації матеріально відпо-відальна особа складає звіт (виробничий, матеріальний, товарний, то-варно-грошовий) і дає відповідну розписку (текст розписки наведено на титульній стороні інвентаризаційного опису). Один примірник звіту матеріально відповідальна особа здає в бухгалтерію підприєм-ства, другий — аудитору.
Інвентаризаційна комісія приступає до перевірки наявності ма-теріальних цінностей. Аудитор стежить за правильністю проведен-ня інвентаризації та сам записує результати. Оформлені інвентари-заційні описи він передає в бухгалтерію для складання порівнюваль-ної відомості. Якщо на об'єкті, де проводять інвентаризацію, облік ведеться у кількісно-сумовому вираженні, то у порівнювальну відо-мість записують тільки ті матеріальні цінності, за якими виявлені відхилення від облікових даних, решту записують одним рядком на загальну суму.
Аудитор перевіряє правильність складання порівнювальної відо-мості й відповідність записів, внесених у неї бухгалтерією, даним бухгалтерського обліку.
Інвентаризація матеріальних цінностей проводиться відповідно до Інструкції з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 р. № 69.
Після інвентаризації аудитори переходять до перевірки повноти оприбуткування матеріальних цінностей. Джерелами перевірки є регістри синтетичного й аналітичного обліку щодо наявності та руху матеріальних цінностей, звіти матеріально відповідальних осіб з при-кладеними до них документами, регістри синтетичного і аналітич-ного обліку розрахунків із постачальниками тощо.
Перевіркою повноти оприбуткування і правильності оцінки куп-лених матеріальних цінностей аудитори з'ясовують, чи відповідають підсумкові суми, відображені у відомостях обліку матеріальних цін-ностей, даним інших облікових регістрів (журналів-ордерів). Поряд із тим доцільно перевірити погодженість записів між синтетичним і аналітичним обліком за балансовими рахунками і субрахунками, на яких обліковуються матеріальні цінності. Виявлені розходження є результатом неповного оприбуткування цінностей. Особливу увагу приділяють перевірці операцій за рахунком 63 "Розрахунки з по-стачальниками і підрядниками", за дебетом якого відображається оплата боргу постачальнику за доставлені матеріальні цінності, за кредитом — їх надходження (оприбуткування). Протягом місяця, як правило, дебетових залишків на цьому рахунку не повинно бути, за винятком вартості оплачених матеріалів, що залишилися на кінець місяця в дорозі або не були вивезені зі складів постачальників. За такими операціями на рахунку 63 "Розрахунки з постачальниками і підрядниками" може утворитися дебетове сальдо, яке наприкінці місяця перераховується з цього рахунка в дебет рахунка 209 "Інші матеріали" без оприбуткування їх на склади. На початок наступного місяця ці суми сторнуються і числяться в поточному обліку як дебі-торська заборгованість за рахунком 63, поки матеріали не будуть прийняті й оприбутковані матеріально відповідальними особами.


Список використаної літератури
Закон України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993р. // Голос України. — 1993. — 29 травня.
Закон України "Про внесення змін і доповнень до статті 10 Закону України "Про аудиторську діяльність" // Відомості Верхов-ної Ради України. — 1995. — № 14. — С. 88.
Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993 р. // Голос України. — 1993. — 2 бе-резня.
Національні нормативи аудиту. Кодекс професійної етики аудиторів України. — К.: Основа, 1999. — 274 с.
Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю і ауди-ту. — К.: Вища школа, 1994. — 364 с.
Білуха М.Т. Курс аудиту. — К.: Вища школа: Т-во "Знання", 1998. — 573 с.
Зубілевич СЛ., Голов С.Ф. Основи аудиту. — К.: Ділова Укра-їна, 1996. — 374с.
Шиманський Р. Проблеми розвитку аудиту // Бухгалтерський облік і аудит. — 2003. — № 11. — С. 19—20.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать