Поняття про емоційний стрес, Регуляція емоційних станів, Потреби та їх роль у розвитку стресу

1. Поняття про емоційний стрес

До емоційних процесів відноситься широкий клас процесів, внутрішньої регуляції діяльності. Цю функцію вони виконують, відбиваючи той зміст, що мають об'єкти й ситуації, що впливають на суб'єкта, їхнього значення для здійснення його життя. У людини емоції породжують переживання задоволення, незадоволення, страху, боязкості й т.п., які відіграють роль суб'єктивних сигналів, що орієнтують. Найпростіші емоційні процеси виражаються в органічних, рухових і секреторних змінах і належать до числа вроджених реакцій. Однак, у ході розвитку емоції втрачають свою пряму інстинктивну основу, здобувають важко-обумовлений характер, диференціюються й утворять різноманітні види так званих вищих емоційних процесів; соціальних, інтелектуальних й естетичних, які в людини становлять головний зміст його емоційного життя. По своєму походженню, способам прояву й формам протікання емоції характеризуються рядом специфічних закономірностей.

Властиві емоції являють собою більш тривалі стани, іноді лише що слабко проявляються в зовнішньому поводженні. Вони мають чітко виражений ситуаційний характер, тобто виражають оцінне особистісне відношення до складних або можливих ситуацій, до своєї діяльності й своїх проявів у них. Властиві емоції носять чітко виражений характер; це значить, що вони здатні передбачати ситуації й події, які реально ще не наступили, і виникають у зв'язку з поданнями, про пережиті чи уявлювані ситуації. Їхня найважливіша особливість складається в їхній здатності до узагальнення й комунікації; тому емоційний досвід людини набагато ширше, ніж досвід його індивідуальних переживань: він формується також у результаті емоційних співпереживань, що виникають у спілкуванні з іншими людьми, і зокрема переданих засобами мистецтва.

Будучи одночасно самостійним фізіологічним, психічним і соціальним явищем, стрес по своїй суті являє собою ще один вид емоційного стану. Цей стан характеризується підвищеною фізіологічною й психічною активністю. При цьому одній з головних характеристик стресу є його крайня нестійкість. При сприятливих умовах цей стан може трансформуватися в оптимальний стан, а при несприятливих - у стан нервово-емоційної напруженості, для якого характерне зниження працездатності й ефективності функціонування систем й органів, виснаження енергетичних ресурсів.

Для позначення психічних станів людини у важких умовах дослідники користуються різними поняттями, серед яких найбільш популярне поняття стрес. Його застосовують для позначення широкого кола не тільки психічних, але й фізіологічних станів, наприклад фізичної напруги, стомлення. Більше того, внаслідок широкої популярності терміну «стрес» ним стали позначати різноманітні явища, що ставляться й до інших областей знання (соціології, біології, медицини, педагогіці й ін.). Так, цей термін вживають для позначення зовнішніх впливів і ситуацій, у які може потрапити людина

Неоднозначність розуміння стресу, плутанина й непослідовність у застосуванні цього терміну мають як результат суперечливість отриманих даних, відсутність строгих критеріїв при їхній інтерпретації й зіставленні.

Цей термін, що одержав у наші дні настільки широке поширення, уперше був уведений у наукове вживання стосовно до технічних об'єктів. В XVII ст. англійський учений Робер Гук використав цей термін для характеристики об'єктів (наприклад, мостів), що випробовують навантаження. Ця історична аналогія цікава тим, що поняття «стрес» у сучасній фізіології, психології, медицині містить у собі подання про зв'язки стресу з навантаженням на складні системи (біологічні, психологічні, соціально-психологічні) і з опором цьому навантаженню. Відповідно до цих подань стрес розглядається як фізіологічний синдром, що складається із сукупності неспецифічно викликаних змін, як неспецифічна реакція організму на пропоновані до нього вимоги.

Стрес - це нервово-психічне перенапруження, що виникає в результаті сильного впливу (стресора), адекватна реакція на яке навіть не була сформульована, але повинна бути знайдена в сформованій ситуації.

Це такий емоційний стан, що пов'язаний з тотальною мобілізацією сил організму на пошук виходу зі сформованого положення.

Поняття емоційного стресу ввів канадський учений Ганс Селье.

Він дає наступне визначення стресу - це неспецифічна відповідь організму на будь-яку пред'явлену йому вимогу.

Селье виділив три етапи в розвитку стресу:

- Тривога (фази шоку й анти-шоку). У цій фазі організм функціонує з більшою напругою. Однак, на даному етапі він ще справляється з навантаженням за допомогою поверхневого, або функціонального, мобілізацією резервів без глибинних структурних перебудов. Фізіологічно первинна мобілізація проявляється, як правило, у наступному: кров згущається, у ній падає зміст іонів хлору, відбувається підвищене виділення азоту, фосфатів, калію, відзначається збільшення печінки або селезінки.

- Резистентність (виникнення підвищеної стійкості організму до дії стресорів). Це друга фаза. Так звана фаза максимально ефективної адаптації. На даному етапі відзначається збалансованість втрати адаптаційних резервів організму. Всі параметри, виведені з рівноваги в першій фазі, закріплюються на новому рівні. При цьому забезпечується мало, що відрізняється від норми реагування, організму на фактури, що впливають, середовища.

- Виснаження (розвиваються дистрофічні процеси, аж до загибелі організму). Якщо стрес триває довго аб