Що я знаю про свій родовід

Вперше я замислився над цим питанням у 6 класі, коли вчителька попросила нас намалювати генеалогічне древо. Вона усе пояснила, як і що робити. Пам'ятаю, я тоді сказав сусідці по парті: "Що може бути легше!". Я з ентузіазмом "взявся за перо", та ще й видер лист з альбому для малювання, показуючи усім своїм видом, що у мене інформації ого-го як багато - аркушика з зошита точно не вистачить. І ось робота почалася. Але мій ентузіазм швидко зник. Почав я з себе, продовжив батьками - тут я виявився "асом"! - і... закінчив бабусею і дідусем, та й то лише з батькового боку. Такого сорому я ще не відчував ніколи. Відтоді я пообіцяв собі довідатися геть усе про свій родовід. Вечорами тепер мене не побачиш на вулиці. Я, як той Еркюль Пуаро, розпитував і записував "свідчення" мами, тата, дідуся і бабусі. Навіть написав листа другій бабусі у Запоріжжя. Вже через місяць я міг годинами розповідати про свій рід. Виявляється, я з козацького роду, і у якомусь музеї Києва є лист, де згадується прізвище мого пра-пра-прадідуся. Це ж треба, а я і не знав! У нашому роді змішана кров багатьох націй: і поляків, і росіян, і татар, і навіть такої народності, як мордовська. Я довідався дуже багато не лише з життя моїх предків, але й з історії, і не лише України. Так я дізнався про процес розкуркулення, і від нього постраждав і мій прадідусь. Дізнався також, що мій дідусь був нагороджений Орденом Слави. Довідався, що наш рід дуже великий, і розкиданий він по всьому світу. Так моя двоюрідна бабуся Настя ще у період Другої Світової війни потрапила на примусові роботи до Німеччини, вийшла заміж і залишилась жити там. Але ми підтримуємо з нею зв'язок, на жаль, лише у листах. Час біжить невпинно, одне покоління змінює інше, але ми не маємо права забувати своє коріння, родовід.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать