Психологічний зміст характеру людини

Зміст

Вступ. 2

1.Визначення характеру. 4

2.Структура характеру. 8

3.Природні і соціальні передумови характеру. 14

4.Формування характеру. 17

Висновки. 19

Використана література. 21

Вступ

Кажучи про характер (що в перекладі з грецької означає «карбування», «друк»), розуміють ті властивості особистості, які накладають певний відбиток на всі її вияви і виражають специфічне для неї відношення до світу і передусім до інших людей.

Характер зумовлює визначеність людини як суб'єкта діяльності, який, виділяючись з навколишнього, конкретним образом відноситься до нього. Знати характер людини - це знати ті істотні для неї риси, з яких витікає, чим визначається весь образ її дій. Риси характеру - це ті істотні властивості людини, з яких з певною логікою і внутрішньою послідовністю витікає одна лінія поведінки, одні вчинки і якими виключаються, як не сумісні з ними, ті, що їм суперечать.

Наявність у людини характеру передбачає наявність чогось значущого для неї в світі, в житті, чогось, від чого залежать мотиви її вчинків, цілі її дій, задачі, які вона собі ставить або на себе приймає. Характер являє собою внутрішні властивості особистості, але це не означає, що вони в своєму генезисі і суті визначаються зсередини, системою внутрішніх органічних або ванутрішньоособистісних відносин. Навпаки, ці внутрішні властивості особистості, що складають її характер, виражаються у відношенні до того, що є значущим для людини в світі, і визначаються через відношення до світу.

Проблема характеру хвилювала дослідників з часів далекої старовини. Вже Аристотель і Платон пропонували визначати характер людини по фізіономії. У основу їх характерології лягла гіпотеза так же фантастична, як і наївна. Пропонувалося відшукувати у зовнішності людини риси схожості з якою-небудь твариною, а потім ототожнювати її характер з характером цієї тварини.

У XVIII віці придбала популярність фізіономічна система І.К.Лафатера, який вважав, що людська голова є «дзеркало душі», і вивчення її будови, конфігурації черепа, міміки є основний шлях для пізнання людського характеру. Лафатер залишив ряд дотепних спостережень над обличчями знаменитих людей, зібраних в його книзі «Фізіогноміка», абсолютно позбавленій наукового значення, але вельми цікавої.

Френологія пов'язана з ім'ям німецького лікаря Ф.Галя. У основі вчення Галя лежало твердження, що всі властивості характеру мають свої суворо спеціалізовані центри в півкулях головного мозку. Ступінь розвитку цих якостей знаходиться в прямій залежності від величини відповідних частин мозку.

Протягом всієї історії психології робилися спроби побудови типології характерів. Однієї з найбільш відомих і ранніх була запропонована німецьким психіатром і психологом Е. Кречмером. Трохи пізніше аналогічну спробу зробив його американський колега У. Шелдон, а в наші часи - Е. Фромм, К. Леонгард, А. Е. Личко і ряд інших вчених.

Думки вчених про формування характеру, його місце в структурі особистості і вплив на діяльність людини розходяться. Однак безсумнівно, що характер є сукупністю рис особистості, що визначають взаємовідносини людини з іншими людьми і з самою собою.

Мета даної роботи - розгляд поняття, структури і особливостей формування характеру, його зв'язку з діяльністю і спілкуванням.

Актуальність теми даної роботи полягає в значенні особливостей характеру в житті і діяльності людини, в тому числі і професійній.

1. Визначення характеру

Характер - це особливі прикмети, які придбаває людина, живучи в суспільстві. Подібно тому як індивідуальність особистості виявляється в особливостях протікання психічних процесів (хороша пам'ять, багата уява, кмітливість і т.д.) і в темпераменті, вона виявляє себе і в рисах характеру.

На думку видатного психолога С. Л. Рубінштейна [12, з. 211], характер людини - і передумова, і результат її реальної поведінки в конкретних життєвих ситуаціях; зумовлюючи її поведінку, він в поведінці ж і формується. Смілива людина поступає сміливо, а благородна людина поводиться благородно. Об'єктивно благородні або сміливі справи можуть первинно здійснюватися, зовсім не вимагаючи особливої суб'єктивної сміливості або благородства; сміливість справ або благородство вчинків переходить в сміливість або благородство людини, закріпляючись в її характері; в свою чергу сміливість або благородство характеру, закріпившись в ньому, зумовлює сміливість або благородство поведінки.

Цей взаємозв'язок характеру і вчинку опосередкований взаємозалежністю властивостей характеру і мотивів поведінки: риси характеру не тільки зумовлюють мотиви поведінки людини, але і самі зумовлені ними. Мотиви поведінки, переходячи в дію і закріпляючись в неї, фіксуються в характері. У мотивах риси характеру виступають уперше ще у вигляді тенденцій; дія переводить їх потім в стійкі властивості. Шлях до формування характеру лежить тому через формування належних мотивів поведінки і організацію направлених на їх закріплення вчинків. Ця точка зору була запропонована Рубінштейном і згодом розвинена іншими дослідниками (Теплов Б. М., Петровський А. В.).

Як загальне правило, характер визначається не кожним одиничним, більш або менш випадковим вчинком, а всім образом життя людини. Лише виняткові по своєму значенню вчинки людини - ті, які визначають вузлові моменти в її біографії, поворотні етапи в її життєвій дорозі, наклада

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать