Спілкування та комунікації

Реферат на тему:

«Спілкування та комунікації»

Терміни «спілкування» та «комунікація» часто використовують як синоніми, але насправді вони мають різне значення.

Спілкування — це процес взаємодії і взаємин суб’єктів (особистостей, соціальних груп), під час якого відбувається взаємообмін діяльністю, інформацією, емоціями, навичками, уміннями, а також вольовий контакт.

У спілкуванні можна виділити багато аспектів. Філософський аспект спілкування пов’язаний із розумінням соціального статусу суб’єктів спілкування. Тому саме спілкування у філософії розуміється як соціалізація суб’єктів (прилучення до суспільства, знаходження соціальних цінностей, виконання соціальних ролей тощо).

У такому процесі індивід розуміє свої якості як соціальні, соціально значущі, і в цьому відношенні стає особистістю. У процесі соціалізації, здобуваючи новий зміст, змінюючись, індивід одночасно змінює і співтовариство, до якого він вступає, доповнюючи його своєю індивідуальністю.

У соціально-психологічному відношенні спілкування має інше трактування. Якщо філософія, розглядаючи спілкування партнерів, наголошує на тому, що загальним знаменником цього процесу є суспільство в цілому, і не тільки в його сьогоднішній даності, а й з погляду всесвітньо-історичного процесу його формування, то соціальна психологія взаємодію партнерів у спілкуванні підводить як базу якості індивідів, мікро- чи макроколективів. Психологія спілкування — це психологічні характеристики морального клімату суспільства, його психологічної стійкості, динаміки з’єднання й роз’єднання. Тут визначальними є параметри когнітивної (осмисленої), емоційної та вольової сумісності.

Комунікація також має кілька значень. По-перше, це шлях повідомлення (наприклад, повітряні чи водяні комунікації), по-друге, це форма зв’язку (наприклад, радіо, телеграф тощо), по-третє, це процес повідомлення інформації за допомогою технічних засобів масової комунікації (газети, радіо, кінематограф, телебачення та ін.), нарешті, по-четверте, комунікація виражає акт спілкування, зв’язок між двома чи більше індивідами, повідомлення інформації однією особою іншій. Це словникове визначення терміна показує, що найбільш близьким за значенням є останній випадок.

Отже, комунікація — це не спілкування в усьому його комплексі та багатогранності, а лише складова спілкування. Природно, що ця складова також має соціальну природу й соціальний статус. Міжособистісну комунікацію можна охарактеризувати як взаємний обмін суб’єктивним досвідом людей, що знаходяться в просторовій близькості, що мають можливість бачити, чути, торкатися один одного, легко здійснювати зворотний зв’язок [41, С. 18].

Визначення терміна «комунікація» починається з характеристики множинних інформаційних систем передачі людської мови, сигналів і зображень. Відповідно до цього термін «комунікація» означає буквально міру «участі» (чи «співучасті») у процесі споживання, обміну й використання інформації. Але разом з цим перебувати в стані комунікації — це не просто передавати й одержувати інформацію. У процесі комунікації утворюється комунікативне співтовариство. Воно характеризується відносинами єдності, взаємозв’язку, обміну, взаємодії, взаєморозуміння та ін. Саме таке співтовариство правомірне визначати людей, що перебувають у стані комунікації. А це означає наявність ще деяких граней комунікації: 1) координація з приводу прийняття й передачі інформації; 2) узгодження цінностей, оцінок і процесів розуміння; 3) організація процесу зв’язку між індивідами. Таким чином, комунікація як акт спілкування має свої особливості. У більш вузькому, соціально-психологічному смислі комунікація — це процес передачі інформації від відправника до одержувача [75, С. 176]. Відправник, мета якого полягає в тому, щоб певним чином вплинути на одержувача, передає те чи інше повідомлення. Це повідомлення може бути передане за допомогою деякого коду (системи змістів, значень). Щоб зрозуміти це пові-домлення, одержувач має його декодувати. Комунікація має певні «складові частини». Найпростіше уявлення про структуру комунікації дає схема на рис. 1.

Рис. 1. Структура комунікації

Наступна характеристика процесу комунікації — цільова. Характер спілкування (передача інформації, обмін діяльністю, уміннями, навичками, взаємодія тощо) визначає особливість акту спілкування — комунікації. Тоді схема комунікації буде такою, як на рис. 2.

Рис. 2. Схема комунікації

У комунікації варто відрізняти мету від спонукального мотиву. Мета — це ясний і чіткий (часто раціонально обґрунтований) намір. Спонукальний мотив — прихований намір. Найчастіше цей намір є прихованим тому, що він може бути незагальнозначущим, несхвалюваним співтовариством.

У прихованому мотиві також потрібно вирізняти особисті цілі відправника й одержувача, прагнення видати бажане за дійсне чи за належне.

Контекстом комунікації є вся система цілей і результатів, кодування і декодування прихованих мотивів та особистих цілей. Для того щоб процес комунікації був прогнозованим, необхідно розуміти всі його структурні компоненти. Комунікація — процес двостороннього обміну інформацією, що веде до взаємного розуміння. «Комунікація» у перекладі з латині означає «загальне, поділюване з усіма». Якщо не досягається взаєморозуміння, то комунікація не відбулася. Щоб переконатися в успіху комунікації, необхідно мати зворотний зв’язок про те, як люди вас зрозуміли, як вони сприймають в