Тарас Мельничук – поет Прикарпаття

Прикарпаття… оспіване багатьма письменниками, талантами, чарівна перлина нашої держави, мальовничий куток багатющої української землі, що своєю величчю й красою надихнув на створення мистецьких шедеврів не одного майстра пензля. Неповторні пейзажі, наповнена волею, гордістю і кришталевою чистістю атмосфера виколисує й чарує мужніх, з незалежною вдачею й щирою душею людей. І нічого, здається, дивного немає в тому, що саме кращі сини і дочки Прикарпаття були в перших рядах тих, хто самовіддано боровся й наполеглевою працею прискорював поступ нашої країни до суверенітету.
Літературними талантами славився він не від сьогодні, його літературна доля напрочуд цікава. Через чотири роки після смерті Григорія Сковороди в гіганькому селі Уторопах 1797 року народився перший гуцульський літописець Петро Ступницький, а майже через півтори сотні літ тут же прийшов на світ відомий поет, лауреат Державньої премії імені Т.Г.Шевченка Тарас Мельничук – поет розкованої уяви, волелюбної душі, навдивовижну щедрої творчої праці.
Тарас Юрійович Мельничук народився 20 серпня 1938 року в с. Уторопи на Косівщині у селянській родині, коли рясно палахкотіли в небі зорі, а одна зірка скотилася в око немовляті, щоб живити дивною енергією весь вік.
У різні періоди свого життя Т.Мельничук мешкав, або часто бував у Коломиї. З Коломиєю пов’язана і його літературна творчість. Тут він написавбагато своїх поезій, тут вони з’явилися друком у газетаг. Причому, більшість з них, особливо ранні вірші кінця 1950-х – початку 1960-х рр, так і залишилися у першодрках.
Перший коломийсьий період в житті і творчості Мельничука дещо формально можимо числити від часу найранішої публікації його віршів у міськрайонній газеті “Червоний прапор” (беркзень 1959) по 1967 рік, коли про нього ця ж газета писала як про автора збірки поезій “Несімо любов планеті”. Далі ж ім’я Т.Мельничука надовго зникає зі сторінок коломийськой періодики. Перший навколоколомийський період у біографії Т.Мельничука позначений такими етапами: Яблунівську школу (у сусідньому з Уторопами селищі) Тарас закінчив із відмінними оцінками, і після цього почалися його ненастанні пошуки й митарства. Працював коректором косівської райгазети “Радянська Гуцульщина”, далі доля закинула поета в Комі, де він рубав ліс, теслярем у Сибіру, наваловідбійником на Донбасі. Після служби в армії 1958 року і маючи вже життєвий досвід, уявляючи чого хоче в житті, вступає до Чернівецького університету, але на третьому курсі покинув науку і поїхав, як тоді казали, за комсомольською путівкою на будівництво Криворізького гірничо-збагачувального комбінату, потім упродовж двох років працював теслею на будовах Красноярського краю. Однак, не забував Коломиї. Скажімо, в листопаді 1961 року в анотації до добірки віршів, опублікованої в “Червоному прапорі”, йдеться про Т.Мельничука як людину, яка колись співпрацювала з газетою, а тепер є членом бригади комуністичної праці на новобудовах Красноярська. 1964 року Т.Мельничук поновився в університеті, але за півтора року за вільнодумство його відраховоють. Після цього працює журналістом у редакціях газет Глибокої, Хотина, Косова, Верховини, Івано-Франківській обласній молодіжній газеті. 1976 року в видавництві “Карпати” виходить перша збірка віршів “Нексімо любов планеті”. А в 1968 році Тарас вступає на заочне відділення Московського літературного інституту. Але й тут не пощастило закінчити навчання – недремне око КДБ, давно “засікло” стихійного бунтаря. Рукопис збірки віршів “Чага” поданий у ужгородське видавництво “Карпати” і київське – “Радянський письменник”, книга з прозорою символікою й образністю, прсякнута ідеєю національної окремішності українців, стала останньою краплею, що переповнила чашу терпіння тодішнього політичного режиму. 24 січня 1957 року, під час хвилі ркпресій проти української інтелігенції, заарештували й Т.Мнльничука. за “Чагу” Тарас віл дзвінка до дзвінка відсидів три роки в колонії суворого режиму, звідки вийшов на волю в березні 1975 року. Знаходився під наглядом органів безпеки. І квітні 1979 року за вчиненя опору працівникові міліції, а насправді за антирадянську діяльність арештований на 4 роки. Далі – кілька років адміністративного нагляду, поневіряння в пошуках роботи.
Цькованого в Україні поета – інакодумця знали і видавали за рубежем. 1982 в Торонто, видавництво “Смолоскип” видало збірку віршів “Із-за грат”. Уже в час так званої перебудови у Велекобританії видано книгу Т.Мельничука “Строфи із Голгофи” (1990). Та і в Україні – Київське видваництво “Молодь” видало збірку поезії “Князь роси” (1990). Саме за енї Т.Мельничукові й присудили 1992 року Державну премію України імені Тараса Шевченка. Та поет вважав, що краща поезія згоріла в батьківськії хаті, коли вдруге повернувся з в’язниці. Висока відзнака, присуджена нашому краянинові, правдиво підтвердила, що Тарас Мельничук – один із найталановитіших українських поетів нашого часу, який плідно розвивав свій власний творчий стль.
Останньою з прижиттєвих кних Т.Мельничука була збірка “Чага”. І коли чеємо, що книга як і люди, мають свою долю, та Мельничукова “Чага” – цьому ще одне, хоч і трагічне підтвердження : впорядкований під цією назвою рукопис книжки був ув’язнений і перебув під недоступним спецзамком понад двадцять років. Визволення його з неволі – це немов дивовижне повернення з небуття. Його поетичне слово немов наново народилася на світ, стало вільним і життєдайним. 20 серпня 1993 року в Коломиї офіційно повернули рукопис “Чаги” Т.Мельничукові. за кілька днів до смерті друзі принесли Тарасові в лікарню сигнальний примірник виданої коломиїсьим видавництвом “Вік” вистражданої “Чаги”. Поет глянув на книжку, заплакав і сказав : “Тепер я можу померати”.
А невдовзі Коломия й Україна назавжди прощалася з Князем Роси. 29 березня 1995 року його не стало. Похований у с. Уторопи Косівського р-н Івано-Франківської області, за своїм заповітом біля згарища рідної хати на горі Комісівка. Це був поет, який обрав дорогу терну, а вона його.
Пезія Мельничука гостро виражає, захоплює своїморигінальним образним колоритом та сміливими узагальненями, розмаїтним інколи дивовижним метафоричним розгалуженням, щедрістю почуттів і буйною стихією емоцій.
Вірші поета пронизливі щирим болем за Україну, тривогою за долю свого народу, тому вони так природно зріднилися з бурхливими прцесами відродженя національної духовності, розвитку сувернітету й державності.
Відтоді, як 1990р згоріла батьківська хата, а з нею рукописи ще не опублікованих поезій, в тому числі, й книги “Політичних в’язнів; Т.Мельничук постійно жив в Коломиї.
Коломиїський адрес Т.Мельничука декількаа – іофіційних і неофіційних. Починаючи з 1998 р., він жив нетривалі відтинки часу у свого побратима Дмитра Гриньківа на нинішній вульці С.Бандери, 11, кв.28, й у Євгена Пашковського на вул. Б.Хмельницького, 1 кв..35. 1988-1989р. – у Дмитра Гриньківа на вул. Шкрумелюка, 36а, кв.4, а також у майстерні художника Василя Андрушака та у Генадія Романюка на вул. Леонтовича, 81а, кв. 38.
Упрлдовж 1990-94р. Т.Мельничук мав помешкання, надане міською владою на вул. Карпатській, 35, кв.4.Далі – також державну квартиру на вул. С.Бандери. а з липня 1994р. – останньою, наданою місьвиконкомом квартиру на вул. С.Стрільців. Якийсь час Т.Мельничук жив на вул. Євгена Коновальця. Останні місяці жмття уже невиліковно хворий поет жив у письменниці Ірини Том’як в Коломиї, на вул.Крушельницьких.
У місті над Прутом і завершився шлях Князя Роси.
Рішення виконкому Коломийської міської ради 1996р. встановлено щорічну літературну премую імені Тараса Мельниука. Присуджують її за видатні літературно художні твори, котрі сприяють духовному росту громадян і здобіли широке громадське визнання. Першим лауреатом премії стала поетеса з Городенки член Спілки письменників України Орися Яхневич 1997 за збірку поезії “Нескорена”

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать