Українське Православне Церковне Братство "Діяльно–Христова Церква": еволюційні та інсталяційні аспекти становлення особового складу (1920–1927 рр.)

УДК : 94 (477) "1920/1927":281.96

Дмитро Кузовенков, аспірант кафедри історії України

історичного факультету

Кам‘янець – Подільського

національного університету

ім. І. Огієнка

Українське Православне Церковне Братство "Діяльно – Христова Церква" : еволюційні та інсталяційні аспекти становлення особового складу (1920 – 1927 рр.)

Анотація. В статті вперше зроблено спробу аналізу еволюційних та інсталяційних аспектів становлення особового церковного складу Українського Православного Церковного Братства "Діяльно – Христова Церква" протягом 1920 – 1927 рр. Розкриваються автобіографії братчиків, внутрішньоцерковні взаємини, уточнюється територія розташування "філій" "Діяльно – Христової Церкви", висвітлюється церковна праця деяких членів Братства після інкорпорації із Всеукраїнською Православною Церковною Радою Української Автокефальної Православної Церкви у 1927 р.

Ключові слова: Товариство (Братство) "Церква Жива", Братство "Діяльно – Христова Церква", Всеукраїнська Православна Церковна Рада, Українська Автокефальна Православна Церква.

церква братство православний

Актуальність проблеми. В історії православ‘я в Україні найболючішим упродовж кількох століть питанням залишалося співіснування з іншими релігійними конфесіями. Українська православна церква була постійною заручницею політичної ситуації в державі, що призводило до її дискредитації та панування в ній чужоземної церковної ієрархії. З метою протидії цим негативним явищам, у пізньому середньовіччі стали виникати братські товариства які ставили за мету боронити православну віру, за що пізніше, отримали ставропігіальний статус. У ХХ столітті, братства знову прийшли на допомогу Церкві, освоюючи свою нішу в пістреволюційній Україні та ставлячи перед собою низку завдань, пов‘язаних зі звільненням Церкви від Московського Патріархату та втручання більшовицького режиму.

Таким чином, на початку 20 – х рр. ХХ ст. було утворено чимало таких братських організацій, серед яких виокремлюється Братство (Товариство) "Церква Жива" (більшість членів якого в 1921 р. поповнило склад Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ)) та Братство "Діяльно – Христова Церква" ("ДХЦ"). Діяльність останнього викликало великий резонанс в історії автокефального руху ХХ ст., позаяк через низку внутрішніх та зовнішніх причин Братство називали опозиційним до Української Автокефальної Православної Церкви.

Огляд літератури. В сучасній українській історіографії проблема функціонування Братства "ДХЦ" відображена здебільшого в загальних наукових працях з історії автокефального руху початку ХХ ст. Серед спеціальних праць відзначимо публікації Л. Пилявця, В. Клоса, О. Ігнатуші, А. Киридон, 1 у яких досліджується широкий спектр питань : інституалізаційні аспекти виникнення, взаємини з радянською владою, міжцерковні стосунки, парафіяльна мережа Братства, видавнича діяльність та інші. Дещо менша увага приділена суб’єктивним факторам. Тому спробуємо розглянути проблему міжособистісних відносин в житті Братства, роль деяких "автокефальних" церковних діячів, які поповнили лави Братства "Діяльно – Христової Церкви". Враховуючи ті обставини, що ця тема є не достатньо опрацьованою, автор ставить за мету з’ясувати еволюцію й налагодження стосунків майбутніх членів Братства в лоні УАПЦ, а також їхню співпрацю вже в складі "ДХЦ", локалізувати територію поширення філій, у хронологічних межах 1920 – 1927 рр.

Отже, відновивши діяльність Всеукраїнської Православної Церковної Ради (ВПЦР) у 1919 р., її голова, мирянин М. Мороз * (майбутній засновник Братства "Діяльно – Христова Церква") утворив у м. Києві Товариство (в інших джерелах - Братство) "Церква Жива", статут якого було зареєстровано відділенням управління губернського революційного комітету 3 лютого 1920 р. (№182). 2 За нашими приблизними підрахунками, до складу Товариства на той час увійшло близько 26 осіб, серед яких окрім М. Мороза, перебували протоієрей В. Липківський (майбутній митрополит УАПЦ) та священик В. Бржосньовський * (майбутній член-засновник Братства "Діяльно – Христова Церква").

Всі церковні діячі були активними прихильниками ідеї національної Церкви які спільно будували шлях для створення Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ). Практично з цього моменту М. Мороз та В. Бржосньовський пліч-о-пліч йшли до поставлених "автокефальних" завдань, що через чотири роки відобразилось в їх спільній праці в Українському Православному Церковному Братстві "ДХЦ".

Як священик УАПЦ, В. Бржосньовський розпочав свою церковну діяльність на Білоцерківщині. Так, у 1920 р. він отримав посвідчення (№ 200, від 18. 03. 1920 р.) від ВПЦР на церковну працю в село Шпендівка Васильківського повіту. 3 Йому було надано мандат (№ 284, від 15. 04. 1920 р.) який засвідчував, що В. Бржосньовський є "штатним священиком Києво – Софіївського Кафедрального Собору, відряджений ВПЦР в село Шпендівка, Білоцерківського повіту і взагалі на Білоцерківшину для організації українських православних парафій".4

Кінець жовтня 1921 р. став знаменною датою в церковній історії "автокефального руху" України, адже саме тоді відбувся відомий Перший Всеукраїнський Православний Церковний Собор, на якому було висвячено