Встановлення радянсько-польського кордону та депортація українців з прикордонної смуги у 1945-1946 рр.

ВСТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКО-ПОЛЬСЬКОГО КОРДОНУ ТА ДЕПОРТАЦІЯ УКРАЇНЦІВ З ПРИКОРДОННОЇ СМУГИ У 1945-1946 РР.

Байкєніч Д. В.

радянський польський депортація кордон

На основі історично-наукових праць та нещодавно розсекречених архівів робиться спроба пов’язати в часовому і географічному просторі встановлення радянсько-польського кордону (український відтінок) та депортацію з прикордонної смуги українського населення в УРСР.

В історії українсько-польських стосунків середини ХХ ст. все ще існує великий пласт суперечливих подій та фактів, які як в одній, так і в іншій країні, трактуються по-різному, але залишаються болісною темою для їх безпосередніх учасників. Розсекречення багатьох архівних матеріалів радянської доби потребує певних зусиль дослідників щодо їх об’єктивного і неупередженого висвітлення. Це потрібно, як для з’ясування істинної картини подій, так і для подолання стереотипів у сприйнятті процесів, що досліджуються, які були нав’язані комуністичною ідеологією.

Історична закономірність прямої залежності зміни розмірів держав від геополітичного значення прикордоння проявилася і при встановленні радянсько-польського кордону в повоєнний час. Вивченню передумов та наслідків встановлення українського проміжку кордону присвячені праці І. Козловського [1] та В. Макарчука [2], які спираючись на архівні матеріали розкривають юридично-правове та історично-соціальне значення цього питання. Неоднозначними і пропагандистсько-суперечливими за своїм змістом є документи фонду Центрального Комітету Комуністичної партії України з Центрального державного архіву громадських об’єднань України. У великій кількості робіт таких дослідників, як Т. Гонтар [3], Д. Горун [4], В. Кучер [5] та інших присвячених процесу депортації українців з Польщі до УРСР, лише частково пов’язується питання встановлення кордону та такі показники, як час і географія виселенчої акції, що є актуальним для даної статті.

На Тегеранській конференції, яка проходила з 28 листопада по 1 грудня 1943 року, попри заяви голів делегацій Великої Британії та США, Й. Сталін відстояв східний кордон Польщі по лінії Керзона, посилаючись на авторитет етнографічної комісії Антанти 1920 року, і зазначив, що українські землі мають увійти до складу УРСР, а білоруські – до складу БРСР. Черчилль, натомість, запропонував тезу про вогнище польської держави і народу між так званою лінією Керзона та лінією ріки Одер [6, с. 363].

У березні 1943 року в Москві було створено Союз Польських Патріотів (далі: СПП), як організацію поляків, що перебували у СРСР, з метою боротьби за визволення Польщі від німецьких окупантів. Насправді ж, за задумом Сталіна, СПП мав стати основою для створення майбутнього радянського уряду Польщі. З самого початку існування СПП, у ньому ідеологічно програмувалися чіткі установки Кремля. Між іншим, декларувалося і право українців на свою державу – згідно з принципом „національного об’єднання”, а, отже, і формування держави за національною ознакою, тобто за етнографічною. Однак, серед СПП були й противники вирішення територіальної проблеми за етнографічним принципом [1, с. 94 – 97]. У квітні т. р. у зв’язку з антирадянською політикою польського еміграційного уряду Миколайчика в Лондоні, Москва зупинила переговорний процес, що призвело до більш серйозного зосередження на питанні формування майбутнього польського уряду.

У ніч з 31 грудня 1943 р. на 1 січня 1944 р. у Варшаві відбулося перше засідання Крайової Ради Народової (КРН), в яку входили всі польські партії того часу (разом 14), але більшу роль відіграла Польська Робітнича Партія на чолі з В. Гомулкою. На засіданні були прийняті основні ідейно-політичні та організаційні документи цього підпільного об’єднавчого центру. На другому засіданні (23 січня 1944 р.) КРН обговорила радянську Заяву від 11 січня 1944 р. і висловила згоду з точкою зору СРСР у питанні щодо кордонів Польщі (зазначалося, що польський народ не відмовляє українському народові, який мешкав у кордонах Польщі до вересня 1939 р., у праві вирішувати власну долю) та з відповідними рішеннями Тегеранської конференції. З цими ж рішеннями погодилася й та частина СПП, яка перебувала в СРСР [2, с. 289 – 290].

З переходом радянських військ через кордон, встановлений ще у 1941 р. (який майже збігався з лінією Керзона) і їх вступом на територію етнічної Польщі, виникла необхідність термінового створення виконавчої польської влади – з-за пропаганди польського емігрантського уряду про „заміну німецької окупації на російську”. Окрім цього, уповноважений КРН Е.-Б. Осубка-Моравський та Голова Головного правління СПП у СРСР В. Василевська найактуальнішим вважали питання щодо визнання Тимчасовим Польським урядом лінії Керзона як основи для встановлення кордону між СРСР та Польщею, адже встановлення радянської адміністрації західніше останньої погрожувало послабленням позицій демократичного табору і довіри польської громадськості до Радянського Союзу надалі [2, с. 291].

Зі свого боку, протягом березня – липня 1944 року політвідділом щойно створеного Народного Комісаріату Закордонних справ УРСР та Академією наук УРСР була виконана робота зі складання етнографічних карт західних областей України і підготовки до них історичних довідок [1, с. 105]. Без сумніву, це був превентивний хід у справі майбутнього встановлення польсько-українського кордону та підґрунтям політики Й. Сталіна щодо українців Польщі.

Листом від 20 липня 1944 року М. Хрущов пр