Індійська культура

Індія

Індія – світ у мініатюрі. Гірські ланцюги, рівнини, пустелі, плоско гір’я протягнулися на тисячі кілометрів – від засніжених Гімалаїв до тропічних областей. Співзвучно до природних, географічних зон виникли різноманітні культурні традиції. Жителі півночі, добре знайомі з зимовими холодами, використовують вовняний одяг та шкіряне взуття. Населення тропічних районів користується мінімумом одіянь з шовку та легких бавовняних тканин.

Суспільний лад Індії – община. На чолі стояли раджі – виборні вожді. Вони збирали дружини воїнів, котрі здійснювали походи та збирали данину. Поступово раджі перетворилися у спадкових приємників влади, а збірники податі – у чиновників. Таким чином створювалася класова держава.

Для Індії характерна кастова будова суспільства. Населення поділялося на чотири касти. Першу складали брахмани (жерці), другу- кшатрії (воїни), третю – селяни та купці, четверту – шудри (слуги). Були й люди позбавлені будь-яких прав, вони не входили в жодну касту, - недоторкані.

Індію вважають батьківщиною цифр, відомих нам, як арабські. Високою була і музична культура. Епічні твори "Магабгарата" та "Рамаяна" до теперішнього часу вражають своїми високими художніми якостями. Народ Індії створив неповторні і прекрасні взірці архітектури, прикладному мистецтві, ювелірництві і ткацтві. Майстри-ткачі передавали свою спеціальність з роду в рід, від покоління до покоління. В Індії з бавовни створювалися дивовижні тканини, котрі швидко розповсюдилися по всьому світові і стали дуже популярними та дорогими. Способи оздоблення та фарбування тканин трималися ткачами у таємниці.

Скульптури, розписи зберегли уявлення народів про красу: чоловіки – статні, з тонкими таліями; жінки тежвитончені, з тонкими таліями, але з широкими стегнами і розвиненими формами. Обличчя у тих та других видовжені, з правильними рисами, мигдалеподібними очима, дугоподібними бровами. Чоловіки зображалися мужніми, а жінки – ніжними і прекрасними.

З точки зору індуїзму чуттєві бажання не вважаються "нечистими". Більш того, вони розглядаються як релігійний обов’язок. В жіночому тілі заключна божественна сутність. Вона повинна пробуджувати бажання – ось чому ідеалом вважається жінка з розвиненими формами стегон і грудей і тонкою талією. Подібне відношення до тіла, як джерела божественного, дозволяє не приховувати його.

У сільських місцевостях південної Індії можна і сьогодні зустрітина вулиці, у магазині, в автобусіоголену до поясу жінку, яка поводиться абсолютно природньо.

Зараз на території Індії проживає не один десяток багатомільйонних народів (маратхі, бенгальці, гуджаратці), багато мало чисельних народів (біли, нага), і в кожного з них свій національний характер, своє світосприйняття і спосіб життя. Але якими різними б не були форми костюмів різних областей Індії, в основі їх лежить любов до яскравості, контрастності та декоративності. Феномен індійського костюму – у безперервності культурної традиції, що бере свій початок з ІІІ тисячоліття до нової ери, коли зародилася одна з найдавніших цивілізацій планети – індійська. З тих пір протягом тисячоліть, творчо переробляючи нові ідеї і образи, в основі своїй костюм залишається майже незмінним.

При всій різноманітності у індійському костюмі легко розрізнити два основних типи: одяг зшитий та незшитий.

Багато численні письмові джерела(наприклад, епічні поеми "Рамаяна" та "Магабгарата") розповідають, що на самому початку нової ери в Індії носили незшитий одяг(найархаїчніша форма костюму): і чоловіки, і жінки драпірували навколо тіла довгу смугу тканини, а зверху накидали покривало. Чітко дотримувалися лише одного правила: ноги мають бути закритими. Усі ці одіяння дуже нагадували сучасне жіноче сарі та чоловіче дхоті.

Тільки з ІV ст.. н.е. поступово з’являються елементи відмінності у чоловічому та жіночому костюмах – формуються певні правила ношення сарі та дхоті. Тоді ж у костюмі починають виділятися регіональні типи.

Спочатку сарі було одноколірним. Його розмір традиційно дорівнює 5,5 х 1,15 м , але може змінюватися. У штаті Гуджарат (на північному заході Індії) сарі вкорочують до 4х метрів, у Мадхья-Прадеш (центральний штат ) подовжують до 9ти м., а у Махараштрі (на заході країни) сарі сягає 10ти метрів.

Виключна універсальність пояснює таку тривалість життя цього виду одягу, який став символом індійської жінки. Сарі відповідає всім вимогам сучасного життя, пристосовано для будь-якої роботи, для танця та ходи. Цей вид одягу дозволяє повітрю циркулювати поміж прошарками тканин. Край сарі, яким покривають голову, захищає обличчя від від палаючого гарячого вітру, надає особливої вишуканості жіночій фігурі.

Багаті жінки надають перевагу дорогим тканинам – від важкої парчі до найтоншої газової. Дами середнього достатку мають гардероб з 80-100 сарі, у їхніх скринях зберігаються взірці, виткані ще у ХІХ ст..

Драпіровка сарі завжди продумана. Довгі вертикальні складки тканини надають витонченості силуету, звивисті лінії природно повторюють форми стегон та плечей. Жіноча фігура і тканина являють собою одне ціле. У цій гармонійній композиції недоліки фігури пом’якшені : приховується як надмірна вага, так і худоба. Завершені, округлі лінії роблять поставу царською. Спілкування з сарі – безперервний творчий процес: руки жінки, яка його носить щодня створює і руйнує його. Без жіночого тіла сарі позбавлене життя, яким живописним