Розвиток мистецтва України

План

1. Милосердя як проблема етики та життя сучасного суспільства

2. Українське народне мистецтво

Використана література

1. Милосердя як проблема етики та життя сучасного суспільства

Милосердя являє собою жалісливе, доброзичливе, турботливе, любовне відношення до іншої людини. У Аристотеля це — почуття, протилежне гніву: співчуття, жалість. Разом з тим аристотелівське визначення дружби (точніше, дружньої любові — "philein") частково перетинаються за змістом із християнським розумінням милосердя як "caritas", що означає також добродійність. У грецькому тексті Нового Завіту милосердя передається головним чином словом "agape", одним з чотирьох грецьких слів, що позначали любов; у християнстві "agape" здобуває специфічний вузький зміст милосердної любові.

В історії етики милосердна любов як моральний принцип у тій чи іншій формі, природно, визнавалося більшістю мислителів. Однак висловлювалися і серйозні сумніви: по-перше, чи досить милосердя як етичний принцип і, по-друге, чи може заповідь любові розглядатися дійсно але як імператив, тим більше фундаментальний. Проблема в тому, що любов, як би широко її не розуміти, є почуттям, тобто суб'єктивним і не піддається свідомій регуляції явищем. Почуття не можна заповісти ("серцю не накажеш"). Почуття не Може бути універсальною основою морального вибору.

Найбільш рішучим і послідовним в етичній критиці заповіді любові як підстави моральності був Кант. Приймаючи як дійсний мотив моральних діяній борг, Кант відмовлявся бачити в любові рушійну силу моральності. Розглядаючи любов як схильність, Кант вважав, що зміст схильності не завжди погоджується з прийнятими людиною на себе зобов’язаннями. Хтось може прийняти любов як принцип дії. Але принцип імперативний, і, виходить, дія обумовлена зобов’язанням, а не почуттям. Не можна любити з бажаннялюбити чи з боргу любити; любити можна тільки за велінням душі. Іншими словами, Кант принципово протиставляв борг і любов.

Заповідь любові була висунута християнством у якості універсальної вимоги, що містить у собі за змістом і всі вимоги Декалога. Але разом з тим і в проповідях Ісуса, і в посланнях апостола Павла намічається розходження між законами Мойсея і заповіддю любові, що крім чисто теологічного значення мало й істотний етичний зміст: у християнстві від людини було потрібно не скрупульозне дотримання правил, нерідко формальних, а праведність, що спочиває на русі серця.

Етичний аспект розрізнення Декалога і заповіді любові був сприйнятий у новоєвропейській думці. Так, по Гоббсу, закон Мойсея, у тій мірі, у якій він наказував кожному визнавати ті ж права, що він хоче для самого себе, був законом справедливості. Норми Декалога забороняють вторгатися в життя інших людей і кардинально обмежують претензії кожного на володіння усім. Милосердя ж не обмежує, а розкріпачує. Воно жадає від людини дозволяти іншому все те, що він сам хоче, щоб було дозволено йому. Переказуючи заповідь любові словами золотого правила, указуючи на рівність і еквівалентність, необхідні цією заповіддю, Гоббс тим самим витлумачував її якстандарт суспільних відносин. Таке співвіднесення справедливості і милосердя вплинуло на наступний розвиток європейської етико-соціальної думки.

У більш чіткому і строгому виді це розходження установив Гегель. Він указав на те, що Христос не просто протиставляє "більш високий дух примиреності" законам Мойсея, Нагорною проповіддю він робить їх зовсім зайвими. У Декалогу даний саме закон,загальний закон, що виявляється необхідним у силу "поділу, образи", відособленості між людьми. Нагорна проповідь задає інший порядок життя, що нескінченно різноманітніше Моісеєвих законів і тому вже не може бути виражений у специфічній для законів формі загальності. Дух примиреності затверджує багатство живих зв'язків, нехай навіть з деяки ми людьми, а цього не можна знайти в Декалогу.

Милосердя істотно виявляється в турботі, у прощенні заподіяного зла, у прагненні до примирення, у любові до ворогів.

Що таке милосердя як практична задача? На рівні принципового етичного міркування, можливо, і досить задовольнитися словами про те, що треба робити добро і відвертати зло. Для людини ж, що стоїть перед моральним вибором, цього недостатньо. І справа не в тім, що ще треба усвідомити, у чому полягає добро; адже прості і мудрі слова про солідарність, співчутливість, турботутакож небагато говорять людині, що вирішує індивідуальну, конкретну проблему. У якихось обставинах треба дарувати, але в інших, навпаки, брати: дарувати благо і приймати чужий тягар.

Милосердя припускає деяку здатність, зусилля волі, дарунок душі. Воно здійснюється в даруванні, тобто у віддавані. Саме тому, що милосердя є подолання — себе як самості, свого прагнення до спокою і себе як власника благ, свого прагнення до заощадження, своєї жадібності, — милосердя непросте, воно являє собою важку особисту задачу.

Атеїстично набудована людина може виставити аргумент, що милосердя, традиційно освячене Божеською заповіддю, неможливо при переконанні, що Бога немає. У продовження цієї тези він може додати, що і для віруючої людини милосердна любов, як правило, нещира, оскільки це — не любов зовсім, а накладений на себе в порядку самозреченняобов'язок. Подібного роду аргументи висловлюються і розвиваются, наприклад, Іваном Карамазовим і деякими іншими,персонажами роману Ф.М. Достоєвського

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать