Джаз. Еволюція стилю

Національний університет «Києво-Могилянська академія»

Кафедра культурології

Письмова робота на тему:

«Джаз: еволюція стилю»

Виконала: студентка 3 р. н.,

ФГН, Культурологія,

Зінченко Лілія

Перевірила: Іваненко М. В.

Київ, 2009

План

Вступ

Предтечі джазу: спірічуалс, блюз, регтайм, діксіленд. Ера суїнгу

Бі-боп

Повернення до витоків: соул

Прохолодний джаз

«Нова річ»

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Метою даної роботи є оглянути еволюцію такого музичного стилю, як джаз, а точніше – становлення джазу в процесі еволюції комплексу підстилів. Таким чином, предметом даного дослідження є еволюція джазового стилю, а об’єктом – історія джазу.

Перш за все, розглянемо саме тлумачення такого поняття, як джаз, а також обов’язкові складові цього музичного стилю. Водночас, розглянемо основні непорозуміння, які виникають під час вивчення історії джазу. Потім, безпосередньо в основній частині праці, спробуємо коротко оглянути всі підстилі, які утворюють історію джазу. Таким чином, зробимо спробу в невеликому обсязі охопити основні етапи еволюції джазового стилю.

Отож, щодо визначення поняття джазу. Дехто вважає всю музику, яка не є класичною, джазом, таким чином зараховуючи джаз, кантрі та вестерн, рок, всю поп-музику та інші типи музики в одну всеохопну категорію. Звичайно, більшість стилів музики, які запозичили дещо від джазу, навряд чи можна назвати джазом. Водночас, академія повинна відрізняти хороший джаз від поганого, так само, як і хорошу класичну музику від поганої [3;1].

В той час, коли вважають джаз танцювальною музикою, а класичну музику – концертною, потрібно згадати, що в 1940-их рр.. джаз, в основному, перестав бути музикою переважно для танцю. В той же час потрібно зазначити, що двома з найвидатніших композиторів танцювальної музики були Вольфганг Моцарт та Дж. Штраус [3;2].

І разом з іншими, критик Генрі Плезентс намагався визначити джаз: «Вплив різноманіття музичних стилів, винайдених у спільнотах темношкірих Нового Орлеану та інших американських міст, у спільнотах темношкірих сільського Півдня, і в спільнотах темношкірих чи змішаних Карибських островів та деяких інших місць Південної Америки в перших декадах двадцятого століття був зібраний та відрефлексований у популярну музику більшої частини цивілізованого світу» [3;2].

Інший дослідник, Жорж Ґершвін, означав джаз як американську фольклорну музику; не одну єдину, але дуже потужну, яка, можливо, перебуває у крові та почуттях американського народу більше за інші стилі [3;2].

Також Т. Джеров вказав визначені елементи, які загалом можна виокремити в джазі, і які відрізняють його від інших музичних стилів. Проте ці складові, на його думку, можуть бути неоднаково присутніми у джазовому номері. Цими елементами є джазова інтерпретація, імпровізація, ритм, синкопа, звуки, пов’язані з джазом, та особливі музичні форми. Лише розуміючи та ідентифікуючи ці складові, які входять до складу джазу, слухач може удосконалити оцінку та розуміння самого джазу [3;3-5].

Той же Плезентс наводить широко поширені непорозуміння, пов’язані з визначенням джазу:

1) відмінною рисою джазу є синкопа, тобто ритмічне відхилення;

2) імпровізація вирізняє джаз з-поміж інших стилів;

3) джаз не можна грати по нотах;

4) джаз – це музика темношкірих, і лише ними вона може відтворюватися [3;1].

Тож, уникаючи цих непорозумінь, можна легше проникнути в суть самого джазу. Звідси наголошують на одному важливому висновку: джаз може бути як написаним (спланованим), так і імпровізованим, і що джаз та імпровізація не є синонімами [3;3]. Тож тепер перейдемо безпосередньо до еволюції стилів.

Предтечі джазу: спірічуалс, блюз, регтайм, діксіленд. Ера суїнгу

Історія джазу, звичайно ж, починається з ритму, що прийшов до Америки з Африки. Він зупинився у Вест-Індії, потім попрямував двома шляхами: 1) через Мексиканську затоку до Нового Орлеану; 2) до Східного узбережжя. Останні схилялися до улюблених струнних – скрипок, банджо та гітар, в той час як інший вплив, що дійшов через Міссісіпі до Чикаго, підійшов до форми кларнетів, тромбонів та труб. І потім всі вони зійшлися, змішалися у Нью-Йорку, в результаті чого і вийшов джаз [2;12].

Як пише американський критик-музикознавець Дж. Уїлсон, колискою джазу був Новий Орлеан, де старі французькі традиції поєдналися з іспанськими звичаями. Саме тут на початку ХХ ст. набув форми цей новий музичний напрям. Серед вихованців цього середовища – Луї Армстронг, Джо «Кінг» Олівер, Беше, брати Додс, «Джемі Ролл» Мортон, Ліон Рапполо, Джиммі Нун, Банк Джонсон, Джордж Льюіс та деякі інші [1;4].

Джаз став продуктом унікальної суміші музичних культур різних народів. Він розвинувся у музичний жанр, що найповніше відображав етнічні та національні сподівання народу, який населяв територію США. Таким чином, своєрідним двигуном у створенні джазу стали раби, які у другій половині ХІХ століття отримали свободу від рабства. Вони зберігали і плекали мелодію і ритми своїх предків [1;6].

Цей африканський спадок виражався у тих піснях та імпровізаційних речитативах, які слугували засобом спілкування під час роботи на полях і, особливо, на «Площі Конго» в Новому Орлеані, де раби проводили півдня щонеділі. Їхні розваги

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать