Просвітництво. Культурна характеристика

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ

КАНІВСЬКИЙ ННВК

Контрольна робота

з дисципліни культурологія

на тему

« Просвітництво. Культурна характеристика»

Канів – 2008 р

ЗМІСТ

Вступ

1.Зарубіжна культура епохи Просвітництва

2. Українська культура в умовах національного відродження

Висновки

Література

ВСТУП

Культурний рух Просвітництва був започаткований в Англії у другій половині XVII ст., де під впливом буржуазної революції зародилось багато ідей, характерних для всієї "епохи Просвітництва". В усіх країнах Європи розвиток культури у XVIII ст. тією чи іншою мірою проходив під знаком ідей Просвітництва. Проте найчисленніший, осяяний талантами загін просвітителів сформувався у Франції у XVIII ст. Саме звідси, несучи на собі відбиток французького генія, ідеї Просвітництва поширились по всій Європі.

Під їх впливом розвинувся революційний рух в Західній Європі, що залишило величезний слід у світовій культурі. В історичній зміні культурних епох Просвітництво привертає увагу напруженою концентрацією ідей у занадто стислому часовому просторі, в основному XVIII ст. Панівною ідеєю Просвітництва є розум, його здатність пізнати сутність речей і явищ. Мислячий розум став єдиним мірилом усього сущого наземлі.

Ідеї, народжені європейською культурою епохи Просвітництва, поширилися у світі, стали частиною його надбання. Під їх впливом в Україні епоха Просвітництва припадає на XVIII ст., середину XIX століття. У цей період розвиток української культури, її стан та головні культуротворчі завдання багато в чому зумовлені соціально-політичними подіями другої половини XVIII ст. Втрачалися рештки української державності. Україна перетворювалася в провінцію з деякими етнографічними особливостями двох великих імперій. Це призвело до занепаду ренесансно-барокової (козацької) культури, породивши барокове розмаїття та перехід до рококових і класичних форм.

Зарубіжна культура епохи Просвітництва

Соціально-економічний розвиток європейських країн набув напередодні епохи Просвітництва досить нерівномірного характеру: якщо в Голландії буржуазні відносини вже повністю сформувалися, а Англія рішуче рухалася до антифеодальної революції, то Франція переживала в ХУІІ-ХУІПст. розквіт абсолютизму; Італія в результаті перемоги Контрреформації виявилася надовго відкинутою з переднього краю суспільного розвитку. Таке розмаїття загальної серцевини філософських і соціально-політичних роздумів просвітителів є також проблема виховання, їхня безмежна віра у розум надає вихованню функцій основного орієнтиру людини. Таким чином, найістотнішою рисою Просвітництва с "поворот" до людини. Мислителі-просвітники головну увагу звертають на людське суспільство, історію, біди та страждання людей. У зв'язку з цим основний акцент робиться на розум, шляхи й засоби приведення суспільства відповідно до вимог розуму, насамперед таких, як рівність, справедливість, свобода, братство тощо.

Отже, Просвітництво повертається до людини. Але чи є це повернення справді гуманістичним? На відміну від періоду Відродження, коли були висунуті гуманістичні ідеали творчої і неповторної людської особистості, Просвітництво формує своєрідний "спільний знаменник", під який підводяться індивіди і який виявляє себе як абстрактна ознака, що є "значущою" не з точки зору особистісно-людського (справді гуманістичного) змісту, а з позицій "вузькотехнологічних" (виробничих, управлінських тощо). Саме таку людину - "усереднену особистість", представника "сурогатної спільності", "машину з кісток і м'яса" - і ставить на передній план Просвітництво.

Однак спільна позиція представників різних філософських шкіл, течій і напрямків епохи Просвітництва не виключала різноманітності підходів до розв'язання ними як світоглядних питань, так і конкретних соціально-політичних проблем. Крім того, у кожній країні просвітницький рух мав відбиток національної самобутності.

Вже у XVII ст. соціально-економічний і політичний розвиток європейських держав, незважаючи на своєрідність шляху обраного кожною, набув характеру загального процесу, єдиного за своїми тенденціями й спрямуванням.Процес генезису продуктивних сил в Англії та Голландії внаслідок успішних буржуазних революцій набуває незворотного характеру. Він стає визначальним чинником у подальшому розвитку Європи. Ознаками останньої фази загальної кризи феодалізму стали глибока повага досвіду і людської думки та раціоналістичне світобачення, що прийшло на зміну теологічному. Раціоналізм як філософський напрям, згідно з яким розум вважали основою пізнання й поведінки людини, став чи не головним джерелом ідеологіїПросвітництва.

Отже, панівною ідеєю Просвітництва був розум. Відповідно до цього змінився традиційний погляд на людину. На думку просвітителів, всесвітній розум накреслив параметри людського існування. Людина кваліфікувалася як істота політична, а суспільство як співтовариство таких істот. Добробут людства просвітителі ставили в пряму залежність від розуміння й виконання вимог закону, намагаючись спрямувати інтелектуальні зусилля у відповідномунапрямі.В основних рисах політична програма англійського Просвітництва була сформована фі