Флот Київської Русі

Реферат на тему:

Флот Київської Русі

Уже в першій половині І тисячоліття слов'яни були відомі серед сусідів не тільки як відмінні сухопутні воїни, а й як вправні мореходи. Давньоруські літописи містять багато відомостей про морські походи київських князів. У 850р. великий флот русів підійшов до Царграду і загрожував столиці Візантії. Говорячи про походи князя Олега, літописець підкреслює, що вони були комбінованими, сухопутно-морськими.

У 941р. наступник Олега князь Ігор організував великий морський похід на Візантію. Спочатку цей похід був вдалий, руси висадилися в околицях Царграду, але після цього в морському бою грецький флот з допомогою вогненосних кораблів завдав поразки флоту Київської Русі.

Давньоруські кораблі ходили не тільки на Візантію, але і в інші країни, в тому числі на узбережжя Каспійського моря. Минувши Азовське море, княжі плавці у 912р. піднялися по Дону до того місця, де ця ріка підходить близько до Волги, звідси волоком перетягали свої кораблі на Волгу, а потім униз по Волзі дійшли до Каспійського моря. У 943р. руси знову вчинили великий похід в тому ж напрямку. Всі ці факти говорять про те, що воєнно-морське мистецтво Київської Русі стояло на досить високому рівні, що дозволяло проводити дальні на той час морські походи і на Царград, і на береги Каспійського моря.

Матеріальна частина флоту Київської держави була дуже різноманітною. Власне військових кораблів не будували, для військової мети використовувались торгові, рибацькі та інші судна різноманітної модифікації, конструкції і схеми виробництва1. Серед найбільш розповсюджених суден були лодії, човни, струги, насади, лойви, шнеки (снеки), шитики і т.ін. Вони споряджувалися досить передовим на свій час засобами - вітрилами, веслами, якорями, щоглами, такелажем. Представляє інтерес для дослідників і абордажне оснащення кораблів Київської Русі, про яке збереглися хоча і мізерні, але цілком певні відомості. Воно включало тарани (балки), абордажні містки, щити, абордажні сітки, самбуки, канати, кішки, багри і т.ін.

Основним типом давньоруського корабля в Х-ХІ ст.ст. була лодія, що пересувалася як за допомогою вітрила, так і за допомогою весел. За літописними даними про похід Ігоря в 911р., кожна лодія вміщувала 40 чоловік і мала 40 "ключів" (уключин), інакше кажучи, мала 20 пар весел. Давньоруська лодія як бойовий корабель мала у порівнянні з важкими бойовими кораблями візантійців (свого основного і самого грізного супротивника - В. Б.) ряд істотних переваг у морському бою - на весельному ходу вона була дуже швидка і рухлива, а мала осадка припускала маневрування на невеликих глибинах поблизу берегів.

Літопис зафіксував факт, який свідчить про подальший розвиток лодії як бойового корабля. У 1151 р. під час бою на Дніпрі князь Ізяслав, за словами літопису ,"... исхитрил... ладьи дивно: беша бо в них гребыми гребуть невидимо, токмо весла видети, а человек бяше невидети, бяхуть бо ладье покрыты досками, бяхуть же борци стояте горе в обронях и стреляюще, а кормника два беста, один на корме, а другой на носе". Цікаво, що за цим описом насад нагадує візантійський дромон, де гребці розташовувались під помостом. Не виключено, що насад являв собою якусь військову модифікацію річкового судна, створену на підставі візантійських аналогів. Це була та ж добре відома лодія, але з двома важливими вдосконаленнями. Перше - покриття з дощок, що є немовби бронею, яка захищає гребців від стріл, друге - подвійне управління, на носі і на кормі, що підвищувало маневровість лодії в бою. Потрібно відзначити, що два рульових весла на носі і на кормі не були чимось незвичайним. Ще Тацит відзначав подібну особливість у суден свеонів. Два керма значно підвищували маневровість суден, дозволяючи швидко міняти направлення руху і оперативно реагувати на появу підводних каменів і мілин4. Лодії князя Ізяслава - подальший етап розвитку флоту в Київській Русі, досвід бойових дій якого став базою для розвитку військово-морського мистецтва Русі в наступний час5.На давньоруську воєнно-морську тактику, особливості мореплавання і суднобудування визначальним чином впливав сам характер Руської рівнини і та обставина, що основні військово-політичні центри держави - Київ, Переяслав, Чернігів, Ростов, Смоленськ, Псков, Новгород, Полоцьк, Червен, Перемишль - знаходилися від моря досить далеко. Тмутаракань, Олешшя, Корчів, "міста подунайські" не йшли в порівняння з найбільшими містами Русі. Щоб подолати пороги і "волоки", необхідні були плоскодонні судна з мінімальною осадкою, легкі і порівняно невеликі за розмірами. В той же час ці судна повинні були бути досить вантажопідйомні, дешеві і прості за будовою. Одне і те ж судно мало служити і як морське, і як річкове. Річкове судно могло і не задовольняти вимогам, що ставляться до морських кораблів, але морське судно обов'язково повинно було бути придатним і як річкове.На цю особливість давньоруських суден указував імператор Лев у своїй "Тактиці": "Малі і більші дромони ти споряджаєш (в залежності) від властивості воюючих (з тобою) народів. Бо не одна і та ж ескадра (придатна для учиннення опору) сарацинських варвар і так званих північних скіфів (русів. - В. Б.). Бо варвари - сарацини користуються кумбаріями більшими і малорухливими, а лодії у скіфів малі і швидкохідні, бо неможливо користуватися більшими кораблями на ріках, що впадають в Евксинський понт"6. На це ж вказував Луїтпранд