Первісна культура

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

КИЇВСКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра світової та української культури

Р Е Ф Е Р А Т

Н А Т Е М У :

“Первісна культура ”

Виконав: Коросташ Ю.С. - студент

I курсу факультету МЕіП(6103) 4 групи

Прийняв:

м. Київ, 1999 р.

План.

1. Генезис культури.

2. Особливості первісної культу­ри.

3. Ритуал та його функції у первісному суспіль­стві.

4. Міфологія, магія та релігія.

5. Шамани, чак­луни та знахарі.

6. Походження мистецтва та його функції

7. Список використаної літератури.

Діалектико-матеріалістична філософія розглядає людину як єдиного суб'єкта культури, який створює життєве се­редовище для себе й формується під його впливом. Це означає, що становлення світу культури є результатом тривалого процесу взаємовпливу біологічної та соціальної еволюцій. Тут можна виділити два принципових моменти: вдатність суспільної людини продуктувати культуру є результат взаємодії біологічної та соціальної еволюцій, що включають і еволюцію знарядь, внаслідок чого люди­на — не лише творець культури, а й об'єкт, сформова­ний на основі праці та культури, перехід від нелюдської стадії до людської відбувався поступово й прогресував тривалий час. Іншими словами, не тільки історія розвит­ку культури є історією об'єктування духовних здібностей, але й історія розвитку духовних здібностей людини є історією перетворення культури в «інгредієнт» цих здіб­ностей.

Світ культури міцно пов'язаний з процесом гомінізації, з процесом переходу від тварини до людини, аспек­том якого є перехід від певних інстинктивних реакцій на світ тварини до непевності людського знання, в основному наперед запрограмо­вана й дотримується суворого шаблону. Дійсно, тварина володіє інстинктами, пов'язаними з наученням, котре регулює його поведінку в кожний момент життя. Дослідження в галузі етології підтверджують: поведінка одних тварин, що живуть у відносно стабільному та незмінному середовищі, в той час як поведінка інших — в умовах змінного середовища — ви­магає відхилення від стандарту й вибору однієї з кількох альтернатив поведінки. Це підтверджує, що у тварин світосприйняття й світ дії (поведінки) поєднані. У люди­ни ж вони опосередковані світом соціальної історії, внаслідок чого людина часто опиняється в ситуації, коли вона дійсно не знає, що мусить робити, як діяти.

Таким чином, у людини виникла потреба в прийнятті надійного рішення та визначенні його надійності. Саме ця потреба і лягла в основу генезисукультури (міфоло­гія, релігія, мистецтво тощо) з її різноманітним арсена­лом фізичних та духовних технік. Лише культура дає можливість людині будувати свою поведінку на підставі різних стратегій передрікання майбутніх, але не існуючих подій. Однією з трьох таких стратегій у первісних, архаїч­них культурах є стратегія наслідування, коли передрікан­ня майбутнього витікає з імітації тих чи інших явищ властивостей навколишнього світу.

З цією магічно-релігійною стратегією органічно по­в'язані процедури магії та чаклунства. Майбутнє не тіль­ки передрікається, але й змушується: жертва умиротворяє гнівних богів і зобов'язує їх виконувати те чи інше прохання людини або ж усього племені. Для нас істот­ним є те, що ця стратегія породжує в людині релігійну віру, завдяки якій зникає непевність ситуації прийняття рішення.

Другою стратегією є індивідуальне систематичне спо­стереження просторово-часових зв'язків та їх залежностей. Один з багатьох прикладів такого типу знаходимо в по­відомленнях про індійців племені «чорна стопа». Вони завчасно передрікають прихід весни за ступенем розвитку плода в лоні забитої самки бізона. Таке передрікання, як правило, виявляється точним. Або ж інший приклад. Заклинання осагів (одне з племен сіу) поєднує воєдино одну дику рослину, маїс та бізонів. Пояснюється це таким чином: влітку осаги полюють на бізонів, аж поки в прерії квітне обумовлена рослина. Вони знають, що маїс визріває одразу після цвітіння цієї рослини. Це означає, що необхідно повертатися до Пуебло для зби­рання врожаю маїсу.

Третя стратегія — висновок за аналогією на основі виділення подібних ознак анімістичним мисленням, яке заселяє природу божествами, демонами й духами. При­клади, що ілюструють цю стратегію, досить численні. Так, про одне з племен пігмеїв повідомляється, що воно застосовує як протиотруту під час зміїного укусу або як засіб оволодіння вогнем споринню, що має форму зуба. В епоху палеоліту оволодіння вогнем відіграло колосаль­ну роль в культурній еволюції людини. У повір'ях усіх народів вогонь — символ вічності. Тому в легендах він був не створений, а викрадений у богів і переданий лю­дям, як описував давньогрецький драматург Есхіл, Прометеєм. Істотно, що вогонь необхідно було підтримувати, «підкормлювати», як тварину. Це й породило традицію його збереження жрицею вогню— весталкою. З факелом у руках людина, нарешті, стала володарем найсильніших і найшвидших тварин, використання вогню призвело до появи різних технічних пристроїв, вплинуло на розвиток суспільства.

Навіть поверхове знайомство з характером цих трьох стратегій доводить, що вони в різній мірі придатні для відображення властивостей реальності та екстраполяці