Добро, зло та моральний обов’язок, як головні етичні категорії

Добро та зло — найважливіші категорії етики. Добро — це основна моральна цінність.

Категорія добра часто пов'язується з категорією блага.

Благом називається ієрархічна сукупність зовнішніх явищ таї внутрішніх станів, котрі оцінюються позитивно на тій підставі, що вони мають яку-небудь цінність, крім речей, що викликають приємні відчуття. До цієї сукупності включаються об'єкти, котрі не чинять безпосереднього впливу на органи чуттів, але здатні впливати в майбутньому. Людська душа розмальовує позитивними фарбами не лише те, що є ціллю, але й те, що веде до цілі або розташоване поблизу від неї. До блага відноситься не лише те, що викликає задоволення, але й те, з чим пов'язані очікування задоволення та надія на нього. Благо існує у вигляді різних речей, загальною ознакою яких є те, що вони мають позитивне значення в житті людини, вони є корисними для задоволення життєвих, соціальних та духовних потреб людини. Але для «історії філософії, культури важливішим є духовно осмислене розуміння блага — як позитивного змісту буття взагалі, пов'язаного з розвитком його різнобічних потенцій, звільненням його продуктивних засад, реалізацією його призначення». З огляду на це добро і зло є відносними з позицій їхньої співвіднесеності з вищим благом, моральнісним ідеалом як образом досконалості.

Під вищим благом розуміється вдосконалення відношень у суспільстві та вдосконалення самої особистості, тобто розвиток людини та людства, тож все, що в діях індивіда сприяє цьому, — добро, перешкоджає — зло. Вище благо — це кінцева ціль, котра не може бути засобом ні для чого іншого.

Родовими для понять добра та зла виступають поняття позитивного та негативного. Добро вже в першому наближенні асоціюється з життям, процвітанням, повнотою буття, гармонійною взаємодією з оточуючою дійсністю. Добро — це те, що хороше, прекрасне і достойне похвали.

Поняття добра співвідноситься з поняттями доброти та доброчесності.

Доброю ми називаємо людину, котра несе людям добро, яке розуміється як любов, допомога, благовоління. Добрий не буває агресивним і ніколи насильно на нав'язує благ, даючи іншим можливість вільного рішення. Доброта — це якість, котра виражає себе в практичному житті, в поведінці людини, вона характеризує цілісність особистості. Тому не можна бути «добрим» в душі, але жорстоким, грубим, авторитарним у поведінці. Така поведінка руйнує «доброту». Доброта пов'язана зі здатністю поступитися власними інтересами та амбіціями заради блага іншої людини, вона принципово неегоїстична.

Доброчесність не тотожна доброті. Доброчесністюми називаємо морально-похвальні людські якості, а вони в різних культурах і в різні епохи суттєво відмінні.

У рамках однієї і тієї самої моральної системи різні доброчесності виражають різні грані «добра». Доброчесності не просто дані людям, а виховуються в них. Кожне суспільство і кожна культура виробляють ряд прийомів, які дозволяють сформувати в членах співтовариства ці високоцінні моральні якості, необхідні для виживання та розвитку суспільного цілого.

Уособленням добра виступають на одному полюсі філантроп (той, хто ставиться до людей з любов'ю), на іншому — аскет,що вправляється в досконалості. Добра вдача проявляється: в спів-стражданні і співрадості, в почутті власної гідності і, свого роду, морального смаку, котрий не допускає робити те, що уявляється недосконалим та низьким.

У своїй глибині ці сторони добра єдині, тому що розкриття своєї душі іншим людям — це і є вища форма самовдосконалення. Не у відособленні, а в єдності з іншими людьми полягає шлях добра.

Зло — протилежність добра. Від розуміння зла залежить і визначення добра.

Злом у широкому сенсі слова є те, що протилежне благу, тобто оцінюється негативно. Якщо основними складовими блага є задоволення, істина, користь, краса та добро, то зло як його протилежність об'єднує в собі страждання, неправду, шкоду, потворність, аморальність.

Зло — це те, що руйнує життя та благополуччя людини. Воно виражається через знищення, пригноблення, приниження. Зло деструктивне, воно веде до розпаду, до відчуження людей один від одного і від життєдайних витоків буття, до загибелі.

Вихідними емоціями, у формі яких відбувається негативна оцінка зовнішніх об'єктів, служать гнів та страх;для позитивних такими бувають задоволення від їжі та статевої поведінки. В переживанні страху фіксується негативна значимість якогось об'єкта чи ситуації і відбувається налаштування організму на збереження або збільшення дистанції між суб'єктом та даним об'єктом. Суб'єкт або перестає наближатися до того, що викликало страх, або втікає від нього. Страх фіксує те, що може виявити руйнівний вплив на людину. Через переживання гніву відбувається оцінка якогось фактора дійсності як такого, що обмежує свободу власних рухів, як перепони до їх здійснення.

Якщо взяти до уваги емпіричну сторону життя людини, то існуюче у світі зло може бути розподілено на три види:

1) фізичне, або природне;

2) зло в суспільних процесах;

3) власне моральне зло.

Під фізичним, або природним, злом розуміють природні стихійні лиха, котрі руйнують наш добробут (землетруси, повіді, урагани, виверження вулканів, епідемії та хвороби). Історично природне зло не залежало від людської волі та свідомості, біологічні та геологічні процеси відбувалися завжди поза межами людських бажань та дій. Проте і по сьогодні існую