Культура і тактика ведення ділових переговорів

Міністерство освіти і науки України

кафедра українознавства

Реферат на тему:

«Культура і тактика ведення ділових переговорів»

Київ 2008

Зміст

І.Вступ. Ділове спілкування та його особливості.

ІІ. Культура ділового спілкування та етикету.

ІІІ. Актуальність теми правильного ведення ділових переговорів.

ІV. Функції переговорів.

V. Основніетапи (фази) ведення ділових переговорів. Їхняспецифіка

2.1 Етап цілеполагания й аналізу.

2.2 Етап планування.

2.3 Етап активної дискусії (суперечки).

2.4 Етап ухвалення рішення і взаємоприйнятої угоди.

Список літератури.

Вступ.

Ділове спілкування та його особливості.

Люди, як правило, починають спілкуватися з якогось при­воду. При цьому їхні дії пов'язані з предметом спілкування, який визначає його сутність, дає змогу визначити його спрямо­ваність. Існує, наприклад, спілкування інтимне, професійне, діло­ве та ін. Предметом нашого аналізу є ділове спілкування.

Змістом ділового спілкування є "діло", з приводу якого виникає і розвивається взаємодія. У літературі є різні описи його специфіки. Виокремлюються такі характеристики діло­вого спілкування: співрозмовники є особистостями, значущи­ми одне для одного, вони взаємодіють з приводу конкретного діла, а основне завдання такого спілкування — продуктивна співпраця. На думку деяких учених, спілкування слід вважа­ти діловим , якщо його визначальним змістом виступає соці­ально значуща спільна діяльність. Інші вважають, що ділове спілкування — це усний контакт між співрозмовниками, які мають для цього необхідні повноваження і ставлять перед со­бою завдання розв'язати конкретні проблеми.

Під час ділового спілкування легше встановлюється кон­такт між людьми, якщо вони говорять "однією? мовою" і праг­нуть до продуктивного співробітництва. При цьому засада­ми їхнього спілкування є етичні норми та ритуальні правила ділових взаємовідносин, знання й уміння, пов'язані з обміном інформацією, використанням способів та засобів взаємо­впливу, взаєморозуміння. Велике значення має моральний аспект ділового спілкуван­ня. У професійній діяльності люди намагаються досягти не лише загальних, а й особисто значущих цілей. Але в який саме спосіб? Завдяки власним знанням і вмінням чи використанням Іншого? Егоїзм у стосунках між людьми може їх порушити. Етика ділового спілкування базується на таких правилах і нормах поведінки партнерів, які сприяють розвитку спів­праці. Передусім йдеться про зміцнення взаємодовіри, по­стійне інформування партнера щодо своїх намірів і дій, запо­бігання обману та невиконанню взятих зобов'язань. У де­яких зарубіжних корпораціях і фірмах навіть розроблено кодекси честі для службовців. Доведено, що бізнес, який має моральну основу, є вигіднішим і прогресивнішим.

Професійне спілкування формується в умовах конкрет­ної діяльності, а тому певною мірою вбирає в себе її особли­вості, є важливою частиною, засобом цієї діяльності. У про­фесійній культурі спілкування можна виокремити загальні норми спілкування, що зумовлені характером суспільного ладу і ґрунтуються на здобутках минулого і сучасного. Вод­ночас ця культура має індивідуальний характер і виявляєть­ся у способах спілкування, що їх вибирає суб'єкт у певних ділових ситуаціях щодо конкретних людей.

Маючи ділові справи з іноземцями, слід пам'ятати про національні особливості спілкування. У кожного народу є свої культурні традиції, свій національний характер. їх не можна ігнорувати. Поки інтереси сторін співпадають, національні відмінності практично не помітні. Якщо виникає конфлікт — вони відіграють важливу роль. Національний стиль спілкування — це лише типові, більш яскраво виражені особли­вості мислення та поведінки. Ці риси притаманні не обов'яз­ково всім представникам певної нації. Але завжди при зу­стрічах з іноземцями ця інформація має слугувати орієнти­ром, оскільки національні особливості можуть вплинути на результати спілкування.

ІІ. Культура ділового спілкування та етикету.

Під час опитування студенти інститутів, коледжів, учні старших класів м. Києва на запитання "Що таке культура спілкування?" відповідали, що це: "сукупність вмінь людини аналізувати вчинки інших людей, поважати їх; складова культури мовлення; вміння поводитися культурно, ма­ти добру вимову; вміння у будь-якій ситуації знайти правиль­ний та делікатний підхід; бажання бути культурним та приєм­ним співрозмовником" та ін. Як бачимо, опитувані не диферен­ціюють культуру мовлення, мови, поведінки та спілкування.

Про що ж свідчить аналіз трактувань, наведених у літе­ратурі? Так, культура поведінки, культура мовлення і мови, культура спілкування в житті найчастіше постають у єдності. Проте людина, ввічливо та доброзичливо звертаючись до інших, може вживати слова, порушуючи граматичні прави­ла. Іноді її дії начебто відповідають нормам поведінки, прий­нятим у цьому суспільстві, однак успішно спілкуватися вона не може, тому щоне розбирається у психології, психічному стані людей, особливостях їх темпераменту, характеру тощо. Тому вона і не може знайти такі способи і засоби спілкуван­ня, які б найбільшою мірою відповідали ситуації. Культуру спілкування найчастіше плутають з культурою мовлення. Дослідження генезису спілкування показали, що воно пере­дує мовленню, тобто з наукового погляд

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать