Лексика української мови на позначення обрядів, звичаїв

КУРСОВА РОБОТА ЛЕКСИКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ НА ПОЗНАЧЕННЯ ОБРЯДІВ, ЗВИЧАЇВ

ЗМІСТ

Вступ.................................................................................................................. 3

Розділ 1.Відбиття в етимології народних звичаїв,вірувань, обрядів, традиційукраїнців.......................................................................................................... 5

Розділ 2.Назви передвесільних обрядів в українських східнослобожанських говірках........................................................................................................................ 10

2.1 Назви передвесільних обрядів................................................................ 10

2.2 Назви на позначення передшлюбних обрядів ...................................... 13

2.3 Фраземи родильних обрядів у лексикографічному описі.................... 18

Висновки........................................................................................................ 24

Список використаних джерел....................................................................... 27

ВСТУП

У монографії В. Кононенка «Рідне слово» наголошується: «Традиційний спосіб життя невіддільний від народу, а тому знати народні звичаї, обряди, вірування, самий характер національного буття має кожен, хто вважає себе українцем... Відомо, що рідна мова виступає могутнім чинни ком відображення дійсності в її національному виявленні. Засобами національної мови створюється система понять, на ґрунті якої зрештую формується картина світу, тобто виражена в мовних категоріях сукупність уявлень і суджень про позамовну дійсність. У процесі оволодіння національно-мовним арсеналом, що відтворює спосіб життя, світобачення українця, розвивається національна самосвідомість».

Розглянемо, як віддзеркалюються в мові (і зокрема через призму етимології) українські вірування, звичаї й обряди.

Обрядовість – система культових або звичаєвих обрядів українців, у якій переплелися стародавнє язичницьке народовір’я, елементи тотемізму, фетишизму, християнського віровчення, досвід людей, їх трудова діяльність. Первісні обряди відбивали певне розуміння навколишнього світу. Водночас вони були формами вияву емоцій людини. Наші пращури одухотворю вали природу, жили в гармонією з нею. Саме з обрядів виокремлюється образотворче мистецтво, танець, спів, фольклор. Обрядовість поділяється на календарну та родинно-побутову. Вона позначається високою поетикою, красою, глибоким символізмом, єднанням з природою.

Найважливішими обрядами календарного циклу були новорічні (колядування, щедрування, засівання) й весняні (закликання весни, ведіння хороводів). Літньо-осіння обрядовість включала Зелені Свята, Івана Купала тощо.

Велику роль у житті людей відігравали сімейні обряди – родильні, весільні, поховальні, поминальні. Моя мета– сформулювати принципи будови словника фразем українських обрядів,продемонструвати номінації етапів родильної обрядовості, відбиті в західноподільських говірках. Загальновідомо, що подільські говірки належать до волинсько-подільської групи говорів південно-західного наріччя, мають загальноукраїнську мовну основу, є старожитніми за визначальними рисами. Чітковиокремлюється західний ареал подільського говору, якийтериторіально виділяється на захід від р. Студениця і має ряд говіркових особливостей.

Моя мета – зафіксувати все розмаїття фраземного складу (загальноукраїнських та вузьколокальних) з усіма наявними варіантами (фонетичними, морфологічними, лексичними), синонімічними рядами, полісемією. Сьогодні актуальним для діалектологічних студій є опис всього мовленнєвого пласту, тому, досліджуючи обрядову фраземіку західноподільських говірок, я прагну до максимального врахування фраземних фактів, уключаючи й літературні зразки, як активний елемент народнорозмовного мовлення.

РОЗДІЛ 1. ВІДБИТТЯ В ЕТИМОЛОГІЇ НАРОДНИХ ЗВИЧАЇВ, ВІРУВАНЬ, ОБРЯДІВ, ТРАДИЦІЙ

Обрядово-звичаєва сфера — це ті прикмети й ознаки, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, але й у його історичному минулому. Адже вона охоплює всі ділянки особистого й суспільного життя кожної окремої людини. Традиції, звичаї, обряди й свята — це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Святково-звичаєва спадщина, а також мова — це ті найміцніші елементи, що об'єднують і цементують окремих людей в один народ, в одну націю.

Із часу виникнення людського суспільства прогрес цивілізації відбувався завдяки тому, що від покоління до покоління, від колективу до окремої людини систематично передавалися знання, трудові навики, норми поведінки, матеріальні та духовні цінності. Кожним новим поколінням все це засвоювалося, застосовувалося в житті, розвивалося та в подальшому передавалося наступному поколінню. В ході історії склалися й утвердилися форми, засоби та механізми збереження й передачі соціального досвіду, які в сукупності називаються традицією.

Традиція (від лат. Traditio) — передача від покоління до покоління як загальноприйняте, загальнообов'язкове, перевірене минулим досвідом, визнане необхідним для забезпечення подальшого існування й розвитку індивіда, колективу, держави, суспільства. Мета традиції полягає в тому, що закріплювати й відтворювати в нових поколіннях уставлені способи життєдіяльності, типи мислення і поведінки.

Поняття традиції служить загальною назвою як

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать