Односкладні речення у творчості Івана Драча

План

Вступ

Розділ І. Лінгвістичні особливості функціонування односкладних особових речень у поезії Івана Драча

1.1 Характеристика означено-особових односкладних речень

1.2 Односкладні неозначено-особові та узагальнено-особові речення

Розділ ІІ. Безособові односкладні речення та специфіка їх уживання у поетичному мовленні

Розділ ІІІ. Інфінітивні односкладні речення у творчості Івана Драча

Розділ ІV.Особливості уживання номінативних односкладних речень у збірці “Сонце і слово” І.Драча

Висновки

Бібліографія

Вступ

Односкладні речення — цілком самостійні синтаксичні одиниці, які мають широкі виражальні можливості і специфіку уживання у всіх стилях мовлення. Вони не протиставляються двоскладним і не є їх варіантами з випущеними підметом чи присудком, не вимагають вони поновлення другого головного члена і не можуть бути доповнені ним без зміни змісту висловленого. Вони розглядаються на сучасному етапі розвитку синтаксиса як тип простого речення, структурно-предикативна основа якого грунтується на функціонуванні єдиного поширеного або не поширеного залежними компонентами головногочлена, що виступає засобом вираження предикативності [25, 395]. Головний член односкладного речення не співвідносний ні з підметом, ні з присудком, хоч формально може уподібнюватися до одного з членів двоскладного речення.

. В академічному синтаксисі української мови використано усталену у сучасному слов´янському мовознавстві класифікацію односкладних речень, за якою виділяють односкладні означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні, номінативні [23]. В енциклопедії “Українська мова” подається внутрішньотипологічна класифікація односкладних речень, в основу якої покладено взаємодію граматичних і семантичних ознак дієслівних, іменникових і прислівниклвих форм, що зумовлюють поділ на означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні, номінативні та генітивні односкладні речення [25 ].

В сучасному українському синтаксисі поряд з односкладними функціонує і термін “одноядерні речення” (І.Слинько, Н.Гуйванюк, М.Кобилянська) [21], названі вчені “одноядерні речення” поділяють на одноядерно – двокомпонентні і одноядерно - однокомпонентні. Раніше односкладні речення класифікували на основі тих головних членів двоскладного речення, з якими співвідносний головний член односкладних речень, або їх відсутності ( О.Синявський) і виділяли безпідметові речення, безприсудкові односкладні речення. Інщий мовознавець Л.Булаховський виділяв безособові і відносно-безособові та називні речення. У 80-х рр. ХХ століття з´являється монографічна праця В.Д.Горяного “Синтаксис односкладних речень” , у якій він класифікує односкладні речення на особові та безособові [ 6], підставою для такого поділу слугували семантика і значення суб´єктів як носіїв предикативної ознаки, наявність / відсутність граматичної особи [6,20]. В особових реченнях ця особа виражена дієслівними закінченнями головного члена речення, в безособових такої особи немає і бути не може. Односкладні особові речення за формами вираження головного члена (суб´єкта) В.Горяний поділяє на : 1)речення з означеним суб´єктом (означено-особові), 2)речення з неозначеним суб´єктом (неозначено-особові), 3) речення з узагальненим суб:єктом (узагальнено-особові). Безособові речення з погляду наявності / відсутності в них суб´єкта як носія предикативної ознаки у свою чергу поділяються на : 1) речення з нульовим суб´єктом (Морозить. Морозно. Мороз); 2) речення з непрямим суб´єктом (Йому сумно.Матері не спиться); 3)речення з синкретичним суб´єктом ( Тягне холодом.. Надворі холодно).

Слід зазначити, що наведена класифікація не є поширеною і загальноприйнятою в українському мовознавстві.

В “ Граматиці української мови”(І. Вихованець, К.Городенська, А.Грищенко, 1982) за сукупністю структурних і семантичних ознак виділяються такі основні типи односкладних речень : означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні, номінативні, вокативні (речення-звертання)[ 4, 174]. Семантичні особливості односкладних речень виявляються у способі репрезентації двох логічних компонентів думки – предмета мовлення і предикативної характеристики. У них лексично наявний один (або предмет мовлення, або предикативна характеристика) з двох логічних компонентів думки. Наявний головний член речення використовується в такій формі, яка здатна викликати потрібне уявлення про лексично не виражений логічний компонент [4, 174 ].

Дещо іншою є класифікація односкладних речень І.Вихованця, який в своїй “Граматиці української мови. Синтаксис”(1993) виділяє декілька основних класів односкладних речень :1) дієслівні, 2) інфінітивні; 3)іменникові речення; 4) прислівникові речення, серед іменникових виділяючи окремо вокативні речення [3, 98]. Цей вчений, як і російські синтаксисти Н.Шведова, Г.Золотова, відносить односкладні означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові речення до двоскладних речень.

У синтаксичній традиції односкладні речення класифікуються за морфологічними ознаками головного члена речення та за їх семантикою. За формою головного члена виділяються два типи односкладних конструкцій: дієслівні та іменні односкладні речення. Далі синтаксисти поділяють ці групи за значенням таким чином: дієслівні – означено-особові реч