Діалектизми у творі Марії Матіос "Солодка Даруся"

Міністерство освіти і науки України

Національний технічний університет України

“Київський політехнічний інститут”

Видавничо- поліграфічний інститут

Кафедра видавничої справи та редагування

КУРСОВА РОБОТА

з сучасної української літературної мови

на тему

"Діалектизми у творі Марії Матіос

"Солодка Даруся"

Виконав: Науковий керівник:

студент групи СР-42 Фіголь Н. М.

Москаленко Є. М.

Київ

2006

Зміст

Вступ

РозділІ. Вивчення діалектизмів на сучасному етапі та в історичному розрізі

1.1 Походження діалектів та розвиток української мови

1.2. Діалектизми як лексика обмеженого функціонування

РозділІІ. Аналіз використання діалектизмів у творі Марії Матіос"Солодка Даруся

1.1 Лексичні діалектизми

1.2 Граматичні діалектизми

1.3 Фонетичні діалектизми

1.4 Словотвірні діалектизми

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Народ безперервно творить свою мову. Залежно від його історії мова народна може мати більш або менш виявлені місцеві відміни. Мова народу з розвитком його культури набуває особливого вияву — літературної мови. Виникнувши на основі народної мови, літературна мова весь час живиться джерелами народних говорів. Ось чому глибоке знання народної мови,— хоча б одного з її діалектів,— має виняткове значення і для творчого володіння літературною мовою.

Як відомо, діалектизми — це характерні для територіальних діалектів мовні особливості, що кваліфікуються як відхилення від літературної норми. Діалектизми виділяються на всіх рівнях мови — акцентуаційному, фонетичному, словотвірному, фразеологічному, лексичному та граматичному [12].

Діалект, або говір, існує як загальне — вияв мови народу, а разом з тим і як часткове, окреме,— вияв місцевих, специфічних рис. Перші риси завжди абсолютно переважають, другі можуть виявлятися кількісно дуже невиразно. Між загальними рисами і суто місцевими (міфічними) в говірці чи діалекті є свій певний зв'язок, який носіями діалекту, як правило, не помічається.

Залежно по від формування та історичного розвитку діалектне дроблення мови народу може бути дуже різноманітним. Найменш дрібною одиницею в діалектних виявах мови є говірки — мова окремого населеного пункту чи навіть окремої місцевості. Спільні діалектні риси говірок певної місцевості становлять діалект, або говір. Діалекти певної місцевості, що мають спільні специфічні риси і свої особливості формування, являють собою теж своєрідний діалектний вияв мови народу й називаються діалектною групою, або наріччям.

Мова народу не є застиглим утвором, вона постійно перебуває в процесі розвитку, являючись одним з важливих виявів його історичного буття і розвитку. Перейнята від попередніх етнічних формувань, мова змінюється разом з утворенням і розвитком народу, стаючи вже іншою, обслужуючи наступні покоління. Отже, мова невідривна від народу і його культури.

На протязі історії народу змінюються не тільки окремі риси мови, а, навіть, і її будова, іншими стають і форми її виявлення. Так, на початкових етапах розвитку мови виявляється більша її діалектна роздрібненість [14]. З розвитком суспільства, особливо ж за доби капіталізму, коли формуються нації, коли утворюються національні літературні мови, мова народу стає складнішою у своїх виявах. Крім розмовної мови, що може бути як більш загальною, так і окремою, місцевою, суто діалектною, існує ще літературна мова в її писемній і розмовній формі.

Літературна мова завжди виростає на основі розмовної певних центрів чи місцевостей, вбираючи в себе елементи й інших діалектів (зокрема лексичні). Найбільше ж вбирає в себе діалектні елементи мова художньої літератури. Літературна мова, якого б ступеня вона не досягала, весь час живиться розмовною мовою переважно одного якогось центру (чи центрів) або певної місцевості. В цьому виявляється її сила і новизна.

Діалекти живуть не тільки як вияв сьогоднішньої мови народу, тобто як розмовна мова певної місцевості, але і в тому, що вини виступають живильною силою для літературної мови протягом всього її історичного буття. За багато десятиліть або й навіть століть діалектні сили в літературній мові настільки змінюються, що тільки науковий аналіз може відкрити їх сліди [11]. Проте ці діалектні сили живуть у літературній мові. Про це свідчать і попередні періоди розвитку літературної мови, що виявляється, наприклад, у різних діалектних основах, у джерелах живлення мови окремих письменників чи навіть течій та напрямів.

Слова діалектного вжитку, що позначають поняття, для передачі яких у загальнонародній мові вживаються назви, утворені від іншої непохідної основи, називаються лексичними діалектизмами. Критерієм для виділення цієї найчисленнішої групи лексики є її семантична спільність у межах означуваних понять зі словами загальнонародної мови і відмінність від них у матеріальній оболонці. Серед них виділяють власне лексичні діалектизми (це своєрідні дублети до загальновживаних слів: трускавки (полуниці), маржина (худоба) тощо) та етнографічні діалектизми (назви місцевих реалій і понять, що невідомі або не використовуються поза межами певного говору чи групи споріднених говорів). З цієї причини етнографічні діалектизми звичайно не мають відповідників у загальнонародній мові, а означ

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать