Як я сприймаю роман Ю. Яновського "Вершники"

Якщо тобі пощастило побувати в Причорноморському степу, там, де трав'яні хвилі переходять у сині морські простори, послухати отой дзвін і шум, і дзюрчання пташине з неба і з моря, то по-іншому будеш сприймати і твори Бабеля, і поезію Багрицького, і романтику Яновського.

Юрій Яновський — письменник величезної сили. Не повністю розкривши свій талант за часів панування соцреалізму, він таки залишив нам дивовижний світ "Вершників". Сама назва дуже поетична. Вершники в степу, а позаду них сходить сонце — у чиємусь серці ще живе ця картина, нагадуючи про молодість, волю, щастя, красу? Вісім новел "Вершників" розповідають про все це, хоча дія відбувається в часи громадянської війни, коли степ фарбувало не червоне сонце, а кров та вогонь.

Страшна війна збирала свій урожай, і брати вбивали один одного, проклинаючи перед смертю, і вмивався кров'ю листоноша, і носило в морі Чорному шаланди з безпорадними, але відважними Половцями...

Та всі новели пронизує життєствердний настрій. Це оновлення, якому підпадають і люди, і земля. Так романтично сприймали революцію митці, хоча й бачили її криваву реальність. Та вірилось, що це зміниться, що омиється в сльозах земля, що будуть жити на ній вільні, щасливі, правдиві люди.

І хоча історія пішла своїм шляхом, безглуздо перекреслювати подвиг тих, хто бився за нове життя, хто жив у сідлі, хто радісно віддавав життя, відчуваючи за собою народ.

Романтика революції завжди буде притягувати молодість. І через багато років вершники з зірками на будьонівках промайнуть на сторінках сучасного романтика Крапівіна, так само стикаючись із несправедливістю. Ось чому для мене "Вершники" Яновського — пісня про молодість та боротьбу, світ та жагу до подвигу.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать