Соціальне забезпечення в СРСР

Зміст

Вступ

І. Соціальне забезпечення та його законодавча база в СРСР

1. Законодавча база соціального забезпечення населення в 1917-1922 рр

2. Законодавчі акти соціального забезпечення, прийняті в період існування СРСР (1922-1991 рр)

ІІ. Аналіз системи соціального забезпечення в СРСР

1. Аналіз системи соціального забезпечення в перше десятиріччя після встановлення Радянської влади в Україні

2. Завершення формування української радянської системи соціального захисту в 30-ті роки

3. Соціальна допомога в роки другої світової війни та повоєнний час

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Перша світова війна, а згодом революції, громадянська війна привнесли в Україну драматичні соціально-економічні зміни. Намагання завоювати державність чи самоврядування (Центральна Рада, Гетьманат, Директорія, ЗУНР) виявились безрезультатними, і в 1922 р. Україна увійшла до складу Радянського Союзу.

Процеси, що відбувалися в житті суспільства, зумовлювали зміни в соціальній структурі населення. Розвиток народного господарства, зокрема, індустріалізації, супроводжувався зростанням в Україні чисельності робітничого класу. У зв’язку з колективізацією відбулися глибокі соціальні зрушення в середовищі селянства. На зміну дореволюційному розшаруванню (батраки, бідняки, середняки, куркулі) було сформовано нову соціальну верству – колгоспне селянство. Процес колективізації, який супроводжувався розкуркулюванням, порушив побут і звичаї українського села, воно перестало існувати як особливе соціальне явище, як специфічний феномен. Масова міграція сільського населення у міста спричинила напружене становище з працевлаштуванням та житлом. У пошуках кращої долі тисячі українців емігрували до Північної і Південної Америк, Австралії.

В умовах нового державного утворення змінилась не тільки структура управління і господарювання та суспільні відносини, а й модель соціальної допомоги. Її попередні форми, а також назви органів і структур були визнані як такі, що не відповідають соціалістичному розумінню завдань соціального забезпечення і є пережитком старого часу, коли соціальна допомога мала характер милостині, благодійності.

У створеній російськими більшовиками державі досить швидко відбувалось ототожнення суспільства і держави, практично країна позбавлялась громадянського суспільства і, як наслідок цього, у системі допомоги і захисту починала домінувати держава. Вона стає головним суб’єктом допомоги, причому церква і громадські організації, а також приватні особи як партнери були усунені від цієї діяльності.

І. Соціальне забезпечення та його законодавча база в СРСР

1. Законодавча база соціального забезпечення населення в 1917-1922 рр.

Після жовтневого (1917 р.) перевороту більшовики, які прийшли до влади під популістськими гаслами, відмовилися від загальнолюдських цінностей і почали насаджувати цінності одного класу – пролетаріату, який, як показала історія, на мав до них ніякого відношення. Заперечуючи еволюційний шлях розвитку, правляча партія приступила до соціальних експериментів революційними методами. Систему соціального страхування та забезпечення, що склалася в царській Росії, змальовували тільки чорними барвами і в короткі терміни її було повністю зруйновано. Більшовики почали вибудовувати власну державну систему соціального забезпечення.

Братовбивча громадянська війна, розруха, колективізація, голодомори, бездумне втручання в економіку, Друга світова війна, відбудова країни, непосильні військові витрати, допомога країнам соціалістичного табору та третього світу не давали можливості реально взятися до соціального захисту населення. Нормативні акти, що приймалися у сфері соціального забезпечення, як правило, не були економічно обґрунтованими, відзначались декларативністю та ідеологічним нашаруванням. Перша в світі соціалістична держава так і не зуміла створити зразкову систему соціального забезпечення. В СРСР поширеною була практика в нормативних актах видавати бажане за дійсне, і через це вивчення законодавчої бази можливе лише у зіставленні з реальним життям.

Декретом про землю, який було прийнято 8 листопада 1917 р., З’їздом робітничих і солдатських депутатів передбачалося, що землероби, які внаслідок старості або інвалідності назавжди втратили можливість особисто обробляти землю, втрачають право нею користуватися, а замість цього отримують від держави пенсійне забезпечення. У разі непрацездатності терміном до двох років сільська община зобов’язувалася прийти на допомогу своєму члену шляхом громадського обробітку землі. Сказане так і залишилося гаслом, яке ніколи не було втілене в життя.

21 листопада 1917 р. Рада народних комісарів (РНК) прийняла Декрет “Про збільшення пенсій робітникам, які постраждали від нещасних випадків”. Він зафіксував наміри більшовиків суттєво змінити закон про страхування робітників від нещасних випадків від 23 червня 1912 р. на засадах робочої страхової програми, а саме: поширення страхування на всіх робітників, відшкодування повного заробітку покаліченому, надання самоврядування застрахованим і передача справи експертизи покалічених у руки лікарів, вибраних від робітничих організацій. Цим же декретом у зв’язку з дороговизною життя всім пенсіонерам від нещасних випадків до 1917 р. включно з 1 січня 1917 р. пенсію було збільшено на 100% за рахунок пенсійного фонду, який наповн